ПРАВА, СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛ ЬНІСТЬ
ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА Формування уявлень і понять про права людини почалося з найдавніших часів історії людства. З самого початку людина почала будувати свою поведінку й відносини з іншими людьми, дотримуючись елементарних прав та обов’язків у колективі (роді, племені). Розвивалась людина, суспільство, в якому вона жила, змінювалися уявлення про власні права та обов’язки. У правах людини відображувалися моральні, етичні, релігійні, культурні та інші правила – норми.
ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА Джерелами первісних уявлень про права людини є стародавні релігійні тексти, у яких сформульовано чимало гуманістичних принципів і норм загальнолюдського характеру, та твори давньогрецьких і китайських філософів, у яких сформульовано ідеї людських прав.
ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА Перше закріплення низки ідей щодо прав людини у законодавстві здійснено у Великій хартії вольностей, яку підписав 1215 р. король Іоанн Безземельний внаслідок угоди між ним і поставленими проти нього англійськими баронами. У цьому документі захищалися права на приватну власність, недоторканість на свободу особистості від абсолютизму, принцип недоторканості особи, право людини на вільне пересування. 1689 р. у Великій Британії прийнято Білль про права, що став юридичною основою конституційної парламентської монархії у Великій Британії і в якому закладено основи демократичного парламентаризму (вільні вибори членів парламенту, їх недоторканість).
ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА На українських землях питання прав людини ти їх захисту порушувалися в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. У Конституції закріплено принцип розподілу влади, обрання влади вільним волевиявленням населення. У разі повернення Орлика в Україну обіцялося відновити козацькі права, зберегти привілеї міст, полегшити податковий тягар селянам, надати державну допомогу вдовам, сиротам та іншим соціально не захищеним верствам населення. Конституція Пилипа Орлика залишилася в історії як оригінальна правова пам’ятка, хоча реальної сили так і не набула.
ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА Основи сучасного розуміння прав людини закладено в XVII – XVIII ст. у творах видатних просвітників Дж. Локка, Ш. -Л. Монтеск’є, Ж. -Ж. Руссо та інших. Природність прав означала належність їх до роду людського. Невідчуженість прав розумілася як невідривність цих прав від людини, а священність цих прав тлумачилися як велика шана й повага до прав людини, як найбільша цінність.
ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА Уперше концепція прав людини дістала систематичний юридичний виклад у Декларації незалежності 1776 р. Цю Декларацію покладено в основу Конституції США, яка є однією з найдемократичніших із широкими громадянськими свободами і правами, що відкрила шлях до прискореного розвитку ринкових відносин. Перші десять поправок до Конституції США, відомі як Білль про права США, розширили перелік законодавчо закріплених прав і свобод.
ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА 1789 р. у Франції прийнято Декларацію прав людини і громадянина, в якій викладено «природні, невід’ємні та священні права людини і громадянина» , про забезпечення державою природних і невід’ємних прав людини, забезпечення свободи, власності, безпеки й опору пригнобленню, про презумпцію невинності тощо. Вперше закріплено принцип взаємовідносин людини й держави в демократичному суспільстві: «Дозволено все, що прямо не заборонено законом» .
ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА Проголошено загальнолюдські принципи рівності людей у правах і перед законом, ідею народовладдя. Декларація стала попередницею конституцій багатьох європейських держав того часу й мала велике значення для країн Європи в боротьбі проти абсолютизму й феодалізму.
ПОНЯТТЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ Права й свободи – це обсяг і межі благ, які держава зобов’язувалася гарантувати особі й суспільству. Поняття прав і свобод людини та громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої політики всіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод людини, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь -якої держави і суспільства в цілому.
ПОНЯТТЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ Права людини – це права, нерозривно пов’язані з існуванням людини, з її можливостями існувати й розвиватися як особистість. Свободи людини – це суб’єктивне право особи, яке являє собою способи (форми) її можливої поведінки. Розрізняють природні права людини, тобто пов’язані з самим її існуванням і розвитком. Це насамперед невід’ємні і невідчужувані права людини, які є такими лише тому, що вони дані людині від народження, формуючи і підтримуючи в людині почуття власної гідності.
ПОНЯТТЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ Згідно з Конституцією України до цього виду прав належать: - право на життя (ст. 27); - право на повагу до гідності людини (ст. 28); - право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) та ін. Є набуті права, що в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина(інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ).
ПОНЯТТЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ У законодавчих документах, створених у державі на міжнародному рівні, закріплено цілу низку прав людини і громадянина. Основою таких прав є згода тих, на кого вони поширюються. Сучасне міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Прийнято цілу низку міжнародних документів з прав людини: - Загальна декларація прав людини (1948 р. ); - Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 р. ); - Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 р. ) та ін.
ПОНЯТТЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ Таким чином, права людини – це певні можливості, що ґрунтуються на загальнолюдській моралі та необхідні людині для існування її і розвитку в конкретних історичних умовах. Вони мають бути загальними та рівними для всіх.
ОСНОВНІ СВОБОДИ ГРОМАДЯНИНА Свобода – це одна з найвищих цінностей людини. За відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користуватися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. Отже, захист та повагу до особистої свободи треба розглядати як один із найважливіших обов’язків держави.
ОСНОВНІ СВОБОДИ ГРОМАДЯНИНА Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це природні і невід’ємні права людини, одні з найважливіших духовних потреб людини. Людина отримує ці духовні цінності від часу свого народження і ніхто не має права заборонити користуватися цими свободами. Свобода думки, совісті та релігії – це та основа, на якій ґрунтується право людини вільно висловлювати свої думки.
ОСНОВНІ СВОБОДИ ГРОМАДЯНИНА Важливою свободою людини є свобода слова, без якої неможлива демократія, бо через свободу слова громадяни можуть здійснювати контроль за діяльністю держави. Прагнення придушити, обмежити свободу переконань та свободу їх висловлювання відоме багатьом країнам світу. У тоталітарних державах порушення свободи слова супроводжується репресіями.
ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВА ГРОМАДЯНИНА З правами людини тісно пов’язані права громадянина. Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні, адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають в тій або іншій державі, а права громадянина торкаються лише тих осіб, які є громадянами певної країни. Приклади прав громадянина, закріплених Конституцією України: - право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36); - право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39) тощо.
ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВА ГРОМАДЯНИНА Права громадянина – це особливий зв’язок між людиною і державою, між якими виникає взаємна відповідальність. Взаємозалежність прав людини і прав громадянина проявляється в тому, що вони в деяких випадках закріплюються в одному документі. Гарантом прав і свобод людини та громадянина є Президент України. Парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина здійснює Уповноважений Верховної Рада України з прав людини.
ПОКОЛІННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ Права людини торкаються різних аспектів її життя. Вони відрізняються за різними якостями, які потрібно брати до уваги у разі забезпечення, охорони й захисту їх. Залежно від сфери суспільного життя, з якою вони пов’язані, права людини поділяються на: 1. Особисті (громадянські); 2. Політичні; 3. Економічні; 4. Соціальні; 5. Культурні (духовні); 6. Екологічні.
ОСОБИСТІ ПРАВА ЛЮДИНИ Особисті – передбачають гарантовані державою можливості людини, необхідні для її фізичного існування та задоволення життєвих потреб: 1) право на вільний розвиток особистості; 2) право на життя; 3) право на повагу людської гідності; 4) право на свободу і особисту недоторканність; 5) недоторканність житла; 6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції; 7) невтручання в особисте і сімейне життя; 8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в’їзд в Україну і виїзд з України; 9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань; 10) свобода світогляду і віросповідання.
ПОЛІТИЧНІ ПРАВА ЛЮДИНИ Політичні – гарантовані державою можливості особи брати участь у державному і громадському житті через участь у здійсненні державної влади і громадського самоврядування: 1) право на свободу думки та слова; 2) право на вільне вираження своїх поглядів і переконань; 3) право на свободу об´єднань у політичні партії та громадські організації; 4) право на участь в управлінні державними справами; 5) право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; 6) право вільно обирати та бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування; 7) право мирно, без зброї збиратися та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації; 8) право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб; 9) право на страйк.
ЕКОНОМІЧНІ ПРАВА ЛЮДИНИ Економічні – права у сфері економічних і насамперед майнових відносин: 1) право на приватну власність; 2) право на підприємницьку діяльність; 3) право на користування об’єктами державної та комунальної власності.
СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ЛЮДИНИ Соціальні – забезпечують людині гідний рівень життя та її соціальну захищеність: 1) право на працю; 2) право на страйк; 3) право на відпочинок; 4) право на соціальний захист; 5) право на житло; 6) право на достатній життєвий рівень; 7) право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; 8) право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; 9) права, спрямовані на захист сім’ї та дітей.
