ПРЕДМЕТ ТА ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ПЕДАГОГІКИ План лекції

ПРЕДМЕТ ТА ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ПЕДАГОГІКИ

План лекції 1. Предмет педагогіки як науки. З 2. 3. 4. 5. історії питання. Підходи світової науки до виникнення виховання. Виховання у первісному суспільстві. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації. Основні категорії педагогіки. Методологічні основи розвитку педагогічної теорії.

“ПЕДАГОГІКА” “пайдос” – дитина, “аго” – вести, “пайдагогос” – провідник дитини

Період первісного стада (виховання здійснювалось в процесі трудової діяльності шляхом наслідування – РОБИ ЯК Я; навчання – шляхом переказування молоді того, що знають старші). Період родового ладу (родова община – впроваджується екзогамія – груповий шлюб). Період матріархату (тривав 100 тис. р. ). Виховання не виділялось в особливу соціальну діяльність. Перехід до парного шлюбу. Дітей доглядали люди похилого віку (30 р. ). Період патріархату (в період пізнього патріархату виникає сімейне виховання). Період військової демократії (класового розшарування).

У період патріархату виникни перші пити писемності: • • • піктографічний напис (малюнок); вузликове письмо; вампуми (вишитий пояс) У середині ІІІ тис. до н. е. виник новий тип письма – клинопис.

Перші держави виникають у басейнах великих річок Шумер (V тис. до н. е. ) – у басейні річки Тигр та Євфрат Єгипет (ІІІ тис. до н. е. ) – у басейні річки Ніл Індія (ІІІ тис. до н. е. ) – у басейнах річок Інд та Ґанг Китай (ІІ тис. до н. е. ) – у басейнах річок Хуанхе та Яндцзи

ШУМЕР Шумер – найдавніша цивілізація людства (V тис. до н. е) у південній Месопотамії. Провідна держава світу.

Перші школи виникли у сер. III тис. до н. е. “е-дуб-ба” – будинок табличок “батько будинку” – вчитель “старший брат” – помічник “син будинку табличок” – учень Навчання тривало світовий день, було дуже дороге – чим авторитетніший вчитель, тим дорожче навчання.

Шумерські школи Головне завдання: підготовка писарів, навчання їх клинопису. Клинопис – трансформоване піктографічне письмо, що являє собою комбінації різноманітних вертикальних і горизонтальних клиновидних рисок (система налічувала до 600 знаків).

Шумери перетворили піктографічне письмо у клинопис, який являв собою передачу інформації за допомогою комбінації різноманітних вертикальних і горизонтальних клиновидних рисок. Ця система письма була складною для вивчення.

Стародавній Єгипет Цивілізація Стародавнього Єгипту нараховує понад три тисячі років. У кінці ІV тисячоліття до н. е. в Південно-Східній Африці, у долині ріки Ніл, сформувалась рання рабовласницька держава Єгипет, якій випала історична доля стати одним із найбільших центрів світової культури.

У Єгипті перші школи виникли за 2, 5 тис. років до н. е. Виховання було рівноправним між чоловіком і жінкою. Школи-жерців – навчали жерці дітей священнослужителів (жерці всі свої знання зберігали в таємниці і передавали лише обмеженому колу осіб). Двірцеві школи – при палацах навчали дітей царських чиновників (вивчали основи арифметики та геометрії). Школи жриць – навчали лише дівчат. Школи писців – навчали хлопчиків 5 -6 років ієрогліфічному письму. Існувало фізичне покарання - “уши мальчика на его спине”. Професійна школа – це школа лікарів. Єгиптяни мали особливі знання з медицини (досконало знали людське тіло). Існували лікарі різних спеціальностей — окулісти, дантисти, хірурги.

Стародавні єгипетські медичні інструменти

Так виглядала система рахунку у Стародавньому Єгипті

Стародавня Індія

В Індії люди поділялися на 4 касти: • брахмани – жреці; • кшатрії – воїни (військова справа); • вайтш’ї – землевласники (господарство); • шудри – раби, ремісники, дрібні землевласники. 1, 2, 3 касти вважались двічі народженими. Друге народження (опонаяна) проходило у хлопців брахманів у 8 р. , кшатріїв – 11 р. , вайтшіїв – 12 р. Зміст освіти: письмо, читання, усне мовлення, коментування священних книг (вед).

