Радченко Олександр Віталійович – професор кафедри державної служби та управління навчальними і соціальними закладами Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор наук з державного управління, професор Керівник в системі державної служби Електронний курс лекцій
Модуль 1. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Тема 1. Сутність, зміст та специфіка роботи керівників в органах влади
Визначення сутності поняття “керівник” Кращий керівник той, що вміє працювати з людьми Ø це – особа, яка наділена владними повноваженнями приймати рішення, це той, хто вирішує, що робити, як робити, і несе за це відповідальність. Володіючи реальною владою, керівник суттєво впливає на трудовий колектив, а через нього - на характер і результати функціонування самого об’єкта управління Керівник: Ø Керівник: – це різновид посадових осіб, наділених адміністративною владою стосовно очолюваного ним певного формально-організованого колективу, які здійснюють внутрішньоорганізаційне управління ним…, мають досить широкі повноваження щодо кадрових та організаційних питань діяльності органів виконавчої влади, одноособово проводять політику держави на різних рівнях Ø Керівник не тільки організує і координує роботу працівників, але й сприяє їх розвитку, впливає на їхню поведінку як на роботі, так і за її межами. Тому він повинен бути достатньо добре підготовленим не тільки в професійному, але й в педагогічному відношенні
Ієрархія державного управління Вищий рівень управління – Президент України – Верховна Рада України Центральний рівень управління – Кабінет Міністрів України – Міністерство освіти і науки України – Міністерства і відомства, яким підпорядковані органи влади – Державні комітети, агентства, комісії Регіональний рівень управління – Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування Локальний рівень управління – структурні підрозділи місцевих виконавчих органів влади та органів місцевого самоврядування визначаються цілі, завдання та механізми реалізації державної політики; розробляються законопроекти, нормативноправову базу функціонування суспільства. Здійснюється управління галузями через відповідні міністерства та відомства, які реалізують державну політику, здійснюючи контроль за її втіленням та дотриманням законодавчих актів у галузі забезпечують виконання державних програм; здійснюють соціальний захист працівників, дітей, учнів, студентів; створюють умови для розвитку людини Організують безпосередньо надання громадянам державноуправлінських послуг, формують кадрову політику, здійснюють господарчо-розпорядчі функції
Структурні ланки керівництва Керівники вищої ланки (топменеджери) здійснюють стратегічне управління організацією і відповідають за прийняття рішень в цілому. Прикладами таких керівників можуть бути директори компаній, ректори вищих навчальних закладів, генерали в армії, міністри в сфері державного управління. Керівники середньої ланки (структурні керівники) координують і контролюють роботу керівників нижчої ланки. Типовими посадами керівників середнього рівня є завідуючий відділом, декан, директор філіалу, старший та молодший офіцер. Характер їх роботи більше визначається змістом роботи підрозділу, ніж організації в цілому. Вони готують інформацію для рішень, які приймають керівники вищої ланки. Керівники нижчої ланки (операційні керівники) здійснюють керівництво безпосередніми виконавцями робіт. Левову частку свого часу вони витрачають на спілкування зі своїми підлеглими, і лише незначну частку часу – на спілкування зі своїм безпосереднім керівником. Прикладами керівників нижчої ланки є майстри, прораби, сержанти, завідувачи кафедр, тощо. Їх головна функція полягає в розподілі організаційних завдань та контролі за їх виконанням.
Керівник органу державної влади – особа, яка обіймає посаду, офіційно призначена вищестоящим керівництвом, забезпечує реалізацію компетенції державного органу шляхом здійснення функції керівництва, є структурною одиницею апарату державного органу, наділена регламентованими правами і обов’язками, забезпечує створення умов ефективної діяльності державного апарату. Сукупність прав і обов’язків посадової особи, яка здійснює функції керівництва під час виконання нею службових обов’язків визначає її статус в системі органів державної влади. Враховуючи те, що в системі органів державної влади за певних обставин можлива взаємозаміна керівниками один одного, то до керівників відносимо також їх заступників, які теж здійснюють функції керівництва.
Глобальні виклики та проблеми управління Ø розірваний, антигуманний, деформований соціальний простір, в якому цілі групи людей не можуть користуватися плодами розвитку Ø різко зростаюча соціальна диференціація суспільства Øзміни у навколишньому природному середовищі (скорочення площі лісів, деградація ґрунтів, збільшення забруднення вод, земель, атмосфери токсичними відходами людської діяльності) Ø марнотратний режим витрат не відновлюваних природних ресурсів, неврахування у виробничій діяльності інтересів майбутніх поколінь
Специфіка керівництва у сфері державного управління Державне управління має зовсім іншу мету, ніж приватний бізнес. Так, для підприємця головним завданням є отримання прибутку, тоді як головною ціллю державного управління є забезпечення потреб людей. Зокрема, орган влади повинен задовольняти потреби людей незалежно від їх фінансової спроможності, що неприйнятно для комерційної установи. Різними також є й критерії оцінки ефективності діяльності керівників. У бізнесі єдиним критерієм якості управління є прибуток, в той час, як визначити ступінь задоволеності людей управлінською діяльністю органу влади досить важко. Зміни та ускладнення змісту управлінської діяльності висувають підвищені вимоги до керівників органів державної влади. Від їх культури, політичної поведінки, знань залежать напрями соціального прогресу, загальна стратегія розвитку територій. Цілком зрозуміло, що дії та стиль мислення керівників вимагають кардинальних змін, наповнення новою культурою технологічною, гуманітарною, екологічною, моральною, без чого не може бути цивілізованого управління, доцільного функціонування влади.
Цінність управління в сучасному світі Статус людини у суспільстві Свобода думки Спроможність самореалізації людський капітал Креативність (здібність до творчого мислення) Гідність людини Конкурентні переваги Професійна діяльність
Стиль керівництва — це сукупність принципів і методів управління, що найчастіше застосовуються, або така манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що виявляється у тому, якими способами керівник виконує свої функції, як він заохочує колектив до творчого й ініціативного виконання завдань, як контролює діяльність підлеглих
Стиль керівництва Ø Притаманна керівникам типова манера поводження у ділових стосунках з підлеглими службовцями, колективом, а також оточуючими людьми як у вертикальному, так і у горизонтальному вимірах. Ø Специфічний тип взаємопоєднання сукупності відносно сталих принципів, вимог, форм, методів та засобів впливу керівника на інших людей з метою ефективного виконання покладених на нього управлінських функцій. Власні лідерські якості керівника Стиль управління, притаманний керівнику вищого рівня Швидкість адаптації до нових обставин Досвід роботи на керівних посадах Специфіка сфери конкретної діяльності керівника Масштаби владних повноважень і відповідальності Основні чинники формування індивідуального стилю керівництва Узгодженість індивідуального стилю керівництва і інших посадових осіб такого ж рівня Ступінь органічності поєднання свідомого та підсвідомого (мистецтво управління) Складність завдань колективу, напруженість роботи, жорсткість строків виконання Протистояння високозгуртованих неформальних груп в колективі Реальна ситуація у внутрішньому середовищі організації та її зовнішньому оточенні Професійно кваліфікаційні та особистісно моральні характеристики підлеглих
Фактори, що впливають на стиль керівництва рівень ієрархії в управлінні; сфера діяльності організації; соціально психологічні особливості підлеглих; стиль роботи керівників вищої ланки; володіння керівника знаннями в сфері державного управління; культурно моральний рівень керівника; відповідність особистих якостей керівника об'єкту управління; практичний досвід і ділові якості керівника; вміння спілкуватись з людьми в процесі управління.
Зв’язок між стилем, типом та культурою керівництва - стиль відображає усталені способи діяльності певного типу керівника; тісно пов'язаний з психологічними особливостями його мислення, прийняття рішень, спілкування тощо; - стиль не є вродженою якістю, а формується в процесі діяльності і змінюється, його можна коригувати та розвивати. Стилів керівництва можна також навчати; - опис та класифікація стилів певною мірою відтворюють змістові характеристики (параметри) управлінської діяльності (специфіка поставлених завдань, взаємини з підлеглими тощо); - стиль керівництва зумовлений культурними цінностями, традиціями організації; - чинники зовнішнього середовища (соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні тощо) впливають на формування стилю керівництва.
Класифікація стилів управління Біхевіоральний (Діяльнісний) Когітивнний (Аналітичний) (холеричний, домінантний) (флегматичний, розсудливий) Обисті стилі за типом темпераменту індивідума Емоційний (Експресивний) Міжособистісний (Гармонічний) (меланхолійний, поступливий) (сангвіністичний, надихаючий)
Класифікація стилів управління Експлуататорськоавторитарний Прихильноавторитарний Зневажає підлеглих, ігнорує їх потреби та проблеми Ділить підлеглих на улюбленців та “біомасу” Обисті стилі за типом відношення до підлеглих Консультативнодемократичний Партісипативнодемократичний Радиться з підлеглими, але всі рішення приймає одноосібно Не тільки радиться з підлеглими, але й делегує їм частину повноважень
Класифікація стилів управління ТЕОРІЯ «Х» люди володіють наступними якостями: - нелюбов до праці та небажання працювати, намагання за найменшої можливості уникнути роботи; - відсутність честолюбства, намагання позбутися відповідальності, бажання бути керованими; - велике прагнення до захищеності. ТЕОРІЯ «Y» - люди вважають працю природнім процесом та за сприятливих умов не тільки погоджуються взяти на себе відповідальність але й прагнуть до неї; - вони активно використовуватимуть самоорганізацію та самоконтроль за умов розуміння та підтримки цілей органу влади чи його підрозділу; - залучення до прийняття рішень фактично сприймається людьми як винагорода; - винагороди і трудові зусилля людей взаємозалежні і зростають разом; - люди мають здібності до творчого вирішення проблем, в той час як інтелектуальний потенціал пересічного службовця використовується значно менше його можливостей.
Класифікація стилів управління ТЕОРІЯ «Х» обумовлює необхідність використання примушування, контролю та загрози покарання, щоб схилити людей до праці. Такі ідеї спричинили бурхливий розвиток організацій бюрократичного, традиційно авторитарного типу. ТЕОРІЯ «Y» З точки зору теорії „У”, керівництво це партнерство керівника та підлеглих, спільна праця, в якій реалізація дорученої справи здійснюється за розподілом за функціями та ролями.
Стиль управління Базується на задоволенні первинних потреб підлеглих Жорстке одноосібне прийняття керівником рішень, які стосуються всієї групи Керівник має значні владні повноваження та нав’язує свою волю підлеглим Максимальна увага зосереджена на роботі, а людям приділяється її вкрай мало Авторитарний (директивний) Завдання підлеглим дається в повному обсязі, без допуску прояву самостійності Надмірний контроль за роботою підлеглих і всього колективу Вельми висока вимогливість, яка інколи навіть межує з прискіпливістю Переважають такі форми директивних методів управління як накази, письмові доручення, винесення доган, позбавлення різних пільг Заперечення підлеглих не беруться до уваги, різко і брутально перериваються Відкрите негативне ставлення до критики на адресу керівника та його дій Спілкування з підлеглими керівник свідомо обмежує, тримається на відстані Не звертається увага на напруженність у взаємовідносинах серед членів колективу Керівнику властива занепокоєність з приводу власного авторитету та кар’єри
Стиль управління Майже повна відсутність активної участі керівника в управлінні колективом керівник постійно очікує вказівок “згори” і навіть вимагає їх Керівник намагається уникати складних справ, побоюється відповідальності Керівнику часто доводиться переконувати, умовляти підлеглих виконати завдання Ліберальний (нейтральний) Позиція керівника залишається поза увагою колективу Робота підлеглих контролюється безсистемно, від випадку до випадку Завдання, що виконують члени колективу, не мають чіткого взаємоузгодження Критичні зауваження керівник вислуховує, обіцяє усунути недоліки, але відповідних заходів не вживає Поведінка керівника характеризується низьким рівнем вимогливості до підлеглих Спілкування такого лідера з людьми обмежене, ставлення до підлеглих та їх інтересів байдуже В управлінській роботі керівник зацікавлений недостатньо, підходить до її виконання формально
Стиль управління Базується на задоволенні соціальних і духовних потреб підлеглих Характеризується доцільною децентралізацією виконання функцій Орієнтація на прийняття рішень командою за винятком термінових ситуацій і криз Спрямованість на обговорення в колективі підходів до вирішення проблем Демократичний (колегіальний) Доцільно розподіляється увага керівника між роботою та людьми В управлінні персоналом переважають наставництво, рекомендації, поради Розпорядження керівника можуть дискутуватися на стадії обговорення Керівник роз’яснює підлеглим мету установи, спрямовує їх діяльність на досягнення цілей, інформує про хід справ і виникнення складних ситуацій Використовуються методи делегування повноважень і відповідальності Зусилля спрямовуються на використання творчого потенціалу кожного працівника Керівник контролює роботу, відзначає позитивне, схвалює підлеглих за успіхи Поведінка керівника є вимогливою, але справедливою На неформальних відносинах створюється сприятливий мікроклімат у колективі
Стиль управління Базується на доцільному поєднанні різних стилів керівництва Є особистим, максимально наближається до природного стилю самого керівника Враховує одночасно риси керівника, підлеглих і зміст завдань всього колективу Успішність цього стилю залежить від лідерських якостей керівника Адаптивний (ситуативний) Передбачає гнучку зміну управління залежно від обставин Вироблення та застосування такого стилю керівництва межує з мистецтвом Розпорядження керівника можуть дискутуватися на стадії обговорення Керівник має володіти всієї сукупністю методів та засобів впливу на підлеглих, знати переваги і недоліки типових стилів керівництва Орієнтований на реальність Вимагає докладного вивчення професійно-кваліфікаційних якостей підлеглих Відносини у колективі коливаються від підпорядкування до співробітництва За ситуацією застосувуються і жорсткий контроль, і повна довіра В роботі враховуються особистісно-моральні риси кожного члена колективу
Стиль управління 1. 9: керівник не проявляє ініціативи, заплющує очі на конфлікти, прагне максимально задовольнити бажання підлеглих. Перевагу надає демократичному стилю керівництва. Але продуктивність праці при такому стилі керівництва низька 1. 1: лібералізм, мінімум зусиль, безхарактерність або некомпетентність адміністрації спричинюють анархію в колективі. Це приклад незадовільного керівництва. 9. 9: дозволяє досягти блискучих результатів. відрізняється високою компетентністю керівника та його підлеглих. Він стимулює проявлення ініціативи у працівників колективу; рішення приймаються колективно. 5. 5: найчастіше зорієнтований на створення команди. Проте схильність до компромісів при такому стилю керівництва часто призводить до посередніх результатів. 9. 1: жорсткий тип адміністратора, який приділяє мінімум уваги персоналу і сприймає його лише як виконавців власних розпоряджень. Його девіз: „Результат — це все!”.
