Природно-заповідний фонд України природні заповідники Згідно Закону

Природно-заповідний фонд України: природні заповідники

Згідно Закону України Про Природно-заповідний фонд Природні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Оцінка природних заповідників за екологічними критеріями: Повна назва заповідника Місцезнаходження: адміністративне, біогеографічне Критерій Розмір Головний компонент Видове багатство Фітобіота Зообіота Мікобіота Інше Раритетність Відмінність Репрезентативність Функціональність Ступінь антропогенного впливу Характеристика за критерієм

Природні заповідники України Заповідни к Рік Площа, Загальне створення га число видів флори/ фауни//види ЧКУ Головні еталонні екосистеми 1. Кримськ ий: Автономна Республіка Крим, м. Алушта 1913, 1917 1919, 1923 1991 2. Канівськ 1923 ий: Черкаська область, Канівський район 44 175 Флори 1165//100 Фауни 8000//52 Гірський Крим. Гірсько-лісова найвища частина Головного Кримського Пасма; ліси з сосен кримської та Сосновського, дуба скельного та пухнастого, бука східного; різнобарвні степи та луки. 2027 Флори – 990 //29 Фауни 18000//83 Еталонні екосистеми заплавних островів, природні еталонні комплекси Українського Середньо. Дніпровського Лісостепу. Скупчення викопних решток різних геологічних епох. Захист Тарасової (Чернечої) гори від ерозійної руйнації шляхом вилучення із господарської діяльності навколишніх земель

Природні заповідники України Заповідник Рік Площа, Загальне Головні еталонні екосистеми створ га число видів ення флорифауни//вид и ЧКУ 3. Український степовий: Донецька 1961 2768, 4 Флора 1064//58 Фауна 7300//45 "Михайлівська цілина" є єдиною в Україні 4. Луганський: 1968 Луганська область, Станично. Луганський, Міловський та 2122, 0 Флора 1862//41, Фауна 2634//102 Типові еталони цілинних східноєвропейських різнотравнотипчаково-ковилових степів, Станично. Луганське відділення, або Придінцівська заплава, включає заплавні екосистеми область, Новоазовський, Володарський, Слов'янський та Краснолиманський райони; Запорізька область, Куйбишевський район; Сумська область, Лебединський район заповідною ділянкою лучного степу в зоні Лісостепу. “Хомутовський степ" включає унікальні ценози із 12 видів ковили. "Крейдова флора" - єдина значна за розмірами заповідна ділянка крептофільної флори в Україні, що збереглася в задовільному стані. "Кам'яні могили" - гірська країна серед неозорої рівнини: місце зростання відомих вузьколокальних ендеміків.

Природні заповідники України Заповідник Рік Площ Загальне Головні еталонні екосистеми створ а, га число ення видів флорифауни//ви ди ЧКУ 5. Поліський: Житомирська область, Овруцький та Олевський райони 1968 20104 Флора 1300//20 Фауна 793//14 Типові для Полісся рослинні угруповання та унікальні, які більше не зустрічаються ніде в Україні. До останніх належать, зокрема, бореальні (північні) угруповання - лісові та болотні. Типові поліські болота, більшість яких належить до мезотрофних. Унікальними є опуклі оліготрофні болота, де домінують бурі й червоні сфагнові мохи. 6. Ялтинський 1973 гірсько-лісовий: Автономна Республіка Крим м. Ялта 14523 Флора – 1364 с. р. //78 Фауна 416 //30 194 карстові порожнини; лучні степи яйли, рослинність 4 лісових поясів: пухнастодубові, сосни кримської, Коха, букові ліси. Південний макросхил Головної гряди, що простягається із заходу на схід і складена породами різного віку: від темно-сірих тріасових сланців, перекритих юрськими вапняками, які, власне, і формують гряду, до сучасних четвертинних лесів.

