ПРОЗОВА СПАДЩИНА ШЕВЧЕНКА В ДОДАТКУ ДО СВОЄЇ

ПРОЗОВА СПАДЩИНА ШЕВЧЕНКА

В ДОДАТКУ ДО СВОЄЇ МАЙСТЕРНОЇ ПОЕЗІЇ, ТАРАС ШЕВЧЕНКО ТАКОЖ ПИСАВ ПРОЗОВІ ТВОРИ. ПРОЗА ШЕВЧЕНКА СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ РОСІЙСЬКОМОВНИХ ТВОРІВ РІЗНОЇ ВЕЛИЧИНИ. БІЛЬШУ ЧАСТИНУ ЦИХ ОПОВІДАНЬ І ПОВІСТЕЙ ВІН СТВОРИВ НА ЗАСЛАННІ ПРОТЯГОМ 1853 -1856 Р. ДО ПРОЗИ ШЕВЧЕНКА ЩЕ НАЛЕЖИТЬ ЙОГО ЖУРНАЛ АБО ЩОДЕННИК, ТАКОЖ ПИСАНИЙ ПО-РОСІЙСЬКОМУ В ПЕРІОД 12 ЧЕРВНЯ 1857 ДО 13 ЛИПНЯ 1858.

УСІ ПОВІСТІ ШЕВЧЕНКО НАПИСАВ У ПЕРІОД ЗАСЛАННЯ. ЛИШЕ ОСТАННЮ «ПРОГУЛЯНКА З ЗАДОВОЛЕННЯМ І НЕ БЕЗ МОРАЛІ» , ПОЧАВШИ ПИСАТИ В НОВОПЕТРОВСЬКОМУ УКРІПЛЕННІ, ЗАКІНЧИВ У НИЖНЬОМУ НОВГОРОДІ. ЗА ЙОГО СЛОВАМИ, ЇХ «ДЕСЯТКІВ КОЛО ДВОХ НАБЕРЕТЬСЯ» [1], ПРОТЕ ДО НАШОГО ЧАСУ ДІЙШЛИ ЛИШЕ 9. ВІДОМО ЩЕ ПРО ПОВІСТЬ «ИЗ НИЧЕГО ПОЧТИ БАРИН» , ЗАДУМАНУ ПЕРШОЮ, АЛЕ НЕВІДОМО ЧИ НАПИСАНУ. У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ ЗАБОРОНОЮ ПИСАТИ Й МАЛЮВАТИ, ПЕРШІ ДВІ ПОВІСТІ ПИСЬМЕННИК МУСИВ ПІДПИСУВАТИ ФІКТИВНИМИ ДАТАМИ: «НАЙМИЧКА» — 25 ЛЮТОГО 1844, ПЕРЕЯСЛАВ (ЗАМІСТЬ СПРАВЖНЬОЇ 1852— 1853); «ВАРНАК» — 1845, КИЇВ (ЗАМІСТЬ КІНЕЦЬ 1853 — ПОЧАТОК 1854). ПРОТЕ, ВІДЧУВШИ ПОСЛАБЛЕННЯ НАГЛЯДУ І ПРИЯЗНЕ СТАВЛЕННЯ КОМЕНДАНТА УСКОВА, НАСТУПНІ ПОВІСТІ ШЕВЧЕНКО ПІДПИСУВАВ СПРАВЖНІМИ ДАТАМИ.

