Поняття та завдання курсу Основи красномовства Розвиток

Поняття та завдання курсу «Основи красномовства» . Розвиток красномовства за часів Давньої Греції.

План: 1. Мета, завдання та зміст курсу. 2. Красномовство як ораторський талант. Ораторське мистецтво як наука про красномовство, закони ораторського мистецтва. 3. Види красномовства та сфери його застосування. 4. Міфологія красномовства. 5. Риторика Давньої Греції.

Список рекомендованої літератури 1. . Вандишев В. М. Риторика: екскурсія в історію вчень і понять: навч. посіб. / В. М. Вандишев – К. : Кондор, 2006. – 264 с. 2. Мацько Л. І. , Мацько О. М. Риторика: навч. посіб. / Л. І. Мацько, О. М. Мацько. –К. : Вища школа, 2006. – 311 с. 3. Ораторське мистецтво: навч. посіб. / Н. П. Осипова, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова[та ін. ]; за ред. Н. О. Осипової. – Х. : Одіссей, 2007. – 144 с.

• Термін "ораторське мистецтво" (від лат. oratio мова, красномовство) античного походження. Його синонімами є грецьке слово "риторика" (rhetorik) і українське "красномовство".

• Під ораторським мистецтвом слід розуміти передусім високий ступінь майстерності публічного виступу, якісну характеристику ораторської мови, майстерне володіння живим словом. • Ораторське мистецтво - це мистецтво побудови та публічного вимовлення промови з метою бажаного впливу на аудиторію.

• Подібне тлумачення ораторського мистецтва існувало ще в античні часи. Наприклад, Аристотель визначав риторику як "здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного даного предмета ". • ". . . красномовство є дар приголомшувати душі, переливаючи в них свої пристрасті, і повідомляти їм образ своїх понять ". Ораторським мистецтвом називають також науку про красномовство, що історично склалася, і навчальну дисципліну, що вивчає основи ораторської майстерності.

• Ораторське мистецтво чи красномовство має свою тисячолітню історію. І почалося воно, певно, із оракульства, яке виникло у релігіях Сходу, стародавніх Греції і Римі як пророцтво, котре ніби повідомляли людям боги устами жерців. • Саме слово оракул (від лат. oraculum – прорікання) – місце, де проголошувалося пророцтво; переносно − людина, усі судження якої визнаються непохитною істиною, одкровенням. Звідси походить і слово оратор.

• Оратор (від лат. orare – говорити) вказує на: • 1 ) особу, що виголошує промову, виступає з промовою на зборах; • 2) красномовну людину, яка володіє даром майстерності слова

• Риторика була розроблена ще в античності (Цицерон, Квінтіліан), активно розвивалась у Середні віки і в Новий час. • В Україні її викладали з початку XVII ст. , переважно в Києво Могилянському колегіумі.

• Дискусія – обговорення якого небудь питання, проблеми на зібраннях, у пресі, у приватній бесіді. • Промова – публічний виступ з якого небудь приводу, текст такого виступу, доповідь, заклик, агітація. • Проповідь – промова релігійно повчального змісту, яка виголошується в церкві під час богослужіння; церковний літературно ораторський жанр урочистого або повчального характеру; переносно – публічний виступ на певну тему. Проповідник – той, хто проповідує, поширює яке небудь вчення, церковний оратор, красномовець.

Мета, завдання навчального курсу риторики. • Метою риторики є навчитися раціональної мовленнєвої поведінки в різних ситуаціях.

Завданням є: ознайомлення з основними поняттями риторики, розглянути найважливіші відомості з історії укр. та світової історії, розглянути основні напрямки сучасної теорії і практики ділової комунікації, розгляд професійно значущих форми ділового спілкування, сформулювати мовленнєві вміння , відбирати і опрацьовувати ділову інформацію з врахуванням риторики, навчитися обгрунтовувати висунуті положення, вміння публічно виступати, відстоювати свою точку зору, переконливо впливати на слухачів та аудиторію, підвищити мовну культуру та мовленнєву компетентність.

