Презантація по темі Українська література другої половини

* Презантація по темі: "Українська література другої половини хх-початку хх ст» Учениці 11 -А класу Федотової Аліни

*Ліна Костенко Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці» .

* *1957– перша збірка «Проміння землі» *1958 - збірка «Вітрила» *1961 - збірка «Мандрівки серця» *1963 – книжка «Сонячний інтеграл» *1972 – книжка «Княжа гора» *1977 - збірка «Над берегами вічної ріки» *1979 – історичний роман у віршах «Маруся Чурай» *1980 - збірка *1987 - збірка *1989 – збірка «Неповторність» «Сад нетанучих скульптур» віршів для дітей «Бузиновий цар» «Вибране»

«Зоряний інтеграл» !!! *1963 р. знімають із друку книжку віршів «Зоряний інтеграл» , а книжку «Княжа гора» зняли з верстки. * Вірші Л. Костенко публікують журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. * Як правило, твори розповсюджуються «самвидавом» .

* Основні мотиви та теми творчості: *утвердження нерозривного зв’язку поколінь, особистої відповідальності кожної людини за майбутнє; *роздуми про сутність поезії, роль Слова в житті народу; *оспівування краси рідної землі; *тема кохання; *проблема деградації, змізернення людської душі.

* *неоромантизм; *неокласицизм; *імпресіонізм; *глибока емоційність; *ліризм; *філософська заглибленість.

*“Поїдьте туди, де вмерла Україна” Кінотеатр у Чорнобилі – прообраз музею етнографії північного Полісся: *зібрано 110 тисяч одиниць архівних наукових документів та 50 тисяч фотонегативів; *записано 1600 годин аудіоматеріалу та 350 годин відеоматеріалів У Чорнобильській зоні

* Нове століття *2010 рік - поема «Берестечко» ; збірка «Гіацинтове сонце» ; * 2010 рік - вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого» .

*Любов до України Доборолися, добалакалися, досварилися, аж гримить. Україно, чи ти була колись незалежною, хоч на мить Від кайданів, що волю сковують? Від копит, що у душу б'ють? Він чужих, що тебе скуповують? І своїх, що тебе продають? *** Прости мені, мій змучений народе, що я мовчу. Дозволь мені мовчать! Бо ж сієш, а воно не сходе, І тільки змії кубляться й сичать. Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні. Злість рухає людьми, але у бік безодні. .

*Почесні регалії *1987 рік - лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка за роман “Маруся Чурай” і збірку «Неповторність» . *У 1994 році вийшли перекладені італійською мовою «Інкрустації» . Консорціум венеціанських видавців присудив їй премію Франческо Петрарки. *2000 рік - лауреат Міжнародної літературномистецької премії ім. О. Теліги. *2000 рік – нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня

* *Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» . *Почесний доктор Львівського національного університету. *Почесний доктор Чернівецького національного університету. *Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»

* *Ліна Костенко та її творчість це унікальне явище світової культури ХХ і ХХІ століть. *Громадянська позиція, світогляд, духовний досвід поетеси присутні в усій її поетичній творчості. *Ліна Костенко завжди говорила чисту правду. -

* 17 жовтня 1936 «Художнику - немає скутих норм. Він - норма сам, він сам в своєму стилі. »

* П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев'ятому — народився Іван Федорович 17 жовтня 1936 p. в с. Теліжинці на Київщині. Після війни біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття — до військової служби (1955 — 1958) — він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі — інструктором райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником «Літературної газети» ), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу «Вітчизна» , в Спілці письменників України. Чимало списів ламалося навколо поеми «Ніж у сонці» (1961), якою молодий поет дебютував в «Літературній газеті» ще до виходу першої збірки — «Соняшник» .

