Політична думка Стародавньої Греції План — Основні

Політична думка Стародавньої Греції

План - Основні етапи розвитку політичної думки та їх характеристика; - Політичні ідеї у філософії Платона і Арістотеля.

1. Основні етапи розвитку політичної думки та їх характеристика В історії виникнення і розвитку старогрецьких політичних поглядів більш чи менш виразно виділяються три періоди: Ранній період Третій період Другий період

Ранній період (ІХ-VI ст. до н. е. ) Пов‘язаний з часом становлення старогрецької державності Раціоналізація політичних уявлень (у творчості Гомера, Гесіода, "семи мудреців", Солона) в цей період спостерігається Формується філософський підхід до проблем держави (Піфагор, піфагорійці, Геракліт);

Другий період (V-перша половина ІV ст. до н. е. ) Демокріт Сократ Платон Арістотель Час розквіту старогрецької філософської і політичної думки (вчення Демокріта, софістів, Сократа, Платона і Арістотеля)

Третій період (друга половина IV-ІІ ст. до н. е. ) Період еллінізму, початок занепаду старогрецької державності, підпадання грецьких полісів під владу Македонії, а потім Риму. Епікур Полібій Погляди того періоду відбиті в ученнях Епікура, стоїків і Полібія.

Категорія "політика" з самого початку свого виникнення у давній Греції використовувалась для визначення форм життя вільних і повноправних індивідів, а поняття "право", "закон" вживались як дійсні виразники свободи, норми політичної справедливості у полісах свободи. Така політична ідеологія крок за кроком протягом тисячі років - від Орфея до Полібія - пройшла шість головних етапів, для кожного з яких характерний окремий напрямок політичного мислення

I. Етап античної міфічної передполітології II. Етап формування філософського підходу до політичних процесів (творчість семи мудреців з кінця VII до початку VI ст. Піфагора, Геракліта, Демокріта та ін. ). III. Етап раціоналістичної інтерпретації політологічного розвитку софістами, започаткування світської теорії політики, переміщення людини в центр політичного життя. IV. Етап логіко-понятійного аналізу політичних інститутів та процесів, створення наукових основ політичної філософії (Сократ, Платон). V. Етап формування політичної юриспруденції, початок емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем (Арістотель). VI. Розвиток політичної етики (після Арістотеля - Епікур, Зенон), започаткування політичної історії (Полібій, III-II ст. до н. є. )

I. ЕТАП АНТИЧНОЇ МІФІЧНОЇ ПЕРЕДПОЛІТОЛОГІЇ Представлений: ─ аристократичною (гомерівською) думкою ―демократичною (гесіодівською) думкою ―"холопською" (орфічною) думкою Загальна риса спроба змалювати виникнення всесвіту, людини, суспільства, держави з позицій релігійно-міфічного світогляду у різних версіях.

II. ЕТАП ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКОГО ПІДХОДУ ДО ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ(КІНЕЦЬ VIIПОЧАТОК VІ СТ. ДО Н. Е. ) Етап започаткований творчістю "семи мудреців" Фалес Клеобул Солон Хілон Біант Піттак Періандр

Знаменитий афінський реформатор і законодавець Солон (638 -559) вважав, що держава передусім потребує законного порядку. Він був тією компромісною фігурою, якій однаково докоряли обидві сторони, що вели між собою боротьбу. Солон (638 - 559 до н. є. ) Він був обраний першим ахонтом, видав нові закони, скасував борги, заснував раду, що значно підірвала панівну роль ареопагу, оплоту аристократії. Запроваджена ним цензова демократія була пронизана ідеєю компромісу знаті і демосу.

На розвиток політичної ідеології особливо вплинуло вчення Демокріта (470 - 366 до н. е. ) про справедливість у політиці як відповідність природі, про суспільство, державу і закони як штучні утворення людей внаслідок природного процесу, про політичний конформізм і моральну солідарність вільних громадян як необхідний компонент "хорошої" держави. Демокріт доводив земне, а не божественне походження людини (з землі і води), суспільне, а не небесне походження права. Геракліт і Демокріт

III. ЕТАП РАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ СОФІСТАМИ Найяскравіші представники Протагор • Протагор (481 --411 до н. е. ); • Горгій (483 --375 до н. е. ); • Гіппій (460 --400 до н. е. ); • Антіфонт (V ст. до н. е. ); • Фрасімах (V ст. до н. є. ); Заслуга софістів в олюдненні суспільно-політичних явищ, започаткуванні світської теорії політики, держави і права, переміщенні людини з "периферійних позицій" у центр політичного Горгій життя, ставленні до неї як до "міри всіх речей", природної рівності людей, зокрема й рабів, у розвитку демократичних поглядів. Софістика навчала як робити політичну кар’єру у демократично організованому суспільстві: як нав’язати свою волю і погляд співгромадянам на зборах народу.