• ораторське мистецтво можна визначити як комплекс знань, умінь і навичок оратора щодо підготовки і проголошення переконливої промови. Під цим розуміється цілий комплекс знань і умінь: формулювання проблеми, висування ідеї (знаходити предмет розмови), мистецтво архітектоніки (побудови)самої промови, її композиції; це знання прийомів впливу на аудиторію, це уміння доводити і спростовувати, вміння переконувати; це "вітійство" мовна майстерність.

• предмет ораторського мистецтва зумовлюється змістом фактичної діяльності оратора і його можна визначити як мисленнєво мовленнєву діяльність і закони, що її розкривають

Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законів: • аудиторії, • стратегії, • тактики, • мовного (мовленнєвого), • ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) • контрольно аналітичного (рефлексії).

• Сутність закону аудиторії с наступна: не існує безадресних промов. • Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально ситуативних, соціально демографічних, соціально психологічних) і, основуючись на них, вести прицільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття.

• Закон стратегії своїм змістом має розробку основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії.

• Під напрямками діяльності розуміється послідовне, поетапне визначення мети діяльності, тобто цільової установки, що складається, насамперед, з завдання й надзавдання та тези, головної ідеї промови. • Закон стратегії формує і розвиває в особистості вміння розробляти програму діяль ності на основі певної концепції знань і зважаючи на характеристику аудиторії.

• Під тактикою оратора розуміється сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формує і розвиває в особистості вміння оперувати фактами, вибудовувати композицію при застосуванні комплексу основних принципів (логічних та дидактичних), композиційних прийомів та вибору способів розгортання тези. Крім того, тактика це і використовування засобів активізації мисленнєвої активності аудиторії.

• Мовний закон має змістом положення про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях

• Наслідком дотримування мовного закону с вміння людини втілювати свою думку в словесну дію інтелектуальну і чуттєву (передаючи зміст думки і своє ставлення до неї вербальним способом і підбором емоційно забарвлених слів).

• Закон ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) є законом "виконання" вже підготовленої промови. • Сприйняття думки аудиторією буде тим ефективнішим, чим краще оратор зможе встановити, зберегти і закріпити контакт з нею (аудиторією). Від цього залежить результат промови, реалізація мети оратора.

• Контрольно-аналітичний закон це оцінка оратором власного стану; результатів мовної діяльності (промови), це вміння оцінювати якість і ефективність виступу. Закон формує і розвиває в особистості вміння рефлексувати, виявляти й аналізувати власні відчуття, робити висновки з помилок своїх і чужих, а відтак, вміти аналізувати публічні виступи і знати ймовірні практичні результати впливу проголошеної промови.

• Сукупність законів ораторського мистецтва можна виразити таким чином, у наступній риторичній формулі: А+С+Т+М+ЕК+КА, де А закон аудиторії, С закон стратегії. , Т закон тактики, М закон мовний, ЕК закон ефективної комунікації, КА закон контрольно аналітичний. Ця риторична формула становить певну цілісну систему, в якій кожний компонент зумовлює і доповнює інший, причому всі компоненти побудовані у суворій логічній послідовності.

• Починається діяльність оратора з вивчення аудиторії (не з вивчення проблеми, бо мається на увазі, що оратор виступає перед аудиторією з тих проблем, в яких він обізнаний).

• Вивчивши аудиторію, склавши її портрет, оратор вже може більш точно окреслити тему своєї промови, знайти оригінальну ідею, пройшовши всі моменти (послідовно) в розробці стратегії, аби віднайти єдино придатну для певної аудиторії ідею промови.

• наступає етап тактики упорядкування матеріалу. Тут проводиться як визначення логічного плану промови, так і архітектоніки, побудови промови, компонування положень, їх викладення через композиційні прийоми.

• Після того, як оратор знайшов місце кожному аргументу, композиційну форму промови, можна приступати до її вербального оформлення, стилістичного та технічно мовного (обмірковувати й визначати необхідну інтонацію, аби вірно передати зміст думки і своє ставлення до неї).