Природні заповідники України Заповідник Рік створ ення Площа, Загальне га число видів флорифауни//види ЧКУ Головні еталонні екосистеми 7. "Мис 1973 Мартьян“: Автоном на Республіка Крим, м. Ялта 240 Реліктові ліси з ялівцю високого, які в Україні зустрічаються тільки на Південному березі Криму, де проходить північна межа їх середземноморського ареалу. 8. Карадазький: 1979 Автономна Республіка Крим, м. Феодосія 2874, 2 Флора 2853//86 Фауна -5300 //130 Єдиний у Європі масив юрського періоду з типовими рисами вулканічної діяльності, до якого підходять степи рівнинного Криму Гірська система, широколистяні ліси з дуба пухнастого, граба, ясена, фісташководубові рідколісся, різнотравно-кострицево ковилові степи. 9. "Розточчя“: Львівська область, Яворівський район 2084, 5 Флора 1547//27 Фауна -1792 //18 Унікальність розташування: беруть початок багато річок і потічків, які стікають у Дністер і далі - в Чорне море, Буг і Балтійське море. Широколистяні лісибукові, дубові, змішані сосновошироколистяні; лучно-болотна рослинність 1984 Флора 538//38 Фауна 1100//14 птахів

Природні заповідники України Рік ств ор ен ня Площа, га 10. "Медобори“: 1990 10521 Флора - Унікальних природних комплексів Подільських товтр і Кременецьких гір, хвойні, хвойношироколистяні та широколистяні ліси, луки, степи; найцінніші –бучини, різнотравно-ковилові степи, наскельна степова рослинність. Товтри формувалися 15 -20 млн. років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Уздовж східного його берега тягнувся водоростевий бар'єрний риф 170 км завдовжки, складений з решток організмів з вапняковим скелетом. Вони і утворили пасмо, південнозахідний схил якого крутий, а північно-східний пологий. 1990 3766, 2 Флора 790//11 Фауна 2000//39 Долинні комплекси середньої течії Дніпра та Орілі серед аграрно-промислового ландшафту: тривало заплавні дубово-татарськокленові ліси. 1996 Загальне число видів флорифауни//ви ди ЧКУ Заповідник 1675, 7 Флора - Комплекси типчаково-ковилового степу, 471//17 єдиний заповідний масив у Фауна правобережному степу. Характерною ознакою Тернопільська область, Гусятинський, Підволочинський та Кременецький райони 11. Дніпровсько. Орільський: Дніпропетровська 1000//44 Фауна 3554 //14 область, Дніпропетровський Головні еталонні екосистеми і Петриківський райони 12. "Єланецький степ“: Миколаївська область, Єланецький та ландшафту заповідника, є виходи вапняків, котрі

Природні заповідники України Заповідник Рік створ ення Площа, Загальне Головні еталонні екосистеми га число видів флорифауни//види ЧКУ 13. "Горгани“: Івано-Франківська область, Надвірнянський район 1996 5344, 2 Флора -686 Найвища частина гірських ландшафтів центральної частини Українських Карпат, недоступні для людського втручання. вершини та верхні частини схилів вкриті кам'янистими розсипами, що утворені ямненським пісковиком. , такі розсипи мають місцеву назву "горгани“. Чисті смерекові ліси та праліси, буково-ялицево-смерекові екосистеми. 14. Казантипський: АР Крим, Ленінський район 1998 450, 1 Флора – 541 с. р. // 25 Фауна 640//50 Цілинні ділянки ковилового, петрофільного, чагарникового та лучного степу, охороняються галофітні фітоценози прибережної смуги та зарості морських водоростей. Вапняки, на яких ростуть найрідкісніші, реліктові, ендемічні та погранично-ареальні види флори Криму. 15. Опукський: АР Крим, Ленінський район, біля Керчі 1998 1592, 3 Флора – 395 с. р. //23 Фауна ? //32 Гора Опук складена рифовими вапняками, Східний Крим. Вапняковий флористичний комплекс. Сполучення степових, галофітних, літоральних, петрофільних комплексів з типовими середземноморськими саваноїдними рослинами. //30 Фауна хреб. -149 //23