Згідно Ману, брахмани народжені з рота, кшатрії – з рук, вайши – від бедер, шудри – з ніг.

Вигляд брахманів

Матеріалом для письма в Індії служило пальмове листя. У II тис. до н. е. виникли школи в Індії. Про існування шкіл свідчать Веди – найдавніший пам’ятник релігійної індійської літератури. Веди були складені санскритом – стародавньою індійською мовою. Освіта в Стародавній Індії тривалий час мала форму мнемоніки, тобто заучування текстів напам'ять. Потрібні тексти учням диктував учитель.

Школа брахманів На час навчання учні жили у будинку вчителя. Навчання у школі тривало 10 -12 р. Для учня день розподілявся на дві частини. Частина дня виділялася для виконання різних господарських обов’язків у домі вчителя, обумовлених при вступі дитини до школи. Інша частина дня призначалася для шкільних занять. Заняття полягали, передусім, у заучуванні напам’ять віршів, гімнів й інших релігійних текстів. Письмо у школах прививалося, як і у суспільстві в цілому, дуже повільно. У різні періоди у древньоіндійських школах вивчалися: граматика, література, математика, історія, медицина, етика, танці, музика, філософія, красномовство. У школі брахманів з дітей найвищої касти готували служителів Бога, які все своє життя присвячували вивченню священних книг - Вед.

Школи кшатріїв У школах кшатріїв навчалися діти нижчих каст (шляхетської, військової). Діти опановували зброєю, їздою верхи, гімнастичними вправами, а також математикою, поезією, музикою, етикою і танцями. Найнижчі касти (вайтш’ї, шудри) не могли здобувати освіту.

Стародавній Китай У II тис. до н. е. виникають перші навчальні заклади у Китаї. Про них дізнаємося з найдавніших китайських записів, зроблених на кістках, панцирах, черепах. На рубежі II i I тис. до н. е. з’являються літописи на бамбукових і дерев’яних дощечках. Важливі документи записували на дорогому шовку. У I ст. китайці навчилися виготовляти папір. У Стародавньому Китаї писали ієрогліфічним письмом, яке нараховувало кілька десятків тисяч ієрогліфів. Навчання грамоти тривало багато років, воно було доступне лише дітям чиновників і багатіїв.

У Стародавньому Китаї писали ієрогліфічним письмом, яке нараховувало кілька тисяч ієрогліфів. Навчання починалося з 6 років. Діти в школі вчили напам’ять “Книгу трьох слів” в якій містилася тисяча речень, кожне з трьох слів. Потім переходили до “Книги чотирьох слів”, потім завчали напам’ять головний збірник китайських церемоній “Кінг” (книга). Лише у 14 -16 років китайський хлопчик міг вільно читати і писати. Методи навчання : запам’ятовування, наслідування, обмеження свободи та ініціативи.

Ієрогліфічне письмо на папірусі

Мета виховання – правильне і точне передавання раз і назавжди прийнятого. Будь-яке відхилення від встановленого вважалося знеславленням старого; будь-яке нововведення – божевіллям; Будь-яке використання чужої культури – варварством.

В Стародавньому Китаї існувала система ідеалів у галузі культури, що знайшла відображення в принципі “сань мей” – досягнення гармонії духу і тіла. “сань” – внутрішня досконалість; “мей” – зовнішня досконалість.

Першими китайськими школами були общинні школи, які згодом поділялися на центральні і місцеві. Для підготовки різних чиновників відкривалися спеціальні навчальні заклади: юридичні, математичні, медичні, художні. З розвитком науки у Китаї виникають вищі аристократичні школи, де навчали, передусім, ораторському мистецтву, філософії, релігійної моралі, астрономії, медицини тощо. Крім державних існували також приватні школи. Першу приватну школу відкрив Конфуцій (551 -479 рр. н. е. ).