• Наступний етап коли оратор проголошує свою промову. Зважаючи на те, що кожна з промов може мати лише один з двох результатів (переконав аудиторію чи не переконав), оратор аналізує отриманий результат на контрольно аналітичному етапі.

Види красномовства та сфери його застосування Види й роди ораторського мистецтва поділяються на такі, що викладені в монологічній і діалогічній формах. П. Сопер вважав, що існує два види красномовства: інформаційне та агітаційне. Інші вчені виділяють п’ять різновидів красномовства: • юридичне (судове); • академічне; • політичне; • церковне; • суспільно побутове.

Відомі спроби виділити 10 різновидів красномовства: • соціально політичне; • парламентське; • академічне; • соціально побутове; • судове; • лекційно пропогандистське; • дипломатичне; • військове; • рекламне; • церковно богословське.

• Суспільно-політичне красномовство — це виступ ора тора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політич ної сили) або роз’яснює якусь суспільно політичну ситуа цію.

• Справжньою колискою політичної культури і батьків щиною політичного красномовства стала антична Греція (слово «політика» походить від грецького «жо. ЛіС» — місто). Політичне красномовство формується на ґрунті т. зв. епідектичної (урочистої) риторики, але без пишнот та панегі рично урочистого тону.

• Політичне красномовство, як правило, пов’язане з соціаль ним розшаруванням суспільства, зіткненням інтересів різних класів і партій. Через це політичний оратор є анга жованим ( «завербованим» ). Він може вкладати у свою промову яскраве особисте ставлення до тієї чи іншої проблеми, але сама проблема залишається надособистісною.

• Проте відповідальність політичного оратора дуже велика, адже політичний оратор мобілізує до активної ді яльності тисячі людей і його слово дуже легко стає дією. Політична культура виховується століттями; вміння вести політичну боротьбу суто вербальними методами, з повагою до опонента не з’являється на голому місці.

• Політичне красномовство диференціюється на такі основ ні жанри: • політична промова, • доповідь, • виступ, • огляд, • бе сіда. Вони різняться більшим чи меншим обсягом та ваго містю змісту.

За сферою функціонування політична промова ди ференціюється на • парламентську, • мітингову • воєнну. Особливого значення політичне красномовство набуває в умовах широкого тиражування його засобами масової комунікації — преса, радіо, телебачення.

• Академічне красномовство — це ораторська діяльність науковця, викладача, що доповідає про результати дослі дження, популяризує досягнення науки.

• Сфера його застосування — шкільна (різних рівнів) та наукова аудиторія. Слово походить від грецького «акадєцш» — так називалися сади, що начебто належали міфіч ному героєві Академу. Згодом цим почали називати філо софську школу, засновану Платоном саме в цій місцевості.

• Особливого розквіту воно набуло в після ренесансний період, коли наука, звільнившись від схолас тичних моделей, почала широко проникати у світ матері альних явищ і описувати його. Ускладнилася робота вищої та середньої шкіл, виникала наукова педагогіка (Ян Амос Коменський). Коменський

• В Україні зародження академічного красномовства пов’язане з функціонуванням Острозької школи та Києво Могилянської академії, хоча тут теж були дуже відчутні релікти схоластики. Згодом воно розвивається у стінах кількох університетів (Київський, Львівський, Харків ський т. ін).

• Видатними представниками українського академічного красномовства були М. Максимович, М. Костомаров, В. Єрмаков, Феофан Прокопович.

Головні риси академічного красномовства • доказо вість, • бездоганна логічність, • точність мислення, • чітка, позбавлена будь якої двозначності, термінологія.

До жанрів академічного красномовства належать: • на укова доповідь, • наукове повідомлення, • наукова лекція (вузівська та шкільна), • реферат, • виступ на семінарському занятті, • науково популярна (публічна) лекція, • бесіда.

• Судове (юридичне) красномовство — це ораторські ви ступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства.

