Поезія “срібного століття” Символізм
Епоха змін 4. Футуризм (Кубофутуризм Егофутуризм) 5. “Мезонін поезії” 6. “Центрифуга” 3. Акмеїзм 7. Імажинізм 2. Символізм 8. Конструктивізм 1. Передвісники 9. Селянська поезія 12. “ЛЕФ” 10. Сатирична поезія 11. Поети поза течіями
Передвісники • Філософія і естетика символізму складалася під впливом різних вчень - від поглядів античного філософа Платона до сучасних символістам філософських систем В. Соловьева , Ф. Ніцше, А. Бергсона. Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844 — 1900) Анри Бергсо н (1859— 1941) — — німецький філософ, представник Володимир Сергійович один з найкрупніших Соловйов (1853 -1900) — ірраціоналізму, піддав різкій критиці філософів ХХ ст, релігію, культуру і мораль свого часу і представник інтуїтивізму і російський релігійний розробив власну етичну теорію. Його філософії життя. філософ, поет, публіцист, філософія справила величезний вплив літературний критик. на формування екзистенціалізму і постмодернізму.
Передвісники символізму. Володими Соловйов • • • Володимир Соловйов – видатний російський релігійний філософ, поет, публіцист і критик. Син відомого історика Сергія Михайловича Соловйова. Закінчив історикофілологічний факультет Московського університету і захистив магістерську , а потім і докторську дисертації. В 1881 році, у зв’язку з судом над народовольцями, які вбили царя Олександра ІІ, Соловйов публічно виступив проти смертної кари і вимушений був залишити викладацьку роботу, цілком присвятивши себе науковій і літературній діяльності. Величезну роль у формуванні Соловйова-філософа зіграло близьке знайомство з Ф. М. Достоєвським, яке відбулося наприкінці 1870 -х років. Вони разом їздили в Оптіну пустинь до старця Амвросія. Соловйов став прототипом Альоші та Івана при написанні «Братів Карамазових.
Передвісники символізму. Володими Соловйов • • Володимир Соловйов Портрет роботи І. Рєпіна (1891) В. Соловйов стояв біля витоків російського «релігійного відродження» в колах творчої інтелегенції початку ХІХ ст. Мав вплив на релігійну філософію М. Бердяєва, С. Булгакова, П. Флоренського, а також на творчість поетів-символістів — А. Білого, О. Блока У суспільно-філософському і літературному житті Росії кінця XIX ст. велику роль відіграла розроблена В. Соловйовим доктрина релігійного перетворення дійсності. В основі її лежить вчення, що бере початок в «Євангелії» , про кризу життя і апокаліптичний кінець світу. Не приймаючи крайніх жорстокостей самодержавства, філософ разом з тим відкидає і революційний шлях зміни існуючого правопорядку. Надії на можливе перетворення світу він пов'язує з духовним його оновленням (революція духу), з Новим Пришестям. Головне місце в його вченні займає образ Дружини, Одягнутої в Сонце, Софії – Душі Світу, втілення краси, добра і справедливості, що дарує миру нового Бога.
Передвісники символізму. Володими Соловйов • • • Володимир Соловйов Портрет роботи І. Крамського (1885) В поезії ім'я Владимира Соловйова пов'язують зі школою російського символізму. Хоча сам Володимир Соловйов символістом не був і багато в чому не приймав естетики символістів, його ідеалістична доктрина була популярна у «молодших» символістів - О. Блока, А. Білого, С. Соловйова, які вважали його своїм «духовним батьком» . Власна поетична творчість Володимира Соловйова невелика за обсягом і цікава головним чином як художня ілюстрація його містичних шукань. Як поет він був прихильником «чистого мистецтва» , великий вплив мав на нього А. А. Фет. Крім цього, В. Соловйов був редактором відділу філософії при створенні енциклопедії Брокгауза і Ефрона
Передвісники символізму. Володими Соловйов *** • Милый друг, иль ты не видишь, Что всё видимое нами – Только отблеск, только тени От незримого очами? Милый друг, иль ты не слышишь, Что житейский шум трескучий – Только отклик искаженный Торжествующих созвучий? Милый друг, иль ты не чуешь, Что одно на целом свете – Только то, что сердце к сердцу Говорит в немом привете? Вірш Володимира Соловйова “Милий друг” сприймався як девіз “молодших символістів” Володимир Соловйов Портрет роботи І. Крамського (1885)