Основу навчання складали "шість мистецтв": стрільба з лука, управління конем, музика, письмо, арифметика, етикет. Вивченню письма і рахунку не надавали особливого значення як всім іншим дисциплінам. На рубежі I i II ст. н. е. у Китаї вперше було запроваджено систему державних екзаменів на зайняття державних посад: хто хотів у майбутньому стати вченим або чиновником, повинен був складати ряд екзаменів впродовж кількох років. Тому вся розумова освіта, як правило, спрямовувалася на підготовку до здачі екзаменів.

Перший екзамен проводився в головному місці повіту. Склавши його юнак отримував перший нижчий вчений ступінь – “Сюцай” (талановитий студент), та право займати відповідні посади в межах повіту. Другий екзамен проводився раз на три роки протягом 9 дні в головному місці провінції. Особи, що витримували ці іспити, отримували другий вчений ступінь – “Цзюй-жень” (кандидат), та право на посаду в масштабах провінції. Третій екзамен проводився в столичній екзаменаційній палаті. Ті, що склали отримували ступінь – “Цзинь-ши” (доктор). Найкращі отримували звання академіка імператорської академії наук “Ханьпіньюань”. Дана система складання іспитів проіснувала 2 тис. років.

У часи Давнього Світу вчені почали розуміти роль виховання для розвитку суспільства. За законами афінського правителя Солона (640 -559 рр. до н. е. ) батько повинен був навчити обов’язково свого сина ремеслу. У найрозвиненіших країнах Давнього світу (Китаї, Індії, Єгипті) виникають спроби узагальнення досвіду виховання. На той час усі знання про суспільство, людину та природу розглядала філософія.

Давньогрецькі філософи розробили в своїх працях ідеї щодо виховання Сократ (469 -399 рр. до н. е. ) Платон (427 -347 рр. до н. е. ) Арістотель (384 -322 рр. до н. е. ) Демокріт (460 -370 рр. до н. е. ) У період Середньовіччя проблеми виховання розглядались філософамибогословами. Педагогічні ідеї мали релігійний характер.

Фундаментальну наукову розробку дидактики вперше здійснив видатний чеський педагог Ян Амос Коменський (1592 -1670) у трактаті “Велика дидактика”. Під дидактикою розумів – “загальне мистецтво всіх навчати всьому”. “Дидактика є теорія навчання” Я. Коменський

Будь-яка галузь людського пізнання виокремлюється в науку тоді, коли чітко сформований предмет її дослідження. Що ж вивчає сучасна педагогічна наука ? Педагогіка – це наука, яка вивчає сутність, закономірність, принципи, форми організації, методи і засоби виховання, освіти, навчання і розвитку особистості протягом усього життя.

Предмет вивчення педагогіки одне з найскладніших та найважливіших питань педагогіки Довгий час предметом педагогіки визначалося виховання. На даний момент можна визначити декілька підходів до його вивчення. Перший – провідним процесом, який вивчає педагогічна наука вважається – виховання. Другий – до процесу виховання додається дослідження закономірностей розвитку людини. Третій – освіта як реальний цілісний процес. Предмет педагогічної науки – це вивчення закономірностей, принципів, форм і методів виховання, освіти і навчання людини на всіх етапах її вікового розвитку.

Методологічні основи педагогіки Рівні методології педагогіки Філософська методологія (філософія) – найвищий рівень. Педагогічна наука народилася у надрах „науки про мудрість”. Педагогіка у своїх дослідженнях використовує філософські закони, категорії. Загальнонаукова методологія (досягнення інших людинознавчих наук). Педагогіка використовує психологічний підхід, закони логіки, системний підхід. Конкретно-наукова методологія (досягнення самої педагогічної науки). Накопичений фонд знань про сутність педагогічних процесів і явищ, які відображені у загальнопедагогічних законах і закономірностях. Дисциплінарна методологія (результати дослідження в окремих галузях педагогічної науки) – закономірності навчання, виховання, розвитку особистості. Методологія міждисциплінарних досліджень (праці класиків педагогіки).