• Судове красномовство виникло в Давній Греції як апо логії — промови на захист самого себе, що їх писали для населення логографи софісти. • Основними особливостями судової промови в порівнян ні з іншими видами ораторського мистецтва є: офіційний характер промови; полемічність; спрямованість (до суду); попередня зумовленість змісту (справа, яку слухає суд); підсумковий характер судової промови.

• Церковне красномовство — це проповіді, бесіди, напут тя, коментування Біблії в практиці різноманітних хрис тиянських конфесій.

• Основним жанром церковного ораторства є проповідь — коментар до Біблії (хоча християнин мислиться як місіонер, що проповідує при будь якій нагоді).

• Тема церковного оратора вже сотні років визначена на перед церковним календарем. Але така визначеність зовсім не означає, що церковний оратор позбавлений клопотів: розумова робота тут так само потрібна, як і в галузі світ ського красномовства. Проповідникові навіть важче, бо він мусить знайти популярні ходи й прийоми, які б наблизили Святе Письмо до людини.

• Суспільно-побутове красномовство — це влучне, го стре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або певної гострої чи цікавої ситу ації. • Сьогодні жанрами соціально побутового красномовства є: ювілейні промови, привітальне слово, застільне слово (тости), надгробне (поминальне) слово. Тут найчастіше йдеться про величання, похвалу тієї чи іншої особистості, групи або явища.

• Дипломатичне красномовство розвивається в тих країнах, які проводять активну державотворчу політику. Українське дипломатичне красномовство зазнавало розквіту в різні періоди державного будівництва, зокрема за часів Богдана Хмельницького, Запорозької Січі, а також у період розбудови незалежної України у 90 і роки XX ст.

• Дипломатична промова – суто офіційний виступ особи, що є представником певної держави. Мета дипломатичної промови – досягти максимального взаєморозуміння між державами, утілити в життя плани про активне співробітництво на вигідних умовах. • Дипломатичне красномовство почало активно розвиватися в Україні після здобуття нею незалежності. Воно включає в себе такі два основні види: • промова на міжнародній конференції; • промова в процесі дипломатичного акту.

• Військове красномовство веде своє походження з найдавніших часів. Руські князі та воєводи неодмінно звертались до своїх дружин перед виступом у похід, перед початком битви. „Слово о полку Ігоревім” містить промову Ігоря Святославовича перед вирішальною битвою з половцями. У „Повісті минулих літ” можемо познайомитися з промовою Святослава Ігоревича до дружинників.

• У наш час у галузі воєнного мистецтва використовуються різні види красномовства. Максимально лаконічна промова має виразно патріотичний характер, вона небагатослівна, позбавлена образних прикрас і завжди одухотворена ідеєю героїзму, вимагає від солдат мужності, вірності своїй Батьківщині. Однією із особливостей військової промови є те, що вона не підлягає обговоренню. Військове красномовство має такі різновиди: • промова наказ; • інструктивна промова; • виступ на військово політичну тему; • промова заклик. • Мова військових відзначається лаконізмом, наближеністю до розмовного стилю, насиченістю прислів’ями, приказками, цікавими випадками з життя.

• Рекламне красномовство – це один із різновидів соціального красномовства, що активно розвивається в країнах Західної Європи, Америки і тільки починає свій розвиток в Україні. Українська реклама ще існує переважно в усній формі.

Міфологія красномовства. Риторика Давньої греції • Як і все з давнього життя, у міфології знаходив своє відродження і дар красномовства, майстерне володіння пісенно поетичним перекопувальним живим словом, що здатне впливати на людину, а то й вирішувати її долю.

• У грецькій міфології риторику уособлювала одна з дев'яти мистецьких муз прекрасноголоса богиня Калліопа, донька Зевса і богині пам'яті Мнемосіни. Від імені Мнемосіни пізніше в риториці називатиметься розділ, у якому розроблятимуться прийоми запам'ятовування промов у період їх підготовки до виголошення — мнемонікою.

• Божественним голосом чарування були наділені міфічні істоти — сирени напівжінки, напівптахи. Це доньки музи трагедії богині Мельпомени. Вони мешкали на скелях безлюдного острова, чарівним голосом заманювали мореплавців. Ніхто не міг встояти проти цих чар.