Передвісники символізму. Володими Соловйов *** Милый друг, не верю я нисколько Ни словам твоим, ни чувствам, ни глазам, И себе не верю, верю только В высоте сияющим звездам Эти звезды мне стезею млечной Насылают вечные мечты И растят в пустыне бесконечной Для меня нездешние цветы. И меж тех цветов, в том вечном лете, Серебром лазурным облита, Как прекрасна ты, и в звездном свете Как любовь свободна и чиста! Вірш Володимира Соловйова “Милий друг” сприймався як девіз “молодших символістів” Володимир Соловйов Портрет роботи І. Крамського (1885)
Символізм • • Традиційній ідеї пізнання світу в мистецтві символісти протиставили ідею конструювання миру в процесі творчості. Творчість в розумінні символістів - підсвідомо-інтуїтивне споглядання таємних сенсів, доступне лише художникові-творцеві. Більш того, раціонально передати «таємниці» , які споглядаєш, неможливо. За словами найбільшого серед символістів теоретика Вячеслава Іванова, поезія є «тайнопис несказаного» . Від художника потрібна не тільки надраціональна чуттєвість, але й якнайтонше володіння мистецтвом натяку: цінність віршованої мови - в «недомовленості» , «утаємниченості смислу» . Головним засобом передачі прихованого смислу став символ. Категорія музики - друга по значущості (після символу) в естетиці і поетичній практиці нової течії. Це поняття використовувалося символістами в двох різних аспектах - загальносвітоглядному і технічному. У першому, загальнофілософському значенні, музика для них - не звукова ритмічно організована послідовність, а універсальна метафізична енергія, першооснова всякої творчості. У другому, технічному значенні, музика значуща для символістів як пронизана звуковими і ритмічними поєднаннями словесна фактура вірша. Вірші символістів деколи будуються як потік словесномузичних чарівних співзвучь і перекличок.
Символізм • Символізм збагатив російську поетичну культуру безліччю відкриттів. Символісти додали поетичному слову невідому раніше рухливість і багатозначність, навчили російську поезію відкривати в слові додаткові відтінки і грані смислу. Плідними виявилися їх пошуки у сфері поетичної фонетики: майстрами виразного асонансу і ефектної алітерації були К. Бальмонт, В. Брюсов, І. Анненській , О. Блок, А. Бєлий. Розширилися ритмічні можливості російського вірша, різноманітнішою стала строфіка. Проте головна заслуга цієї літературної течії пов'язана не з формальними нововведеннями. • Символізм намагався створити нову філософію культури, прагнув, пройшовши болісний період переоцінки цінностей, виробити новий універсальний світогляд. Подолавши крайнощі індивідуалізму і суб'єктивізму, символісти на зорі нового століття по-новому поставили питання про суспільну роль художника, почали рух до створення таких форм мистецтва, переживання яких могло б знов об'єднати людей. При зовнішніх проявах елітарності і формалізму символізм зумів на практиці наповнити роботу з художньою формою новою змістовністю і, головне, зробити мистецтво більш особовим, персоналістічним.
Символізм 1. Поетів, що дебютують в 1890 -і роки, називають «старшими символістами» В. Брюсов, К. Бальмонт, Д. Мережковській, 3. Гиппіус, Ф. Сологуб. Символізм – перше і найзначніше з модерністських течій в Росії. За часом формування і за особливостями світоглядної позиції в російському символізмі прийнято виділяти два основні етапи. 2. У 1900 -і роки в символізм влилися нові сили, течії (А. Блок, А. Белий, В. Іванов та ін. ). Назва «другої хвилі» символізму – «младосимволізм» . «Старших» і «молодших» символістів розділяв не стільки вік, скільки різниця світосприйняття і спрямованість творчості.
“Старші символісти”. В. Брюсов • • • Валерій Брюсов Портрет роботи М. Врубеля Валерий Якович Брюсов (1873 -1924) - російський письменник і перекладач - народився в московській купецькій сім'ї. Його літературна діяльність розпочалася в 1890 -х роках; разом з Д. Мережковським, 3. Гиппіус, К. Бальмонтом. Валерій Брюсов став одним з засновників російського символізму. У 1894 -1895 рр. він підготував і видав три збірки «Російські символісти» , де помістив переважно свої власні оригінальні вірші і переклади. Ці вірші відносяться до раннього періоду творчості поета; для них характерні ідеї усамітнення, культ краси, естетизм, а в області форми - імпресіонізм, наслідування західних символістів. Атмосфера першої російської революції 1905 -1907 рр. вплинула на зміну характеру поезії Брюсова. Його вірші цього періоду відрізняються підвищеною соціальною активністю автора, що вітає руйнівний вихор революції. Проте дійсні цілі і завдання революції були йому чужі.