Етапи розвитку педагогіки: Донауковий (тривав до ХVІІ ст. ). Характеризувався: Накопичення значного фонду емпіричного матеріалу у вигляді окремих розрізнених педагогічних відомостей, які фіксувались у формі вірувань, правил, вимог, традицій, звичаїв, обрядів, що складають основу народної педагогіки. Перші спроби теоретично осмислити емпіричний навчально-виховний досвід у філософських трактатах. Представники: Сократ, Платон, Аристотель, Франсуа Рабле.

Концептуальний (кінець ХVІІ до поч. ХХ ст. ) Характеризувався: Створення окремих теоретичних концепцій виховання й освіти при домінуючій ролі теорії навчання. Накопичення фактичного матеріалу і досвіду педагогічної діяльності, які створили науковотеоретичне підґрунтя для виявлення педагогічних закономірностей та подальшого узагальнення і систематизації педагогічних знань. Виділення та обґрунтування провідних компонентів науково-педагогічних знань (принципів, методів, форм організації навчальновиховного процесу). Немає чіткого розмежування сфер діяльності процесів виховання і навчання. Представники: Джон Локк, Жан-Жак Руссо, Бекон.

Системний (поч. ХХ ст. ) Характеризується: Високим рівнем узагальнення, систематизації та структурування педагогічних емпіричних знань, одержаних у результаті проведення численних педагогічних досліджень, експериментів. Подальшим розвитком категорійного апарату науки. Створенням системи навчально-виховного процесу. Створенням педагогіки як наукової системи. Представники: М. Монтессорі (Італія); Джон Дьюї (США); Р. Штайнер (Германія); А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, О. В. Сухомлинська.

Педагогіка має свій понятійний апарат — систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Категорія — це найбільш важливе, значиме поняття, яким оперує певна галузь знань. Педагогічні категорії – система педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта, навчання та розвиток.

Виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: виховання через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів. Софія Русова

Виховання — соціальне явище, властиве тільки людям, є однією зі сфер суспільно -необхідної діяльності. Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Виховання здійснюється через засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду в процесі та в результаті залучення його старшим поколінням до суспільних відносин, системи спілкування і суспільне необхідної діяльності. Тому виховання має конкретно-історичний характер.

Виховання – спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість з метою формування у неї конкретних рис і якостей. Самовиховання – це систематична та свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок, іншими словами, діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості.

Виховання (у вузькому педагогічному значенні) – це процес та результат виховної роботи, спрямований на вирішення конкретних виховних задач. Виховання (у широкому педагогічному значенні) – це спеціально організований, цілеспрямований та керований вплив колективу, вихователів та вихованців з метою формування в них бажаних якостей, які здійснюються у навчальновиховних закладах і охоплює весь навчально-виховний процес.

Виховання (у вузькому соціальному значенні) – це спрямований вплив на людину з боку суспільних інститутів з метою формування в нього певних знань, поглядів, переконань, моральних цінностей, політичних орієнтацій, підготовки до життя. Виховання (у широкому соціальному значенні) – це передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших.

Національне виховання — це виховання дітей на культурноісторичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.

Костянтин Дмитрович Ушинський вважав за можливе виділяти виховання у широкому розумінні. Саме цей аспект виховання ми маємо на увазі, коли говоримо про надзвичайну багатогранність зв'язків і стосунків, у які входить студент у вищій школі.

Вчення соціологів і психологів про мікро- і макросередовище дуже важливе для педагогіки. Мікросередовище охоплює всю систему стосунків у сім'ї, академгрупі , первинних колективах, неформальних групах. У межах макросередовища важливо вирізняти об'єктивні та суб'єктивні чинники. До об'єктивних слід віднести систему відносин особи, які визначають держава, клас, нація, соціальний прошарок, що до нього належить особа, до суб'єктивних — літературу, мистецтво, засоби масової інформації.