КУЛЬТУРНІ ПРАВА ЛЮДИНИ Культурні – являють собою гарантовані державою можливості доступу людини до духовних здобутків своєї нації та всього людства – їхнє засвоєння, використання та участь у їхньому подальшому розвитку: 1) право на освіту; 2) свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; 3) доступу до духовних досягнень свого народу, всього людства, їх засвоєння та використання; 4) право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА ЛЮДИНИ Екологічні – регулюють суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів: 1) на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище; 2) об'єднання в громадські природоохоронні формування; 3) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом; 4) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.
СУТНІСТЬ СТОСУНКІВ МІЖ ЛЮДИНОЮ ТА ДЕРЖАВОЮ Здійснення основних прав людини може забезпечити тільки держава, бо лише вона здатна надати юридичну загальнообов’язковість тих умов, які необхідні для використання кожною людиною її основних прав. Якщо держава реалізує це визнання у своїй практичній діяльності, то така держава вважатиметься державою прав людини, або правовою державою. Правова держава – це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона й захист основних прав людини.
ПРАВА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконання обов’язків, що виражають відповідальність людини і громадянина перед державою та суспільством. Обов’язок – це визначена законом міра обов’язкової поведінки особи, недотримання якої зумовлює правові наслідки. А оскільки виконання чи невиконання обов’язку від волі особи не залежить, то обов’язки називають юридичними обов’язками особи.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ПЕРЕД ЛЮДИНОЮ Держава є основним гарантом дотримання основних прав і свобод у суспільстві. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Усі громадяни користуються захистом держави на рівних підставах. Гарантії конституційних прав і свобод – це умови, засоби і заходи, за допомогою яких ці права і свободи забезпечуються.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ПЕРЕД ЛЮДИНОЮ Розрізняють такі гарантії прав і свобод. Особисті гарантії – це власні можливості людини і громадянина щодо захисту своїх прав, свобод, законних інтересів і обов’язків. Економічні гарантії – це економічна система суспільства, яка забезпечує певний рівень добробуту як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема і яка, таким чином, є передумовою забезпечення будь -яких прав і свобод. Ідеологічні гарантії – це система поглядів, ціннісних орієнтирів і традицій, які склалися в суспільстві й визначають ставлення його до прав і свобод як соціальних цінностей, а отже, передбачають їх визнання та охорону.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ПЕРЕД ЛЮДИНОЮ Політичні гарантії – це діяльність держави та інших політичних сил, які визначають ці права й сприяють їхньому юридичному закріпленню, реалізації і захисту. Правові гарантії – це їхнє юридичне закріплення, чітке визначення змісту й механізмів їхньої реалізації та захисту. Організаційні гарантії – це діяльність державних органів і громадських організацій, спрямована на правове закріплення їх, реалізацію й захист. Міжнародні гарантії – це міжнародне визнання їх як загальнолюдських цінностей, закріплення їх у державно -правових документах та діяльність міжнародних організацій, спрямована на здійснення контролю за дотриманням їх та сприяння їхній реалізації й захисту.
ДОТРИМАННЯ ПРАВ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Права людини взаємопов’язані з різноманітними нормами, яких потрібно дотримуватися для реалізації своїх прав, а це породжує обов’язки. Дотримання всіма громадянами прав і обов’язків – запорука правової держави. У демократичній цивілізованій державі порядок у суспільстві та державі врегульовано на основі рівноваги правових норм та прав людини. Обов’язки – основа відповідальності. Відповідальність – це готовність людини приймати рішення, здійснювати дії та нести за них відповідальність на основі своїх обов’язків.
ДОТРИМАННЯ ПРАВ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Юридичні обов’язки – це закріплені у правових нормах вимоги держави до поведінки людини на території держави. Невиконання обов’язків, закріплених у правових нормах, тягне за собою юридичну відповідальність особи, що порушила правові норми. Таким чином, права людини, суспільства, правові норми держави взаємопов’язані між собою, породжують взаємні обов’язки, що зумовлюють взаємну відповідальність.
Скачать презентацию ПРАВА СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛ ЬНІСТЬ ПРАВА ЛЮДИНИ
343_prava_svobody_ta_vidpovidalnist.pptx