Природні заповідники України Заповідник Рік створенн я Площа, Загальне Головні еталонні екосистеми га число видів флорифауни//вид и ЧКУ 16. Рівненський: 1999 42288, Флора – 563 Найбільші за площею та найкраще с. р. //28 збережені на Україні масиви боліт (до 7 Рівненська обл. , Володимирецький, Дубровицький, Рокитнівський та Сарненський рай. Фауна – 221 хреб. // 25 20% всієї території заповідника), представлені болота усіх типів Українського Полісся. 17. Черемський: 2001 2975, 7 Флора 760 //36 Фауна 220//41 40 асоціацій занесені до ЗКУ; Головні екотопи – ліси, болота, озера, межа ареалів ряду рідкісних видів, водно-болотна рослинність; домінують мезотрофні дуже обводнені болотні комплекси. 18. Древлянський: Житомирська обл. 2009 30872, Флора-? Фауна? 84 Типові та унікальні лісові і водно-болотні природні комплекси Українського Полісся 19. Михайлівська цілина: 2009 882, 9 Єдина в Україні цінна ділянка лучного степу в лісостеповій зоні. Різнотравні і різнотравнотипчакові угрупування. Але також є рослинність, характерна для північних степів. Волинська область, Маневицький район Лебединський рай. , Сумська обл. Флора - ? Фауна - ?

Природний заповідник “Мис “Мартьян”” • Розташування: Автономна Республіка Крим, м. Ялта Площа: 240, 0 га Підпорядкування: Національна Українська академія аграрних наук • Природний заповідник "Мис Мартьян" розташований на Південному березі Криму біля м. Ялта. Його було організовано постановою Ради Міністрів УРСР від 20 лютого 1973 року № 84 на землях Нікітського ботанічного саду. Площа заповідника становить 240, 0 га, у тому числі 120, 0 га суші і 120, 0 га прилеглої акваторії Чорного моря.

За схемою фізикогеографічного районування територія заповідника відноситься до Кримського гірсько-лісового краю Кримської гірської ландшафтної країни. Рослинність, за геоботанічним районуванням, належить до Гірськокримського округу Середземноморської лісової області.

• Унікальність і наукова цінність заповідника полягає в тому, що тут зберігаються типові природні ландшафти і багатий генофонд флори та фауни середземноморського типу, що пов'язано з його розташуванням на північній межі Середземнорської флористичної області. Акваторія заповідника - одна з небагатьох ділянок, яка збереглася на Південному березі Криму у природному стані, з типовою донною рослинністю, котра відрізняється високим біорізноманіттям.

Головна цінність заповідника - реліктові ліси з ялівцю високого, які в Україні зустрічаються тільки на Південному березі Криму, де проходить північна межа їх середземноморського ареалу. Вік дерев ялівцю сягає 200 і навіть 500 років, зімкненість крон 0, 4 -0, 6, висота - до 15 м, діаметр покручених стовбурів 30 -40 см. У складі такого рідколісся часом співдомінує вічнозелений суничник дрібноплодий. Дерева його ростуть поодиноко або групами на крутих південних схилах. Це світлолюбне дерево, що зберегло реліктові риси вічнозеленої субтропічної флори. Листя його живуть протягом кількох років і опадають влітку, як і червона кора дерева, замість якої щорічно наростає молода зелена. Червона кора виконує роль природного світлофільтру, який захищає нижній зелений шар від шкідливої дії сонячного проміння та надмірної транспірації, особливо в зимовий період, і пропускає промені, що сприяють фотосинтезу. Влітку, коли червона кора облітає, зелений шар молодої кори посилює фотосинтез удвічі. Завдяки такому пристосуванню цей релікт зміг вижити в екстремальних умовах. На більш потужних і багатих ґрунтах некрутих (10 -20°) схилів та понижень формуються угруповання дуба пухнастого, у яких висота дерев віком 50 -60 років сягає 4 -8 м. Помітну частку таких угруповань становлять граб східний та фісташка туполиста. • Унікальні угрупування суничника дрібноплодого та фісташки туполистої формують у заповіднику рідкісні рослинні угруповання, що включені до • Зеленої книги України.

