Презентація На тему Міське та сільське населення України

Презентація На тему: Міське та сільське населення України Роботу виконав студент групи ЕП 13 -1 Трофименко Костянтин

План 1. Вступ 2. Стан численності населення на 1 січня 2013 року 3. Міське населення 4. Сільське населення 5. Висновок 6. Список використаної літератури

Вступ Розселення, як відомо, оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій, призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні України та її областей.

Станом на 1 січня 2013 року чисельність населення України становила 45 млн. 553 тис. мешканців. За 2012 рік чисельність населення скоротилась на 80, 6 тис. осіб (-1, 8 на 1000). За 2012 рік в Україні народилось 520, 7 тис. дітей (11, 4 на 1000), померли 663, 1 тис. осіб (14, 5 на 1000). Природне скорочення населення становило 142, 4 тис. осіб, що на 19, 5 тис. менше ніж за аналогічний період 2011 року. У вересні і жовтні 2012 р. Населення України збільшилось (на 177 і 1020 осіб відповідно), внаслідок перевищення міграційого приросту над природним скороченням. На 1 січня 2013 року міське населення становило 31378, 6 тис. осіб (68. 8%), сільське 14174, 4 тис. (31. 2%).

Соціально-економічний розвиток суспільства, індустріалізація, зміни в структурі праці зумовлюють зростаючу концентрацію населення в містах. За 1940 -1991 роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14, 0 до 35, 1 млн. чол. , тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27, 0 до 16, 8 млн. чол. (при збільшенні чисельності всього населення з 41, 3 до 51, 9, або на 10, 6 млн. чол. ). Значно зменшилася питома вага сільських і помітно зросла питома вага міських жителів — за наведені роки відповідно з 66 до 32% і з 34 до 68 % (збільшення частки міських і зменшення частки сільських жителів становило по 34%).

Найбільш щільна мережа міських поселень склалася в Донбасі: у Донецькій та Луганській областях зосереджено відповідного і 37 міст, а також 134 і 109 селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини всіх міських поселень республіки. У Донбасі ці поселення характеризуються порівняно високою густотою заселення. У західній частині України також зосереджена густа мережа міських поселень — міст і селищ міського типу (містечок), але густота заселення більшості з них незначна (4 -10 тис. чол. ).

Зазначимо, що уповільнення і вирівнювання темпів росту великих, більших та найбільших міст необхідно оцінювати позитивно. Тимчасом подальше уповільнення темпів зростання малих та середніх міських поселень не можна визнати прийнятним. У багатьох міських поселеннях названої розмірної категорії існують досить сприятливі умови для розвитку: в них та і на прилеглих до них територіях є певні резерви трудових ресурсів, запаси багатьох видів мінеральної сировини, води, палива тощо. Значний інтерес викликає групування міст республіки за генетико-функціональною ознакою. В Україні, на нашу думку, можна виділити чотири типи міст: Міста, що виникли на інтенсивних транспортних шляхах та їх перетинах: річкових (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси та ін. ), морських (Одеса, Миколаїв, Севастополь, Маріуполь та ін. ), сухопутних — особливо на межах різних природних зон, між якими здійснювався і здійснюється інтенсивний торговельний обмін (Стрий, Івано-Франківськ, Чернівці, Ужгород, Мукачеве, Луцьк, Рівне, Житомир, Конотоп, Ніжин та ін. ); роль та значення цих міст постійно змінюються. Міста, що виникли як центри промисловості, насамперед гірничодобувної (Юзівка, (зараз Донецьк), Макіївка, Кривий Ріг, Марганець, Нововолинськ, Новий Роздол, Калуш, Борислав, Стебник та ін. ), причому як в дорадянський, так і в радянський час. Міста-курортні центри (Ялта, Євпаторія, Феодосія, Трускавець та ін. ). Міста — центри оборонного значення (Севастополь та ін. ).

