Поняття спілкування.
• Спілкування є головним засобом перетворення людини з біологічної істоти в соціально адаптовану особистість. Саме за допомогою спілкування людина засвоює соціальний досвід та моральноетичні норми поведінки.
• Під час міжособистісного та міжгрупового спілкування і відбувається передача від однієї людини до іншої тієї сукупності соціальних та соціальнопсихологічних якостей, які й відрізняють людину від тварини, навіть високоорганізованої.
• Спілкування, як один із найважливіших факторів формування і розвитку особистості вивчається в декількох напрямках. • • В загально-філософському плані: формування людської сутності в єдності спілкування і активності.
• • В загально-соціологічному плані: стосовно до розвитку і формування особистості в рамках різних соціально-економічних формацій.
• • В загально-психологічному аспекті: конкретизація проблеми спілкування стосовно формування і розвитку особистості на всіх етапах її життєвого шляху.
• • В соціально-психологічному: дослідження механізмів спілкування, за допомогою яких група впливає на особистість.
• завдяки спілкуванню, конкретний індивід засвоює досвід. Процес самопізнання людина здійснює лише в спілкуванні (із собою та з суспільством), в ході якого відбувається її розвиток як особистості.
• Проблема впливу людини на людину є центральною для дослідження спілкування. Цей вплив залежить від того, які інтереси, цінності та установки стоять за бажанням людини досягти того чи іншого результату спілкування. Це визначає, чи людина діє виключно у власних інтересах, використовуючи інших лише як засіб досягнення мети, чи прагне взаємодіяти із ними на рівноправних партнерських умовах.
• У 1969 році американський психолог Д. Делс нарахував 96 визначень поняття «спілкування» . Річ у тому, що в залежності від наукової школи, вивчаються та досліджуються ті феномени спілкування, що співвідносяться із відповідною науковою концепцією. При цьому, одні автори вважають що спілкування та діяльність - дві рівнозначні категорії людського буття, другі - що спілкування є однією із сторін діяльності, і, нарешті, треті - що спілкування є особливим видом діяльності.
• Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і який містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.
Складові спілкування : • ► перцептивна (сприйняття, розуміння і оцінка однієї людини іншою); • ► рефлексійна (розуміння, як сприймається іншими поведінка індивіда в момент спілкування); • ► ідентифікаційна (уподобання з іншими в системі людських відносин); • ► атракційна (позитивне емоційне відношення до іншої людини, почуття симпатії); • ► комунікативна (обмін інформацією і встановлення позитивного психологічного клімату у стосунках).
Класифікація видів спілкування • Спілкування не розглядається в одній системі координат. Це багатомірний процес. Відповідно, види спілкування описують це явище з різних сторін:
• залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виділяють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю і групою; • • за кількісними характеристиками суб'єктів спілкування можна розрізнити: самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації; • • за характером спілкування може бути опосередкованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним; • • за цільовою спрямованістю розрізняють: анонімне, рольове, неформальне спілкування.
Початковий етап спілкування. • Його мета — встановлення емоційного і ділового контакту в педагогічній взаємодії. В. Кан-Калик називає цей етап «комунікативна атака» ; у цей час здобувається ініціатива, що дає змогу керувати спілкуванням. Важливо оволодіти технікою швидкого включення у взаємодію, прийомами самопрезентації та динамічного впливу. Ініціатива необхідна вчителеві на цьому етапі для того, щоб організовано передати її в наступному періоді спілкування.
Керування спілкуванням • Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, оцінками з приводу цієї інформації, взаємооцінювання співрозмовників. Створюється атмосфера доброзичливості, щоб дати учневі змогу вільно виявляти своє «Я» , діставати задоволення від спілкування, підтвердження своїм соціально значущим потенціям
Керування спілкуванням • Передаючи ініціативу учневі, педагог представляє матеріал для аналізу, щоб роздуми, оцінювання фактів школяр здійснював сам за допомогою старшого. Саме тут учитель мусить вміти виявляти інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати), висловлювати судження з того чи того приводу, транслювати учням свій оптимізм і спокійну впевненість в успіхові, ставити перед ними яскраві цілі і вказувати на шляхи їх досягнення.
Аналіз спілкування. • Головне завдання цього етапу— співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Це етап самокоригування. Учителю потрібно мати педагогічну пам'ять, в якій започатковується виявлене в словах, емоціях і діях ставлення учнів. Ця інформація допоможе проаналізувати тенденції розвитку ставлення вихованців. Стосовно кожного етапу педагог має дотримуватися певних правил, які оптимізують взаємодію:
Основними критеріями діалогічного спілкування є: • 1. визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіра партнерів; • 2. домінанта педагога на співрозмовникові і взаємовплив поглядів; • 3. модальність висловлювання і персоніфікація повідомлення ( «Я вважаю» , «Я гадаю» і т. д. ); • 4. поліфонія взаємодії і надання вчителем розвиваючої допомоги (надати можливість кожному учасникові викласти свою позицію); • 5. двоплановість позиції педагога у спілкуванні (вміння вести діалог з партнером та водночас аналізувати ефективність втілення власного задуму).