“Старші символісти” В. Брюсов *** Есть что-то позорное в мощи природы, Немая вражда к лучам красоты: Над миром скал проносятся годы, Но вечен только мир мечты. Пускай же грозит океан неизменный, Пусть гордо спят ледяные хребты: Настанет день конца для вселенной, И вечен только мир мечты. Июль 1896 Крым *** Великое вблизи неуловимо, Лишь издали торжественно оно, Мы все проходим пред великим мимо И видим лишь случайное звено.
“Старші символісти” В. Брюсов Ангел благого молчания (молитва) Ангел благого молчания, Властно уста загради В час, когда силой страдания Сердце трепещет в груди! Ангел благого молчания, Радостным быть помоги В час, когда шум ликования К небу возносят враги! Ангел благого молчания, Гордость в душе оживи В час, когда пламя желания Быстро струится в крови! Ангел благого молчания, Смолкнуть устам повели В час, когда льнет обаяние Вечно любимой земли! Ангел благого молчания, Душу себе покори В час, когда брезжит сияние Долгожеланной зари! В тихих глубинах сознания Светят святые огни! Ангел благого молчания, Душу от слов охрани!
“Старші символісти” В. Брюсов Грядущие гунны Где вы, грядущие гунны, Что тучей нависли над миром! Слышу ваш топот чугунный По еще не открытым Памирам. На нас ордой опьянелой Рухните с темных становий — Оживить одряхлевшее тело Волной пылающей крови. Поставьте, невольники воли, Шалаши у дворцов, как бывало, Всколосите веселое поле На месте тронного зала. Сложите книги кострами, Пляшите в их радостном свете, Творите мерзость во храме, — Вы во всем неповинны, как дети! А мы, мудрецы и поэты, Хранители тайны и веры, Унесем зажженные светы В катакомбы, в пустыни, в пещеры. И что, под бурей летучей, Под этой грозой разрушений, Сохранит играющий Случай Из наших заветных творений? Бесследно все сгибнет, быть может, Что ведомо было одним нам, Но вас, кто меня уничтожит, Встречаю приветственным гимном. (1904— 1905)
“Старші символісти” В. Брюсов К счастливым Свершатся сроки: загорится век, Чей луч блестит на быстрине столетий, И твердо станет вольный человек Пред ликом неба на своей планете. Единый Город скроет шар земной, Как в чешую, в сверкающие стекла, Чтоб вечно жить ласкательной весной, Чтоб листьев зелень осенью не блекла; Чтоб не было рассветов и ночей, Но чистый свет, без облаков, без тени; Чтоб не был мир ни твой ни мой, ничей, Но общий дар идущих поколений. Цари стихий, владыки естества, Последыши и баловни природы, Начнут свершать, в веселье торжества, Как вечный пир, ликующие годы. Свобода, братство, равенство, все то, О чем томимся мы, почти без веры, К чему из нас не припадет никто, — Те вкусят смело, полностью, сверх меры. Разоблаченных тайн святой родник Их упоит в бессонной жажде знанья, И Красоты осуществленный лик Насытит их предельные желанья. И ляжем мы в веках как перегной, Мы все, кто ищет, верит, страстно дышит, И этот гимн, в былом пропетый мной, Я знаю, мир грядущий не услышит. Мы станем сказкой, бредом, беглым сном, Порой встающим тягостным кошмаром. Они придут, как мы еще, идем, За все заплатят им, — мы гибнем даром. Но что ж! Пусть так! Клони меня, Судьба! Дышать грядущим гордая услада! И есть иль нет дороги сквозь гроба, Я был! я есмь! мне вечности не надо!
“Старші символісти”. В. Брюсов • • • Валерій Брюсов (1873 -1924) В 1903 р. В. Брюсов переклав «Заповіт» Тараса Шевченка. За порадою Максима Горького Брюсова було запрошено на посаду редактора «Украинского сборника» , який у 1916— 1917 готувало до публікації видавництво «Парус» (друком не вийшов). В. Брюсов переклав для цієї збірки вірші Шевченка «Пророк» , «Ой, чого ти почорніло» , «Мені однаково, чи буду» , «Огні горять, музика грає» і редагував переклади інших поетів.
“Старші символісти”. К. Бальмонт • • Костянтин Бальмонт (1867 -1942) Костянти н Дми трович Бальмо нт (1867, Росія — 1942, Франція)— російський поет, перекладач, есеїст. Навчався у Московському університеті. У 1887 р. був виключений за участь у студентському русі. Був знайомий з М. Горьким, співпрацював з соціалдемократичною газетою “Нове життя” У 1905 році нелегально покидає Росію і оселяється в Парижі. Багато мандрує: Англія, Франція, Голландія, Італія, Іспанія, Мексика, США. 1912 року – здійснив навколосвітню подорож, (Лондон, Плімут, Канарські острови, Південна Африка, Мадагаскар, Південна Австралія, Полінезія, Нова Гвінея, Цейлон). В 1913 році політичним емігрантам була оголошена амністія, і Бальмонт повернувся в Москву. Він вітає Лютневу революцію, а потім категорично не сприймає Жовтневу. Тому в 1920 році він знову емігрує у Францію.