Риси оптимального стилю управління Професійнокваліфікаційні компетентність у відповідній сфері; науковість прийняття кадрових рішень; прагнення до постійного самовдосконалення, пошук нових форм і методів роботи; наставництво. Організаторськоділові вміння чітко формулювати цілі; здібність керувати; оперативність у вирішенні проблем; потяг до нововведень; вміння захоплювати власними ідеями інших; вимогливість; дисциплінованість; справедливість та об’єктивність оцінки. Духовноморальні високі моральні стандарти; високий рівень внутрішньої культури; доброзичливе ставлення до людей; комунікабельність, безкорисливість; позапартійність і позаконфесійність; чесність.
Риси оптимального стилю управління 1. Впровадження оптимального стилю керівництва необхідно здійснювати в кожному структурному підрозділі органів державної влади. Необхідно відзначити, що сьогодні в Україні лише 2. Використання методів і підходів управління персоналом, які відбувається становлення системи публічної служби. Формування б спонукали до ініціативності та відповідальності, причетності законодавчого поля щодо регулювання діяльності службовців в до загальнодержавних процесів. Необхідно відмовитися від застарілих органах публічної влади потребує поступових еволюційних кроків. 3. В нинішніх службовцями, які системі на спілкуванні методів управління умовах роботи в базувалися публічної служби працівники відчувають гостру потребу в мотивації. Керівник підвищеним тоном, шикуванні колективу в лави, приниженні повинен розуміти, що мотиви результативної праці на гідності. Стиль беззастережної підкори необхідно змінити мають 4. Інформатизація авторитету, високої культури та диференційований характер, особливо в системі публічної служби, лідерство, визнавання трудових відносин. Необхідно використовувати можливі серед яких домінуючими є успішне завершення завдання, визнання і інтелігентності. комунікаційні канали для насичення взаємодії в системі “керівник-підлеглий”. Багато керівників стримують інформацію, схвалення результатів роботи, покращення умов праці, покращення 5. Створення відповідних інших домінуючих факторів слід дозовано виділяють її підлеглим, метою посилення своєї ролі, відносин з керівництвом. Серед умов з та заохочення службовців до підвищення рівня професійності за в управлінській сфері, прагнуть продемонструвати реалізація рахунок безперервної освіти, віднести: кар’єрне зростання, перевагу, підвищити свій авторитет в обміну досвідом роботи колективі. Тим самим не дають можливості організації та колективу налагодження ділових стосунків. між працівниками та установами, 6. Сучасному керівнику необхідно чітко зрозуміти, що проведення семінарів і круглих столів. оперативно реагувати на зміни, вжити необхідних заходів опанування оптимальним демократичним стилем керівництва вирішення нагальних потреб. – один із напрямків розвитку системи публічного управління, досягнення максимальних результатів, наближення до світових та європейських стандартів ефективності діяльності владних установ.
Тема 2. Реалізація особистої та організаційної влади керівника в системі органів державної влади
Феномен влади Необхідною умовою управління є влада, яка дозволяє керівнику або менеджеру спрямовувати дії та поведінку підлеглих на виконання завдань, які відповідають стратегічним та поточним цілям організації. Сучасна теорія менеджменту визначає поняття „влади” як можливість і здатність впливати на діяльність людей на основі застосування інформації, знань або ресурсів у бажаному для керівника напрямку Визначення влади як організаційного процесу має на увазі, що: - влада – потенціал, який є у користувача, тобто вона існує не тільки тоді, коли використовується; - між тим, хто використовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність; - той, до кого застосовується влада, має деяку свободу дій.
правила і процедури, визначені правовими положеннями (від законів до посадових інструкцій) Сила, фізичний примус Інструменти влади Сила переконання керівника та підлеглих довіра, повага, авторитет керівника Особиста привабливість керівника, його харизматичність обмін ресурсами життєдіяльності на підставі угод, договорів
Антропологія політичної влади Вивчаючи роль інстинктів у соціальній поведінці У. Мак-Дугал висунув «гормічну» (від грецького «бажання» ) теорію, згідно якої саме генетично вроджені інстинкти є основою й причиною соціальної та політичної поведінки людини. первинні інстинкти (формують потреби) фізіологічні (їжа, статевий, самозбереження) Відповідає сутності людини як: істоти біологічної соціалізації (спілкування, стадний, соціальної справедливості) істоти соціальної розвитку (самоствердження, пізнання, внутрішньовидової агресії) істоти політичної
Структура потреб-інтересів людини (класична) Категорії двофакторної теорії Ф. Герцберга Класифікація потреб за К. Алдерфером Ієрархія потреб за А. Маслоу 5. Потреби самоактуалізації: потреби розвиток здібностей, зростання, успіх, творчість вищого 4. Соцієтальні потреби: повага, визнання, соціальний статус порядку (мотиваційні) 3. Соціальні потреби: спілкування, інформація, приналежність до групи 2. Потреби безпеки: фізична, психологічна, економічна. потреби 1. Фізіологічні потреби: їжа, повітря, вода, сон, статевий потяг нижчого порядку
Антропологічні витоки політичної влади задоволення Гени/інстинкти потреба (інтерес) дефіцит ресурсу Сукупність (система) цінностей цінність ДЕРЖАВА ВЛАДА На чию користь перерозподіляються дефіцитні ресурси життєдіяльності? Політичний режим однієї особи Монархія/деспотія купки багатіїв олігархія однієї соц. групи авторитаризм одного етносу/народу расизм середнього класу демократія Всіх рівномірно соціалізм
Типологія влади Дослідження відносин між керівником та підлеглим в організаціях дозволили виділити п’ять видів міжособистих джерел влади 1. Легітимна влада – це повноваження, надані організацією для виконання формальних посадових обов’язків у системі управління. 2. Винагороджувальна влада – це спроможність індивіда Мірою застосування влади керівника є зона байдужості. В її межах впливати на поведінку інших, винагороджуючи бажану поведінку. працівники сприймають певні директиви без будь-якого сумніву, а 3. Примусова легітимну владу на впливу на поведінку Влада, заснована на винагороді, має й певні обмеження, оскільки керівник має значну влада заснована для використанні (або на її можливості) психологічного або фізичного примусу. Дослідження керівник може виділити зони легітимна влада може швидко підлеглих. Поза межами цієї у фонд заохочення персоналу чітко у 4. Експертна влада – або інших що навіть за впливати на галузі психології підтверджують, ресурсів. Повноваження визначений обсяг фінансових це спроможність індивіда відсутності зникнути. Проявом зникнення зони байдужості є вихід керівника поведінку інших завдяки своїм талантам, знанням людина насильства страх є розповсюдженою причиною того, і навичкам. керівника здійснювати матеріальне стимулювання підлеглих також за межі посадово-функціональних обов’язків підлеглого. що впливати на 5. Репутаційна влада – Виконавець роду правовими це здатність індивіда несвідомо піддається впливу іншої. Примус у формі страху може обмежені різного вірить, що експерт має спеціальні знання, які нормами і розпорядженнями поведінку інших завдяки власній харизматичності, може дозволять задовольнити потребу виконавця. Керівник іншим використовуватися тільки у виняткових ситуаціях, тому що може вищого керівництва. видатним особистісним психологічним організації, моральним використовувати експертну владу викликати латентні та відкриті конфлікти. в властивостям, надаючи якостям або стилю поведінки логічними, системними та інформацію, які є виваженими, керівника, які є для підлеглого еталоном. Цей тип влади засновано на харизмі або добрій допоможуть організації досягти мети або прийняти оптимальне репутації керівника. Харизматичні лідери випромінюють енергію і рішення. Експертна влада є особистісною характеристикою заряджають нею колег, вони привабливі, мають впевнену манеру керівника поведінки, створюють позитивний імідж.
Типологія влади Критерій Особиста влада Організаційна влада Функція відносин неформальна Засоби координації та організації відносин психологічні відносини соціальні відносини Основа існування особистий авторитет посадові повноваження Розподіл ресурсів особисті ресурси організації Спрямованість особисті цілі організаційні цілі Ототожнення втрачається з втратою зберігається за посадою особистості Поширення дії Може діяти по за межами організації тільки в межах організації Формальна влада офіційно зумовлюється сукупністю владних повноважень, які надано керівнику згідно з його службовою посадою. Реальна влада – це влада впливу, авторитету, вона зумовлена роллю людини в неофіційній системі відносин.
Механізми реалізації влади Управлінські повноваження Лінійні повноваження Штатні повноваження Лінійне повноваження надає керівнику право керувати роботою підлеглого, приймати певні рішення без узгодження з іншим керівником у межах, посадової компетенції Метою штатних (штабних, апаратних) повноважень є підтримка та сприяння управлінської діяльності, шляхом створення функціональних посад, розподілом функціональних обов’язків. Централізація Децентралізація – це функція того обсягу повноважень у справі ухвалення рішення, які делегуються до нижчих рівнів організації, що дозволяє знизити негативний вплив оточуючого середовища, у коротші терміни стабілізувати кризові явища в організації, відновити формалізовані комунікаційні зв’язки дозволяє наблизити рішення проблеми до тих службовців, які перебувають найближче до неї. Перевагами є зменшення перевантаження керівників, мотивація персоналу шляхом залучення до прийняття управлінських рішень, створення особистої відповідальності, чутливе реагування до динамічних змін у зовнішньому середовищі.
Кадрова політика керівника ЦЕ: Система принципів та норм використання людських ресурсів у відповідності до стратегії розвитку організації; Набір конкретних правил, норм та обмежень у взаємовідносинах працівників та організації.
Кадрова політика може бути: Пасивна кадрова політика – відсутність прогнозу кадрових потреб, моніторингу кадрів та їх завчасної підготовки. Керівництво лише реагує на кризові ситуації (поява вакантного місця) у "пожежному порядку" підшукуючи потрібного фахівця; • Превентивна кадрова політика – націленість на прогнозування розвитку ситуації з персоналом, розробка цільових кадрових програм підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, мотивації їх діяльності. • Реактивна кадрова політика – керівництво здійснює моніторинг кризових станів персоналу, причин і ситуацій розвитку конфліктів у колективі й провадить заходи з локалізації конфлікту. • Активна кадрова політика передбачає не тільки прогнозування розвитку ситуації з персоналом, розробку цільових кадрових програм підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, але й ресурсні можливості для корегування виконання програм у відповідності до змін ситуації
Табель о рангах Петра Першого І КЛАС: Канцлер Дійсний таємний радник 1 го класу (генерал фельдмаршал) ІІ КЛАС: Дійсний таємний радник (генерал від інфантерії) ІІІ КЛАС: Таємний радник (генерал лейтенант) IV КЛАС: Дійсний статський радник (генерал майор) V КЛАС: Статський радник VI КЛАС: Коллежський радник (полковник) VІI КЛАС: Надвірний радник (підполковник) VІІІ КЛАС: Коллежський асесор (капітан) ХІ КЛАС: Титулярний радник (штабс капітан) Х КЛАС: Коллежський секретар (поручік) ХІ КЛАС: Корабельний секретар ХІІ КЛАС: Губернський секретар (підпоручик) ХІІІ КЛАС: Провінційний секретар (прапорщик запасу) ХIV КЛАС: Коллежський реєстратор
Кадрова політика за кордоном Великобританія у 1991 році прийняла "Хартію громадян", а Португалія – "Кодекс адміністративних процедур", згідно з якими державна кадрова політика ґрунтується на 6 принципах: • • • Стандарти державно-управлінських послуг; Інформація та відкритість для громадян; Вибір та консультації прийнятті управлінських рішень; Чесність та корисність; Економія коштів; Оскарження неправильних рішень.
Кадрова політика за кордоном Нідерланди здійснили повний перехід державного сектору на функціонально-програмну систему фінансування державних органів влади, згідно з якою фінансування цих органів здійснюється у відповідності до ефективності їх діяльності, яка визначається як відношення послуг, що надаються цими органами, до витрат, які вони при цьому несуть. Австралія протягом 1999 -2000 рр. перейшла до тісної ув’язки фінансування та результатів роботи органів влади. За основу оцінки ефективності роботи органів державної влади тут приймається рівень та якість виконання своїх безпосередніх функцій (результатів діяльності по кожній з державних програм) у вартісних характеристиках
Кадрова політика за кордоном США запровадили інтегрований показник якості державних управлінців вищого рівня, за яким відбувається відбір на державну службу. Кандидатам нараховуються бали за такими п’ятьма показниками: 1. Управління змінами: Бачення перспективи; Усвідомлення зовнішнього середовища; Творчість та інноваційність характеру; Стратегічне мислення; Постійне навчання та самовдосконалення; Еластичність та гнучкість; Мотивація на послуги. 2. Керівництво персоналом: Управління конфліктами; Розуміння культурних факторів; Формування команди; Чесність. 3. Управління ресурсами: Управління фінансами; Управління людськими ресурсами; Управління технологіями.
Кадрова політика за кордоном США запровадили інтегрований показник якості державних управлінців вищого рівня, за яким відбувається відбір на державну службу. Кандидатам нараховуються бали за такими п’ятьма показниками: 4. Досягнення результатів: Відповідальність; Вміння вирішувати проблеми; Заповзятість (предприимчивость); Рішучість, Орієнтація на споживачів; Адміністративні навички. 5. Здатність до комунікації та формування коаліцій: Володіння риторикою (усна комунікація); Письмова комунікація; Ведення переговорів; Створення союзів та партнерство; Розуміння політичних факторів; Навички міжособистісного спілкування.
Тема 3. Нормативно правове забезпечення діяльності керівників органів влади
Джерела правового забезпечення діяльності керівника органу влади Джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт – виданий уповноваженим органом держави або ухвалений народом акт, що містить хоча б одне загальнообов'язкове правило поведінки Конституція ЗАКОНИ Підзаконні акти – це Основний закон держави, в якому закріплені найголовніші положення суспільного устрою та права людини Закон – це нормативно-правовий акт, який прийнятий законодавчим органом країни в спеціально визначеному порядку, та що регулює найважливіші питання суспільного життя й має вищу юридичну силу До них належать: постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти, які видають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи виконавчої влади АР Крим (діють лише на території АР Крим); нормативно-правові акти місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування (діють лише на території функціонування відповідного органу є мають меншу юридичну силу, ніж загальноукраїнські нормативно -правові акти)
Джерела правового забезпечення діяльності керівника органу влади Закон Про державну службу Визначає основи державної служби, умови прийняття на державну службу, порядок її проходження та припинення, правовий статус державних службовців та засади їх соціального і правового захисту. Новий Закон передбачає визначення поняття керівника державної служби в органі публічної влади, його апараті – посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, або апараті, до посадових обов'язків якої належать повноваження з питань державної служби в цьому органі або його апараті Закон Про місцеві державні адміністрації Визначає особливості територіальної організації влади в Україні, ієрархію та повноваження місцевих державних адміністрацій, порядок делегування повноважень, тощо. Законом встановлено повноваження керівника органу на посаді та відповідальність, а також механізми призначення на посаду голови адміністрації його заступників та керівників структурних підрозділів. Стосовно призначення – процедура погоджень, з одного, боку забезпечує єдність виконавчої влади, з іншого, обмежує керівника в проведенні своєї кадрової політики.
