Психологічна підтримка онкохворих Особливістю догляду за хворими із злоякісними новоутвореннями є необхідність особливого психологічного підходу. Онкологічні хворі мають дуже лабільну, уразливу психіку, що необхідно мати на увазі на всіх етапах обслуговування цих хворих. Питання про те, чи потрібно повідомляти хворому діагноз дотепер залишається неоднозначним і викликає суперечки. При догляді за онкологічними хворими велике значення має регулярне спостереження за їхнім станом (зважування, вимір температури тіла, харчування і фізіологічні відправлення, самопочуття, настрій і ін. ), ведення спеціального щоденника самим хворим або його родичами, тому що будь-які зміни можуть бути ознакою прогресування хвороби. У всіх випадках головним у догляді за онкологічними хворими є строге додержання рекомендацій лікаря-онколога і доброзичливе відношення до хворого з боку навколишніх, і в першу чергу родичів. Потрібно вжити заходів проти спроб хворого лікуватися знахарськими засобами, що може призвести до непередбачених ускладнень.
Л. М. Касімова та Т. В. Ілюхіна психічні зміни в онкологічних хворих умовно розділяють на три групи: а) чисто психогенні, б) змішані психогенно-соматогенні в) переважно соматогенні. Для практики відновлювального лікування найбільше значення мають переважно психогенно обумовлені форми нервово-психічних розладів, тому що вони є головним дезадаптованим фактором у пацієнтів онкологічної клініки. Психогенні реакції (нозогенії) - психічні розлади, пов'язані зі звісткою про важке захворювання. Думки про невиліковність раку й майбутню смерть не можуть не турбувати людину, яка попала в онкологічний стаціонар
Онкологічній патології є не основне захворювання, а його ускладнення й супутні захворювання, що обумовлено відсутністю критеріїв визначення інвалідності в таких хворих. Розглядаючи психологічні особливості девіантної поведінки онкохворих при медико-соціальній експертизі Ф. С. Голубцов звертає увагу на такі види соціально-психологічної дезадаптованості: стійка ситуативна дезадаптованість, коли хворий намагається пристосуватися до нової важкої для нього ситуації, але ніяк не може; б) тимчасова дезадаптованість, ”. яку можна перебороти за допомогою соціальнопсихологічних заходів; в) загальна стійка дезадаптованть у зв'язку із тривалою фрустрацією особистості, що супроводжується не тільки певним ступенем тривожності, але й агресивністю, ригідністю на тлі спроб пожвавити захисні механізми
С. Я. Карпіловська зазначає, що одним із важливих психологічних наслідків переживання наявності важкої хвороби є почуття ізольованості від людей, які не мають подібного досвіду, переживання своєї іншості, існування в зоні відчуження. Онкологічні хворі відмічають не властиву їм раніше швидку стомлюваність, втрату спокою і внутрішньої врівноваженості, труднощі під час роботи, що вимагає зосередженої уваги і посидючості. Втома й одночасне збудження позбавляють їх чіткості та свіжості думки, що необхідні для продуктивної та цілеспрямованої діяльності
Ряд вчених (Г. В. Кожарская, Н. Є. Колмановська, Ж. В. Смірнова, Г. Я. Цейтлін та інші) вказують на те, що психологічний статус дітей характеризується численними страхами, високим рівнем тривожності, почуттям провини, нерідко підвищеною агресією й аутоагресією, елементами посттравматичного синдрому. Крім того, у них порушені комунікативні функції у зв'язку з дефіцитом спілкування зі здоровими однолітками, має місце певна педагогічна занедбаність, девіантність поведінки. В 10 % дітей шкільний вік відстає від паспортного, але й у тих, хто формально не відстав від своїх однолітків у навчанні, виявляється Сім'ї з дітьми з обмеженими можливостями володіють цілим рядом особливостей, що негативно впливають на психологічний стан здорових і хворих дітей. Більшості батьків властиве специфічне відношення до дитини. Воно пов'язане з побоюваннями за її здоров'я. Батьки пред'являють поступливі, а насправді інфантильні вимоги до дитини. При цьому всі їх зусилля концентруються на збереженні здоров'я дитини, і як наслідок недостатність особистісного розвитку.
Всі психічні реакції людини на звістку про важку хворобу можна розділити на певні етапи (за Ф. Є. Василюком). Ці етапи більш чутливо переживають батьки хворих дітей, ніж їхні діти Перший етап - заперечення поставленому діагнозу, хвороби. Батьки на цьому етапі відмовляються приймати наявність онкологічної хвороби у їхньої дитини, часто, при цьому, відмовляючись і від необхідного лікування. Другий етап - етап протесту, гніву. Він є специфічним наслідком питання, яке часто ставлять перед собою батьки: "Чому саме з моєю дитиною це відбулося? " На цій стадії тато чи мама можуть бути дуже агресивними, збудженими, злими. Злість і гнів в такій ситуації досить закономірні, так як завжди виникають на неможливість задовольнити свою потребу, потребу мати здорову дитину. В такі моменти батьки хворої дитини особливо потребують підтримки, емоційного контакту (хоч і схильні демонструвати протилежне). Якщо ви помітили прояви гніву чи злості у батьків, запитайте, на що вони зляться, поговоріть з ними про це, адже проговорювання почуттів значно зменшує їхню інтенсивність.