У цьому зв'язку доречно згадати образний вислів Антона Макаренка: людину виховує кожний квадратний метр землі, на якій вона живе. Поряд із питанням виховання у широкому розумінні К. Ушинський ставив питання про виховання у вузькому значенні цього слова. Головною ознакою виховання у вузькому значенні слід вважати цілеспрямований і систематично здійснюваний вплив однієї людини (вихователя) на іншу (вихованця) для того, щоб формувати риси бажані вихователю.

Освіта – процес та результат засвоєння систематизованих знань, умінь та навичок, спрямованих на формування світогляду або процес та результат завершеного навчання; певний рівень інформації, який забезпечує навчально-виховними закладами. Самоосвіта – вид діяльності, в ході якої завдяки самостійному визначенню цілей особистість задовольняє власні пізнавальні потреби вдосконалює свої здібності, якості та властивості особистості.

Система освіти складається з декількох ланок: родинна освіта – в родині людина отримує певну систему інформації, яку використовує в своєму житті; система дошкільних закладів; основна школа, головним завданням якої – дати кожній дитині основу систематизованих наукових знань і створити передумови для свідомого вибору кожною дитиною наукових знань свого подальшого розвитку; повна середня школа (коледжі, ліцеї, професійні училища), завданням якої є підготовка кожного юнака до свідомого вибору професії; система вищої освіти; система перекваліфікації і підвищення кваліфікації людей.

Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільноісторичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутками людської культури є навчання. Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Навчання – це процес, який: веде до певних змiн у фiзичнiй, психiчнiй та iнтелектуальнiй сферах формування особистості учня; спрямований на засвоєння учнями певної системи наукових знань, умiнь та навичок; є процесом керiвництва, органiзацiї та стимулювання активної навчально-пiзнавальної дiяльностi учнiв.

Розвиток – це ряд послідовних змін, що відбуваються з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, і характеризують рух її від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності.

Джерела педагогічної науки педагогічна спадщина минулого; народна педагогіка; передовий педагогічний досвід; інноваційні педагогічні дослідження.

Російський філософ науковець Б. М. Кедров (1903— 1985), систематизуючи науки, побудував доцільну їх модель. Така модель, в якій психологопедагогічні науки розміщені в центрі, відображає об´єктивний характер взаємозв´язків між різними групами наук. Адже наукові дослідження в тій чи тій галузі є результатом діяльності людини. Відтак пізнання людини, її навчання й виховання — пріоритетний напрям у суспільноекономічному поступі. Від нього залежать успіхи в усіх інших сферах життєдіяльності людини.

Структура педагогічних наук Історія педагогіки – це наука, яка вивчає становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдревніших часів і до сьогодення. Загальна педагогіка – наука, яка вивчає основні закономірності здійснення навчально-виховної діяльності і функціонування освіти Вікова педагогіка - це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності з урахуванням вікових особливостей людини. Тут можна також навести також таку науку, як андрагогіка – педагогіка дорослих. Соціальна педагогіка вивчає механізми формування особистості у соціумі; До соціальної педагогіки відносяться: педагогіка праці вивчає здійснення навчально-виховної діяльності в умовах виробничих відносин; педафтологія вивчає особливості формування особистості вчителявикладача; професійна педагогіка. Дидактика – теорія виховання. Теорія виховання. Спеціальна педагогіка – галузева педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в соціальнонестандартному середовищі. Спеціальна педагогіка підрозділяється на такі науки:

Спеціальна педагогіка поділяється на такі науки: Олігофренопедагогіка – здійснення навчальновиховної діяльності в середовищі розумововідсталих людей. Тифлопедагогіка – здійснення навчальновиховної діяльності у середовищі людей з порушенням зору. Сурдопедагогіка – здійснення навчальновиховної діяльності у середовищі людей з порушенням слуху. Логопедагогіка – здійснення навчальновиховної діяльності у середовищі людей з порушенням вимови. Дефектологія – вивчає особливості впливу різних фізичних та психічних вад на навчальновиховний процес.