Джерела правового забезпечення діяльності керівника органу влади Закон Про засади запобігання і протидії корупції Згідно з зазначеним Законом керівники органів державної влади та їх підлеглі мають низку правових обмежень, пов'язаних: з використанням службового становища; щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; одержання дарунків (пожертв); роботи близьких осіб; обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування. Для осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування з 1 січня 2012 року введена спеціальна перевірка, організація проведення якої покладається на керівника органу державної влади. У зазначеному Законі йдеться також про врегулювання конфлікту інтересів, антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, встановлюються вимоги щодо прозорості інформації.
Законодавче забезпечення діяльності влади Постанови Кабінету Міністрів України Положення про ранги державних службовців Положення проведення атестації державних службовців Положення про порядок стажування у державних органах Про вдосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців Порядок ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців Концепція ротації кадрів на окремих посадах державних службовців Про підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з питань запобігання і протидії проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування
Керівники та депутати місцевих рад мають знати • Систему, структуру органів місцевого самоврядування, статус, повноваження, режим, форми роботи місцевих рад, • Закони України, які регламентують діяльність органів місцевого самоврядування: Конституція України, Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні, „Про статус депутатів місцевих рад”, „Бюджетного кодексу України”, „Про політичні партії в Україні”, та інш. • Свій статус, повноваження, обов’язки та права, програму, ідеологію місце у спектрі, тактику, союзників тієї політичної сили, від якої пройшли до відповідної ради, • Своє положення у раді: приналежність до депутатської групи, фракції, комісії, більшості чи меншості (опозиції), • Форми, алгоритм, методи, напрямки роботи депутат, фракції, принципи і характер голосування по тих чи інших питаннях • Соціально-економічні та політичні проблеми конкретного округу (села, селища, міста, району, області) • Значення бюджету, його складові, правил його формування, ухвалення, використання бюджетних коштів, контролю за виконанням бюджету • Сутність, значення, хід реалізації програм соціально-економічного розвитку відповідної території
Керівники та депутати місцевих рад мають вміти Аналізувати й вирішувати соціально-економічні та гуманітарні проблеми конкретної території, територіальної громади, Брати участь у роботі сесій рад (пленарних засіданнях ради, постійних та тимчасових контрольних комісіях), приймати рішення з різних питань Виділяти пріоритетні напрямки своєї діяльності Звітувати перед територіальною громадою та радою Контролювати виконання бюджету, використання бюджетних коштів. Викладати свої вимоги у формі звернень, запитів, питань до органів влади, посадових осіб, керівників підприємств і організацій Писати пропозиції, здійснювати контроль за розглядом надісланих ним пропозицій, скарг, заяв до органів влади, посадових осіб Висвітлювати свою діяльність у засобах масової інформації Проводити громадські слухання
Повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано. припиняються достроково, якщо його відкликано виборцями; обрано або призначено на посаду, зайняття якої не сумісне з виконанням депутатських повноважень; обрано депутатом іншої місцевої ради; визнано судом недієздатним або безвісно відсутнім; набрав законної сили обвинувальний вирок суду, за яким його засуджено до позбавлення волі.
Обов’язки депутата місцевої ради • Підтримувати зв’язок з виборцями відповідної територіальної громади, а також з трудовими колективами і громадськими організаціями, розташованими на відповідній території; • Не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів; • Брати участь у громадських слуханнях з питань, що стосуються його виборчого округу; • Вивчати громадську думку і потреби територіальної громади, брати безпосередню участь у їх вирішенні; • Не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів; • Звітувати перед виборцями періодично, але не рідше одного разу на рік, повідомивши виборців про місце і час звіту не пізніш як за 7 днів до його проведення ( через засоби масової інформації або у інший спосіб).
Права депутата місцевої ради • Офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування та в інших державних і недержавних установах; • брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення тощо; • брати участь у творенні і входити до депутатських груп, фракцій; • порушувати перед органами і організаціями та їх посадовими особами, а також перед керівниками контролюючих і правоохоронних органів питання, які зачіпають інтереси виборців і вимагати їх вирішення; • використовувати засоби масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності ; • вносити на розгляд органів і організацій та їх посадових осіб пропозицій пов’язаних з виконанням депутатських повноважень.
Методика і форма складання спеціальних депутатських документів Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю. Термін визначений законом на відповідь передбачає не більш як 1 місяць. Якщо депутат бажає бути присутнім при розгляді свого звернення його повинні повідомити завчасно, але не пізніш як за 5 календарних днів до часу розгляду. Депутатський запит – це підтримана радою вимога депутата місцевої ради, яка подається якщо депутат місцевої ради не задоволений результатами розгляду свого звернення або якщо місцеві органи ( виконавчої влади або місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також інші установи та організації) ухиляються від вирішення порушеного у зверненні питання, або порушують строки. Депутатське запитання – це спосіб одержання інформації або роз’яснення з тієї чи іншої проблеми. Воно не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймаються. Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії ради або дано депутату в індивідуальному порядку
Форми роботи депутата у раді Депутатські групи створюються для здійснення спільної роботи по виконанню депутатських повноважень у виборчих округах, за єдністю території їх виборчих округів, спільністю проблем (для виконання доручень виборців), які вони вирішують, або іншими ознаками. Вона може бути утворена в будь-який час протягом строку повноважень ради даного скликання за рішенням зборів депутатів місцевої ради, які виявили бажання увійти до її складу. Депутатська група в районній, міській, районній у місті, обласній радах складається не менш як із 5 (п'яти) депутатів. Депутати, які входять до складу депутатської групи, обирають особу, яка очолює депутатську групу. Депутатські фракції об’єднання депутатів у чисельністю не менше трьох депутатів у сільській, селищній та п'яти у районній, міській, районній у місті, обласній радах на основі єдності поглядів або партійного членства. До складу депутатських фракцій можуть входити також позапартійні депутати місцевої ради, які підтримують політичну спрямованість фракцій Депутат місцевої ради може входити до складу лише однієї фракції. Рішення про об'єднання депутатів у фракцію доводиться до відома (проголошується) депутатів місцевої ради головуючим на пленарному засіданні ради.
Права депутатських груп, фракцій 1) на пропорційне представництво в постійних та тимчасових комісіях ради; 2) на попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада; 3) на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні ради з кожного питання порядку денного сесії ради; 4) на об'єднання зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості в раді чи опозиції;
Охорона трудових та інших прав депутата • • • У разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства; Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі; Депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності – інша рівноцінна робота на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, установі, організації; У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше 6 місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді; Депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган повідомляє не менш як за 15 днів відповідну місцеву раду.
Охорона трудових та інших прав депутата • Час роботи депутата у місцевій раді на постійній основі зараховується до загального і безперервного стажу роботи (служби) депутата, а також стажу роботи за тією спеціальністю, за якою він працював до обрання на виборну посаду в раді. • Особливості порушення кримінальної справи стосовно депутата місцевої ради та застосування запобіжного заходу стосовно депутата місцевої ради регламентуються ст. 31 Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” • Особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності регламентується Законом „ Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності”.
Підстави і порядок відкликання депутата • порушення положень Конституції і законів України; • пропуск протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії; • невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів; • невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборної програми; • використання депутатського мандата в особистих чи корисливих цілях; • систематичне порушення депутатської етики.
Основні принципи діяльності ради Діяльність ради здійснюється на принципах місцевого самоврядування (за ст. 4 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”) • народовладдя; • законності; • гласності; • колегіальності; • поєднання місцевих і державних інтересів; • виборності; • правової, організаційної і матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодавством України; • підзвітності і відповідальності перед територіальною громадою; • судового захисту прав місцевого самоврядування.
Форми роботи ради 1. Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії ради (чергові і позачергові) складаються з пленарних засідань і засідань постійних комісій, що проводяться, як правило, у період між пленарними засіданнями. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. У разі потреби постійна комісія, депутатська група чи фракція за рішенням головуючого може провести своє термінове засідання одночасно з пленарним. 2. Між сесіями можуть відбуватися засідання депутатських груп. 3. Між сесіями можуть відбуватися засідання депутатських фракцій.
Відкритість та прозорість діяльності • Засідання ради, її постійних і тимчасових комісій, робочих груп проводяться відкрито і гласно. • В окремих випадках, за рішенням сесії ради, її постійних (а особливо тимчасових) комісій і робочих груп можуть проводитись закриті засідання. • За вимогою окремих громадян у порядку, визначеному законодавством, їм повинні бути видані копії рішень ради, її органів і акти посадових осіб. • На пленарних засіданнях сесій ради, постійних чи тимчасових (рідко) комісій, робочих груп можуть бути присутніми депутати інших рад, представники державних органів і органів місцевого самоврядування, трудових колективів, політичних партій, об'єднань громадян, фахівці, експерти, громадяни. • Відмовлення в присутності на вищезазначених засіданнях має бути мотивованим.
Порядок скликання сесій ради 1. Перша сесія новообраної ради скликається районною територіальною виборчою комісією не пізніше як через місяць після обрання ради у правомочному складі. 2. Сесії ради скликаються головою ради не рідше одного разу на квартал. 3. Сесія ради має бути також скликана головою ради за пропозицією не менш ніж однієї третини депутатів від загального складу ради чи за пропозицією виконавчого комітету ради. 4. У разі немотивованої відмови голови ради чи при відсутності в нього можливості скликати сесію ради вона скликається заступником (секретарем) голови ради. 5. Пленарне засідання сесії ради відкриває і веде голова ради, а у випадках, визначених попереднім пунктом заступник (секретар) голови ради (у надзвичайних ситуаціях може вести за рішенням ради – один з депутатів цієї ради).
СТРУКТУРА РАЙОННОЇ РАДИ Голова районної ради Заступник голови ради ДЕПУТАТИ Депутатська фракція Постійна комісія з питань планування, бюджету, фінансів, економіки Депутатська група Постійна комісія з питань житловокомунального господарства Тимчасова комісія Постійна комісія з охорони здоров’я та соціального захисту населення Тимчасова комісія Депутатська фракція Постійна комісія з питань молоді, освіти, культури, фізкультури і спорту Депутатська група Постійна комісія по законності, з депутатської діяльності та етики Постійна комісія з питань місцевого самоврядування
Тема 4. Регулювання діяльності керівників органів державної влади щодо обігу інформації
Органи, що здійснюють державну інформаційну політику Національна рада України з питань телебачення й радіомовлення нагляд за дотриманням вимог законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення; нагляд за дотриманням вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства України щодо частки вітчизняного продукту у їх програмах (передачах) та щодо вживання мов при здійсненні телерадіомовлення; 4 – Президент + 4 – Голова ВРУ Державний комітет телебачення й радіомовлення України участь у формуванні та реалізації державної політики в інформаційній і видавничій сферах, у сфері захисту суспільної моралі; сприяння реалізації конституційного права на свободу слова; координація діяльності в інформаційній та видавничій сферах; сприяння розвитку інформаційного суспільства, розширенню національного інформаційного простору
Органи, що здійснюють державну інформаційну політику Рада з питань інформаційної політики при Президентові України аналіз ситуації, що склалася в інформаційному просторі України; попередній розгляд проектів нормативно -правових актів, що стосуються інформаційної сфери; аналіз стану додержання законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань інформаційної політики; розроблення пропозицій та рекомендацій для органів державної влади з питань вдосконалення взаємовідносин органів державної влади та засобів масової інформації. Департамент комунікацій влади та громадськості Секретаріату КМУ створення та забезпечення функціонування відповідно до демократичних стандартів механізмів комунікацій між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства; сприяння впровадженню органами виконавчої влади ефективних комунікативних технологій з метою забезпечення участі громадян в управлінні державними справами; проведення моніторингу виконання та дотримання органами виконавчої влади законодавства з питань розвитку громадянського суспільства та інформаційного суспільства
Органи, що здійснюють державну інформаційну політику Підрозділи у справах взаємодії з громадськістю, ЗМІ, друку та інформації місцевих органів публічної влади Комітет з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України розроблення та вдосконалення законодавчої бази держави, що регулює відносини в інформаційній сфері, діяльність засобів масової інформації, сприяє утвердженню свободи слова; підготовка законодавчих актів, що стосуються діяльності електронних та друкованих засобів масової інформації, правовідносин у сфері реклами, розвитку мережі інтернет; співпрацює з Державним Комітетом з питань телебачення і радіомовлення України, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та іншими центральними органами влади. забезпечення функціонування відповідно до демократичних стандартів механізмів комунікацій між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства; впровадження ефективних комунікативних технологій з метою забезпечення участі громадян в управлінні державними справами; створення умов для розвитку громадянського суспільства та інформаційного суспільства
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ Правове регулювання інформаційного простору у демократичних країнах здійснюється законами, що гарантують, з одного боку, свободу засобів масової інформації, з другого - право людини на свободу одержання інформації, свободу висловлювань і самовираження, плюралізм думок у суспільстві, підконтрольність засобів масової інформації суспільству, їхню відповідальність. Конституція України: ст 34: кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір. n n n n Закон України "Про інформацію" Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні“ Закон України "Про телебачення і радіомовлення" Закон України "Про інформаційні агентства" Закон України "Про науково-технічну інформацію" Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" Закон України "Про державну таємницю"
Державне управління неможливе без обміну інформацією. Такий обмін з'єднує політичну систему та громадянське суспільство і дає інститутам публічної влади змогу виконувати функції управління державою і суспільством Успішне функціонування сучасної демократії, залученість громадян до політики, їхня політична компетентність, здатність робити усвідомлений, обґрунтований вибір і приймати раціональні рішення — все це залежить від доступу громадян до всієї можливої інформації про діяльність урядів, парламентів, інших офіційних інституцій, не кажучи вже про перебіг виборів та поведінку учасників електорального процесу. Чим повнішу інформацію мають учасники політичного процесу, чим прозорішою є політика, тим легше надати їй демократичного змісту, примусити слугувати людям, усьому суспільству.
«Кожна людина має право на вільне вираження своєї думки; це право включає свободу шукати, отримувати і розповсюджувати будь-якого роду інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово або через друк або в художніх формах виразу, чи іншими засобами за власним вибором» Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. Інформацію необхідно розглядати і як передумову дій політичного суб'єкта, і як необхідний ресурс, що дозволяє досягати у політичній сфері тих чи інших цілей. Юрген Хабермас
Відомий німецький політолог Г. Оберройтер у 1989 р. вперше використав термін «медіатизація політики» . Цим терміном визначається важливе явище сучасного життя: політика починає підкорятися внутрішнім законам мас медіа Політика перетворюється в гру на публіку, стилізуючись у відповідності до вимог драматургії. Перевага віддається видовищам, ритуалам та персоніфікованим подіям. Політики повинні діяти швидко, не зволікаючи з висловленням власної точки зору, щоб справити сприятливе враження на публіку. У багатьох випадках політичні дії підміняються теледраматургією, коли демонструється не те, що насправді важливо, а те, що подобається глядачам. Між діяльністю політиків та їх виступами на телеекрані лежить прірва, яку команди політиків намагаються замаскувати. Все частішими стають спроби підмінити політичну реальність театром на телеекрані і побудовою політичних міфів.