* 1995 -1998 р. служив у армії 1958 р. навчався у Київському університеті 1961 р. перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети “Літературна Україна” 1976 р. отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1983 р. було присуджено державну премію СРСР з літератури 1989 р. був обраний головою на з’їзді Народного Руху України за перебудову 1990 р. Був обраний депутатом Верховної Ради України. 1992 р. Був співголовою НРУ. З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3 -го скликання

* * «Соняшник» (1962). * «Протуберанці серця» (1965). * «Балади буднів» . * «Поезії» (1967). * «До джерел» (1972). * «Корінь і крона» (1974). * «Київське небо» (1976). * «Дума про вчителя» (драматична поема, 1977). * «Сонячний фенікс» (1978). * «Сонце і слово» (1978). * «Американський зошит» (1980). * «Січнева балада 1924 року» (1980). * «Шабля і хустина» (1981). * «Драматичні поеми» (1982). * «Київський оберіг» (1983). * «Соняшник» (1985). * «Теліжинці» (1985). * «Храм сонця» (1988).

* * Кохання не тільки в межах суб’єктивного , а й об’єктивного; * Тема засудження фашизму в усіх проявах; * Роздуми над призначенням поета і поезії, сутністю мистецтва; * Творча свобода; * Екологічні проблеми; * Хліб-святиня, символ міцної родини, життя, гостинності * Краса і потворність людської душі * Доля звичайної людини

Балада про соняшник * В соняшника були руки і ноги. Було тіло шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром. Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці. І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі. Щоб вилити з вуха воду, І раптом побачив сонце, Красиве, засмагле сонце В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари у небі. . . * І застиг він на роки і на століття В золотому німому захопленні: - Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму. Дядьку, хіба вам шкода? ! Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе. Щоб стати навіки соняшником.

* Цей символ такий всемогутній, що може перетворити людину в рослину і навпаки. Поет стверджує думку, що сонце — символ краси мистецтва, краси народного духу й віри в нев'янучу народну творчість. І відтоді світ стає радіснішим, дорожчим, ріднішим і відчутнішим. Алегоричні образи сонця і соняшника у баладі вказують на порив до високого творчого злету, що виходить із рідного грунту. Сонце, отже, — це прекрасна, неповторна поезія, а соняшник — поет, що у великому творчому натхненні описує рідну землю, сонце, природу й людей. «Люблю повертати людину до сонця, мистецтва, в той казковий Храм Сонця» , — писав Іван Драч. І ми дуже вдячні йому за оті його золоті промінчики-вірші, які світять нам яскравою чистотою, небуденністю, радістю зустрічі з новим, прекрасним, незвичайним світом поезії.

«ми ще повернемось обов’язково повернемось бодай – ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні»

* 1. «Бути людиною – дертись по вертикальній стіні» . * 2. У чому сенс людського життя? * 3. «Поетом себе не вважаю. . . » . * Світогляд: сприймав світ оголеним нервом. * Життєві принципи: «Людина - це насамперед добродій» , «Ще - ціную здатність чесно померти. * Ідеал у житті: «Один з найкращих друзів – Сковорода» . * Джерела творчості: «Перші уроки поезії - мамині» . 3 нав п'ять мов, класичну літературу, прагнув осягнути складне життя в Україні. * Мотиви лірики: Україна, доля рідних, призначення людини. * Основні збірки: «Зимові дерева» , «Веселий цвинтар» , «Свіча в свічаді» , « 3 таборового зошита» , «Палімпсести» - вийшли за кордоном, «Дорога болю» - в Україні, «Птах душі» - зникла. * Жанр віршів: медитації (роздуми), верлібр - білий вірш. * Теза: Василь Стус згорів від любові до України, щоб ми прозріли і жили.

* Васи ль Семе нович Сту с (*6 січня 1938 с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області — † 4 вересня 1985, концтабір біля с. Кучино, Пермської області) — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960 -х. За переконання в необхідністі української культурної автономії був заборонений радянською владою і половину життя — 23 роки — позбавлений волі.

* Народився в селянській родині. 1939 батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки забрали туди своїх дітей.

* У 1944 -54 Василь навчався у міській середній школі № 150 і закінчив її зі срібною медаллю. Василь вступив на істориколітературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. У студентські роки Стус постійно й наполегливо працював у бібліотеці. У студентські роки Стус разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом літературного об'єднання «Обрій» . Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградскої області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 1959 опублікував свої перші вірші

* 1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева» . Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета «Веселий цвинтар» потрапила до Бельгії й була видана в Брюсселі.

*Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров'я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. В травні 1980 був знову заарештований , визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський правозахисник А. Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.

* Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями кілька разів оголошував голодівки. У січні 1983 за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеруодиночку. У 1985 Г. Бьолль висунув творчість Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури. 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер за те, що читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 серпня, можливо, від переохолодження. Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.

*Збірки віршів * «Круговерть» (1965) * «Зимові дерева» (1965) * «Веселий цвинтар» (1971) * «Час творчості» (1972) * «Палімпсести» (1986)

*Тримай над головою свічку, допоки стомиться рука — ціле життя. Замало — нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам — нестерпно — без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню — пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, недорікий, а чи поцілиш ти мене? Свіча в задумі — не мигне.

*Володимир Самійленко

* * У цей час обставини суспільно-політичного життя були нелегкі. Українське слово було заборонене, реакційні настрої запанували в університеті. Страх перед репресіями уряду (першим заходом щодо студентів було виключення з університету без права продовжувати освіту — з «вовчим квитком» ) обрубав крила багатьом молодим людям. * Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917 р. Після революції виїхав за кордон, до Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися на Україну і дістає на це дозвіл в 1924 р. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 р. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.

*Твори В. Самiйленка * Поетична спадщина В. Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики. * Високі почуття любові до Батьківщини — розкішного, багатого краю, що перебуває в неволі й злиднях, звучать у віршах циклу «Україні» , «Веселка» . * У низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті ( «Пісня» , «Елегії» , «Орел» , «Не вмре поезія» ), закликає поета не замикатися в особистих стражданнях, а служити людині і людству. Розкриваючи своє кредо поета, В. Самійленко звертається до прикладу великого Кобзаря, це поезії «На роковини смерті Шевченка» , « 26 лютого» , цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого» та ін. Роль Т. Шевченка у розвитку української мови поет натхненно розкрив у прекрасній поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)» , що стала широко відомим хрестоматійним твором.

* * Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка * становить його пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна» , «Сонетц» , «її в дорогу виряджали» та ін. ). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про вічність, про єдність матеріального і духовного. В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця» , «Міністерська пісня» , «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й привабливості.

*

* Павличко *Дмитро *Васильович *28. 09. 1929

*Біографія * Народився поет 28 вересня у с. Стопчатові на Івано-Франківщині у багатодітній родині, » коли копати картоплю мати з батьком йшли» -» тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії, далі у радянській дестирічці. * 1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету. Очолює відділ поезії журналу “Жовтень”(19571959). Вже 1 січня у газеті “За Радянську владу” публікується перший вірш “Дві ялинки”. 1953 року вступає до аспірантури.

* * ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки : * «Любов і ненависть» , «Таємниця твого обличчя» ; * Твори : * «Коли умер кривавий Торквемада» , «Погляду криницю» , «Голгофа» , «Два кольори» , «Ти зрікся мови рідної. . . » , «Якби я втратив очі, Україно. . . » , «О рідне слово, що без тебе я? !. » , «Лист до одного знайомого в справах філологічних. . . » , «Золоторогий Олень» , «Дядько Дощ» , «Де найкраще місце на землі» , «Пригоди кота Мартина» , цикл «Покаянні псалми» .

* В усіх ліричних темах Д. Павличка пульсував пафос всеможності, невичерпної сили молодечого духу, бриніла висока оптимістична нота руху через «терні до зірок» . В голосі молодого поета було щось неструджене, неперемерхле, щось від святого неофітського захвату. Все те, що згодом вигартується в усвідомлене і невідступне служіння Правді, в оце освячене її підбадьорливим горішнім доторком «Людино - ти можеш!» .

* Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба. Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не везу додому, Лиш горточок старого полотна І вишите моє життя на ньому. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні. Поет підібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь

*Дякую за увагу.