• Флора вищих рослин заповідника налічує 538 видів (більше 19% флори Криму), з яких 5 видів голонасінних, 530 - покритонасінних і 3 -папоротеподібних. Серед них 40 видів - рідкісні (7% флори заповідника), у т. ч. 38 видів включено до Червоної книги України (яловець високий, суничник дрібноплодий; фісташка туполиста, анакампіс пірамідальний, лімодорум недорозвинений, ремнепелюстник козячий, булатка довголиста, коручка морозниковидна, адіант венерин волос тощо), 6 - у Червону книгу МСОП, 7 - у Європейський червоний список, 10 - ендеми Криму, 12 - релікти. У наземній флорі нижчих рослин представлено 35 видів мохоподібних, 259 видів лишайників.

Прибережно-аквальний комплекс мису Мартьян - резерват генофонду морської флори та фауни. Тут представлено 129 видів водоростей-макрофітів (62% видів, що відмічені для узбережжя Південного берега Криму). Рідкісними для флори Чорного моря є 52 види, а 2 види занесені до ЧКУ. • Загалом в акваторії заповідника зустрічається більше 200 видів морських тварин - риб, молюсків, ракоподібних та ін. • В цілому на мисі Мартьян відзначено майже 1100 видів тварин. •

Із птахів 89 видів включено до різних природоохоронних списків (82 види - до 2 Додатка Бернської конвенції, 28 - до ЄЕС Директиви про охорону птахів, 14 - до Червоної книги України). • Серед рептилій рідкісними є леопардовий полоз, жовтопузик і кримський геккон - представники реліктової • фауни Криму, що включені до ЧКУ. • На території заповідника знаходиться пам'ятник археології місцевого значення "Рускофіль-Кале", який взято під охорону у 1969 році. На прямовисному мисі збереглися залишки кам'яної кладки середньовічної фортеці XIII-XV ст.

Природний заповідник "Єланецький степ" Розташування: Миколаївська область, Єланецький та Новоодеський райони Площа: 1675, 7 га Підпорядкування: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України

Перший заповідний об'єкт в районі розміщення заповідника з'явився у 1978 році, коли тут було організовано заказник місцевого значення "Роза" площею 300 га. Саме з того часу бере початок історія збереження ділянок цілинного степу в Правобережній Україні. У 1982 році вже на площі 976 га, було оголошено ландшафтний заказник місцевого значення "Єланецький". У 1990 році з ініціативи місцевих природоохоронців та Це огороджена ділянка степу площею українських вчених було прийнято 70 га, де в напіввільному стані рішення про резервування 2000 га під утримувалися бізони, кулани, олені майбутній заповідник, а 17 липня 1996 плямисті та муфлони. Так званий року Указом Президента України № 575 "Палац природи" був побудований у 1979 році з метою організації було створено природний заповідник відпочинку та екологічної освіти дітей і "Єланецький степ". Із 70 -х років минулого юнацтва. Він чудово вписується в століття у заповіднику лишились зоопарк оточуючий ландшафт і складається з красивої триповерхової будівлі та "Палац природи". Перший був створений у заказнику "Роза" у 1978 році оригінальної архітектури та ряду допоміжних споруд (обсерваторія, за допомогою фахівців з "Асканії-Нова". їдальня, душові, відкриті майданчики тощо).

Основна відмінна риса заповіднику Заповідник призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу й є першим і поки що єдиним степовим заповідником у Правобережній Україні. Його мета - збереження та відновлення типчаково-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України.

Територія заповідника являє собою яружно-балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок (Прусакової, Орлової та Рози), що належать до гідрографічної мережі річки Громоклії - лівої притоки Інгулу. Днища цих балок широкі й вирівняні, а схили порізані різними за розмірами, переважно сильно задернованими ярами. Крутизна схилів звичайно не перевищує 15°, але в окремих місцях досягає 30 - 40° і більше. Саме завдяки значному ерозійному почленуванню, заповідник суттєво відрізняється від суміжних територій, що зазнали суттєвого антропогенного пресу. Специфічною особливістю рельєфу "Єланецького степу" є обмаль вододільних ділянок, які були розорані на початку 20 століття. Привододільні ділянки території заповідника були порушені надмірним випасом, кар'єрними розробками вапняку та лісомеліорацією напередодні заповідання.