Відомий німецький політолог Г. Оберройтер у 1989 р. вперше використав термін «медіатизація політики» . Цим терміном визначається важливе явище сучасного життя: політика починає підкорятися внутрішнім законам мас медіа n n Таким чином, телебачення створює можливості для так званої символічної діяльності політиків. Замість дискусій, формування громадської думки, прийняття політичних рішень, воно нерідко демонструє лише певні символічні дії. Відбувається маніпуляція суспільною свідомістю на користь замовника такої політичної інформації. Сценічні ЗМІ — радіо та телебачення — відкривають великі можливості для персоніфікації політики, чим користуються політичні діячі, щоб зобразити себе у вигідному світлі. (війна в Іраку за законами телебачення, ранкова пробіжка Клінтона в Києві тощо) Нерідко політики намагаються справити враження, наче мають більше влади і можуть досягти більших позитивних змін, ніж це є насправді.
КОМУНІКАТИВНА ПОЛІТИКА В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Одним з наріжних каменів сучасного державного управління є участь громадськості у процесі розробки та прийняття рішень. Демократія є ефективною тоді, коли громадяни мають можливість впливати на процес вироблення та реалізації політики. В сучасній Україні існує нагальна потреба в підвищенні рівня громадської участі в процесі вироблення та реалізації політики. Без цього українське суспільство залишатиметься інертним і недемократичним. Комунікативна діяльність органів державної влади є однією з найважливіших складових системи державного управління. Однією з ії головних функцій є забезпечення легітимності існуючого суспільного порядку, отримання підтримки і схвалення громадськістю управлінських рішень. Велике значення для реалізації цієї функції має налагодження ефективного діалогу між державою та громадськістю і отримання належного рівня довіри до органів влади. 3 метою досягнення успішних результатів від участі громадськості завжди слід поширювати необхідну інформацію. Вона має надходити як від громадськості, так і від органів влади.
Джерела регулювання інформаційної діяльності керівника органу влади Закон Про звернення громадян Про доступ до публічної інформації забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Згідно Закону органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов’язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадян про результати розгляду. Визначає умови прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізму реалізації права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес. Закон містить перелік гарантій дотримання прав на надання публічної інформації, поетапний порядок доступу до неї, надає визначення таким поняттям, як конфіденційна, таємна та службова інформація, регламентує порядок її отримання, визначає порядок і строки подачі та задоволення запиту на інформацію, а також процедуру оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації.
Джерела регулювання інформаційної діяльності керівника органу влади Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації визначає порядок всебічного і об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування. Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, проводити власне дослідження щодо їх діяльності, давати їй оцінку, коментувати. У свою чергу, органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України „Про державну таємницю”, не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес.
Джерела регулювання інформаційної діяльності керівника органу влади Закон Про державну таємницю Визначає основи регулювання суспільних відносини, пов'язаних з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України Про електронні документи та електронний документообіг встановлює основні організаційноправові засади електронного документообігу та використання електронних документів в Україні. Його дія поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів. Обов'язковим реквізитом електронного документа є електронний підпис, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу.
Інформаційна система «Електронний уряд» Постанова Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи „Електронний Уряд” від 24 лютого 2003 р. Е-урядування – це спосіб (технологія) організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних органів в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з органами влади Інформаційна система „Електронний уряд” – це система збору, введення, пошуку, обробки, збереження та надання на вимогу користувача згідно з визначеними критеріями інформаційних ресурсів, покликана забезпечити надання органам влади послуг фізичним та юридичним особам, а також їх інформування про діяльність органів влади. „Електронний уряд” є інтерактивним механізмом та інструментом, за допомогою якого реалізуються усі елементи еурядування.
Інформаційна система «Електронний уряд» налагодження інформаційних комунікацій між органами влади, створення централізованих баз даних з технологіями розподіленої обробки даних для забезпечення електронного документообігу в усіх органах влади; ЗАВДАННЯ забезпечення надання органами влади фізичним та юридичним особам послуг електронними засобами у доступній та зручній формі, без часових та просторових обмежень сприяння розвитку електронного ринку товарів і послуг для забезпечення державних замовлень, організації тендерів, ефективності управління виробництвом товарів і послуг з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників на міжнародному ринку; впровадження електронної демократії як форми забезпечення прозорості, довіри у відносинах між державою і громадянами, бізнесом, громадськими організаціями; відкритості публічної адміністрації для громадського контролю; підвищення якості життя громадян через удосконалення надання соціальних послуг, системи охорони здоров’я, забезпечення гарантій правової, екологічної й особистої безпеки, розширення можливостей для освіти
Інформаційна система «Електронний уряд» для громадян – мати доступ до публічної інформації та одержувати адміністративні послуги через мережу; брати участь у творенні і реалізації державної політики; П Е Р Е ВА Г И для бізнесу – через мережу мати спрощений доступ до органів влади, співпрацювати з ними, що сприятиме економічному розвитку; для органів влади – підвищити оперативність, ефективність своєї діяльності, якість надання адміністративних послуг; залучити всіх громадян до процесу прийняття державних рішень для органів влади – доведення до громадськості об'єктивної і достовірної інформації про діяльність органів державної влади, що зміцнює довіру до держави та її політики; для суспільства – взаємодію і постійний діалог держави з громадянами й громадськими інститутами, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю органів влади; для суспільства – удосконалення публічної адміністрації, оптимізацію структури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його утримання
Про доступ до публічної інформації Постанова Кабінету Міністрів України
Модуль 2. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ КЕРІВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Тема 1. Функціональний аналіз діяльності керівників
Сучасні передумови ускладнення керівної діяльності Збільшення кількості проблемних ситуацій Високі темпи змін у зовнішньому середовищі Обмеженість ресурсів для вирішення складних питань Невизначеність організаційних та особистих перспектив Соціальна напруженість Політична нестабільність Передумови ускладнення керівної діяльності Недостатня відпрацьованість правового забезпечення Рутинність процедур управлінської діяльності Здійснення державно управлінських трансформаційних процесів Зниження можливостей використання економічних важелів мотивації праці Невідповідність традиційних форм і засобів впливу сучасним вимогам Організаційні та міжособистісні комунікаційні бар’єри
Управлінська діяльність керівника передбачає: -Управління інтеграцією забезпечує розробку стратегії і тактики організаційної діяльності та високу зкоординованість всіх функцій закладу; - Управління часом передбачає визначення послідовності основних організаційної діяльності , своєчасного їхнього проведення, розробку й контроль дотримання сітьового план -графіку; - Управління процесом має на меті досягнення головної мети і містить у собі заходи з підготовки, організації й проведення організаційної діяльності ; - Управління бюджетом здійснюється з метою раціонального розподілу й використання існуючого бюджету закладу, кошторису кожного з його елементів, планування та контролю ресурсів. - Управління інформацією забезпечує одержання й зберігання необхідної інформації та своєчасне розміщення інформації в найбільш ефективних каналах комунікації; - Управління людськими ресурсами повинне забезпечити найбільш раціональне використання здібностей кожного члена трудового колективу - Управління ризиком має оперативно ідентифікувати, аналізувати й реагувати на всі види ризику під час організаційної діяльності. - Управління ефективністю включає визначення програми-мінімум і програмимаксимум, регулярну поетапну оцінку виконання стратегії за ознаками ефективності й своєчасне реагування на зміни в ефективності в процесі організаційної діяльності ; - Управління матеріальними ресурсами передбачає планування ресурсного забезпечення, вибір джерел фінансування, придбання необхідних товарів і послуг, розрахунки з підрядниками та оплачуваними членами команди, оперативне врегулювання проблем матеріально-технічного характеру, які виникають під час організаційної діяльності.
Основні функції управлінського циклу ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЯ МОТИВАЦІЯ КОНТРОЛЬ
Основні функції управлінського циклу ПЛАНУВАННЯ Планування – це етап процесу управління, який передує всім іншим, визначаючи їхню природу. Ключові елементи планування включають цілі, дії, відповідальність, терміни, засоби чи ресурси, кошти. Керівники здійснюють планування безпосередньо власної діяльності та затверджують пропозиції, подані підлеглими йому структурними підрозділами, щодо планування діяльності органу державної влади, який очолюють. Керівники вищої ланки займаються, насамперед, стратегічним плануванням, є його ініціаторами та головними ідеологами. У сучасному українському суспільстві відсутня традиція його участі в управлінській справі, керівники виступають і в особі тих, хто має долучити підприємства, установи, організації, громадські об’єднання та інвесторів до процесу стратегічного планування, сприяти їх активній матеріальній, фінансовій, організаційній участі у цьому процесі.
Оперативне планування діяльність керівника Мета оперативного планування Ø упорядкування послідовності, досягнення взаємоузгодженості виконання всіх видів керівної діяльності, забезпечення максимальної реалізації творчого потенціалу та ефективного використання свого часу, зменшення напруги як в особистій роботі, так і установи в цілому. Систематичний перегляд стратегічних і поточних цілей Усвідомлення власного внеску в діяльність установи Доведення початих справ до завершення Визначення пріоритетних проблем, завдань Доцільний розподіл часу між різними видами діяльності Прийняття ефективних управлінських рішень Результати якісного оперативного планування Раціональне делегування повноважень Об’єктивна самооцінка результатів діяльності Упорядкування послідовності виконання передбачених справ Ефективне використання власного творчого потенціалу Усунення марних витрат часу Створення сприятливого мікроклімату в колективі Вивільнення часу керівника для само менеджменту і самовдосконалення Досягнення високого професіоналізму, авторитету
Основні функції управлінського циклу ОРГАНІЗАЦІЯ Функція організації базується на: чіткому розподілі праці та появі внаслідок цього висококваліфікованих фахівців; ієрархічності рівнів управління, у якій нижчестоящий рівень контролюється вищестоящим та підкоряється йому; наявності системи координованих, стандартизованих та формалізованих правил та стандартів для виконання членами організації своїх посадових обов’язків; дусі формальної без осібності виконання обов’язків: організація – система посад; підборі виконавців виключно на основі кваліфікаційних вимог, що виходять з посадових обов’язків. Функція організації передбачена для виконання практично всіх управлінських завдань, а основною її метою є забезпечення виконання планів за рахунок ефективної взаємодії керівників і підлеглих службовців.
Організаційна діяльність керівника визначення змісту та напрямів управлінської діяльності, необхідних для досягнення цілей, встановлених у програмах, планах формування таких структур органів влади, які б забезпечували ефективний розвиток суспільних відносин між владою та суспільством, розв’язання виниклих протиріч розподіл повноважень між структурними підрозділами установи, окремими працівниками, регулювання взаємодії між ними створення ефективної мережі комунікаційних потоків і організацію своєчасного та якісного зворотного зв’язку у суб’єктно об’єктних відносинах забезпечення ефективної організації та процесу проходження державної служби Зміст якісної організаційної діяльності керівника пристосування адміністративних структур до вирішення поставлених перед органом влади завдань, адаптації типових структур, запропонованих вищестоящими органами влади до конкретних умов регіону забезпечення діяльності органу державної влади людськими, фінансовими, матеріальними, інформаційними ресурсами, що має на меті підвищити продуктивність праці призначення на посаду і звільнення з посади працівників управління розпорядження коштами в межах затвердженого кошторису доходів і видатків на утримання управління організації окремих процедур, визначення оптимального способу їх проведення (наприклад, проведення тендерної процедури)
Основні функції управлінського циклу МОТИВАЦІЯ Ø Мотивація керівником підлеглих має сприяти забезпеченню індивідуальних потреб та досягненню організаційних цілей. Керівникові треба усвідомити, що обидві умови можуть і повинні вдовольнитися якомога швидше. Ø При створенні систем мотивації керівникові слід пам’ятати, що вони мають бути орієнтовані на всі притаманні підлеглому типи та види потреб, мають адекватно виявляти та враховувати реальний внесок кожного виконавця у кінцевий результат та забезпечувати стимулювання пропорційне цьому внеску. Ø Для забезпечення досконалої мотивації керівник повинен мати можливості впливати на задоволення всіх видів потреб державних службовців, зокрема, матеріальних (фізіологічно необхідних), духовних(естетичних та пізнавальних), соціальних (у спілкуванні, соціальному визнанні, служінні суспільстві, самоактуалізації).
Мотиваційна діяльність керівника матеріальне заохочення у вигляді посадового окладу, надбавок, доплат та премій грошові винагороди та допомоги безвідсотковий довготривалий кредит на житло розумні нормативи робіт соціально побутове забезпечення ув’язка винагороди та результативності у часі Мотиваційні інструменти керівника створення атмосфери співробітництва, ніж конкуренції заохочення має чітко пов’язуватись з результативністю достойне пенсійне забезпечення обґрунтована та справедлива система оцінки роботи присвоєння почесних звань, представлення до державних нагород додаткова оплачувана відпустка стимулювання додаткових робіт винагорода за стимульовані, а не за прийнятні рівні результативності
Основні функції управлінського циклу КОНТРОЛЬ Ø Невід’ємним компонентом усієї діяльності та функцій управління є контроль. Ø Керівники органів державної влади згідно зі своїми повноваженнями забезпечують здійснення контролю за діяльністю відповідних органів управління, вживають заходів до його вдосконалення. Ø Йдеться про контроль з боку керівників за діяльністю органу влади (контроль внутрішній), який не виходить за межі адміністративної системи і виступає як командна функція. Ø Він не зводиться до заключного етапу управлінського циклу, вбудований в кожну управлінську функцію, забезпечує їх реалізацію, а також можливість переходу від однієї функції до іншої. Ø Контроль дозволяє визначити, чи досягнута мета і тим самим дає згоду на перехід до наступних дій, пов’язуючи всі ланцюги управління в єдине ціле.