СВОЇ ПОВІСТІ ШЕВЧЕНКО ПІДПИСУВАВ ПСЕВДОНІМОМ «КОБЗАР ДАРМОГРАЙ» . СПЕРШУ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО НЕ МІГ ВИСТУПАТИ ПІД СВОЇМ ВЛАСНИМ ПРІЗВИЩЕМ, А ЗГОДОМ, АБИ ВІДМЕЖУВАТИ СВОЮ ПРОЗУ ВІД ПОЕЗІЇ. ПРОТЕ ЗА ЖИТТЯ НЕ БУЛО НАДРУКОВАНО ЖОДНОЇ ПОВІСТІ. ПОЧАСТИ Й ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО ВИДАННЮ НЕ СПРИЯЛИ ШЕВЧЕНКОВІ ДРУЗІ-ЛІТЕРАТОРИ. ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ ПИСАВ ДО ШЕВЧЕНКА: « НЕ ХАПАЙСЯ, БРАТИКУ, ДРУКУВАТИ МОСКОВСЬКИХ ПОВІСТЕЙ. НІ ГРОШЕЙ, НІ СЛАВИ ЗА НИХ НЕ ЗДОБУДЕШ. АДЖЕ Ж І ДАНТЕ, І ПЕТРАРКА ДУМАЛИ, ЩО ПРОСЛАВЛЯТЬСЯ ЛАТИНСЬКИМИ СВОЇМИ КНИГАМИ. ОТАК ТЕБЕ МОРОЧИТЬ СЯ МОСКАЛЬЩИНА. ЦУР ЇЙ! ЛУЧЧЕ НІЧОГО НЕ РОБИ, ТАК СОБІ СИДИ ТА ЧИТАЙ, А МИ ТЕБЕ ХЛІБОМ ПРОГОДУЄМО, АБИ ТВОЄ ЗДОРОВ'Є![2] » ДАЛІ, У ЛИСТІ ВІД 1 ЛЮТОГО КУЛІШ ПИШЕ: « ПРО МОСКОВСЬІ Ж ПОВІСТІ СКАЖУ, ЩО ЗНЕВАЖИШ ТИ ЇМИ СЕБЕ ПЕРЕД СВІТОМ, ТА Й БІЛЬШ НІЧОГО. ЩОБ ПИСАТЬ ТОБІ ПО-МОСКОВСЬКИ, ТРЕБА ЖИТИ МІЖ МОСКОВСЬКИМИ ПИСАТЕЛЯМИ І БАГАТО ЧОГО НАБРАТЬСЯ [. . . ] ЯКБИ В МЕНЕ ГРОШІ, Я Б У ТЕБЕ КУПИВ ЇХ УСІХ ТА Й СПАЛИВ. ЧИТАВ Я ТВОЮ «КНЯГИНЮ» І «МАТРОСА» . МОЖЕ, ТИ МЕНІ ВІРИ НЕ ПІЙМЕШ, МОЖЕ, СКАЖЕШ, ЩО Я МОСКОВЩИНИ НЕ ЛЮБЛЮ, ТИМ І ГАНЮ. ТАК ОТ ЖЕ ТОБІ: НІ ОДНА РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛЬНА НЕ СХОТІЛА ЇХ ДРУКУВАТИ[3] » ТЕ, ЩО РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛ НЕ СХОТІЛА НАДРУКУВАТИ ПОВІСТЕЙ ШЕВЧЕНКА, ПІДТВЕРДЖУЄ ЛИСТ ВІД СЕРГІЯ АКСАКОВА: « Я НЕ СВОЕТУЮ ВАМ ПЕЧАТАТЬ ЭТУ ПОВЕСТЬ[4]. ОНА НЕСРАВНЕННО НИЖЕ ВАШОГО СТИХОТВОРНОГО ТАЛАНТА. [. . . ] Я БЕЗ ВСЯКОГО ОПАСЕНИЯ ГОВОРЮ ВАМ ГОЛУЮ ПРАВДУ. Я ДУМАЮ, ЧТО ТАКОМУ ТАЛАНТУ, КАК ВЫ, МОЖНА СМЕЛО СКАЗАТЬ ЕЕ, НЕ ОПАСАЯСЬ ОСКОРБИТЬ САМОЛЮБИЯ ЧЕЛОВЕЧЕС » ПІСЛЯ ЦЬОГО ЛИСТА ШЕВЧЕНКО ПРИПИНИВ СПРОБИ НАДРУКУВАТИ СВОЇ ПРОЗОВІ ТВОРИ. ПІСЛЯ СМЕРТІ ШЕВЧЕНКА РУКОПИСИ ПОВІСТЕЙ ПОТРАПИЛИ ДО М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО. У 1862 РОЦІ У ЖУРНАЛІ «ОСНОВА» ВІН ОПУБЛІКУВАВ ОГОЛОШЕННЯ ПРО ЇХ РОЗПРОДАЖ, АЛЕ БЕЗ ДОЗВОЛУ ПУБЛІКАЦІЇ. ЗГОДОМ РУКОПИСИ ПОТРАПИЛИ ДО МИКОЛИ КОСТОМАРОВА, ЯКИЙ У 1880 -ИХ РОКАХ НАДРУКУВАВ ЇХ У ЖУРНАЛАЛАХ «КИЕВСКАЯ СТАРИНА» , «ИСТОРИЧЕСКИЙ ВЕСТНИК» ТА ГАЗЕТІ «ТРУД» . ЦІ ПУБЛІКАЦІЇ МАЛИ ЧИСЛЕННІ ПОМИЛКИ ТА РОЗБІЖНОСТІ З ОРИГІНАЛАМИ. У 1888 РОЦІ «КИЕВСКАЯ СТАРИНА» ВИДАЛА УСІ ПОВІСТІ ШЕВЧЕНКА ОКРЕМОЮ КНИГОЮ.

Дякую за увагу!