Презентація студента групи П-21 Боднараша Олександра Вікторовича на тему: “Соціологія релігії”
Соціологія релігії – це галузь соціологічного знання, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його аспектах. Предметом соціології релігії є соціальнорелігійні взаємовідносини, що виникають між людьми з приводу їхнього місця і ролі в соціальній підсистемі «релігія» , структури і функції цих відносин, взаємодії з іншими соціальними відносинами.
Предметом дослідження є відносини релігії та її соціальних функцій, закономірності впливу суспільних відносин на релігію, її зворотний вплив на громадське життя, зв’язки між релігією та іншими
Розвиток соціології релігії Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань соціальної обумовленості релігії та її ролі у житті суспільства.
Одним з перших мислителів нового часу був І. Кант (1724 – 1804). Заслуга І. Канта полягає в тому, що він відокремив питання існування Бога, душі, волі – питання теоретичного розуму – від питання практичного розуму: що ми повинні робити?
Перші кроки в пошуках наукового пояснення феномену релігії зробив фундатор соціології О. Конт (1798 – 1857). Відповідно до його вчення людський дух у своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Ідея органічної єдності соціальної системи та її еволюційного прогресу була центральною в соціології Г. Спенсера (1820 – 1903).
Німецький філософ Л. Фейєрбах (1804 – 1872), у своїх фундаментальних працях «Сутність християнства» , «Походження релігії» , він намагався показати, що людина – це початок, середина і кінець усякої релігії. Сутність релігії є людське серце, від розуму воно відрізняється тим, що прагне вірити і любити. Бог – це досконала і могутня людина. Релігія – сон людського духу.
К. Маркс і Ф. Енгельс сформулювали основні принципи соціально-філософського аналізу релігії. Одна з відмітних рис їхньої концепції релігії полягає в тому, що релігія як соціальне явище має історичну природу. Багато в чому був не згоден з К. Марксом німецький учений М. Вебер (1864 – 1920). Хоча він і визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила і часто є перепоною на шляху соціального розвитку, водночас учений вважав, що вона здатна діяти як один із факторів соціальної динаміки. М. Вебер виходив з того, що найважливіші фактори соціальної зміни кореняться в культурних системах, до яких належить релігія.
У сучасній західній соціології виокремлені два основних напрями дослідження проблем релігії: функціональна теорія релігії і теорія конфліктів. Функціоналісти прагнуть з’ясувати, яким соціальним цілям служить релігія; прихильники теорії конфлікту аналізують, яким способом релігія усталює класову систему, руйнує її чи одночасно сприяє тому та іншому.
Одна з головних ідей прихильників теорії конфліктів полягає в тому, що релігія зміцнює становище панівних груп суспільства, що пригнічують менш впливові групи. Це здійснюється за допомогою вірувань, що пропонують нижчим класам надію на краще життя в іншому світі. У такий спосіб відволікається їхня увага від проблем цього світу.
Особливо широко конкретно-соціологічні дослідження у галузі релігії велися в 60 -х роках ХХ ст. . (Р. Балтанов, А. Клибанов, А. Лебедєв та ін. ). Значно розширилася проблематика дослідження, склалися основні напрями: розробка понять апарату соціології релігії, методів конкретних соціологічних досліджень; місце і роль релігії в різних етнічних, територіальних спільнотах, професійних і демографічних групах; процеси секуляризації в соціалістичних країнах; зміни в релігійній свідомості, культі і релігійних організаціях; соціологічні проблеми атеїстичного виховання.
Релігія як соціальний феномен Під релігією розуміється комплекс вірувань і практичних дій, за допомогою яких люди спілкуються або намагаються спілкуватися з реальністю, що лежить за межами повсякденного досвіду. Сюди можна зарахувати всі ті явища, що від інших (етичних, естетичних, політичних та їм подібних) відрізняються саме як релігійні, тобто все те, у чому людина виражає свою віру в надлюдську силу, і що вона робить, щоб підтримати свій зв’язок з нею.
РЕЛІГІЯ (структурні елементи) n n СИСТЕМА ДОГМАТІВ офіційні церковні документи, богословська література, міфи, легенди СПЕЦИФІЧНІ ЕМОЦІЙНІ ПЕРЕЖИВАННЯ – пов’язані з віруванням та культом n n КУЛЬТ – сукупність релігійно – магічних дій у відповідності з канонами релігії НОРМИ МОРАЛІ – освячені в системі догматів даної релігії ЦЕРКВА – суспільний інститут, що об’єднує людей на релігійному та більш широкому грунті
У вітчизняній соціологічній літературі склався загальний підхід до розуміння сутності і ролі сукупності причин виникнення релігії, що одержав теоретичне оформлення у вченні про соціальну сутність і природу релігії. Цей підхід є основою соціологічної теорії релігії. У ній вирізняють соціальні, гносеологічні і психологічні корені релігії, причому соціальні корені є визначальними. Вони являють собою систему соціальних відносин, що детермінують виникнення, функціонування і відтворення релігії.
Розуміння обумовленості сутності релігії сукупністю причин її виникнення (детермінант) дає змогу чіткіше визначити структуру релігії. Один з можливих варіантів структуризації релігії запропонував Д. Маркович. Структуру релігії, за Д. Марковичем, утворюють п’ять елементів: перший являє собою саму ідею надприродної істоти; другий елемент полягає в почутті поваги і страху, що релігійна людина відчуває перед надприродною істотою;
третім елементом є релігійні символи, що представляють надприродну істоту (оскільки вона не піддається безпосередньому спогляданню) і за допомогою яких релігійна людина встановлює з цією істотою контакт; четвертий елемент – ритуал, тобто особливі дії релігійного характеру (молитви, жертвоприношення і т. ін. ), за допомогою яких релігійна людина звертається до божества; п’ятий елемент складають релігійні організації і служителі, які сприяють здійсненню комунікації релігійної людини з надприродною істотою.
У процесі розвитку соціології релігії та інших релігієзнавчих наук виникла ще одна п’ятиелементна структура релігії, що охоплює такі елементи: доктрину, міф, етичні цінності, ритуали та інші форми культової практики, а також різні форми поширення релігії. Певний інтерес становить схема структурування релігії, запропонована Джонстоуном. Вона складається з певної кількості основних елементів, що допомагають зрозуміти, чи є релігією система вірувань:
По-перше, релігія припускає наявність групи віруючих, хоча і може бути пов’язана з глибоко особистим переживанням. По-друге, релігія асоціюється з поняттям, що вважаються священними. По-третє, релігія має певну сукупність вірувань – віросповідання. По-четверте, релігія припускає особливу сукупність дій чи ритуалів.
Наприкінці 80 -х років ХХ ст. . у структурі релігії, як правило, виокремлювали три основних елементи – релігійну свідомість, релігійний культ і релігійні організації. Релігійна свідомість являє собою перекручене, фантастичне відображення людьми панівних над ними природних і суспільних сил; при цьому «земні сили набирають форму неземних» . Основною ознакою релігійної свідомості є віра в реальність надприродного.
Релігійний культ – це система символічних дій, за допомогою яких віруючі прагнуть впливати на надприродне. Для об’єднання віруючих існують релігійні організації (церква, секта і т. ін. ) і особлива група людей – духівництво, функціями якого є керівництво релігійними культовими діями. У результаті пошуку у соціології релігії викристалізувалися такі структурні елементи: 1) релігійна свідомість; 2) релігійна діяльність; 3) релігійні відносини; 4) релігійні інститути і організації.
Скачать презентацию Презентація студента групи П-21 Боднараша Олександра Вікторовича на
Боднараш О. П-21.ppt