Постійних водотоків на території заповідника немає. По днищах балок проходять русла струмків, які наповнюються водою лише навесні та під час дощів і літніх злив. Проте, завдяки особливостям геологічної будови (наявності кількох шарів водопідпірних глеїв), тут існує принаймні три водоносних горизонти, водою яких наповнюються колодязі та джерела, а в Прусаковій балці утворилися досить великі заболочені ділянки, де вода зберігається навіть у посушливі сезони. Від численних колись джерел води у заповіднику залишилось лише одне. Внаслідок бездумної оранки більшість з них зникла під шаром ґрунту, що змивається з навколишніх ланів. З часом, за умови перегляду засобів землекористування, вони можуть відновитися і знову стати прикрасою цих місць.

Незважаючи на відносно невеликі розміри, територія заповідника відзначається значним ландшафтним різноманіттям, що й зумовлює багатство його рослинного та тваринного світу. За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник "Єланецький степ" помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника, поряд з охороною ділянок цілинного степу, є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках. Це дуже важливий і актуальний напрям діяльності, який надає заповідникові особливого значення. Відбитком недавнього господарського освоєння території заповідника (інтенсивне випасання худоби, оранка, проведення лісомеліоративні заходів) є наявність у складі його флори великої кількості бур'янів і культивованих (здичавілих, випадкових, висіяних та інтродукованих) рослин (69 видів).

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам'янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучно -болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. Тут охороняється 5 степових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації ковили Лессінга, ковили української, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили вузьколистої. У флорі заповідника нараховується 423 види судинних рослин, серед яких переважають степові та лучно-степові види. Із несудинних рослин у заповіднику зареєстровано зростання 5 видів мохоподібних, 29 - водоростей, 14 - лишайників. Тут зростає також 17 видів грибів.

До Червоної книги України занесено 17 видів рослин (5 видів ковили: волосиста, Лессінга, найкрасивіша, українська та вузьколиста, астрагал шерстистоквітковий, брандушка різнокольорова, шафран сітчастий, сон чорніючий, дрік скіфський тощо), 7 видів рослин, поширених у заповіднику, занесені до Європейського червоного переліку (гвоздика ланцетна, смілка південнобузька, карагана скіфська, перлівка золотолускова і ін. ). Ендемічних рослин на території заповідника нараховується 33 види, частина з яких (астрагал одеський, зіновать Скробічевського, гвоздика прибузька та ін. ) є вузькими ендемами вапнякового субкомплексу та гранітних відшарувань середнього Побужжя.

За складом рідкісних, ендемічних і тих представників флори та фауни, що занесені до Червоної книги України, заповідник "Єланецький степ", безумовно, має велике наукове та природоохоронне значення. Однак не менш важливим є сприймання його як частки ландшафту Правобережжя України, що в природному стані майже не зберігся. Незважаючи на значну господарську освоєність навколишніх територій та наслідки колишнього господарювання в самому заповіднику, його тваринний світ зберіг головні зональні риси.

На території заповідника та його найближчих околиць мешкає приблизно 1500 видів безхребетних тварин, з них 158 видів (більше 10%) є рідкісними або регіонально рідкісними і потребують охорони. Більше третини їх занесено до Червоної книги України (ктир гігантський, 16 видів перетинчастокрилих, зокрема, сколія степова, джмелі моховий, лезус, вірменський, глинистий і яскравий, 32 види метеликів і ін. ), а до Європейського червоного переліку занесено 8 видів безхребетних (зокрема, сатурнія грушева, товстун багатобугорчатий, дибка степова, плавунець широкий, п"явка медична тощо). Ще одна особливість тваринного світу заповідника полягає у значному поширенні тут хижих птахів, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. З інших рідкісних видів тут зустрічаються змієїд та орел-карлик. Близько 40% безхребетних становлять мешканці степу, а решту - різних деревночагарникових угруповань, лук, а також види, що не віддають переваги жодному біотопу. Дуже цінним і різноманітним виявився комплекс комах - природних запилювачів рослин (дикі бджоли, джмелі тощо).