“Старші символісти”. К. Бальмонт • • Костянтин Бальмонт (1867 -1942) В 1927 р. Він здійснив лекційне турне по Польщі і Чехословаччині. Виступав у Болгарії. Останні 20 років життя поет провів у еміграції, страждаючи від душевної хвороби (з 1932 року) і бідності. Помер В. Брюсов 23 грудня 1942 р. у притулку «Російський дім» біля оккупованого німцями Парижа. Пізніше у Парижі його іменем був названий сквер.
“Старші символісти”. К. Бальмонт • Про українське коріння родини Бальмонтів свідчила дружина поета О. Андрєєва-Бальмонт: "Прадід батька поета був сержантом в однім з кавалерійських лейбгвардійських полків імператриці Катерини ІІ Баламут. . . Цей документ на пергаменті і з печатями зберігався у нас. В Україні й зараз є досить поширеним прізвище Баламут. Прадід поета Іван Андрійович Баламут був херсонським поміщиком. . . Як прізвище Баламут трансформувалось в Бальмонт мені не вдалося встановити". Костянтин Бальмонт Портрет роботи В. Сєрова
“Старші символісти” Бальмонт К. Будем, как Солнце… Будем как Солнце! Забудем о том, Кто нас ведет по пути золотому, Будем лишь помнить, что вечно к иному, К новому, к сильному, к доброму, к злому, Ярко стремимся мы в сне золотом. Будем молиться всегда неземному, В нашем хотеньи земном! Будем, как Солнце всегда молодое, Нежно ласкать огневые цветы, Воздух прозрачный и все золотое. Счастлив ты? Будь же счастливее вдвое, Будь воплощеньем внезапной мечты! Только не медлить в недвижном покое, Дальше, еще, до заветной черты, Дальше, нас манит число роковое В Вечность, где новые вспыхнут цветы. Будем как Солнце, оно — молодое. В этом завет красоты!
“Старші символісти” Бальмонт К. Завет бытия Я спросил у свободного ветра, Что мне сделать, чтоб быть молодым. Мне ответил играющий ветер: «Будь воздушным, как ветер, как дым!» Я спросил у могучего моря, В чем великий завет бытия. Мне ответило звучное море: «Будь всегда полнозвучным, как я!» Я спросил у высокого солнца, Как мне вспыхнуть светлее зари. Ничего не ответило солнце, Но душа услыхала: «Гори!»
“Старші символісти” Бальмонт К. *** Уходит светлый Май. Мой небосклон темнеет. Пять быстрых лет пройдет, — мне минет тридцать лет. Замолкнут соловьи, и холодом повеет, И ясных вешних дней навек угаснет свет. И в свой черед придут дни, полные скитаний, Дни, полные тоски, сомнений и борьбы, Когда заноет грудь под тяжестью страданий, Когда познаю гнет властительной Судьбы. И что мне жизнь сулит? К какой отраде манит? Быть может, даст любовь и счастие? О, нет! Она во всем солжет, она во всем обманет, И поведет меня путем тернистых бед. И тем путем идя, быть может, падать стану, Утрачу всех друзей, моей душе родных, И, — что всего страшней, — быть может, перестану Я верить в честь свою и в правду слов своих. Пусть так. Но я пойду вперед без колебанья — И в знойный день, и в ночь, и в холод, и в грозу: Хочу я усладить хоть чье-нибудь страданье, Хочу я отереть хотя одну слезу!
“Старші символісти” Бальмонт К. *** Я не знаю мудрости, годной для других, Только мимолетности я влагаю в стих. В каждой мимолетности вижу я миры, Полные изменчивой радужной игры. Не кляните, мудрые. Что вам до меня? Я ведь только облачко, полное огня. Я ведь только облачко. Видите: плыву. И зову мечтателей. . . Вас я не зову! *** …Мне открылось, что времени нет, Что недвижны узоры планет, Что бессмертие к смерти ведет, Что за смертью бессмертие ждет…
“Старші символісти” Бальмонт К. Завет бытия Есть в русской природе усталая нежность, Безмолвная боль затаенной печали, Безвыходность горя, безгласность, безбрежность, Холодная высь, уходящие дали. Приди на рассвете на склон косогора, — Над зябкой рекою дымится прохлада, Чернеет громада застывшего бора, И сердцу так больно, и сердце не радо. Недвижный камыш. Не трепещет осока. Глубокая тишь. Безглагольность покоя. Луга убегают далеко-далеко. Во всем утомленье — глухое, немое. Войди на закате, как в свежие волны, В прохладную глушь деревенского сада, — Деревья так сумрачно-странно-безмолвны, И сердцу так грустно, и сердце не радо. Как будто душа о желанном просила, И сделали ей незаслуженно больно. И сердце просила, но сердце заныло, И плачет, и плачет невольно.