Механізм контролю керівником підлеглих Комунікації роз’яснення уточнення Визначення завдання Стимулювання підлеглого за результатами виконаного завдання Отримання керівником результатів діяльності підлеглого (спілкування) Перевірка результатів на відповідність стандартам Висновок керівника щодо отриманих результатів
Самоаналіз діяльності керівника 1. Усвідомлення необхідності більш ефективного використання часу (передумови: перевантаження, поспіх, нагромадження нерозв`язаних проблем, стреси і т. ін. ) 2. Прийняття рішення проведення самоаналізу витрат робочого часу (визначення змісту, вибір конкретного строку та періоду здійснення самоаналізу) 3. Підготовка до самоаналізу Розподіл керівної діяльності відповідно до посади на окремі види Розробка таблиці для інвентаризації витрат часу за видами діяльності Розробка форми для фіксування відволікань від основної роботи Підготовка таблиць для опрацювання результатів самоаналізу 4. Фіксування витрат робочого часу (протягом 3 5 днів) 5. Опрацювання отриманих результатів. Визначення марних витрат часу за напрямками діяльності та на відволікання Визначення мети Прийняття рішень Плану вання Організація роботи Обробка інформації Непередбачені справи Контроль 6. Вироблення стратегії і тактики підвищення ефективності використання часу 7. Управління використанням власного часу на основі реалізації стратегічних і оперативних заходів
Ефективність діяльності керівника Ø На початку кожного робочого дня передбачайте час на підготовчу роботу, планування Ø Письмово фіксуйте цілі та завдання з зазначенням строків їх реалізації чи виконання Ø Складайте перелік справ, впорядкований за пріоритетами Ø Не беріться за багато справ одночасно Ø Передбачайте вирішення найбільш складних і важливих проблем на початок дня Ø Не залишайте справу не завершеною до кінця Ø Уважно проаналізуйте справи, що перекладаються на другий день, доручіть їх виконання іншим Ø При плануванні поточного дня залишайте резерв часу на термінові непередбачені справи Ø Кожний офіційний документ опрацьовуйте за один раз і остаточно Ø Своєчасно контролюйте виконання передоручених справ Ø Раціоналізуйте витрати часу на роботи, що регулярно повторюються Ø Розподіляйте денне навантаження в узгодженні з індивідуальним графіком працездатності Ø Ретельно готуйтесь до бесід і обговорень, це скорочує витрати часу Ø Звільняйте себе від сторонніх телефонних розмов Ø Не вдавайтесь до надмірної комунікабельності Ø Вмійте відмовити, коли на ваш час претендують інші, а вам необхідно виконати більш важливі завдання Ø Не призначайте наради на першу половину дня, не проводьте їх надто часто Ø Доцільно розподіляйте свій час між працею та дозвіллям
Тема 2. Вимоги до керівників органів державної влади
Загальна теорія лідерства та керівництва Керівництво Лідерство це можливості впливати на поведінку інших людей, які офіційно надаються керівнику згідно з повноваженнями, що відповідають його посаді. Базується на формальних посадово функціональних відносинах це здібності впливати на поведінку інших людей, які стихійно і неофіційно висувають із свого найближчого оточення на роль лідера особистість, що є рівною (або майже рівною) їм за службовим статусом, визнаючи за нею таке право. Базується на неформальних психолого емоційних відносинах Загальне Реалізація влади здійснюється через процеси соціального впливу Керівництво і лідерство є засобами координації та організації відносин членів соціальних груп Характеризуються системою субординації, що склалася Можливості взаємопоєднання (керівник стає лідером або лідер призначається на керівну посаду) Особливе Керівництво формальні канали Лідерство неформальні канали переважно соціальні відносини переважно психологічні відносини офіційно не закріплена влада лідера посилюється наданням формальних повноважень офіційно закріплена влада керівника посилюється неформальним психологічним впливом
Загальна теорія лідерства та керівництва Авторитет Ø певна соціальна роль людини, з якою пов’язані відповідні очікування з боку оточення. Авторитетний керівник має високий рівень компетентності та розумових здібностей, він в змозі вказувати іншим людям, його поради виправдовуються практикою. Ø психологічний стан особистості, яка виконує цю роль. Усвідомлення нею своїх можливостей і компетенції, розуміння своїх прав, привілеїв, а також значення власної діяльності. Більшістю керівників це ототожнюється з власною цінністю. ФОРМАЛЬНИЙ Офіційно зумовлюється сукупністю владних повноважень, які надано керівнику згідно з його службовою посадою Форми авторитету АВТОРИТЕТ керівника ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ Складається з характеристик компетентності керівника, його ділових якостей, ставлення до своєї професійної діяльності МОРАЛЬНИЙ Базується на привабливості світоглядних і моральних якостей особистості
Концепції управлінської орієнтації керівника Орієнтація на діяльність Орієнтація на результат Орієнтація на себе Орієнтація на людей Орієнтація на внесок Ø Максимальну увагу керівник приділяє виконанню поточних завдань за будь-яку ціну Ø Керівник розвиває “кипучу” діяльність з будь-якого приводу Ø Не вдається до визначення довгострокових цілей Ø Одночасно бере до уваги у своїй діяльності як внутрішнє, так і Ø При прийнятті рішень не враховує думку співробітників зовнішнє оточення Ø Стосунки з підлеглими – суто офіційні, від них вимагається Ø Визначає мету та принципи роботи свого колективу і установи «усердие» , понаднормова робота Ø Концентрує увагу на головному Ø Використовує авторитарний стиль керівництва Ø Діє за ситуацією Ø Увага переважно концентрується на власному кар’єрному Ø Сприяє розвитку підлеглих, заохочує їх цілеспрямованість, зростанні творчу ініціативу Ø Намагається за будь-яких обставин зберегти свою позицію в Ø Йде на ризик, не уникає відповідальності установі Ø Переважна увага приділяється міжособистісним стосункам ØЗдійснює жорсткий контроль за роботою підлеглих, вимагає Ø Враховує знання і досвід членів колективу в процесі прийняття повної покори рішень Ø Не терпить критики у свою адресу Ø Має чітке уявлення про рівень кваліфікації та особливості Ø Відмовляється від нововведень характеру підлеглих Ø Концентрує увагу лише на найближчому оточенні ØМотиваційні важелі спрямовуються на задоволення визначених Ø Реалізує офіційні принципи та правила потреб Ø Діє за традиційною схемою навіть тоді, коли змінюються Ø Використовує демократичний стиль керівництва обставини Ø Уникає ризику, намагається діяти в умовах визначеності Ø Постійно привертає увагу до власного внеску в роботу установи, сам доповідає про свої та чужі ідеї
Риси успішного керівника Ø Компетентність у відповідній сфері Ø Розуміння особливостей управлінської праці Ø Загальна ерудиція, широта поглядів Ø Чіткі особисті цілі Ø Намагання і здібності впливати на інших людей Ø Потяг до набуття нових знань Особисті ØВисокі моральні стандарти Ø Критичне сприйняття та переосмислення дійсності ØПотяг до успіху Ø Постійне самовдосконалення, самодисципліна ØФізичне і психічне здоров’я Ø Довгострокове передбачення Ø Пошук нових форм і методів роботи ØВисокий рівень внутрішньої культури ØВміння чітко формулювати цілі та доводити справу до кінця СередовищніØ Вміння планувати роботу ØЕмоційна рівновага ØЗдібність керувати Ø Творча натхненність ØВпевненість в собі ØСильна воля, сміливість, рішучість Ø Наставництво ØПіклування про оточуючих ØВміння наполегливо працювати ØДоброзичливе ставлення до людей Законодавчі ØІніціативність Ø знання Конституції України, законів України „Про ØКомунікабельність ØОперативність у вирішенні проблем державну службу” та „Про засади запобігання і протидії ØОптимізм ØКонцентрація уваги на головному корупції”, а також законодавства з урахуванням специфіки ØНезалежність ØПотяг до перетворень, нововведень функціональних повноважень відповідного державного органу ØБезкорисливість ØГотовність йти на ризик та структурного підрозділу ØВміння захоплювати власними ідеями інших Ø вміння вільно орієнтуватися в соціально-політичному ØЗдатність управляти собою просторі, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію ØКультура спілкування Ø аналітичне мислення, розуміння сучасних проблем ØВміння делегувати повноваження менеджменту, володіння технологією адміністративної ØПостійний саморозвиток роботи, здатність продукувати нові ідеї, управлінські рішення, ØСпрямованість на кар’єрне зростання застосовувати політичні та соціальні технології. Професійні
Планування роботи керівника Визначення мети роботи, строків виконання окремих її етапів і повного завершення Розмежування роботи на сукупність відносно самостійних завдань Аналіз змісту завдань, визначення необхідних знань, вмінь і навичок для їх виконання Оцінка підлеглих за їх професійнокваліфікаційними та особистісноморальними характеристиками Розробка попередньої схеми розподілу завдань між службовцями Колективне обговорення схеми розподілу завдань Розробка плану роботи службовців з урахуванням поданих пропозицій щодо розподілу завдань Встановлення критеріїв оцінки результатів виконання завдань, методів і строків контролю Доведення завдань до конкретних виконавців, ознайомлення з критеріями оцінки та контрольними заходами Консультування. Наставництво. Контроль Узагальнення результатів виконання завдань. Оцінка роботи службовців. Колективне обговорення
Делегування повноважень і відповідальності Делегування Ø процес передачі керівником прав на прийняття заздалегідь визначених рішень (виконання завдань) та пов’язаної з цим відповідальності своїм підлеглим з урахуванням їх професійнокваліфікаційних і особистісно-моральних характеристик. Зміст делегування Ø раціональний перерозподіл прав, обов’язків і відповідальності між окремими особами та колективами в межах управлінської структури переважно на напівофіційній або неофіційній основі за умов наявності взаємодовіри керівників і виконавців, сприятливого морально-психологічного мікроклімату в установі чи її підрозділі.
Делегування повноважень і відповідальності Концентрація зусиль керівника на визначенні стратегії та загальному управлінні Запобігання перевантаженню керівника, його фізичної і психологічної напруги Переваги раціонального делегування повноважень і відповідальності Доцільний перерозподіл повноважень і відповідальності Залучення максимальної кількості службовців до прийняття рішень Ефективне використання творчого потенціалу та досвіду підлеглих Скорочення загального строку виконання Підвищення ділової активності виконавців Розвиток навичок керівника щодо наставництва Створення умов для виявлення працівниками власних здібностей Задоволення потреби в цікавій роботі Більш докладний аналіз керівником характеристик своїх підлеглих Розробка та впровадження раціональної системи контролю Формування в колективі відчуття “єдиної команди
Делегування повноважень і відповідальності Перешкоди на шляху делегування повноважень Умовність делегування відповідальності Низький рівень кваліфікації підлеглих Відсутність чіткої системи організації роботи Невідпрацьова ність форм і методів контролю Недоліки планування роботи персоналу ОБ’ЄКТИВНІ ПЕРЕШКОДИ Обмеженість мотиваційних важелів
Делегування повноважень і відповідальності Перешкоди на шляху делегування повноважень З боку керівників З боку підлеглих Недостатнє усвідомлення переваг делегування Відсутність бажання брати на себе додаткову відповідальність Відчуття браку знань і досвіду для виконання завдань Відсутність бажання витрачати час на підготовчу роботу Побоювання втратити владу над підлеглими Звичка до авторитарного стилю керівництва, невміння переконувати Обмаль знань і навичок щодо відпрацювання ефективних систем контролю і оцінки роботи Недостатня визначеність щодо здібностей і характеру своїх підлеглих Недовіра до виконавців Несприятливий морально психологічний мікроклімат у колективі СУБ’ЄКТИВНІ ПЕРЕШКОДИ Побоювання самостійно приймати рішення в умовах невизначеності Опір в разі передачі повноважень без попереднього погодження Хиткість сподівань на справедливу оцінку Значне перевантаження іншими роботами, високий рівень стомленості Недовіра до керівника Несприятливий морально психологічний мікроклімат у колективі
Кадрова політика може бути: Пасивна кадрова політика – відсутність прогнозу кадрових потреб, моніторингу кадрів та їх завчасної підготовки. Керівництво лише реагує на кризові ситуації (поява вакантного місця) у "пожежному порядку" підшукуючи потрібного фахівця; Превентивна кадрова політика – націленість на прогнозування розвитку ситуації з персоналом, розробка цільових кадрових програм підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, мотивації їх діяльності. Реактивна кадрова політика – керівництво здійснює моніторинг кризових станів персоналу, причин і ситуацій розвитку конфліктів у колективі й провадить заходи з локалізації конфлікту. Активна кадрова політика передбачає не тільки прогнозування розвитку ситуації з персоналом, розробку цільових кадрових програм підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, але й ресурсні можливості для корегування виконання програм у відповідності до змін ситуації
США запровадили інтегрований показник якості, за яким відбувається відбір керівників. Кандидатам нараховуються бали за такими показниками: 1. Управління змінами: Бачення перспективи; Усвідомлення зовнішнього середовища; Творчість та інноваційність характеру; Стратегічне мислення; Постійне навчання та самовдосконалення; Еластичність та гнучкість; Мотивація на послуги. 2. Керівництво персоналом: Управління конфліктами; Розуміння культурних факторів; Формування команди; Чесність. 3. Управління ресурсами: Управління фінансами; Управління людськими ресурсами; Управління технологіями. 4. Досягнення результатів: Відповідальність; Вміння вирішувати проблеми; Заповзятість (предприимчивость); Рішучість, Орієнтація на споживачів; Адміністративні навички. 5. Здатність до комунікації та формування коаліцій: Володіння риторикою (усна комунікація); Письмова комунікація; Ведення переговорів; Створення союзів та партнерство; Розуміння політичних факторів; Навички міжособистісного спілкування.
Тема 3. Формування позитивного іміджу керівників владних органів
Персональний імідж керівника Імідж – це емоційно окреслений свідомо або стихійно створений віртуальний образ політика, що позиціонує його в електоральному полі й повністю витісняє в громадській думці справжні риси носія іміджу. Справжній політичний імідж – це своєрідне розуміння виборцями ідеального втілення певної соціальної ролі. Найкращий імідж містить в своїй серцевині легенду, яка будується за законами політичної міфології Імідж відображає соціальні очікування виборців і є формою “позикового політичного капіталу” Вдало сконструйований і протрансльований імідж є ключем до сердець виборців, штучний імідж, котрий не відповідає фізичним і духовним даним політика, здатен зруйнувати найкращу кар'єру.
Типи іміджу ПРОФЕСІОНАЛ ХАРИЗМАТИК – вчений, юрист, економіст, хороший фахівець своєї справи, який має солідний багаж знань та значний досвід роботи в даній сфері, достовірно знає, що і як потрібно змінити в законодавстві, механізмах регулювання економічної діяльності, щоб досягти поставленої мети. – державний діяч, чиновник, який, перебуваючи на високій посаді, довів свою здатність вирішувати складні для всієї країни завдання, накопичив великий досвід роботи державного рівня, користується підтримкою авторитетних лідерів і громадян.
Типи іміджу РЕФОРМАТОР ГОСПОДАРНИК n людина, що прагне здійснити прогресивні, політичні, економічні й соціальні перетворення шляхом поступового перевлаштування політичних інститутів і порядків. – керівник підприємства, людина, нинішній статус якої на відміну від нових підприємців є результатом всього її життєвого шляху. Він більше обмежений у фінансових ресурсах, проте підприємство працює, люди мають роботу й стабільно отримують зарплату, що є наслідком вмілого й раціонального господарювання. Це може бути також міський голова, який в умовах фінансової скрути здатний забезпечити розвиток інфраструктури міста, стабільну роботу транспорту, вирішити болючі проблеми тощо.
Типи іміджу ЗІРКА ДІЛОВА ЛЮДИНА n Популярна особистість, людина, що досягла слави та знаменитості поза політикою – в кіно, у спорті, на естраді, тощо – людина, що вже досягла значних успіхів у власному бізнесі, її підприємство успішно розвивається і сплачує великі податки до бюджету, що є результатом високих управлінських і ділових якостей, надійності, винахідливості, вміння виходити із складних ситуацій через прийняття нестандартних рішень. Позитивний досвід розвитку власної справи прагне використати в масштабах країни. Здійснює допомогу в реалізації важливих соціальних програм, займається благодійністю. Має досвід у вирішенні складних проблем.