Природний заповідник "Горгани" Розташування: Івано. Франківська область, Надвірнянський район Площа: 5344, 2 га Підпорядкування: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України Природний заповідник створений для збереження у природному стані гірських ландшафтів центральної частини Українських Карпат, проведення наукових досліджень та екологоосвітньої діяльності.

Організувати заповідник у Горганах площею 50 тис. га Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила ще в 1940 році, однак цьому перешкодила друга світова війна. У 50 -80 -х роках минулого століття на території Надвірнянського лісокомбінату було створено низку заказників, пам'яток природи і заповідних урочищ, завдяки чому в районі Довбушанських Горган збереглося багато унікальних природних комплексів. У 1974 році тут було організовано Горганське заповідне лісництво. Ще тоді планувалося на основі цього лісництва створити заповідник. Проте лише 12 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України № 831 було організовано природний заповідник "Горгани". До території заповідника увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Джурджі" (754 га) та "Садки" (995 га), заповідні урочища "Черник" (103 га), "Гниляк" (150 га), "Новобудова" (217 га), "Ельми" (86 га), "Довжинець" (284 га), "Столи" (161 га).

Заповідник розташований у найнедоступнішій високогірній і кам'янистій частині Горган - Довбушанських Горганах. Його вершини та верхні частини схилів вкриті кам'янистими розсипами, що утворені ямненським пісковиком. Такі розсипи мають місцеву назву "горгани", на території заповідника вони займають 605 га, тобто більше 11% його площі. . Для Довбушанського масиву характерні видовжені хребти з гострими вершинами і стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами Найвищі вершини - Довбушанка та Медвежик мають висоту відповідно 1754 та 1736 м над рівнем моря, а загалом заповідник розташований у межах висот від 750 до 1750 м н. р. м.

Залежно від висоти на території заповідника виділяються три кліматичні зони: прохолодна, помірнохолодна та холодна із середньорічною температурою від +5 до 0°С. Річна кількість опадів становить від 900 до 1400 мм. Сніговий покрив стійкий, із середньою потужністю 40 см. На території заповідника розвинута густа річкова мережа. Тут беруть свій початок близько 30 гірських річок, які є притоками р. Бистриці Надвірнянської. Ґрунтовий покрив доволі строкатий і складається з восьми типів ґрунтів, серед яких найбільш поширеними є бурі гірсько-лісові не опідзолені ґрунти.

Унікальність рослинного покриву заповідника полягає у тому, що на більшій частині його території він зберігся в природному, майже незайманому, стані, а своєрідність і різноманіття ландшафтних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних. Панівним типом рослинності є ліси, які займають 84 % площі заповідника. Вони утворюють гірський лісовий пояс буково-ялицево-смерекових (27%), смереково-ялицевобукових (3, 3%) та чистих смерекових (44, 5%) лісів. Найбільшу цінність з них становлять ялицеві (31 га) та смерекові (787 га) праліси.

Лісовий пояс вище 1300 - 1400 м над рівнем моря змінюється субальпійським з суворими кліматичними умовами, в яких формується смуга криволісся із заростей сосни гірської, рідше вільхи зеленої. Вони виконують важливу ґрунтозахисну та водорегулювальну роль: перешкоджають утворенню і сходу снігових лавин, запобігають ерозії, зсувам тощо. Вище від цих заростей розташовані кам'янисті розсипи, зайняті мохово-лишайниковою рослинністю. Флора заповідника нараховує 451 вид судинних рослин та 235 видів мохів. Значна частина видів - рідкісні, ендемічні та реліктові, 30 видів занесені до Червоної книги України. Найбільш рідкісними з них є зозулинці чоловічий та шоломоносний, зозулині сльози яйцевидні, язичок зелений, лунарія оживаюча.

Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність реліктових та ендемічних видів. Зокрема, з реліктів зустрічаються гронянка багатороздільна, страусове перо звичайне, блехнум колосистий, баранець звичайний, вовче лико звичайне. Тут відмічено 25 ендемічних видів, серед них королиця круглолиста, тоція карпатська, волошки мармароська і карпатська, гвоздика карпатська, фіалка відхилена та ін

Тваринний світ заповідника тісно пов'язаний з висотними рослинними поясами. Тут умовно можна виділити три фауністичні комплекси. В нижньому змішуються фауністичні елементи широколистяних та хвойних лісів, долинами річок сюди проникають рівнинні, а з У найбіднішому за видовим населених пунктів - різноманіттям субальпійському поясі синантропні види. На середніх трапляються гірські види, не та верхніх гіпсометричних характерні для інших поясів: полівка снігова, щеврик гірський, тинівка рівнях лісового поясу альпійська. У заповіднику живуть переважають види, представники понад 1000 видів характерні для хвойних лісів. безхребетних тварин. Серед них найчисленнішою групою є комахи.

Іхтіофауна представлена 12 видами риб. Домінуючим видом річок є форель струмкова. В калюжах та заплавах потоків живуть тритони альпійський і карпатський, кумка жовточерева. Зрідка зустрічається саламандра плямиста. Всього на заповідній території відмічено 9 видів земноводних. Герпетофауна заповідника бідніша й представлена всього п'ятьма видами. До Червоної книги України занесені 23 представники тваринного світу, а до Європейського червоного списку - 10 видів. Серед цих видів - харіус європейський, тритони карпатський та альпійський, саламандра плямиста, лелека чорний, підорлик малий, глухар, пугач, сова довгохвоста, тинівка альпійська, бурозубка альпійська, кутора мала, полівка снігова, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна.

Поліський природний заповідник Розташування: Житомирська область, Овруцький та Олевський райони Площа: 20104, 0 га Підпорядкування: Державна агенція лісового господарства України Поліський природний заповідник було створено постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 року № 568. Площа заповідника становить 20104, 0 га, площа його охоронної зони - 14146, 0 га.

Заповідник розташований у північно-західній частині Центрального, або Житомирського, Полісся України. Це типовий і, разом з тим, унікальний куточок мальовничої поліської природи у межиріччі р. Уборті та її притоки - р. Болотниці. Територія заповідника знаходиться на межі Українського кристалічного щита та Прип'ятьської низовини. Основу геологічної будови становлять докембрійські породи (граніти, гнейси, лабрадорити, кварцити, габро). Рельєф заповідника - це поєднання високих піщаних гряд, дюн і валів, що утворилися в льодовиковий період, та понижень між ними, які зайняті сфагновими болотами. Переважають дерново-середньопідзолисті піскові та глинисто-піскові ґрунти різного ступеню оглеєння, а в пониженнях - торф.

Рівень ґрунтових вод на пониженнях становить лише 0, 2 -0, 5 м, а на підвищеннях - до 15 м. Тут зустрічається значна кількість джерел. Здебільшого води їх поглинаються болотами, інколи вони живлять струмки, які впадають у річки заповідника або губляться в болотах. З часів осушувально-меліоративної кампанії тут збереглися неглибокі канави, якими вода збігає з боліт. В окремих місцях на територію заповідника заходять глибокі канави (загальна їх протяжність становить 7 км) меліоративних систем. Такі фізикогеографічні умови стали визначальними для формування на цій території своєрідного бореального рослинного комплексу з переважанням соснових лісів і сфагнових боліт.

У минулому ця місцевість була ще більше заболоченою із суцільним бездоріжжям і непрохідними хащами з грузькими болотами. З часом її природні екосистеми зазнавали антропогенного впливу. У роки війни значні площі лісів були вирубані і спалені, а в 60 -ті роки землі заповідника зачепила осушувальна меліорація, що, звичайно, не могло не вплинути на його природні комплекси.

У заповіднику представлені як типові для Полісся рослинні угруповання, так і унікальні, які більше не зустрічаються ніде в Україні. До останніх належать, зокрема, бореальні (північні) угруповання - лісові та болотні. З давніх-давен на цій території переважали соснові ліси, які нині займають 77, 1 % площі вкритих лісом земель заповідника. Частка березових лісів становить 16, 8 %, а вільхових та інших - 6, 1 % лісовкритих площ.

