Презентація учня 8 -А класу Скрипченка Олексія

Презентація учня 8 -А класу Скрипченка Олексія

Володи мир Миха йлович Кубійо вич • Володи мир Миха йлович Кубійо вич (23 вересня 1900, Новий Санч, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Польща) — 2 листопада 1985, Париж, Франція) — український (лемко) історик, географ, енциклопеди ст, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель» .

Життєпис Народився 23 вересня 1900 у Новому Санчі на Західній Лемківщині в українськопольській родині. Був охрещений у грекокатолицькій церкві лемківського села Матієва (пол. Maciejowa). Батько — русин, грекокатолик, походив з села Корнів (Городенківщина, Покуття), працював дрібним податковим урядником. Був середнього зросту, міцної статури. Від батька Володимир успадкував працьовитість та педантичність. Роль батька була визначальною у формуванні В. Кубійовича як українця та греко-католика. Матір — Марія з Добровольских, полька, донька власника ковбасної крамнички та малої їдальні в Новому Сончі. Рід Добровольских — жиди-вихрести[4]. У сім'ї розмовляли польською.

• У 1906— 1910 р. навчався в народній школі Н. Санча. 1910 -18 р. навчався у Першій новосанчівській гімназії (типова класична)[5]. 1918 року розпочав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною в Галичині. • У 1918– 1919 рр. — артилерист в Українській Галицькій армії. Після відступу УГА за Збруч в половині 1919 року залишився у Галичині, а відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання у 1919– 1923 рр. • В однострої вояка Української Галицької Армії. 1918 рік • У 1928– 1939 рр. — доцент Краківського (Яґеллонського) університету. Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо -Словаччини та Румунії. 27 -28 вересня 1929 у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою Президії було обрано доктора В. Кубійовича. • З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 був позбавлений кафедри в Ягеллонському університеті.

• У 1939– 1940 рр. — професор УВУ (Український вільний університет) у Празі. • Як активний учасник українського національно-визвольного руху і щирий український патріот, проф. В. Кубійович в середині квітня 1940 року очолив УЦК (Український центральний комітет) у Кракові (був головою до 1944 р. ), який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у генералгубернаторстві (Краків був її адміністраційним центром) і допомагав українським втікачам від більшовиків. Праця в УЦК в тих обставинах була важким тягарем, коли доводилося лавіювати між домаганнями німецької адміністрації та українських політичних груп. • Попри всі труднощі воєнного часу, УЦК, очолюваний ним, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. Зокрема, було добре скоординовано культурницьку і організаційну діяльність на найзахідніших українських землях (так зване Закерзоння), що були перед війною головним об'єктом посиленої полонізації. Засновано українське видавництво у Кракові. У Холмі повернуто православним (УАПЦ) Собор Різдва Пресвятої Богородиці. • Після приєднання Галичини до генерал-губернаторства в 1941 році поле діяльності УЦК значно розширилося. Зорганізовно Допомогові Комітети на місцях. За умов фактичної заборони на діяльність політичних партій УЦК став головним репрезентантом українців перед німецькою владою.

У квітні 1943 як голова УЦК став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина» . Зокрема, разом з членами ВУ йому вдалось домогтися дозволу німецьких чинників на набір до української дивізії не тільки в Дистрикті Галичина, але й по всьому генерал-губернаторстві. Зокрема, казав таке: «Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес. Наші користі такі: 1. Ми включені в боротьбу з большевизмом не як безіменні; 2. Ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову 3. Ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав'язок армії; 4. Це може бути точка виходу для дальших планів; 5. Лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді. Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности і інші вояцькі чесноти. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм» .

Пам’ять На честь В. Кубійовича названі вулиці у Львові, Івано. Франківську, Коломиї та деяких інших містах. • • • (Схожий на Яценюка, якщо чесно) У 1944 р. емігрував до Парижа. Після розгорання польсько-української підпільної війни виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, було врятовано від концтабору багато євреїв (разом — кілька сотень осіб). У 1945 році на пропозицію генерала Павла Шандрука стає його заступником у формованому тоді Українському Національному Комітеті (УНК). У розмові з Шандруком він висловився так: «Будучи ініціатором формування Дивізії „Галичина“, я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй допомогти, то його треба створити хоча б тільки для того. » За згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став представником Західної України в УНК. Після Другої світової війни жив у еміграції в Німеччині і Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947 – 1951 рр. — генеральний секретар НТШ, з 1952 — голова НТШ у Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія і людність українських земель» (1935), «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін. Головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955— 1984) та «Encyclopedia of Ukraine» (Торонто, Баффало, Лондон, 1984— 1985), Ukraine. A Concise Encyclopaedia (Торонто). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії Дивізії «Галичина» , автор статей у «Вістях» Братства колишніх Вояків Дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії „Галичина“» . Також написав спогади «Мені 70» і «Українці в Генеральній Губернії 1939 -41» (1975). Помер 2 листопада 1985 р. у Сарселі (Франція), на 86 -му році життя.