Політика умиротворення агресора Політика умиротворення це

Політика умиротворення агресора

Політика умиротворення — це специфічний різновид військової політики країни (держави), суть якої полягає в поступках державі-агресору, заради компромісів, на які йде країна, щоб утримати ворога від порушення миру або застосування крайніх заходів. Термін найчастіше вживається для пояснення зовнішньої політики британського уряду на чолі з Дж. Р. Макдональдом (1931– 1935), а пізніше — Стенлі Болдвіном (1935– 1937), Невіллом Чемберленом(1937– 1940) у питаннях щодо нацистської Німеччини у 1933– 1939 роках, яка найбільш яскраво проявилася в 1937– 1939 роках. Така політика призвела до повного розпаду Версальської системи, Ліги Націй та системи колективної безпеки, радикально змінила баланс сил в Європі, значно послабивши геополітичні позиції Великобританії та Франції, але посиливши Німеччину на чолі з А. Гітлером.

Причини політики умиротворення агресора: • Зосередження громадськості Англії та Франції на внутрішніх проблемах породжених економічною кризою 30 -х років. • Стійкі пацифістські настрою у переважаючої більшості населення Англії та Франції. Боязнь повторення жахів світової війни. • Недооцінка лідерів західних держав А. Гітлера. • Продовження лідерами Англії та Франції курсу на послаблення Версальсько-Вашингтонської системи. • Повне усунення США від втручання у європейські справи.

Етапи політики умиротворення агресора У 30 -ті роки Франція і Великобританії проводили курс заспокоєння стосовно Німеччини. Прагнучи вирішувати всі виникаючі проблеми шляхом компромісів, відмовляючись застосовувати військову силу, обидві країни взяли дії Гітлера за прагнення усунути наслідки невигідного для Німеччини Версальського договору. Тенденції до перевлаштування порядку в усьому світі не були розкриті в момент їх появи. Дещо пізніше, коли плани агресора стали явними, політики були впевнені, що ні СРСР, ні Великобританія, ні Франція не зможуть економічно винести гонку озброєнь. Тому було вирішено, що в даний момент політика умиротворення агресора не має альтернативи. Керуючись цією думкою, Великобританія спочатку підписала з Німеччиною пакт про зняття з останньої всіх обмежень у галузі будівництва ВМФ (1935 рік), а трохи пізніше не стала перешкоджати введенню німецьких військ у демілітаризовану (згідно Версальського Договору) зону. Головними етапами "умиротворення" став "аншлюс" Австрії і Мюнхенська угода (змова) по Чехословаччині.

Наслідки Політика умиротворення та, як наслідок, численні компроміси та поступки з агресором переконали Гітлера в повній нездатності Англії та Франції дати активний відсіч. Вони призвели до того, що фюрер порушив умови Мюнхенської змови , напав на Румунію та Польщу (1939). Політика умиротворення не послабила А. Гітлера; навпаки, вона підштовхнула агресора до найрішучіших дій. Відчуваючи повну свободу та безпокаранність, лідер Німеччини продовжував завойовувати території, готуючи фундамент до маштабної війни. Вже тоді деякі політичні діячі розуміли, що ці поступки ні до чого гарного не приведуть.