• Провісниця Зевса, богиня чуток Осса, була наділена божественним голосом і мала назву "дитя золотої надії". • Богиня чаклунства Геката, за міфами, допомагала людям у громадських справах захищати себе словом.

• У Греції покровительками красномовства були три богині: богиня переконання Пейто (гр. Peitho — переконання), супутниця Афродіти і Гермеса, і дві богині Ериди (гр. Eris) — богині суперечок. Одна Ерида — гармонійна, тобто така, що прагне гармонії у спілкуванні, злагоді, компромісу і хоче досягти мети, істини. Друга Ерида — дисгармонійна, яка йде до перемоги через конфлікт і навіть смерть, тому її вважали злою, на відміну від першої Ериди.

• Ораторське мистецтво стало визначним суспільним явищем, що досягнуло високого рівня ще в стародавньому світі: Єгипті, Ассірії, Китаї. Однак саме Давня Греція визнається батьківщиною красномовства, де почала складатись його теорія.

• Розвиток риторики в Давній Греції у V—IV ст. до н. е. пов'язаний з епохою софістики і цим вченням стимулювався. Як філософське вчення, що виникло на етапі розпаду, руйнування міфологічної свідомості, яка вже відходила, і ще не зміцнілих науково добутих знань про світ, тому що експериментальна база природничих наук була слабкою, софістика заперечувала об'єктивну істинність (вона нічим не могла її довести) і сповідувала релятивізм та скептицизм.

• Софісти (в перекладі з грецької — учителі мудрості, майстри), виходячи з ідеї, що об'єктивної істини немає, а може бути тільки суб'єктивне судження про істинність, проголосили, що істинною буде та думка, яка переконливіша. Тому вчителі софістики своє завдання вбачали в тому, щоб навчити переконувати інших, вміти навмисне робити думку, ідею слабкою або сильною. Для того щоб виробити в учнів уміння переконувати слухачів, використовувалися два основні засоби впливу: мистецтво міркування (діалектика) і мистецтво спілкування (риторика). Хто оволодіє цими мистецтвами переконувати, той зможе домогтися успіху в тогочасному демократичному суспільстві Афін, той стає "громадською" людиною. Зрозуміло, що у зв'язку з цим зростала роль риторики як науки переконання.

• На розвиток риторики впливали філософські школи софістів: діалектики, елеати, піфагорійці. • Основою діалектики є ідея вчення Геракліта Ефеського (кінець VI—початок V ст. до н. е. ) про рух і змінність світу ("все тече, все змінюється"). Софісти поширили цю ідею на речі та людей, на те, що про будь яку річ і про все може бути кілька думок і з різних, часом взаємовиключних, позицій. В дію мав вступати доказ, спрямований на переконливість певної думки. Мистецтво доказу породило логіку, яку Арістотель пізніше оформить як науку.

• Елеати відстоювали багатоманітність думок, скептицизм стосовно істини і намагалися утверджувати свої думки за допомогою гімнастики розуму, майстерної вибудови доказів. • Піфагорійці під впливом вчення Піфагора про гармонію небесних тіл шукали гармонію в людині і знаходили її через мову, формували засобами мови, звучання, ритму, стилістичних прикрас.

• Софісти багато зробили для розвитку мови і мовознавства, риторики й етики. Протагор першим сформулював правила граматики й орфоепії (зрозуміло, що тодішня граматика не мала сучасного вигляду), поділив слова на частини мови, ввів поняття способу дієслів і назвав чотири способи. Як свідчить Арістотель, Протагор розділив "роди імен. . . чоловічий, жіночий, середній".

• софістика зробила основне: до існуючої родової елітарності (за походженням, належністю до певного, зокрема аристократичного, роду) додала і вивищила елітарність за освітою і знаннями. В демократичній державі кожний має право висловити свою думку у відкритій публічній дискусії і думка його може бути сприйнята, але він має подбати про свої освіту і знання.