ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ЙОГО ОСНОВНІ НАПРЯМКИ В

ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ЙОГО ОСНОВНІ НАПРЯМКИ В СФЕРІ ПРАЦІ Підготувала: студентка групи ФБС-311 Кикоть І. С.

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну політику керування господарством, але і вимоги до робочої сили, формує нову політику господарської мотивації.

Соціальний захист – необхідний елемент функціонування будь-якої досить розвиненої держави.

Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX – початку XX в. і в широкому загальносоціологічному змісті відповідний термін уперше з'явився в США в 30 -х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи мір, що захищають будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, утрати годувальника і т. п.

Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування: ·працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва; соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ У СФЕРІ ПРАЦІ. Соціальний захист – це система законодавчих, соціально-економічних і моральнопсихологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки: забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень; створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т. п. ; забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва; забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

захист громадян від злочинних зазіхань; захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави; створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;

захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля; забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску; створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу; ·забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

Глибокі соціально-економічні перетворення, що проходять в Україні, спрямовані на утвердження ринкової економіки, роблять проблему забезпечення ефективного соціального захисту громадян взагалі і працівників підприємств, зокрема, надзвичайно актуальною. З одного боку, ці перетворення підсилюють соціальний захист громадян, але з іншого боку — потрібно розпочинати набагато більше зусиль по соціальному захисту в деяких важливих сторонах життєдіяльності людини: захисту від безробіття, інфляції, матеріальної незабезпеченості значної частини громадян і т. п.

СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ І МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ РОБІТНИКА Найважливішим і найбільш потужним соціальноорганізаційним інститутом є держава, що являє собою складну інституціональну систему, тобто складається з різних інститутів. Важливу роль у виконанні функцій соціального захисту грають такі інститути, як страхові компанії, різні спеціалізовані фонди, добродійні організації, а також суспільні і політичні організації, що здійснюють соціальний захист соціальних груп і верств населення.

Інститутами, покликаними захищати робітників найманої праці, є професійні спілки. Даний механізм добре розроблений у країнах розвинутої демократії і зарекомендував себе з позитивного боку. Суть цього механізму перебуває не в конфронтації, а в проведенні переговорів із представниками роботодавців і держави, знаходження компромісу і вироблення на цій основі більш-менш прийнятних рішень.

Поряд із соціальноорганізаційними в суспільстві є безліч соціально-нормативних інститутів, що не втілюються в якійсь організації, а існують і функціонують самі по собі, граючи визначену роль у соціальному захисті. Кожна галузь права являє собою систему таких соціальнонормативних інститутів (трудове право, трудове законодавство). Важливим соціально-нормативним інститутом у системі соціального захисту найманих робітників стали в даний час тарифні угоди, контракти, колективні договори і т. д.

Головним інститутом соціального захисту, що охоплює своєю діяльністю весь колектив підприємства і має для цього необхідні права і можливості, виступає профспілкова організація. Підвищення захисної ролі цієї організації особливо необхідно в умовах ринку. Важливо забезпечити соціальний захист працівників у випадку банкрутства підприємства, його закриття або перепрофілювання. Та й при нормальному функціонуванні підприємства в умовах ринку потрібне різке посилення соціально-захисної функції профспілкових організацій.

Конкретним інструментом або інститутом соціального захисту працівників на підприємстві є колективний договір. Суть цього договору кардинально змінилася в наш час, тому що найманим робітникам потрібна надійна юридична база соціального захисту.

СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ Будь-який соціальний захист будується на соціальних гарантіях, що також являють собою визначену систему. Гарантії повинні: регулювати ринок робочої сили через замішання виникаючих суперечок між її попитом і пропозиціями; сприяти повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства (ніхто не повинен проти своєї волі залишатися без роботи); розраховуватися на всі категорії працездатного населення, особливо виділяючи при цьому потребуючих.

Система гарантій повинна враховувати структуру населення конкретного регіону, що по трудовому потенціалу може бути розділена на наступні групи: придатних для роботи в сучасних умовах; тих, хто може бути використаний лише після відповідної прфесійної підготовки; хто може працювати, лише при створенні відповідних умов праці; хто взагалі не може працювати; хто не прагне працювати.

ВИСНОВОК Вивчення даної проблеми дозволяє визначити соціальний захист як систему законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, які забезпечують гідну і соціально визнану якість життя людини. Основними інститутами соціального захисту людини є держава, професійні спілки й інші суспільні об'єднання. У той же час соціальний захист будується на соціальних гарантіях. Ці гарантії зафіксовані законодавством.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!