Сільське населення В Україні налічується 28 597 сіл. З усієї кількості сіл в Україні 151 (0, 5 % від загальної кількості) взагалі не мають населення. Іншими словами, існують цілі райони або місцевості України, де ніхто не живе. Села – це сільські населені пункти, постійне населення яких веде сільський спосіб життя і здебільшого зайняте в сільськогосподарському виробництві. У залежності від кількості населення села поділяються на малі (до 500 мешканців), середні (500 -1 000 мешканців) і великі (понад 1 000 мешканців). Згідно з даними, наданими Державним комітетом статистики України, на перше січня 2001 року у 5 700 селах не було дітей до 6 років; у 2 200 селах– дітей і підлітків віком від 7 до 15 років; у 4 000 селах – молоді від 16 до 17; і у 1 600 селах – молоді від 18 до 28 років. Згідно з індексами демографічної ситуації майже 8 000 сіл належать до категорії вимираючих сіл, де стабілізувати населення неможливо без втручання уряду України. Сільські адміністративні райони, в яких приблизно половина сіл належать до цієї категорії, вважаються районами з демографічною кризою. Найбільша частина таких районів знаходиться в таких областях: 22 у Чернігівській, 15 – Сумській, 16 – Харківській та 16 у Полтавській областях.

Протягом останніх п’яти років понад 300 шкіл, більше ніж 2 тис. дитячих дошкільних закладів, така сама кількість закладів культури і близько 500 місцевих лікарень були закриті. Будинки, в яких проживають сільські мешканці, є дуже старими з дуже низьким рівнем муніципальних послуг. Лише 17 % місцевого населення забезпечені централізованим водопостачанням, 12 % мають каналізацію, а 27 % населення постачається природний газ. Освітній рівень сільського населення значно нижчий, ніж у містах. У сільській місцевості 25, 8 % зайнятого населення станом на 2001 рік мало вищу або основну середню освіту. Водночас 2, 9 % сільського населення мало лише початкову загальну або взагалі не мали освіти.

Як показало дослідження, трансформацію відтворювальних процесів населення потрібно розглядати як функціональну систему, враховуючи динаміку всіх процесів життєдіяльності людей. Регіональне дослідження процесів відтворення населення в їх єдності та взаємозумовленості дає підстави для обґрунтованих висновків про характер їх змін, соціальні та економічні наслідки трансформації цих процесів, а також розробити пропозиції щодо оптимізації геодемографічних процесів стосовно конкретних умов для різних типів геодемографічних систем. Ці відмінності важливі для розробки стратегії економічного і соціального розвитку кожної територіальної одиниці. Ринкова трансформація, що зачіпає не лише суспільно-економічне, а й екологічні процеси в Україні, потребує нових концептуальних засад як на рівні індивідуального підходу, так і в підході до кожної територіальної спільноти людей як об'єкта соціальної, демографічної, економічної політики. Сучасна модель екологічного, соціально-економічного, демографічного розвитку країни висуває принципово нові вимоги до професійної підготовки та до здоров'я населення з погляду збереження та відтворення нації. Турбота про людей має посісти центральне місце у справі забезпечення стійкого розвитку. Людині треба мати не тільки право на гідний життєвий рівень для неї самої та її родини, а й реальну можливість здорового та плідного життя у гармонії з природою.

Василь Балушок «Чи «перегнала» Україна СРСР за кількістю національностей» «Статистический ежегодник России 1913 г. » — Санкт-Петербург, 1914 В. де Ливрон «Статистическое обозрение Российской империи» — Санкт-Петербург, 1874 «Городские поселения в Российской империи» — Санкт-Петербург, 1860 «Статистика поземельной собственности и населенных мест Европейской России» — Санкт-Петербург, 1880 Вишневский А. Г. , Волков А. Г «Воспроизводство населения СССР» — Москва, 1983 Новосельський С. А. «Смертность и продолжительность жизни в России» — Петроград, 1916 Боярский А. Я. «Население и методы его изучения» — М. , 1975 Птуха М. В «Смертность и продолжительность жизни населения СССР» — Москва, 1960 «Населення України за місцем народження та громадянством за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року» — Київ, 2004 «Домогосподарства України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року» за редакцією О. Г. Осауленка — Київ, 2004 Рашин А. Г «Население России за 100 лет (1811— 1913 гг. )» — Москва, 1956 «Народное хозяйство СССР 1922 -1982» (Юбилейный статистический ежегодник) - М. , 1982