Типи іміджу БОРЕЦЬ БАТЬКО НАЦІЇ n – професійний опозиціонер, людина, що закликає до рішучої боротьби з певними негативними явищами, завжди категорична у своїх судженнях. – мудрий керівник, людина, що своїм довгим бездоганним життям здобула славу визнаного морального авторитета, має видатні заслуги перед Батьківщиною, має власне чітке й зрозуміле бачення стратегії розвитку країни та держави
Типи іміджу ПАТРІОТ –людина, що заграє на національних почуттях, вивищенні в державі титульного етносу, закликає до відродження національної величі. ТРЕТЯ СИЛА n – молода людина, політик майбутнього, альтернатива набридлим і неспроможним існуючим керманичам держави СВІЙСЬКИЙ МУЖИК n – політик, що грає роль “простака” або навіть і “чергового клоуна”, використовує побутову або навіть лайливу лексіку, “криє” всіх навколо і оперує примітивними популістськими гаслами
Принципи створення іміджу – імідж створюється для досягнення чітко сформованого попередньо визначеного уявлення, що не допускає випадковостей і побічних втручань; – вже сформований імідж є застиглим й слабко сприйнятливим до змін, тому має бути постійним у всіх ситуаціях; – при побудові та реалізації іміджу треба посилати інформацію, яка сприйматиметься виборцями з прогнозованим позитивним ефектом; – імідж демонструє найбільш яскраві грані особисто, а не відображає повне уявлення про особистість, він є дещо спрощеним і схематичним; – імідж розрахований на сприйняття масовою свідомістю, відібрані іміджеві характеристики повинні подаватись у дещо перебільшеній формі;
Принципи створення іміджу – змоделювати бажану електоральну поведінку можна тільки будучи впевненим у собі та готовим до будь-яких несподіванок. Впевненість кандидата має передаватись оточуючим; – імідж має здатність відокремлюватися від свого носія і жити в інформаційному просторі власним життям, що частково забезпечується наданням кандидатам певних прізвиськ. Треба намагатися сформувати його таким, щоб і незалежне його існування було на користь; – при формуванні іміджу необхідно враховувати закони суспільної думки; – з кандидата необхідно створити інтригуючу загадку. Варто викликати враження дефіциту інформації, примусити постійно відшукувати її, а потім дозовано задовольняти інформаційний голод, нарощуючи обсяг повідомлень;
Структурний пентакль іміджу Ø Зовнішній вербальний: тембр та емоційність голосу, переконливість, володіння прийомами риторики Ø Внутрішній: Інтелект, спосіб мислення, ерудиція, світогляд, духовні (ціннісні) пріоритети Ø Зовнішній невербальний: жестикуляція, походка, міміка, темперамент, манери, зачіска, пози, одяг та аксесуари ЛЕГЕНДА, МІФ: штучно створений емоційно привабливий архетип Ø Процесуальний: професіоналізм, енергійність, вміння тримати слово, ділові якості, командна робота Ø Комунікативний: головний та супутні меседжі, вміння слухати і створювати інформаційні приводи, почуття гумору
Вимоги до вербального іміджу Акцентуйте важливі слова, підкреслюйте їх інтонацією. Починайте говорити з меседжа і закінчуйте головним меседжем Змінюйте тон та темпоритм мовлення, це надає привабливості. Робіть паузу до та після важливих думок. Зовнішній вигляд – 50% Зміст промови (текст) – 7% Характеристики голосу, звучання (гучність, тембр, темп, ритм, особливості дикції) – 43%
Вимоги до невербального іміджу Жести відкритості (розкриті долоні, розстебування ґудзиків) Жести закритості (потирання скронь, лоба, закривання очей руками) Жести захисту (перехрещування рук, стискання кулаків) Жести оцінювання й роздумів (доторкання до перенісся та підборіддя, підпирання рукою щоки, поза роденівського мислителя) Жести невпевненості (потирання носа, мочки вуха, боку шиї) Жести впевненості й зверхності (закладання рук за спину, за голову, руки в піраміді, поза домінування) Жести небажання продовжувати спілкування (опускання вій, потирання вуха, поглядання на годинника, знімання окулярів і відкладення їх вбік, надмірна увага олівцю чи іншому аксесуару)
Структура цілісності іміджу ПЕРСОНАЛЬНИЙ ІМІДЖ КЕРІВНИКА 1. Самооціночний імідж: визначення власних позитивних і негативних рис самим собою 2. Перше (родинне) коло: визначення позитивних і негативних рис особи найближчими родичами 3. Друге (доменне) коло: визначення позитивних і негативних рис особи найближчими друзями 4. Третє (корпоративне) коло: визначення позитивних і негативних рис особи колегами та підлеглими по роботі 5. Четверте (середовищне) коло: визначення позитивних і негативних рис особи звичайними знайомими та сусідами
Технології формування позитивного іміджу 1. Декларація причетності. Цей спосіб полягає в тому, що Ви використовуєте свою причетність до якоїсь політичної партії, громадської організації, руху чи конкретного політика, які є популярними в даному регіоні. У цій ситуації особистісні характеристики кандидата відходять на задній план. 2. Створення міжособистісного контрасту. Цей метод полягає в порівнянні кандидатів, їх особистісних характеристик, соціально–психологічних та професійних статусів, віку, зовнішності, статі, освіти та ін. Порівняння проводиться за параметрами, які для Вас можуть стати найбільш придатними. Ними можуть бути риси характеру, фізична привабливість, комунікабельність, ставлення до якоїсь із проблем даного округу. 3. Створення ідеологічного контрасту. Даний метод подібний до попереднього. Відрізняється він тим, що побудований виключно на ідеологічних факторах (комунізм, антикомунізм, консерватизм, лібералізм тощо).
Технології формування позитивного іміджу 4. Ставка на базову проблему. Світова політична практика знає приклади, коли об’єктивно слабкіші кандидати перемагали своїх конкурентів, зробивши ставку на єдину базову проблему, яка була дуже актуальною для виборців даного округу або регіону. 5. Нагромадження позитиву. Ні в кого, мабуть, не викликає сумнівів те, що якщо Ви хочете, щоб за Вас проголосували, треба подобатись виборцям. Занадто позитиву не буває. Якщо Ви навіть користуєтесь неабиякою популярністю серед населення, треба весь час слідкувати за еволюцією Вашої іміджу в суспільній свідомості і постійно коригувати його за допомогою соціологів, психологів та спеціалістів із масових комунікацій. 6. Створення негативного іміджу конкурента. Засіб старий як світ: долити до чужої бочки з медом ложку дьогтю. Однак, цей метод має два недоліки. По–перше, він не є моральним. По–друге, він ефективний лише проти популярних опонентів. Спроба облити брудом маловідомого політика може просто додати йому популярності.
Технології формування позитивного іміджу 7. Ефективність і результативність діяльності. Одним з найкращих, але найважчих способів отримати стійкий позитивний імідж є досягнення суспільно значущих успіхів в управлінській діяльності, економічній, соціальній сфері. 8. Очолення стихійного руху. Підключення. Якщо якась подія виштовхує людей на вулицю на протестні акції, людина, що спромогнеться їх очолити автоматично стає лідером мас і отримує настільки значний позитивний імідж, скільки невдовлення й негативу адресується органам влади, наскільки болючою і важливою є актуальна проблема. Позитивний результат дає також підключення (з очоленням) до підготовлених іншими та ними ресурсно забезпеченими діями з покращення умов життя громадян. 9. Медіа-просування. За умови вільного доступу до медіа-ресурсів (насамперед, телебачення) легко отримати позитивну динаміку іміджу, якщо вести популярну й цікаву та розумну телепередачу, політичне ток-шоу (варіант - бути постійно гостем, спеціалістом, експертом у таких передачах).
ПЕРСОНАЛЬНИЙ ІМІДЖ КЕРІВНИКА Стадії опанування іміджу 1. Стадія симулякра: формується штучний образ, створений власною уявою і збагачений літературними джерелами, особистими спостереженнями, або образ, який відпрацювали спеціалісти. Цей стереотип багаторазово прокручується подумки, визначаються умови, необхідні для його побудови з їх подальшою апробацією у власній уяві. Потім цей образ втілюється на папері, фіксується на відеомагнітофоні, відбувається його відповідна корекція 2. Рольова стадія: здійснюється практичне засвоєння образу, набувається досвід “знаходження” в ролі, коли людина пробує жити в створеному стереотипі. 3. Стадія злиття образу й людини: уже виробляється стереотип поведінки у створеному образі, внаслідок чого люди сприймають кандидата як реальну особистість. Таким чином, стираються грані між тією особистістю, що увійшла в образ, і тією, яка в ньому знаходиться перед людьми. Відбувається поєднання особистості з образом таким чином, що люди не помічають технічних зусиль, докладених для цього.
Тема 4. Інформаційне та комунікативне забезпечення роботи керівника в органах державної влади
Основні ознаки комунікації в державному управлінні висока соціальна значущість, що обумовлює активність всіх учасників процесу; наявність чинника політичної влади; безперервний, процесуальний характер протікання, що має піки активності і спади; відносна рівноправність суб'єктів комунікації та їх добровільна участь в комунікаційному процесі; обмін змістом, що забезпечує розуміння цих сенсів та передбачає механізми контролю за процесом цього розуміння (наявність зворотного зв'язку) з боку всіх суб'єктів комунікативного процесу; формування нового знання з обговорюваної тематики; переоцінка позицій з обговорюваної тематики в ході коммунікації і як наслідок зміна поведінки.
Модель процесу масової комунікації Г. Ласвела (комунікативний ланцюг) Джерело Меседж Канал Реципієнт (хто говорить? ) (що говорить? ) (як говорить? ) (хто отримувач? ) комунікатор: депутат, політик, державний діяч, керівник органу влади, підрозділу тощо коротке виразне повідомлення що має бути закріпленим у масовій свідомості за допомогою яких технічних засобів , інформаційних механізмів доноситься повідомлення Підлеглі, громадяни, суспільна група, територіальна спільнота, політичний актор, тощо Ефект комунікації (зворотній зв’язок) Як вплинув меседж на реципієнта (комуніканта)
Модель процесу масової комунікації К. Шеннона та У. Уївера (кібернетична) Джерело (вихідний сигнал) передавач Канал приймач Реципієнт (вхідний сигнал) Шум (поміхи) Реципієнт Джерело (зворотній сигнал) передавач Канал приймач (реактивний сигнал)
Функції керівника як комунікатора Інформаційна функція – головна, адже на організації та управлінні масовою інформацією будується увесь політичний PR; Функція соціалізації – формування або зміна інтенсивності й спрямованості соціально-політичних настанов та ціннісних орієнтацій електорату. Це стратегічний політичний PR, на якому стоять практично всі соціально-політичні системи; Організаційно-поведінкова функція пов'язана з ініціюванням або припиненням певних дій масової аудиторії, зміною конкретної дії населення. Це є тактичний політичний PR; Емоційно-тонізуюча функція створює та підтримує відповідний емоційний рівень реакцій аудиторії – пробуджує оптимізм, навіює смуток тощо; Комунікативна функція пов'язана з посиленням, підтримкою, чи, навпаки, з послабленням зв'язків між різними індивідами або частинами аудиторії, що є предметом управління комунікатором.
Механізми комунікативної діяльності керівників органів державної влади пріоритет особистості однобічна суспільна комунікація Механізм диктату Механізм пропаганди Тоталітарний стиль управління двобічна асиметрична суспільна комунікація Механізм рекламування Автократичний стиль управління Двобічна симетрична суспільна комунікація Механізм інформування Механізм діалогу Демократичний стиль управління
Інформаційно-комунікаційний менеджмент під інформаційно-комунікаційним менеджментом ми розуміємо систему управління інформаційнокомунікаційною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій правового, економічного, соціального, гуманітарного і політичного менеджменту і маркетингу. З усіх сфер суспільства (правової, економічної, соціальної, політичної, гуманітарної та ін. ) інформаційно-комунікаційна сфера розвивається найдинамічніше. Бурхливий розвиток Інтернету, мультимедіа, мобільного зв’язку тощо виступив потужним каталізатором модернізації насамперед економічної сфери суспільства. Нині вже нікого не здивуєш такими поняттями, як електронний уряд електронний бізнес (e-business), електронна комерція (e-commerce) тощо.
Інформаційно-комунікаційні моделі ухвалення рішень ФОРМАЛЬНА ЗМАГАЛЬНА КОЛЕГІАЛЬНА Використання такої моделі ухвалення рішень передбачає наявність структурованої ієрархії проходження інформації по системі Ø Побудована на можливості висування альтернативних комунікацій та чітко виписаних і формалізованих процедур інформаційних потоків проектів рішень. Така модель передбачає ухвалення рішень, відхід від яких не допускається. Ø Така модель ухвалення рішень потребує колективної праці в наявність певної конкуренції на етапах отримання і обробки інформації. Формальна модель завдяки чіткій структурі проходження інформації пошуках найоптимальнішого проекту рішення. Ø В цьому випадку в основному дотримуються певної ієрархії, хоча та проектів рішень забезпечує ретельний аналіз альтернатив і Ø Але на відміну від змагальної моделі діяльність центру ухвалення інколи дозволяється надходження альтернатив із середньої ланки економить час центру прийняття рішень. Але такий підхід, звісно, аж рішень полегшується роботою колегіальних команд, які формуються безпосередньо до центру ухвалення рішень без узгодження з ніяк не сприяє відкритому обговоренню проблеми, а в разі кризової незалежно від соціального статусу працівників апарату та належності чиновниками більш вищого рівня. ситуації унеможливлює оперативне реагування на зміну ситуації. їх до певних організаційних структур. Ø Змагальна модель потребує набагато більше затрат часу та енергії центром ухвалення рішень у поєднанні з фрагментарністю інформації Крім того, навіть і за умов вибудованої ситеми контролю за якістю Ø Колегіальна модель вимагає від центру ухвалення рішень (лідера) отримання і обробки інформації, завжди існує реальна загроза надто багато часу для міжособистісного спілкування, усереднює та суб’єктивністю її селекції. Інакше кажучи, під час використання цієї викривлення інформації під час проходження інстанціями. рольові статуси членів адміністрації, а їхня спільна діяльність сприяє моделі виникає загроза реалізації суб’єктивних інтересів окремих груповому мисленню. людей і структур за рахунок загальних інтересів об’єкта управління Ø Є в такому випадку і загроза формування в центрі ухвалення (держави, суспільства). рішень певної безвідповідальності як окремих членів команди, так і команди в цілому.
