ПРОВІДНІ КОМПАРАТИВІСТИ СУЧАСНОСТІ Р Інглегарт П Норріс

ПРОВІДНІ КОМПАРАТИВІСТИ СУЧАСНОСТІ Р. Інглегарт П. Норріс

Рональд Інглегарт (Ronald F. Inglehart), нар. 5 вересня 1934 р. , американський соціолог, політолог, працює в Мічиганському Університеті, Директор Центру політичних досліджень при Інституті соціальних досліджень Університету штата Мічіган, професор, координує міжнародний дослідницький проект «Світове обстеження цінностей» (World Values Survey). Наукові інтереси: порівняльні дослідження в сфері політичного розвитку та політичної психології, вивчення ціннісних змін у сучасних суспільствах та їх соціально-політичних наслідків. В сімдесяті роки розробив теорію постматеріалізму.

Найвідоміші праці: • «Мирна революція» (The Silent Revolution, 1977); • «Культурний зсув у розвинутому індустріальному суспільстві» (Culture Shift in Advanced Industrial Society, 1990); • «Модернізація і постмодернізація» (Modernization and Postmodernization, 1997); • «Гендерна рівність і культурні зміни у світовому масштабі» (The Rising Tide: Gender Equality and Cultural Change Around the World, 2003); • «Сакральне і секулярне: релігія і політика в сучасному світі» (Sacred and Secular: Religion and Politics Worldwide, 2004); • «Модернізація, культурний зсув і демократія» (Modernization, Cultural Change and Democracy, 2005).

В 70 -х роках Рональд Інґлегарт створює теорію Постматеріалізму. Постматеріалізм являє собою істотний зсув у системах цінностей і стратегіях виживання населення найрозвинутіших країн сучасності Цей зсув полягає у тому, що увага до економічних параметрів життя зменшується і на перший план виходять аспекти суб’єктивного благополуччя. Це такі цінності як: здоровий спосіб життя, гармонія з природою, змістовне проведення вільного часу, духовне вдосконалення, комунікація як цінність, цінність нових та різноманітних культурних вражень, цінність освіти, цінність автономності прийняття рішень.

Початково Інглегарт використовував у поясненні таких змін теорію ієрархії потреб психолога А. Маслоу стверджував, що людська поведінка визначається рівнем задоволеності базових потреб. З часом Інглегарт висунув дві пояснювальні моделі прогресуючого постметаріалізму: 1. Гіпотеза недостатності/бідності/вбогості (scarcity hypothesis) – індивідуальні ціннісні пріоритети є прямим відображенням стану соціальноекономічного оточення. Більше цінується те, чого невистачає; 2. Гіпотеза соціалізації – індивідуальні ціннісні пріоритети відбивають стан соціально-економічного оточення, який мав місце у час соціалізації індивіда.

Показники, за допомогою яких вимірюється ступінь постматеріалізму: “Якими на Вашу думку є найважливіші завдання, які стоять перед суспільством? ”: a) Підтримка порядку в країні; b) Надання громадян більше можливостей впливати на важливі рішення влади; c) Боротьба зі зростанням цін; d) Захист свободи слова.

Розширений перелік питань: A. Підтримувати високі показники економічного росту; B. Дбати про високу боєздатність армії; C. Надавати більше можливостей громадян впливати на те, які рішення приймають їхні роботодавці і уряд; D. Намагатися, щоби наші міста і села ставали гарнішими і облаштованішими; E. Підтримувати стабільну ситуацію в економіці; F. Боротися зі злочинністю; G. Розвиватися у бік більш дружнього, менш знеосібленого суспільства; H. Розвиватися у бік суспільства у якому ідеї є важливішими за гроші.

В праці “Тиха революція”, виданій у 1977 р. Інґлегарт виявив значний зсув у ціннісних орієнтаціях населення розвинених індустріальних суспільств.

У праці “Справжнє зіткнення цивілізацій” (The true clash of civilizations) у співавторстві з П. Норріс Р. Інглегарт входить в дискусію з С. Гантінгтоном щодо справжніх причин зіткнення цивілізацій. На думку Інглегарта та Норріс – це питання гендеру та сексуальності, а не питання ставлення до демократії (Гантінгтон вважав, що останнє).

Наступна спільна праця Р. Інглегарта та П. Норріс – “Сакральне і секулярне: релігія та політика в світовому масштабі" (2004 рік). Автори доходять висновку, що релігійність зберігається на високому рівні серед вразливих груп населення, особливо в бідних країнах, де особисте виживання сполучено з небезпеками та ризиками. З іншого боку, систематичне руйнування традиційних релігійних практик, цінностей та переконань можуть мати місце серед найбільш процвітаючих шарів у багатих країнах. У тих країнах, у яких рівень ефективності соціальних інститутів і добробут є вищим, вище і відчуття екзистенційної безпеки. Тут “Бог менш необхідний”. Таким чином формується опозиція: бідні праведники та багаті грішники.

Піпа Норріс (1953 р. н. ) – лектор з політичної компаративістики школи урядування імені Кенеді Гарвардського університету. Директор програми демократичного урядування Програми розвитку ООН (Democratic Governance Group at the United Nations Development Programme).

Важливі публікації: Космополітичні комунікації: культурне різноманіття в глобалізованому світі (Cosmopolitan Communications: Cultural Diversity in a Globalized World, 2009) спільно з Р. Інглегартом. Сакральне і секулярне: релігія і політика в світовому масштабі (Sacred and Secular: Religion and Politics Worldwide, 2004) спільно з Р. Інглегартом. Фенікс демократії: політичний активізм у світовому масштабі (Democratic Phoenix: Political Activism Worldwide, 2002) Щоби демократія спрацювала (Making Democracies Work: Social Capital and Civic Engagement in 47 Societies, 2001)

Показник соціального капіталу обрахований на підставі показників генералізованої довіри та активної (!) участі у громадських організаціях

1. В чому суть дискусії між теорією модернізації та теорією залежності? 2. Якою є роль постматеріалістичних і матеріалістичних цінностей у становленні політичних режимів (зокрема авторитаризму і демократії)? 3. Що це таке – емансипаційна теорія демократії і чим зумовлюються проблеми становлення демократії у деяких країнах світу з точки зору цієї теорії?

Потрібно прочитати: Глава 1. Пересмотренная теория модернизации на стор. 31 – 78 Заключение. Эмансипационная теория демократии на стор. 433 – 435 Инглхарт Р. , Вельцель К. Модернизация, культурные изменения и демократия: Последовательность человеческого развития М. : Новое издательство, 2011. — 464 с.