Презентація на тему: Слобожанщина Виконала: студентка І курсу ФРГТБ, 1 -7 Крамна Тамара
Слобідська Україна або Слобожанщина (рідше — Слобідщина)— історикогеографічний край у східній частині України та прикордонних областях РФ. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. В сучасних межах охоплює південну частину Сумської області, північну, центральну та південно-східну частини Харківської області та північну частину Луганської області України, південну частину Воронізької, Білгородської, Курської областей РФ.
Кухня Затірка — одна з найдавніших страв, поширених серед слов'янських народів. Круте підсолене пшеничне на яйцях тісто розтирають з борошном у дерев'яних ночовках дерев'яною ложкою, кописткою або рукою доти, доки не утворювалися кульки розміром з горошину чи квасолину. Їх варять в окропі або молоці, іноді у м'ясній юшці. 3 атірка вважається готовою, коли тісто спливає. Страва має густу консистенцію. Споживають її заправляючи олією, вершковим маслом, смальцем, із засмажкою та й без додатків.
Таратута – варені бурячки з огірками, сіллю, хріном та олією; їдять на другий день холодною. Товченики –шматочки м'яса або риби, зварені в юшці, з маслом та цибулею. Хоми – горохв'яні пампушки з маслом. Шпундра – зажарена свинина з буряками.
Чоловічі сорочки шилися із грубого лляного домотканого полотна. Регіональну своєрідність становили так звані стрілкові сорочки-вишиванки, назва яких походить від "стрілки" — плечової вставки у вигляді трикутного клина, розширеного до коміра. Комір, манжети рукавів і поділ чоловічих сорочок вишиванок вишивалися синіми і червоними нитками. До цих сорочок парубки носили на шиї кольорові хусточки, так звані шари. Поясним вбранням чоловіків були штани. Старше покоління носило штани з вибійчаного смугастого або в клітинку домашнього полотна, молоді чоловіки — з купованої матерії чорного або брунатного кольору.
Давнім поясним жіночим вбранням були плахти і дерги. Крилаті плахти були святковим одягом, а по буднях носили тільки станок. Дерга виготовлялась з домотканої чорної вовняної тканини і, на відміну від плахти, вважалася буденним робочим одягом. Разом з плахтою вбиралися у фартухи (запаски, плати). Фартухи могли бути як однотонні, так і оздоблені вишитим яскравим квітковим орнаментом досить великого розміру. Жінки біля поясу носили кольоровий, фігурно викроєний карман — бесагу. Кармани прикрашали зубцями і шнурами. Такий карман ще називали ладункою.
Поєднання шарафана і юпки звалося "парочкою". Юпку шили на ваті, з підкладкою та "вусами" (складками) позаду. Варіантом юпки була кофта. Носили також тулуби — кожухи зі смушковими вилогами (комір з капюшоном). Жіночими і дівочими прикрасами були мідні й срібні кільця та сережки, різнокольорове скляне намисто, коралове "добре намисто" та дукачі. Як чоловіки, так і жінки носили чоботи на високих підборах зі сталевими або мідними підківками. Жіночі чоботи мали чорні, червоні, зелені або жовті халяви. Чоботи з чорної шкіри і різноколірними халявами мали назву "чорнобривці", з зеленої шкіри — "сап'янці".
Слобожанський говір — один з новожитніх говорів південно- східного наріччя української мови. Наголос у слобожанського говору динамічний; особливістю окремих говірок є пересунення наголосу в поодиноких словоформах (грáбки, хворóст, жайворóнок, шчáвел', цéбер, к'íс': а, за н'огó). Лексичні особливості слобожанського говору представлені локальними словами, наприклад: ламанка «бительня» ; кобушка «глечик» ; рига «клуня» ; хобоття «відходи після молотьби колосків» ; степ, неудобиця «цілина» ; кобець, рябець «яструб» , відволож «відлига» , сіверко «холодно» , половіддя «повінь» , накидка, настільник «скатерка» , звід «криничний журавель» , халаш «будівля для реманенту» , благий «хворий» , бурта – «купа» , збір – молочні продукти, одержані з молока; катрага (катражка) – «курінь або хижа для бджіл; накриття над льохом, крокви для куреня» ; козубка – «лубкова корзинка» ; лаганок – «бочечка із видовбаного дерева» ; метло – «зручне місце для полювання» ; побатувати – «порізати великими шматками, кусками, скибками хліб, м’ясо» ; пособа «допомога» ; реля «гойдалка» , робло «виріб» ; рубай «дроворуб» ; товаришник – «двір для худоби» ; трапок «слід» , «стежка» , «доріжка» ; яндола (яндила) «велика миска з двома вушками по краях; загиб на вершині гори» .
Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Святом, коли “вводиться літо в зиму”, вважали Введення (21 листопада). На введення стежили, щоб до хати не зайшла першою особа жіночої статі — це приносило негаразди. Свята Катерини (24 листопада) і Андрія (30 листопада) слугували немов би репетицією до наступних різдвяно-новорічних свят. На Катерину ворожили про майбутню пару в шлюбі. На Андрія проводилися великі вечорниці. В ніч на Андрія дозволялися жарти та навіть хуліганські вчинки, такі як замикання дверей хати ззовні, затикання комина, та інші. Після закінчення жатви святкувався обжинок. З останнього колосся жниці робили сніп і вінок, які передавалися господарю садиби, в якій святкували. З цього снопу розпочинали наступну сівбу. Так замикався календар свят аграрної культури українців.
Було чимало й місцьових празників, наприклад, Паликопи (Пантелеймона). І Чоловіки, і жінки ходили на вулицях з музикою — скрипками та цимбалами. Заходили й до шинку, пили там горілку маленькою чаркою і танцювали український танок. Слобожани дуже любили музику й танки: окрім скрипки, без котрої не можна було відбути весілля, були й інші струменти, наприклад: бас, флейта, цимбали (гуслі), кобза або бандура і ліра. Пастухи грали на сопілках. Танцювали метелицю, горлицю й козачка. Горілку любили і уживали її з малих літ, але більш для бесіди ніж для п'янства.
Скачать презентацию Презентація на тему Слобожанщина Виконала студентка І курсу
слобожанщина.pptx