Інформаційно-комунікаційні моделі ухвалення рішень ФОРМАЛЬНА якщо людина більшу частину часу провела у ієрархічних структурах (армії, прокуратурі, державному апараті тощо), вона відповідно тяжіє до використання формальної моделі ухвалення рішень. (напр. Л. Д. Кучма) ЗМАГАЛЬНА КОЛЕГІАЛЬНА змагальній моделі віддаватиме перевагу людина, яка перебувала у складі, скажімо, бізнесової, творчої чи організації або партійного апарату. Колегіальну модель використовуватиме передусім людина, яка працювала в організаціях чи установах з колективним керівництвом (напр. Л. М. Кравчук) (напр. В. А. Ющенко) Використання тієї чи іншої моделі значною мірою залежить не лише від правової регламентації та традицій управління, а й від психологічних рис осіб, які впливають на прийняття урядових або політичних рішень.
Менеджмент інформаційно-комунікаційних служб Демократичне суспільство передбачає підвищення ролі та впливу масової свідомості на поведінку президента, уряду, парламенту тощо). А масова свідомість суспільства, у свою чергу, формується під впливом інформації, яка надходить від урядових структур: про діяльність цих структур, прийняті ними політичні та інші рішення, ефективність та оптимальну виваженість цих рішень, результативність дій уряду тощо. Обираючи легітимні владні структури, громадяни мають право знати про діяльність своїх обранців, яким вони довірили владу. Внаслідок цього державні адміністрації або парламент мусять активно займатися власним іміджем, оскільки на наступних виборах їм знову буде необхідно переконати громадян віддати за них свої голоси. Тому набуває важливості все, що про роботу політиків стає відомим громадськості через новини, прес-конференції, брифінги, виступи у традиційних та аудіовізуальних мас-медіа, прес-релізи тощо. У кожній адміністрації функції зв’язків з громадськістю (переважно через ЗМК) виконують відповідні служби. Як правило, це прес-служби.
Планування інформаційно-комунікативної діяльності Ефективність інформаційно комунікаційної діяльності будь якої організації, у тому числі і громадської, залежить від грамотного й ефективного медіа планування, або медіаменеджменту, під яким розуміється система заходів з планування, розміщення й оцінки ефективності іміджевих або рекламних матеріалів у засобах масової комунікації. Тут надзвичайно важливим для керівника є все. Психологічні особливості (характер і швидкість сприйняття та “перетравлення”) інформації різними соціальними групами, особливості цільової аудиторії, дозування і періодичність розміщення матеріалів, вибір інформаціно-комунікаційних каналів тощо.
Планування інформаційно-комунікативної діяльності В інформаційно-комунікаційному менеджменті класичним є двохетапні медіа-плани На першому етапі: в засобах масової комунікацї розміщується яскрава і дійсно “новинна” інформація, яка має вразити, запам’ятатися і заінтригувати людей, стати предметом обговорення в масмедіа, на роботі, в кав’ярнях і на кухнях. n На другому етапі: Після певної “провокації” інформаційної потреби у продовженні комунікаційної кампанії бажано створити “інформаційний голод”. І коли люди з підвищеним інтересом починають очікувати, що ж буде далі, починається другий етап комунікаційної кампанії — активна пропаганда позитивних наслідків вчинків, дій та ін. , проанонсованих на першому етапі.
Інформаційно-комунікаційний план має: бути достатньо жорстким і таким, що неухильно виконується; оптимально дозувати рекламу, оскільки шкідливою є як перевантаження інформацією, так і її брак; враховувати час, необхідний для засвоєння інформації, оскільки неефективною є і незмінна протягом довгого часу нудна реклама, і реклама, що постійно змінюється, а відтак і не запам’ятовується; брати до уваги психологію сприйняття інформації різними спільнотами; розраховувати інтенсивність реклами протягом певного періоду з урахуванням того, що надмірно агресивна, масована реклама може не тільки не бути корисною, а й зіпсувати раніше позитивне сприйняття людьми тих чи інших подій, корпорацій, політиків, товарів тощо; передбачати кілька циклів рекламних подач (по 3– 4 тижні кожен), маючи на увазі, що максимум суспільної підтримки припадає на кінець кожного такого циклу; починати комунікаційні компанії раніше за опонентів, оскільки зазвичай перемагає той, хто починає першим. Переваги перших полягають у тому, що вони формують основні настанови аудиторії.
Використання ЗМІ в комунікації керівників органів влади Ø Використання засобів масової інформації – це ключ до інформування і мобілізації найширшої підтримки широкої громадськості. Це допомагає досягти якнайкращого контакту з найбільшим числом громадян в найкоротший час. Ø Різниця між непоганим стратегом відносно засобів масової інформації і прекрасним стратегом полягає в тому, що останній використовує всяку, саму найменшу можливість для донесення меседжів до населення. Ø Кожен засіб масової інформації може бути використане декількома способами з однією метою - досягти більшої кількості людей, що належать до різних груп. Ø Засоби масової інформації зацікавлені в новинах, сенсаціях, скандалах, у всьому тому, що відбувається в світі та впливає на інтереси людей. Зазвичай ЗМІ більш цікавляться тим, що має відношення до гаманців людей і їх емоцій, чим до концепцій і ідей.
Король ЗМІ – інформаційний привід n Інформаційний привід це реальна або штучно створена (вигадана, змодельована) подія або факт, що має широкий суспільний резонанс, викликає значний інтерес з боку ЗМІ та їх готовність за будь-яку ціну першими висвітлити дану подію або факт. На інформаційні приводи журналісти злітаються як метелики на світло, а редакції готові платити великі гроші, щоб першими отримати ексклюзивну інформацію; За рівнем цінності для ЗМІ інформаційні приводи поділяють на: Сенсації Катастрофи Скандали Парадокси Проблеми Інновації Досягнення Політичні та управлінські рішення
Принципи використання ЗМІ Ø Не бійтеся звертатися до журналістів зі своїми проблемами, інформацією про підняті питання, ідеями для репортажів. Ø Прагніть підтримувати з журналістами дружні і чесні взаємини. Пам'ятаєте, що вони роблять свою роботу - постарайтеся полегшити цю роботу, підтримуючи лінії зв'язку з ними відкритими. Ø Доступ до журналістів - це доступ до широкої громадськості. Історія, про яку вони пишуть або передають репортажі, виглядає так, як вона може виглядати на основі тієї інформації, яку ви їм даєте. Ø Прагніть скористатися перевагами сенсаційних новин, які можуть мати відношення до вашої діяльності, будучи як джерелом цих новин, так і оратором, що представляє вашу організацію. Ø З найменшого приводу створюйте інформаційні приводи. В ідеалі це слід робити регулярно за наміченим мас-медійним планом. Ø Постарайтеся дати зрозуміти засобу масової інформації і суспільству, що ви - частина чогось більшого, але в даний момент обговорюєте те, як проблема загальнонаціонального значення відбивається саме на житті у вашій місцевості, має значення для вашої територіальної громади Ø Активно нав'язуйте суспільству виграшні для себе теми й самі пропонуйте репортерам інформацію, яка б дала їм погляд на проблему під свіжим кутом.
Прес-конференція Ø Мета полягає в тому, щоб зібрати журналістів і передати їм вашу інформацію, ваше бачення проблеми або нові дані відомій проблемі, оголосити про позицію вашої організації, про майбутні заходи або нові проекти, про початок кампанії. Ø Є два типи прес-конференцій: активна і реактивна. Ø Мета активної прес-конференції полягає в створенні історії, і збирається вона цілком за вашою ініціативою. Реактивна прес-конференція потрібна для негайної відповіді або негайної реакції на яку-небудь сенсаційну подію, заява і так далі. Ø Незалежно від типу прес-конференції використовуйте її з великою обережністю. Якщо ви звертаєтеся до журналістів, запрошуючи їх на прес-конференцію, поклопочіться про рівень інформаційного приводу: щоб у вас дійсно були новини, гідні освітлення і уваги репортерів. Інакше ви можете завдати збитку своєї репутації серйозної і заслуговуючої довіри джерела інформації. Ø Час проведення. Плануйте активну прес-конференцію так, щоб її можна було скоординувати з крайнім терміном здачі текстів в набір і підготовки передач до ефіру. Звичайний найвдаліший час для цього - між 10 та 15 годинами. Ø Найкращими робочими днями для прес-конференції є вівторок, середа і четвер. П'ятниці не дуже вдалі для такого заходу, оскільки історії про них можуть з'явитися тільки в суботніх газетах, які менше читають, чим газети, що виходять по робочих днях. Понеділки не дозволяють попередити репортерів про подію напередодні, оскільки в газетах в неділю вихідний день.
Місце проведення прес-конференції • має бути зручним для журналістів, таким, де є цікава картинка, вигляд. Наприклад, якщо ви оголошуєте проведення програми підтримки фінансування безкоштовних шкільних сніданків, то вдала ідея проведення пресконференції в шкільній їдальні; • виберіть приміщення, яке б відповідало розміру очікуваної участі (10— 20 осіб); • переконайтеся, що в кімнаті є устаткування для електронних засобів інформації: розетки і інше технічне устаткування; влаштуйте трибуну, стіл та таблички з прізвищами спікерівна яку можна було б помістити декілька мікрофонів; • розташуєте за трибуною плакат з назвою вашої організації або її емблемою. Переконаєтеся, що цей плакат не відкидає відблисків; встановите стенди або підставки з візуальними матеріалами (не забудьте принести кнопки і клейку стрічку); • підготуйте стільці для журналістів, залишивши при цьому достатньо місця в середині або на задньому плані кімнати для камер і штативів; • біля входу розташуєте стіл з друкарськими матеріалами для преси. Реєструйте присутніх журналістів; Покажіть спікерам список присутніх — можливо, вони визначать, що в залі присутні представники опонентів, що підготує їх до можливих питань; • забезпечте окрему кімнату для ваших ораторів, аби журналісти не змогли поставити їм питання до початку конференції ;
Проведення прес-конференції • Прийдіть за півгодини або за годину до початку прес-конференції і перевірте, чи все в порядку. Продумайте, що ви можете зробити у разі яких-небудь неполадок. • Принесіть магнітофон і запишіть всю прес-конференцію. Це дозволить пізніше розглянути те, наскільки вдалі були ваші відповіді, і підготує вас до наступної конференції кращим чином. • Почніть прес-конференцію вчасно і постарайтеся звести всю свою презентацію не більше ніж до 45 хвилин. Залиште достатньо часу на питання і відповіді. • Бажано мати ведучого (як правило, прес-секретаря), який представить спікерів і пропонуватиме учасникам відповідати на питання аудиторії. Ведучий повинен стежити за тим, щоб питання не відхилялися від порядку денного. Він зобов'язаний оголосити останнє питання і закрити прес-конференцію. • Якщо прес-конференція неформальна, то вести її може один зі спікерів. Він має подякувати журналістів за участь і коротко розповісти про мету прес-конференції. Не забудьте про час на питання і відповіді. Попросіть одного з ваших співробітників стежити за часом і дати вам сигнал до закінчення заходу, коли питання стають малоцікавими і такими, що відводять від теми. • Якщо ви не домовилися про окремі інтерв'ю, то відразу після оголошення закриття конференції покиньте зал. Ця тактика дозволить вам дотримуватися вибраного порядку денного, не дозволивши журналістам загнати вас на слизьке.
Тема 5. Застосування електронних засобів опрацювання та обігу інформації
Інформаційні системи в державному управлінні Інформаційна система – це набір автоматизованих процедур та процесів збору і переробки інформації для планування, підтримки прийняття рішень, координації і контролю. комп’ютерні інформаційні системи мають незаперечні переваги над іншими технічними засобами обробки інформації і комунікації, бо вони: - виконують свою роботу дуже швидко, здійснюють часто мільйони операцій за секунду; - майже ніколи не роблять помилок. Те, що іноді називають „помилками комп’ютера”, насправді є помилками оператора; - мають великий обсяг пам’яті.
Інформаційні системи в державному управлінні збирання, реєстрація і перенесення інформації на машинні носії Типові операції опрацювання даних в інформаційних системах передача інформації в місця її зберігання й опрацювання введення інформації в ЕОМ, контроль введення та компонування інформації в пам'яті комп'ютера створення і ведення внутрішньомашинної інформаційної бази опрацювання інформації на ЕОМ (накопичення, сортування, коригування, вибірка, арифметичне і логічне опрацювання) для виконання функціональних завдань системи (підсистеми) управління об'єктом виведення інформації у вигляді табуляграм, відеограм, сигналів для прямого управління технологічними процесами, інформації для зв'язку з іншими системами організація, управління (адміністрування) обчислювальним процесом (планування, облік, контроль, аналіз обчислень у локальних і глобальних обчислювальних мережах)
Види забезпечення інформаційних систем ПРАВОВЕ ПРОГРАМНЕ — це сукупність правових норм, що регламентують створення і функціонування інформаційної системи. Правове забезпечення розробки інформаційної системи включає нормативні акти договірних взаємовідносин між замовником і розробником програмного забезпечення, правове регулювання відхилень. Правове забезпечення функціонування СОД включає: умови надання юридичної чинності документам, отриманим із застосуванням обчислювальної техніки; права, обов'язки і відповідальність персоналу, в тому числі за своєчасність і точність опрацювання інформації; правила користування інформацією і порядок вирішення суперечок щодо її достовірності. — сукупність програмних засобів для створення та експлуатації СОД засобами обчислювальної техніки. До складу програмного забезпечення входять базові (загальносистемні) та прикладні (спеціальні) програмні продукти. Базові програмні засоби використовують для автоматизації взаємодії людини і комп'ютера, організації типових процедур опрацювання даних, контролю і діагностики функціонування технічних засобів СОД. Прикладне програмне забезпечення становить сукупність програмних продуктів, призначених для автоматизованого розв'язування функціональних завдань інформаційної системи.
Види забезпечення інформаційних систем ІНФОРМАЦІЙНЕ ТЕХНІЧНЕ — це сукупність методів і засобів розміщення й організації інформації, що включають системи класифікації і кодування, уніфіковані системи документації, раціоналізації документообігу та форми документів, методів створення внутрішньомашинної інформаційної бази інформаційної системи. Від якості розробленого інформаційного забезпечення особливо залежать достовірність і якість прийнятих управлінських рішень. — це комплекс технічних засобів, що застосовуються для функціонування системи опрацювання даних, і містить пристрої, за допомогою яких виконуються типові операції опрацювання даних як поза ЕОМ (периферійні технічні засоби збирання, реєстрації, первинного опрацювання інформації, оргтехніка різного призначення, засоби телекомунікації і зв'язку), так і на ЕОМ різних класів. ЛІНГВІСТИЧНЕ — це сукупність мовних засобів, що використовуються на різних стадіях створення та експлуатації СОД для підвищення ефективності розробки й забезпечення спілкування людини та ЕОМ
Основні типи інформаційних систем Ділово-процесійна система (Тrаnsасtіоn. Рrосеssіng Sуstеm) — комп'ютерна інформаційна система, що виконує щоденні поточні операції, потрібні для розвитку організації і забезпечує пряму підтримку на операційному рівні організації її діяльності. Ця система – головне джерело інформації, яка використовується іншими типами комп'ютерних систем організації. Система автоматизації офісу (Office Automation System) — має завдання полегшити зв'язок і підвищити продуктивність роботи керівників і працівників шляхом автоматизації обігу документів і спрощення процесів обліку інформації. Це система селекторної інформації, яка може також включати електронний календар, телеконференцію, графіки виконання робіт та інше. Управлінська інформаційна система — постачає повсякденну інформацію і часто дозволяє здійснювати доступ до поточної і ретроспективної інформації, потрібної державним службовцям (частіше середнього і нижчого рівнів). Система орієнтована на фактичні, операційні напрямки діяльності і особливо важлива в плануванні, прийнятті рішень, під час контролю. Як правило, система підсумовує інформацію з операційно-ділових систем для підготовки поточних доповідей, які використовуються управлінцями.