Розподіл рослинних угруповань у заповіднику визначається глибиною залягання ґрунтових вод, тобто розміщенням ценозу на певному елементі рельєфу: на піщаній дюні, її схилі, у міждюнній улоговині тощо. Привершинні ділянки піщаних дюн зайняті лишайниковими борами (біломошниками), рідкісними для України. Сосни тут низькі, у віці 50 -70 років мають висоту не більше 10 м. Ґрунтозахисне значення цих угруповань значне, хоч ці ценози і вважаються найбіднішими на Поліссі. На більш понижених ділянках рельєфу сформувалися соснові ліси з чорницею, брусницею, вересом та зеленим мохом. У міждюнних улоговинах ростуть сосняки довгомошні та сфагнові. В заплавах річок зосереджені березові та березово-вільхові ліси, подекуди з домішкою осики. У південно-східній частині заповідника є ділянки осикових, дубових і дубово-соснових лісів. Переважають у заповіднику типові поліські болота, більшість яких належить до мезотрофних. Загалом площа боліт і заболочених лісів становить близько 5 тис. га. Це насамперед рідколісні осоково-сфагнові болотні комплекси. Унікальними є опуклі оліготрофні болота, де домінують бурі й червоні сфагнові мохи. На болотному масиві Спуди ростуть льодовикові реліктові та арктобореальні види, зокрема шейхцерія болотна та журавлина дрібноплода.

До Зеленої книги України занесено 10 рослинних угруповань: 4 лісових, 2 болотних та 4 водних. З лісових угруповань охороняються соснові ліси чорничні та зеленомохові - типові для Українського Полісся, соснові ліси плаунові, а також соснові ліси ялівцеві - рідкісні лісові угруповання, які на території країни знаходяться на крайній межі свого поширення. Серед болотних рослинних угруповань збереглися сосново-сфагнові опуклі верхові болота з журавлиною дрібноплодою та рідкісні реліктові шейхцерієво-сфагнові. Значного поширення в заповіднику набули водні угруповання з участю водяного горіха плаваючого, лілії білої, глечиків жовтих та їжачої голівки малої.

Серед рідкісних видів найчисленнішими є представники родини орхідних гудайєра повзуча, пальчатокорінники Фукса, Траунштейнера і травневий, любка дволиста; родини плаунових: діфазіаструм сплюснутий, плаун колючий, лікоподієла заплавна. Значну наукову цінність становлять реліктові види: верби лапландська і чорнична, шейхцерія болотна, осока багнова, шолудивник королівський. У заповіднику охороняються також водяний горіх плаваючий, росичка проміжна, ситник бульбистий, журавлина дрібноплода. У флорі заповідника відмічено багато цінних лікарських рослин: цмин пісковий, звіробій, брусниця, чорниця і такий тайговий вид, як мучниця, або ведмеже вухо. Тваринний світ заповідника налічує 39 видів ссавців, 180 - птахів, 7 плазунів, 11 - земноводних, 19 - риб, 537 - комах.

У заповіднику мешкають багато рідкісних видів тварин. До Червоної книги України занесено 14 видів: з птахів - лелеку чорного, журавля сірого, сову бородату, сича волохатого, сичика -горобця, глухаря, підорлика малого, змієїда; із ссавців - борсука, горностая, рись європейську, видру річкову, зайця-біляка; із круглоротих - міногу українську. Тут відбувається гніздування лелеки чорного і глухаря, що свідчить про наявність куточків справді "дикої" природи. Охороняються у заповіднику і 6 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку. Зокрема, це вовчок ліщиновий, вовк, видра, рись, деркач, мінога українська та мурашка руда лісова.

Усі занесені до Червоної книги України види птахів та видра річкова входять і до групи видів тварин, що підлягають особливій охороні за Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (м. Берн, 1979 рік). Загалом тут охороняються 118 таких видів, хоча більшість з них є у нас звичними.