Презентация авангардна поезія

Авангардна поезія 80 – 90-х років ХХ століття План 1. Вплив поезії Михайля Семенка на авангардну поезію 80 – 90-х років ХХ століття. 2. Літературні угрупування 80-х років. 3. Творчість дев ’ яностиків.

Михайль Семенко (1892 – 1937) МІСТО Осте / бі бо / бу візники — люди / трамваї — люди автомобілі / бігорух рухобіги / рухливобіги / berceus* кару / селі лілі / пути велетні / диму сталь / палять / пахка / пахітоска / дим синій / чорний ди / м пускають / бензин / чаду благать кохать кахикать життєдать життєрух життєбе- нзин авто трам.

“ Вісімдесятники” — орієнтація на культурні здобутки європейської спільноти, особливо на корпус модерної та неомодерної літератури поставстрійського культурного простору ХХ століття. Серед особливих ознак “вісімдесятництва”: 1)надання домінантного значення формальній складовій творів; 2) перехід від наративного символізму до інтертекстуального та пошук сенсу інтрертекстуальності як ностальгія за салоном; 3) відсутність претензій на творення довершених текстів; 4) бажання харизматизації через “визнання на Заході” і пов’язані з цим комплекси та розчарування; 5) концептуальний урбаністичний індивідуалізм; 6) тяжіння до синтетичних способів креації.

Група “Бу-Ба-Бу” «Бу-Ба-Бу» ( «Бурлеск-Балаган-Буфонада» ) — літературне угрупування, що складається з Юрія Андруховича (Патріарх), Віктора Неборака (Прокуратор) та Олександра Ірванця (Підскарбій). Літугрупування засноване 17 квітня 1985р. у Львові. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987 – 1991 pp. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль «Вивих-92» , коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки (1— 4. 10. 1992) поезоопери Бу-Ба-Бу «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). У 1996р. друкований проект «Крайслер Імперіал» ( «Четвер-6» ) практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу.

Група “Бу-Ба-Бу” «МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ» — назва культової львівскої рок-групи, має багато семантичних нашарувань. «Мертвий півень» — ідіома, котра означає невдачу, поразку, неприємну ситуацію. Окрім того, за давнім українським звичаєм наречений, який у першу шлюбну ніч виявляв, що для його благовірної ніч далеко не перша, вивішував мертвого півня на горотьбу, щоби всі мешканці села бачили, як жорстоко його надурили.

Група “Бу-Ба-Бу” «…хіба може померти душа з її кров’ю та реготом, поезія, лихослів’я, вино, музика, балаган, любов, зухвальство, буфонада, ритуал, магія, театр, буфонада, сміх, плач, кайф, смак, джаз, рок, джаз-рок? » Юрій Андрухович

Віктор Неборак Расовий львів’янин. Поет, прозаїк, літературознавець. Як зазначає в автобіографії, «був рецитатором власних текстів, продюсером поезо-химерних рок-дійств, концептуалістом кількох фестивалів і рухів. . . » . Сам неодноразово виходив на рок-сцену, у тому числі з музикантами «МП» . Ініціатор і автор музично-поетичного проекту «Неборок» .

Віктор Неборак Жа жах жовтий жаль замучив Ха хочеш ти втекти А чи знаєш як живучі Чорні гадини повзучі І пошарпані коти М’я м’ятий вітер свище Стежки вже нема Чути крики ближче й ближче небо трусить попелище Пробудилася пітьма Лава лізе з-під гори Жах, жах бере за плечі І влітають жовті смерчі Полувідьомської гри

Олександр Ірванець • Поет, прозаїк, літературний критик. Живе і працює в Ірпіні та Києві. Його творче кредо — жонглювання. Політичні, соціальні, культурні реалії в його поезії набувають гротескового спотворення, він грає штампами і стереотипами кітчевої культури

Любіть Оклахому ! Вночі і в обід, Як неньку і дедді достоту! Любіть Індіану! Й так само любіть Північну й Південну Дакоту. Любіть Алабаму в загравах пожеж, Любіть її в радощі й біди! Айову любіть! Каліфорнію теж! І пальми крислаті Флоріди! Дівчино! Хай око твоє голубе, Та не за фізичнії вади – Коханий любити не встане тебе, Якщо ти не любиш Невади! Юначе! Ти мусиш любити стократ Сильніше, ніж любиш кохану, Колумбію-округ і Джорджію-штат, Монтану і Луїзіану! Любити не зможеш ти штатів других, Коли ти не любиш по-братськи Полів Арізони й таких дорогих Просторів Аляски й Небраски. Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв, Плекай у душі незникому. Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф Люби! І люби – Оклахому! Олександр Ірванець

ВІРШ ДО РІДНОЇ МОВИ Як ти звучиш калиново-дубово, Рідна моя, моя матірна мово! Слово м`яке, оксамитове, байкове. Слово є дідове. Слово є батькове. І Білодідове. І Сивоконеве. І Чорноволове вже узаконене. В соннім спокої вогонь твій ледь бився. Але страху я тоді натерпівся! З тої халепи не вийшли б ми зроду, Кляпи, здавалось, в ротах у народу. Та щоб підняти тебе із гробовищ, Встали до герцю Жулинський, Грабович! Щоб воскресити тебе з домовини, В діло пішли каменюки й дубини. Вороне чорний! Даремно ти крячеш! Ріднеє слово жиє і є – бачиш? Рідна моя, українськая мова Житиме вічно – кльова, фірмова! (О. Ірванець)

Юрій Андрухович Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991 -1995). Співредактор часопису тексту і візії «Четвер» (нерегулярник, виходить мінімальними накладами в Івано-Франківську).

ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов’ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій… Я —ваш отець, тож будьте мені вірні! (які невірні рими в голові!), але коли до серця входять вірші — прекрасні, наче крила голубів, які тоді надії!. . З риторик і поетик академій — гайда на площу, як на дно ріки! Підслухані у вирі цілоденнім, ті рими — вчителям наперекір (у вчителів, здається, перекір)! Або в поля, як на зелену прощу — читати вірші травам і вітрам!. . Отож, — на світ, за діло — чарувати! Агов, мої маленькі чортенята!

Юрій Андрухович Московіада (Роман жахів) І таким є життя в цій заклятій дірі, літературному гуртожитку, вигаданому системою для виправдання й самозаспокоєння, в цьому семиповерховому лабіринті посеред жахної столиці, у загниваючому серці напівіснуючої імперії. Бо, хоч і каже російський поет Єжевікін, що він кінчає від самого тільки слова «імперія» , однак усьому доброму приходить колись хана, і ти, Отто фон Ф. , просто хребтом відчуваєш, як тріщать усі її шви, як розлазяться навсібіч країни й народи, кожен з яких має нині значення цілого космосу чи, щонайменше, континенту.

Юрій Андрухович Московіада (Роман жахів) До речі. Про кохання. Здається, Галя вже приїхала з експедиції. Чи не забігти? Якого дідька лазити по цій просяклій водами Москві напідпитку та ще й з підвищеною температурою? Зранку нічого не ївши, крім кількох плавників мертвої риби з пив бару на Фонвізіна? Звичайно, слід подзвонити до Галі. Одне з твоїх кохань. Гра пристрастей і тонких психологічних нюансів. Садомазохістичні етюди. Сценки з життя збоченців. Двобій еґоізмів. Школа нового кохання. Ух!…

Юрій Андрухович Московіада (Роман жахів) Це місто тисячі та одної катівні. Високий форпост Сходу перед завоюванням Заходу. Останнє місто Азії, від п’яних кошмарів якого панічно втікали знекровлені та Германізовані монархи. Місто сифілісу та хуліганів, улюблена казка озброєних голодранців. Місто більшовицького ампіру з висотними почварами наркоматів, з таємними під’їздами, забороненими алеями, місто концтаборів, націлене в небо закам’янілих гігантів. Населення тутешніх в’язниць могло б скласти одну з європейських націй. Місто гранітних вензелів та мармурового колосся і п’ятикутних зірок завбільшки із сонце. Воно вміє тільки пожирати, це місто забльованих подвір’їв і перекошених дощаних парканів у засипаних тополиним пухом провулках із деспотичними назвами: Садово-Чєлобітьєвський, Кутузово-Тарханний, Ново-Палачовський, Дубіново-Зашибеєвський, Мало-Октябрьсько-Кладбищенський…

“ Лу. Го. Сад” • “ Лу. Го. Сад” – Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський. • “ Пропала грамота” – Семен Либонь (Олексій Семенченко), Юрко Позаяк (Юрій Лисенко), Віктор Недоступ (Віктор Лапкін). • ДУМА ПРО СЛОНИКА • Слоника замучили Кляті москалі, Похилився слоник Хоботом к землі: • “ Прощавай же, Україно, Ти ж мій рідний краю! Безневинно молоденький Слоник помирає! Гей!” • Юрко Позаяк

“ Дев’ятдесятники” Феномен “дев’ятдесятників” об’єднує як ностальгійну спробу реставрації невідбутого українського модерну 1920-х років, так і рефлексії на постмодерністську ситуацію в сучасній світовій літературі. При значній строкатості феномену у ньому чітко прослідковуються наступні тенденції: Сюжетна, мовна епатажність, розрахована здебільшого на молодіжну читацьку аудиторію; Спроба чергової “переоцінки всіх цінностей”; Відлуння “контрреволюційних” тенденцій європейського мистецтва та мистецтвознавства; Тяжіння до секації текстових обсягій (“рваний текст”); Намагання опанувати формальні здобутки класичної епохи саме як “формулу-для-себе”; Вплив рок-суб-культури; Неподоланий освітній провінціалізм

“ ЧЕРВОНА ФІРА” Літературною концепцією “Червоної Фіри” згідно з її заявами є неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу “Бу-Ба-Бу”. Літкорпорація харківських поетів: С. Жадана, Р. Мельникова та І. Пилипчука. Літературна майстерня “Пси святого Юра” Неофіційне творче об’днання із семи українських письменників, що таким чином вирішили шукати не стільки естетичної, скільки професійно-цехової єдності: Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, В. Герасим’юк, В. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець, Т. Федюк.