Публічне мовлення
Розрізняють такі види публічного мовлення: ü соціально-політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова); ü академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у науковій дискусії); ü судове (звинувачувальна та захисна промова); ü урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі); ü церковно-богословське (проповідь).
У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів: o доповідь; o промова; o лекція; o виступ у дискусії;
У процесі підготовки доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.
Промова – це усний виступ, в якому висвітлюється певна інформація, здійснюється вплив на почуття та волю слухачів за допомогою емоційної насиченості та вольових імпульсів мовця. Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб – може і нині бути визначальною для промовця. Тож, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, що має систематичний характер. Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Оратор силою слова повинен вплинути на слухача, викликати в нього негайний внутрішній відгук. Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів. Відповіді його мусять бути конкретними, виваженими й лаконічними.
Виступ — це лаконічний (до 2 -5 хв. ), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, науковій конференції тощо. Оратор повинен силою слова вплинути на слухача, викликати в нього негайний внутрішній відгук. Основними рисами виступу є: полемічність, точність, чіткість формулювань, стислість.
Для успішної промови оратор повинен дотримуватися таких вимог, зокрема пов’язаних із його поведінкою: § Не слід зловживати словами службового призначення та канцеляризмами; § Не варто використовувати у тексті малозрозумілі терміни; § Слід уникати пасивних і безособових конструкцій; § Оратор має бути зосередженим та впевненим; § Дотримання відповідної інтонації, міміки, жестів.
Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за допомогою слів передається всього 7% інформації, тоді як звуковими засобами - 38%, а за допомогою міміки, жестів і поз – 55%. Тож, для вдалого виступу потрібно враховувати всі засоби впливу на аудиторію та вміти вдало комбінувати їх, для досягнення поставленої мети.
Використана література: 1. Токарська А. С. , Кочан І. М. Культура фахового мовлення правника: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2003. – 312 с. 2. Осипова Н. П, Воднік В. Д. , Клімова Г. П. та ін. «Ораторське мистецтво» /ТОВ «Одісей» , 2006. 3. Культура ведення дебатів. - Харків, 1988. 4. unicyb. kiev. ua/Library/Present
Роботу виконала студентка 27 -ої групи факультету історії та права Тимофієнко Ольга
Скачать презентацию Публічне мовлення Розрізняють такі види публічного
Tumofienko Ol'ga.pptx