Основні типи інформаційних систем Система підтримки прийняття рішень (Decision Support System) — комп'ютерна інформаційна система, яка підтримує процес прийняття управлінських рішень в ситуаціях, які не є добре структурованими. Такі системи не вказують, які рішення є оптимальними. Проте вони роблять спробу спрямувати процес прийняття рішень у правильне русло за допомогою спеціальних прийомів, які допомагають керівникам більш детально аналізувати ситуацію. Системи підтримки виконання рішень (Ехесutіvе System) — підтримують виконання рішень і ефективне функціонування організацій на вищих рівнях. Такі системи почали застосовуватись у практиці діяльності організацій порівняно недавно. Інколи їх називають виконавчо-інформаційними системами. Експертна інформаційна система — використовує реальні знання експерта для вирішення спеціальних проблем. Такі системи інколи називають наукоємними системами, тому що вони намагаються об'єднати знання великої групи експертів для вирішення проблем у сфері їх досвіду Мережева інформаційна система — поєднує комп'ютери та локальні інформаційні мережі різних органів публічної влади, бізнесу та громадянського суспільства в єдину інформаційну мережу з доступом до відкритих баз даних
Модуль 3. ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Тема 1. Удосконалення людських відносин як фундаменту культури управління
Структурні складові системи іі людські відносини в державному управлінні – це взаємодія між учасниками управлінського процесу (посадовими особами, державними службовцями, службовцями місцевого самоврядування та іншими категоріями працівників, на яких покладено виконання функцій держави), яка виникає в процесі досягнення мети управління й основана на врахуванні психологічних закономірностей соціального пізнання, взаємовпливу і взаємовідносин між ними.
Класифікація типів людських відносин Структурні зв'язки — субординації, — координації, — реординації. Ступінь регламентування — формальні (офіційно оформлені), — неформальні Обсяг владних повноважень — горизонтальні, — вертикальні. Рівень відкритості — відкриті, — закриті, — маніпулятивні. Сфера прояву — економічні, — політичні, — соціальні, — культурні, — етнічні, — виробничі, — побутові тощо. За глибиною відносин, вибірковістю у виборі партнера, функціями відносин — знайомства, — приятелювання, — дружні, — любовні, — подружні, — родинні, — деструктивні, Суб'єкти діяльності — міжорганізаційні, — внутрішньоорганізаційні. Спосіб спілкування — безособові або опосередковані, — міжособові безпосередні За рівнем справедливості — справедливі, — несправедливі, — девіантні. За валентністю — позитивні, — індиферентні, — негативні.
Тема 2. Створення команди для спільного виконання завдань
Секрети творення правлячої команди термін «правляча команда» означає центри ухвалення рішень від президента, міністерства, до банку, компанії, фірми, трудового колективу школи тощо. Ø Світовий досвідчить, що команда однодумців (переможців) далеко не завжди може стати правлячою командою ефективних менеджерів. Отримати посаду звжди легше, аніж її потім утримати. Ø Отримавши посаду (вигравши вибори), лідер мусить врахувати політичні реалії та психологічні особливості й сформувати професійно спроможну команду з урахуванням дилеми борців та будівельників. Ø Для того щоб залучити на свій бік не лише більшість прихильників, а й більшість суспільства (президентські вибори), суспільної організації (вибори лідера), трудового колективу (фірма, установа, школа) переможець має ввести до правлячої команди представників інших політичних сил (дилема переходу лояльності). Ø Управлінсько комунікаційна складова діяльності влади полягає у стратегії розширення соціальної бази підтримки правлячої команди.
Секрети творення правлячої команди З погляду ефективності роботи правлячого кабінету особливу вагу мають соціально-психологічні чинники, які виявляються через міжособистісні стосунки. Якщо між ними не буде злагоди, порозуміння, ділової моральнопсихологічної атмосфери, успішна командна гра залишиться лише нездійсненою мрією. Ø Кількісний склад правлячого кабінету не повинен перевищувати „магічне психологічне число”. Психологи довели, що для управління та комунікації в процесі спільної діяльності найоптимальнішою є група у складі 7 плюс мінус 2 особи. Ø Психологи стверджують, що для нормальної роботи будь якого коллективу (чоловічого чи жіночого) потрібна присутність принаймні однієї двох осіб протилежної статі. Ø Так званий “кухонний кабінет” Гельмута Коля складався всього з п’яти осіб. Крім німецького керівника уряду, до його „вузької” команди входили особистий секретар (жінка), помічник з питань інформації, політолог (його формальна посада — начальник відділу федерального відомства преси та інформації), а також радник із зовнішньополітичних питань.
Секрети творення правлячої команди Будь-який колектив, а насамперед, правляча команда, передбачає рольовий розподіл психологічно-управлінських функцій ЛІДЕР СЕКРЕТАР КРЕАТОР АНАЛІТИК ОРГАНІЗАТОР ІНФОРМАТОР ШУТ (психолог) - формулює стратегію, визначає цілі та завдання команди, пріоритети діяльності й порядок денний її роботи, розподіляє обов’язки між членами команди, визначає “правила гри” та організовує практичну діяльність щодо втілення в життя психологічно мобілізує їх на реалізацію генеральної лінії. стратегічної лінії команди, примушує інших членів команди дотримувати дисципліни у виконанні визначених планів, маючи найвищий рівень інтелекту і найрозвиненішу об’єднує всі ідеї й думки в один закінчений проект і фантазію, є постачальником оригінальних (креативних) ідей, домагається його реалізації. пропозицій, проектів рішень. – раціонально оцінює альтернативи, об’єктивно й неупереджено аналізує проекти рішень, які висунуто для обговорення і вносить пропозиції щодо вирішення реально – “Орк” виконавець, вперто раціоналізує виконавчий процес, існуючих проблем. доводить його до логічного завершення — практичної реалізації ухваленого рішення. – є розвідником, постачальником повідомлень, нових ідей, цікавих фактів і т. ін. завдяки високим комунікаційним здібностям і великій кількості міжособистісних контактів. – як найчутливіший член коллективу гармонізує міжособистісні (міжперсональні) стосунки, цементує команду на емоційній основі, каналізує емоції й вгамовує пристрасті та підтримує ініціативу.
Секрети творення правлячої команди n Для створення справжньої команди, спроможної разом з керівником досягти найвищих результатів потрібні люди, здатні акумулювати корисні ідеї й втілювати їх у життя. n Вони повинні бути однодумцями в головному - бажанні досягти поставленої мети, мати лідерські, аналітичні й організаторські здібності, уміти адекватно оцінювати ситуацію, контролювати хід виконання роботи. Вони мають вміти грамотно писати й висловлюватися, легко й ефективно спілкуватися n Важливим елементом створення боєздатної команди є командотворчий фактор (team-buіldіng). Заходи щодо перетворення звичайного трудового колективу на боєздатну команду фахівців, що знають свою справу, чітко представляють і виконують свої завдання й упевнені в загальному успіху необхідно провести якомога раніше, з урахуванням оптимальної рольової й психологічної структури трудового колективу. n Особливості української ментальності спричиняють до того, що, як правило, керівникам підлеглими подається далеко не вся інформація, а лише дозована і відфільтрована - по суті - дезинформація. n. Особливо цим грішать люди з радянським типом мислення, для яких звичкою є робота не на результат, а на показники. Щоб мати повну і достовірну інформацію, необхідно створити певне конкурентне середовище і отримувати інформацію з декількох незалежних джерел. Саме тому доцільно створювати окремі сектори і відділи без горизонтальних зв'язків між ними.
Тема 3. Етика ділових відносин у системі державного управління
Структурні складові Вища Провідними напрямками.
Тема 4. Ділове спілкування у діяльності керівників органів державної влади
Сучасний стан рр У 1990 р.
Тема 5. Конфлікти в роботі керівника та шляхи їх вирішення
Політичні психотипи людини (яструби) гегемоністський конфліктний конформістський політичний тип людини Гегемоністам притаманні авторитаризм, несприйняття інших точок зору та політичних альтернатив. Такі люди гостро відчувають свою етнічну приналежність, прагнуть нав’язати всім власні цінності, норми, традиції. Вони абсолютизують патріотизм та державність, вони є соціальною основою для укорінення в суспільстві авторитаризму, шовінізму та подавлення альтернативних точок зору. Завжди готові боротися до повної перемоги своїх політичних опонентів, гостро критикують владу, проявляють незадоволення її діями, приймають активну участь у акціях протесту. Однак прийшовши до влади, ці руйнівники не здатні до конструктивних дій і суспільного консенсусу, вони постійно вишукують різних внутрішніх "ворогів" для звинувачення їх в усіх проблемах і продовжують руйнувати державу вже зсередини державного апарату. Характеризується відсутністю власної політичної позиції та схильністю до сприйняття за власні будь-яких пануючих політичних поглядів. Конформіст вирізняється шанобливою політичною поведінкою, завжди знаходить виправдання для прорахунків влади, вірить "у доброго царя" і з такою ж легкістю переходить на інший бік у разі поразки провладної політичної сили на виборах та першим починає гоніння (політичні репресії) проти вчорашніх кумирів.
Політичні психотипи людини (голуби) плюралістичний абсентеїстичний політичний тип людини Основна база демократичного громадянського суспільства. Об’єднує свободолюбних, відкритих людей, які визнають за іншими право на власні права, власну думку, власну систему цінностей. Схильні до толерантності та пошуку консенсусу, що реалізується у прийняття політичних рішень як відмови від одностайності, пошуку оптимальних шляхів суспільного розвитку. До опозиції відносяться не як до ворога чи опонента, а як до колеги, що пропонує інший варіант вирішення проблем. Індивідууми цього типу не беруть участі в політичному житті, не цікавляться політикою, не усвідомлюють свою політичну самоідентифікацію з суспільною системою цінностей. Вони не вважають за потрібне приходити вибори і відчувають відразу до уряду в цілому та окремих політиків.
Теоретичні моделі політичної поведінки ДОМІНУВАННЯ МАНІПУЛЯЦІЯ Характеризується ігноруванням інтересів іншого, прагненням володіти, розпоряджатися, одержувати однобічну перевагу відкритим (без маскування) імперативним впливом – від насильства до навіювання. Стиль політичної поведінки, притманний Гегемоністам Виникає на тому етапі, коли відкрито переграти суперника вже не вдається, а примусити немає можливості. При цьому зберігається орієнтація на ігнорування інтересів партнера, однак прагнення домогтися свого відбувається з оглядкою на вироблене (суспільне) враження. Вплив здійснюється за допомогою піар-ходів, провокацій, інтриг, обману тощо. Стиль політичної поведінки, притманний Гегемоністам, Конфліктникам та Конформістам СУПЕРНИЦТВО Тут інтереси іншого враховуються в тій мірі, в якій це диктується завданнями боротьби з ним. Суперництво є характерним для носіїв авторитарної політичної культури (Гегемоністам, конфліктникам), воно не сприяє продуктивному пошуку рішення проблеми: силовий підхід призводить до приниження переможеного, який може затаїти образу й піти на нову "хвилю" конфронтації за сприятливих умов. Дві перші моделі політичної поведінки є деструктивними, притаманними для позасистемної опозиції та призводять до посилення ворожнечі в суспільстві
Теоретичні моделі політичної поведінки ПАРТНЕРСТВО Відрізняється рівноправними, але обережними відносинами між сторонами, прагненням не нанести збитку собі, розкривши свої цілі партнерові. Вплив ґрунтується на договорі, що служить і засобом об'єднання, і засобом тиску. СПІВДРУЖНІСТЬ Будується на відношенні до іншого як самоцінності та на прагненні до спільної діяльності для досягнення загальних цілей. Головним інструментом впливу є вже не договір, а згода (консенсус) Ці моделі політичної поведінки є конструктивними, притаманними для толерантних демократичних особистостей та призводять до примирення, злагоди, суспільного єднання й процвітання держави
Типові внутрішньоорганізаційні конфлікти Органи публічної влади завжди є конфліктними структурами, оскільки до влади у суспільства завжди багато претензій та власного бачення шляхів подальшого суспільного розвитку. “Криза сподівань” – активні обіцянки запланованих звершень, що заради обрання дають кандидати на високі посади (від сільського голови до Президента) призводять до появи невиправдано завищених суспільних сподівань, внаслідок чого виникає конфлікт між очікуваними й реальними результатами державного управління. “Криза лідерів” – намагання окремих керівників нижньої та середньої ланки зайняти провідні позиції методами інтриг, підстав, змов тощо. “Криза функціоналу” – у гонитві за економію бюджетних коштів неідко керівники вдаються до прихованого скорочення персоналу, коли за ту ж платню людину примушують виконувати більший обсяг роботи (за себе й за того хлопця”). “Криза фаворитизму” – поділ підлеглих керівниками на “улюбленців” та “біомасу” призводить до зловживань службовим становищем фаворитів й одночасно до стрімкого падіння довіри й легітимності керівника в очах основної маси співробітників, які через втрату мотивації починають працювати ще гірше. Такі конфлікти необхідно вирішувати швидко й рішуче, причому “виживати” мають не зручні та віддані лідери, а найбільш сильні та роботящі. Механізмом вирішення внутрішньоорганізаційних конфліктів є винесення конфліктних ситуацій на відкрите обговорення (громадські слухання)
Тема 6. Шляхи подолання мобінгу в управлінні персоналом в органах державної влади
Сучасний стан Вища У системі Контингент працівників. Серед.
Запам’ятовується через 3 години Запам’ятовується через 72 години Вербальне повідомлення 70 % 10 % Візуальне повідомлення 72 % 20 % Вербально-візуальне повідомлення 85 % 65 % Джерело: Albert Mehrabian. Communication Without Words // Psychology Today. – 1968. – September. – P. 53 – 55.
ЗА ОДИН И ТОЙ ЖЕ ПРОМІЖОК ЧАСУ В СЕРЕДНЬОМУ ЛЮДИНА ЗАПАМ’ЯТОВУЄ: 10 % почутого; 16 % прочитаного; 20 % побаченого; 50 % побаченого та почутого одночасно; 70 % побаченого, почутого й потім прочитаного; 80 % побаченого, почутого й записаного власноручно; 90 % того, що побачив, почув і виконав. Джерело : Albert Mehrabian. Communication Without Words // Psychology Today. – 1968. – September. – P. 53 – 55.
Скачать презентацию Радченко Олександр Віталійович професор кафедри державної служби
Kerivnik_DS.pptx