
Алексеенко ВиталийГР-13 4-.pptx
- Количество слайдов: 17
Презентацію зробив: Алєксєєнко Віталій
В українських землях у середині ХVII ст. народний гнів вибухнув з такою силою, що кординально змінив не тільки хід національної історії , а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток всієї Європи.
• В останній третині XVI - першій половині XVII ст. надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шляхом посилення експлатації селян. • Опинилося у складній ситуації і міське населення, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки - чин (по 20 -30 грошів з "диму"), церковну десятину та ін. На початку XVII ст. більшість міст України користувались Магдебурзьким правом, але самоврядування постійно обмежувалось.
Ще треба відмітити одну обставину, що у політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці, а українські міщани витіснялися, що зумовлювало загрозу "випадання" українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у перспективі на відсталу "селянську націю".
Масове ополячення української еліти, відсутність власної держави, перервана державотворча традиція були причинами катастрофи, що насувалася.
Польська шляхта, спираючись на католицизм, здійснювала політику національного та культурного поневолення українського народу. Уніатська церква стала одним із основних інструментів окатоличення в її руках, яку активно підтримував Ватикан. В українських землях один за одним виростали костьоли, монастирі, колегіуми та школи єзуїтів, а водночас дедалі більшого поширення набував процес передачі, захоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їхню віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг.
Таким чином, втрата національної еліти, відсутність власної держави, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки гальмували у середині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени. Зазначені причини зумовлювали необхідність масового народного виступу саме у цей час.
Однак у природі та суспільстві крім причин, які підштовхують до дії, обов'язково мають існувати передумови, що роблять дію можливою.
Одними з найголовніших передумов, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, була слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій.
Накопичення воєнного досвіду, зростання національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формування психологічної готовності боротися до переможного кінця сприяли селянсько-козацкі повстання першої половини XVII ст.
Посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі що робили можливими початок козацького повстання: Січ того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної української держави.
Народне повстання, яке розпочалося 1648 р. , охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у національновизвольну війну, а війна, зумовивши корінні, глибокі, якісні зміни у суспільному розвитку поступово переросла у національну революцію.
Треба наголосити на тому, що аргументами на користь терміна "національна революція" є ті докорінні (революційні) зрушення, які відбулися у житті суспільства у другій половині XVII ст. :
Утворення та розбудова Української національної держави. Встановлення нових кордонів та поступове формування державної території і радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини. Скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи. Ліквідація великої земельної власності польських і ополячених українських феодалів та утвердження дрібної козацької власності на землю. Визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства. Втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.
Революція мала антифеодальний та національновизвольний характер. Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ'я). Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство.
Таким чином, у середині XVII ст. , втрата національної еліти, відсутність власної держави, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим.
Народне повстання, що розпочалося 1648 р. , швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася у національну революцію. Боротьба, що точилася у другій половині XVII ст. носила національновизвольний, релігійний та соціальний характер.
Алексеенко ВиталийГР-13 4-.pptx