Третій етап - етап "торгу", або "переговорів". Під час цього етапу відбувається різке звуження так званого "життєвого горизонту" людини. Адже життя зазнало серйозного удару, все нове може лякати, тому за допомогою старих звичних речей батьки дитини, та й дитина сама, можуть підтримувати свою рівновагу, створювати ілюзію, що нічого не сталося, все так як завжди, життя таке саме, як і до постановки страшного діагнозу. В цей час може спостерігатися відмова батьків від різноманітних життєвих подій, чи дій, що приносять задоволення і радість - це своєрідний компроміс, спосіб неначе відкласти вирок долі. В цей час багато хто з батьків шукає різноманітні способи лікування дитини від традиційних до нетрадиційних. Четвертий етап - етап депресивного стану. В це час у батьків та й дітей можуть бути різкі перепади настрою: то вони плачуть, а то сміються. Вони переживають стани страху та тривоги, провини та відчаю. Також в цей час діти і батьки можуть дещо регресувати у своїй поведінці. Ті діти, які вже ходили, можуть почати повзати, змінюється протікання психічних процесів. У батьків регресивна поведінка може проявлятись у надмірному збудженні, метушні. У них може з'явитись підвищена роздратованість по відношенню до дітей - вони на них можуть кричати, чи шльопнути. Або ж може бути інший варіант - заторможеність фізичної і психічної реакції, апатія. П'ятий етап - прийняття реальної дійсності, прийняття поставленого діагнозу. На цьому етапі часто батьки звертаються до релігії, що дає певний позитивний ефект у прийнятті реальності. Тяжка хвороба часто усамітнює людину, розриває її людські зв'язки, звужує життя. Дитина з онкологічним діагнозом та її батьки попадають в полон хвороби, стають обмежені у свободі дій, у своєму волевиявленні. Вони переживають емоційну напругу, тривогу, відчай, гнів, страх перед майбутнім, неможливість керувати ситуацією, хаос найрізноманітніших почуттів. Звістка про рак часто позбавляє людей творчого пристосування до подій життя, вводить у ступор, робить їх ригідними. Часто цей стан супроводжується гострим переживанням можливості межі, порогу, кінця.
Як зазначає І. Г. Малкіна-Пих: "Перебуваючи в близькому контакті з важкою хворобою людина стикається з екзистенцій-ними питаннями: питаннями життя та смерті, активністю і пасивністю, питаннями сенсу, вибору, відповідальності. Таке враження, що в подібній ситуації людина нічого не може зробити, від неї начебто нічого не залежить. Їй так здається. І це дійсно так. Але тут приховується парадокс - людина не здатна змінити минуле, але вона може стати господарем теперішнього, може так спробувати побудувати, організувати своє сьогоднішнє життя, щоб стати його творцем" Отже, своєчасна психологічна допомога є важливим криком у боротьбі з такою важкою хворобою як онкологія.
В одной деревне, в небольшой хижине у дороги, больной крестьянин лежал на кровати и умирал. Он был совсем не стар, но неизвестная болезнь схватила его и приковала к постели. Родственники уже отказались верить в его выздоровление и только надеялись на спокойную смерть. Но вдруг однажды житель соседней хижины вспомнил, что неподалёку от деревни живёт старый отшельник и суфий, и что, по слухам, он вылечивает «неизлечимые» болезни. Он сбегал за мудрецом. Старый, но на вид сильный человек в халате вошёл в комнату к спящему больному и начал что-то шептать ему на ухо. Вскоре крестьянин проснулся, и некоторое время они перешёптывались вдвоём. После этого старый суфий встал, и, ни сказав больше ни слова, вышел за дверь. Крестьянин пошёл на поправку и уже через несколько дней, к полному удивлению всех жителей деревни, встал с кровати и был полностью здоров. С тех пор, когда бы его ни спрашивали: «Что же тебе сказал старый мудрец, что ты так легко победил свою болезнь? » , — он всегда отвечал: «Не пытайся её победить. Полюби её» . Но мало кто его понимал. Они ведь сами никогда не болели. Но и не выздоравливали.
Дякую за увагу! На мою думку, багато що залежить від правильного ставлення до себе, свого захворювання і навколишнього світу. Не можна жаліти себе, падати у відчай, марнувати час. Потрібно любити себе і ближніх…Цінувати кожен день свого неповторного життя!Долати труднощі, адже вони зустрічаються на нашому шляху чи не кожного дня. БУДЬ ВДЯЧНИЙ ЗА ТЕ, ЩО ДЛЯ ТЕБЕ РОБЛЯТЬ, НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ – РОБИ САМ Життя прекрасне , тільки треба знати чого хочеш і як цього досягти)
Скачать презентацию Психологічна підтримка онкохворих Особливістю догляду за хворими із
Бардаш 304.ppt