IV. Етап логіко-понятійного аналізу політичних інститутів та процесів, створення наукових основ політичної філософії (Сократ, Платон) П’яте століття до нашої ери було золотим віком грецької демократії. Але в столиці демократії Афінах і в інших грецьких містах-полісах демократія функціонувала в постійних змаганнях з олігархічними партіями багачів. У сфері доктрин конфлікт зосередився навколо засад демократичного устрою. Сократ Платон Творчими зусиллями давньогрецьких мислителів був здійснений перехід від міфологічного сприйняття навколишнього світу до раціонально-логічного способу його пізнання й пояснення. Вершиною давньогрецької філософської і політичної думки є вчення Сократа, Платона та Арістотеля.

Сократ (469 -399 pp. до н. е. ) не залишив по собі писемних творів; свої погляди він викладав в усних бесідах, письмово зафіксованих його учнями. Памятник Сократу в Афінах З ученням Сократа пов'язані початок переходу політичної думки з дотеоретичного на теоретичний рівень і створення політичної етики. Він вів пошуки раціонального, логічнопонятійного обгрунтування об'єктивного характеру етичних норм, моральної природи держави і права. Розробку морально -політичної проблематики Сократ підніс на рівень понять і визначень, поклавши тим самим початок власне теоретичних політичних досліджень.

Управлінню державою Сократ приділяв особливу увагу, стверджуючи, що правити мають компетентні особи. Він не поділяв досить поширеної думки про те, що мистецтво державного управління дається людині саме по собі, тоді як навіть у не настільки важливих сферах люди досягають успіху лише після відповідного теоретичного навчання і практичної підготовки. Сократівський ідеал правління заперечував принципи не лише демократії, а й родової аристократії, олігархії, а особливо тиранії. Вчення Сократа справило значний вплив на всю подальшу історію філософської і політичної думки, особливо на політичну філософію Платона й політичну науку Арістотеля. Смерть Сократа

Учень Сократа, Ксенофонт (430 -355). Його монархізм виходить з різних течій доктринальної традиції. Із традицій Сократа Ксенофонт перейняв ідею виховання еліти "найкращих". "Не той є вождем, хто має скіпетр, кого обрав натовп, визначив льос, або хто захопив владу силою чи підступом, а той, хто вміє наказувати". Правитель у Ксенофонта не тиран, а батько народу і його пастир. Ксенофонт критикує правителя, який з метою втримати владу змушений застосовувати засоби, які викликають ненависть у народу. Ксенофонт і Сократ

Платон (427 -347 pp. до н. є. ) - учень Сократа - є одним з най видатніших мислителів в історії філософської і політичної думки. Своє політичне вчення він виклав головним чином у трактатахдіалогах "Держава", "Політик" і "Закони". Вчення Платона про державу грунтується на його філософських поглядах. Будучи представником ідеалістичного напряму в філософії, він розрізняв світ ідей і світ речей, явиш. Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави.

Ідеальна держава Платона - це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Демократію Платон розцінював як лад приємний і різноманітний, але такий, що не має належного управління. Кожну з форм державності губить саме те, що вважається в ній найвищим благом. У тимократії це воєнні успіхи, в олігархії - багатство, в демократії - свобода. Саме з демократії виростає її продовження і протилежність - тиранія, встановлення якої означає перетворення надмірної свободи в надмірне рабство. Тиранія - найгірша форма державного правління, за якої панують беззаконня, свавілля й насильство. Крім зразкової держави, правитель якої володіє істинним знанням і вмінням управляти людьми, Платон вирізняє ще три види правління: владу одного, владу небагатьох і владу більшості, кожен з яких може виступати в законній і незаконній формах.

V. Етап Формування політичної юриспруденції, початок емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем (Арістотель) Вчення Платона справило значний вплив на формування поглядів Арістотеля (384 -322 pp. до н. є. ) - найвидатнішого представника філософської і політичної думки античності. Його політичні погляди викладені головним чином у працях "Політика" та "Афінська політія". Він зробив вагомий внесок у всебічну розробку науки про політику як окремої, самостійної галузі знань. У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природноісторичним шляхом - із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей.

Трьома правильними Форму держави Арістотель формами держави виступають характеризував як політичну монархія, аристократія і систему, що визначається політія, а трьома верховною владою в державі. неправильними - тиранія, Конкретні форми він розрізняв олігархія і демократія. Кожна з залежно від кількості правителів і цих шести основних форм має мети, яку вони при цьому свої види, залежно від переслідують. комбінації формоутворюючих ознак. Арістотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону.

VI. РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЕТИКИ Філософ Епікур (341 -269 рр. до н. е. ) діяв в Афінах. Його доктрина обіцяла людям внутрішню свободу від страху перед Богами, смертю, терпінням. Держава за Епікуром - справа корисна. Вона виникає із розумної суспільної угоди. Люди уклали "умову щоб не шкодити один одному". Держава повинна гарантувати зовнішній спокій. Тобто, епікурейці не заперечують державу, а терплять її за її корисність. Держава створює зовнішні умови для підтримки духовної свободи.