Презентація на тему не мембранні органели Підготував студент групи Т-11 Влад Тєтєрєв
Немембранні органели 1 Будова рибосоми 1. 1 Загальна будова 1. 2 Молекулярний склад 1. 3 Центри зв’язування РНК 2 Функція 3 Загальна інформація 4 Псевдоподії 5 джгутики
Загальна будова Рибосоми прокаріотів та еукаріотів є дуже подібними за будовою та функцією, але відрізняються розміром. Вони складаються з двох субодиниць: однієї великої та однієї малої. Для процесу трансляції необхідна злагоджена взаємодія обох субодиниць, що разом становлять комплекс із молекулярною масою декілька мільйонів дальтон (Da). Субодиниці рибосом за звичай позначаються одиницями Сведберга (S), що є мірою швидкостіседиментації під час центрифугування і залежать від маси, розміру та форми частинки. Позначені в цих одиницях, велика субодиниця є 50 S або 60 S (прокаріотичні або еукаріотичні, відповідно), мала є 30 S або 40 S, і ціла рибосома (комплекс малої разом з великою) 70 S або 80 S.
Молекулярний склад рибосом є доволі складним. Для прикладу, рибосома дріжджів ‘Saccharomyces cerevisiae’ складається із 79 рибосомних білків та 4 різних молекул р. РНК. Біогенез рибосом є також надзвичайно складним і багатоступеневим процесом, що відбувається в ядрі та ядерціеукаріотичної клітини. Атомна структура великої субодиниці (50 S) організму Haloarcula marismortui була опублікована N. Ban et al. в журналі Science 11 Серпня 2000 року. Невдовзі після цього, 21 шого Вересня 2000 року, B. T. Wimberly, et al. , опублікували в журналі Nature структуру 30 S субодиниці організму Thermus thermophilus. Використовуючи ці координати, M. M. Yusupov, et al. зуміли реконструювати цілу 70 S частинку Thermus thermophilus і опублікувати її в журналі Science, в Травні 2001. У 2009 році професор Джордж Чьорч (George Church) та коллеги з Гарварду створили повністю функціональну штучну рибосому в звичайних умовах, які присутні в клітинному середовищі. Як конструкційні елементи використовувались молекули з розщепленої за допомогою ензимів кишкової палички. Створена рибосома успішно синтезує білок, що відповідає за біолюмінесценцію.
Центри зв’язування РНК Рибосома містить чотири сайти зв'язування для молекул РНК: один для м. РНК і три для т. РНК. Перший сайт зв’язування т. РНК називається сайтом ‘аміноацилт. РНК’, або ‘А-сайтом’. В цьому сайті міститься молекула т. РНК „заряджена” „наступною” амінокислотою. Другий сайт, ‘пептидилт. РНК’ зв'язуючий, або ‘P-сайт’, містить молекулу т. РНК, що зв’язує ростучий кінець поліпептидного ланцюга. Третій сайт, це ‘сайт виходу’, або ‘E-сайт’. В цей сайт потрапляє порожня т. РНК яка позбулась ростучого кінця поліпептида, після його взаємодії з наступною „зарядженою” амінокислотою в пептидильному сайті. Сайт зв’язування м. РНК знаходиться в малій субодиниці. Він утримує рибосому „нанизаною” на м. РНК котру рибосома транслює.
Атомарна модель будови
Функції Рибосома є органелою, на якій відбувається трансляція генетичної інформації закодованої в м. РНК. Ця інформація втілюється в синтезований тут-же поліпептидний ланцюг. Рибосома несе двояку функцію: є структурною платформою для процесу декодування генетичної інформації з РНК, та володіє каталітичним центром відповідальним за формування пептидного зв’язку, так званим ‘пептидил-трансферазним центром’. Вважається що пептидил-трансферазна активність асоціюється з р. РНК, і тому рибосома є рибозимом.
Загальна інформація В еукаріотичних організмах рибосоми можна знайти не лише в цитоплазмі, а й всередині в деяких великих мембранних органелах, зокрема в мітохондріях та хлоропластах. Будова та молекулярний склад цих рибосом відрізняється від складу загально-клітинних рибосом, і є ближчим до складу рибосом прокаріотів. Такі рибосоми синтезують органело-специфічні білки, транслюючи органело-специфічну м. РНК.
Псевдоподія Псевдопо дія (від псевдо… та грец. πούς, родовий відмінок ποδός − нога), ніби ніжка псевдоніжка − тимчасові цитоплазматичні вирости уодноклітинних організмів (корененіжок, деяких джгутикових, споровиків, слизовиків), а також у деяких клітин багатоклітинних організмів (лейкоцитів, макрофагів, яєць губок, кишковопорожнинних, деяких війчастих червів). Слугують для так званого амебоїдного руху та захоплення їжі або сторонніх часточок. У псевдоподіях особливо багато мікротрубочок. [1] Псевдоподії виникають і втягуються у різноманітних місцях клітини, тому її форма при амебоїдному русі постійно змінюється. Формування псевдоподій пов'язане з локальними змінами поверхневого натягу клітини. При формуванні псевдоподії у амеби спочатку з'являється невеликий виступ ектоплазми (зовнішній прозорий щільний шар цитоплазми). Потім він збільшується та у нього наче вливається частина рідкої ендоплазми (зернистий напіврідкий внутрішній шар цитоплазми). Таким чином утворення псевдоподій − це процес перетворення ектоплазми у ендоплазму. [2] У амеб псевдоподії лопатеподібні або ниткоподібні; у форамініфер і радіолярій − розгалужені, тонкі, довгі, які зливаються між собою; у променяківпсевдоподії містять щільну, пружну осьову нитку (аксоподію), внаслідок чого вони володіють пружністю та сталістю форми. У амебоїдних повзаючих клітин багатоклітинних організмів псевдоподії зазвичай пальцеподібні або лопатеподібні.
Джгутик (лат. flagellum) — поверхнева та позаклітинна структура, присутня у багатьох прокаріотів і еукаріотів, що служить для пересування в рідкому середовищі або поверхнею вологих твердих середовищ. Джгутики прокаріотів і еукаріотів різко відрізняються за своєю будовою, наприклад, бактерільний джгутик має товщину 10 -20 нм і довжину 3 -15 μм, він пасивно обертається розташованим в мембрані мотором; тоді як джгутики еукаріотів мають товщину до 200 нм і довжину до 200 мкм, вони можуть самостійно згинатися на всій довжині. У еукаріотів часто також присутні війки, ідентичні за своєю будовою джгутику, але коротші (до 10 мкм), разом вони називаються ундуліподіями.
Скачать презентацию Презентація на тему не мембранні органели Підготував студент
биология.pptx