Пенітенціарна педагогіка – здійснення навчальновиховної діяльності у середовищі в’язнів. Ресоціалізаційна педагогіка – вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності з метою соціальної адаптації людей, які відбули покарання або таких, які перенесли тривалі хвороби. Ревалідаційна педагогіка – це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі фізично або психічно ослаблених людей. Превентивна педагогіка - це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності з метою запобігання вчинення суспільнонебезпечних дій. Порівняльна педагогіка – вивчає особливості здійснення педагогічної діяльності в різних країнах з метою визначення позитивного педагогічного досвіду для вітчизняної системи освіти.

Основні напрямки педагогіки: Йорданівська педагогіка Виникла на межі 19 -20 ст. в Кракові (назва на честь польського педагога Йордана). Це система патріотичного і фізичного виховання. Важливим постулатом йорданівської педагогіки є те, що для того, щоб людина могла виконувати свої суспільні обов’язки, вона повинна знаходитися в умовах, дуже близьких до спартанських, бути завжди готовою до боротьби.

Система Марії Монтессорі Ця система здебільшого торкається дошкільного виховання. Початком формування цієї система можна назвати 1907 рік, коли у Римі було створено „Будинок дитини”, де М. Монтессорі почала здійснювати свою діяльність. Сутність: максимальне використання в педагогічній діяльності принципу природи відповідальності. Дитина повинна сама визначити напрямки свого розвитку, а викладач і вчитель повинен лише допомагати в цьому. Навчально-виховна діяльність здійснюється на основі реалізації творчих завдань, які дитина реалізує самостійно. Це мінімальне нав’язування педагогом своїх поглядів і установок.

Антипедагогіка Напрямок альтернативної педагогіки, який виник в 70 -ті роки в ФРН. Одним з творців був Мендель. Це вкрай революційний напрямок. Її називають також педагогікою імпульсів, оскільки педагог не має права на вплив на дитину, а педагогічний процес на підставі імпульсів.

Вальдорфська педагогіка (педагогіка циклічного розвитку) Пов’язана з ім’ям видатного німецького педагога Рудольфа Штайнера, який розробив її основні засади. Сформувалась ця система в 1919 році, коли власник тютюнової компанії Вальдорф Асторіа замовив Штайнеру опрацювання авторської моделі навчального закладу, який мав бути відкритий при компанії Вальдорфа. Сутність цієї системи полягає в тому, що навчання і виховання здійснюється за циклічним принципом. На думку Штайнера, розвиток людини поділяється на цикли: фізичний цикл, емоційний цикл і інтелектуальний. Послідовність зміни цих циклів – 7 років.

Персонал тютюнової фабрики "Вальдорф Асторія", спостерігаючи за своїми дітьми, часто скаржився на ситуацію в сфері середньої освіти в Німеччині, на рутину в школах, безініціативность і відсутність творчого підходу серед вчителів, що аж ніяк не сприяло розвитку дітей, їх особистісному і пізнавальному становленню. Ці скарги доходили до власника фабрики Е. Мольт, людини прогресивно налаштованого.

Р. Штейнер з готовністю відгукнувся на поставлене запитання і перший цикл лекцій, присвячений вальдорфській педагогіці, був прочитаний у Штутгарті у вересні 1919 року. Перша вальдорфська школа, Штутгарт 1927 год На той час вже було отримано дозвіл вюртембергського міністра культури і освіти на заснування нової школи (13. 05. 1919). У тому ж році (07. 10. 1919) на пагорбі Уланда (Ulandshöhe) в Штуттгарті на кошти виділені Е. Мольт була розпочата забудова першої вальдорфської школи. Після завершення будівництва в школі відразу відкрилися 8 класів з 256 учнями, з яких 191 були дітьми співробітників і робітників фабрики.

Рудольф Йозеф Лоренц Штайнер (Штейнер)

Вальдорфці розглядають дитину як гармонійну у всіх її проявах - інтелектуальних, емоційних, соціальних і фізичних. Дитина, яка вчиться працювати руками, стає виконавцем. Дитина, яка вчиться працювати руками і головою - засновником. Дитина, яка вчиться працювати руками, головою і серцем- творцем.

Дякую за увагу !