“Старші символісти” Бальмонт К. Умей творить из самых малых крох. Иначе для чего же ты кудесник? Среди людей ты божества наместник, Так помни, чтоб в словах твоих был бог. В лугах расцвел кустом чертополох, Он жесток, но в лиловом он — прелестник. Один толкачик — знойных суток вестник. Судьба в один вместиться может вздох. Маэстро итальянских колдований Приказывал своим ученикам Провидеть полный пышной славы храм В обломках камней и в обрывках тканей. Умей хотеть — и силою желаний Господень дух промчится по струнам.
“Старші символісти” Бальмонт К. Я люблю тебя больше, чем Море, и Небо, и Пение, Я люблю тебя дольше, чем дней мне дано на земле. Ты одна мне горишь, как звезда в тишине отдаления, Ты корабль, что не тонет ни в снах, ни в волнах, ни во мгле. Я тебя полюбил неожиданно, сразу, нечаянно, Я тебя увидал – как слепой вдруг расширит глаза И, прозрев, поразится, что в мире изваянность спаяна, Что избыточно вниз, в изумруд, излилась бирюза. Помню. Книгу раскрыв, ты чуть-чуть шелестела страницами. Я спросил: «Хорошо, что в душе преломляется лед? » Ты блеснула ко мне, вмиг узревшими дали, зеницами. И люблю – и любовь – о любви – для любимой – поет.
“Старші символісти”. К. Бальмонт • • • Костянтин Бальмонт (1890 -і роки) • Дуже широким є коло іншомовних літератур і авторів, яких перекладав К. Бальмонт. Це і західноєвропейські поети Г. Гейне, А. Мюссе, і представник скандинавської літератури Г. Ібсен. В 1893— 1899 рр. Бальмонт видає твори П. Б. Шеллі у своєму перекладі, в 1895 р. — дві книги перекладів з Едгара По. По Перекладав також іспанських поетів і драматургів (Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, Педро Кальдерон), англійських поетів, прозаїків, драматургів (Уїльям Блейк, Оскар Уайльд, Джордж Байрон). Перекладав також з польської мови окремі твори Адама Міцкевича, литовські дайни (народні пісні), вірші Шарля Бодлера. Після поїздки в Японію в 1916 р. перекладав танка і хоку різних японських авторів, від давніх до сучасних. В еміграції перекладав твори болгарських, литовських, польських, чеських поетів.
“Старші символісти”. К. Бальмонт • • • Костянтин Бальмонт (1867 -1942) Костянтину Бальмонту належить перший повний російський переклад поеми «Витязь в тигровій шкурі» Шота Руставелі (1910) та віршований переклад «Слова о полку Ігоревім» (1930). Про К. Бальмонта – "Паганіні російського вірша", М. Цвєтаєва говорила: "Оволодівши 16 -ма (здається) мовами, він говорив і писав особливою 17 -ю мовою – бальмонтівською". Для К. Бальмонта поезія жила насамперед в звучанні слів. Його естетичним гаслом було Верленівське: "De la musique avant toute chose" – "Музика понад усе".
“Старші символісти”. Мережковський Д. • • • Дмитро Сергійович Мережковський (1865 -1941) Дмитро Мережко вський — російський письменник, релігійний філософ; чоловік поетеси Зінаїди Гіппіус Прадід Мережковського, Федір Мережко, був військовим старшиною в Україні у місті Глухові. Дід, Іван Федорович, в останні роки XVIII ст. , за царювання Павла І, приїхав до Петербурга і, як шляхтич, вступив до Ізмайлівського полку. Тоді, мабуть, і змінив він своє українське прізвище Мережко на російське — Мережковський. З Петербурга переведений був до Москви і брав участь у війні 1812 року. Батько, Сергій Іванович, народився в 1821 р. Виховувався в пансіоні. Вступив на службу в 1839 р. В 1853 р. одружився з дочкою правителя канцелярії петербурзького обер-поліцмейстера. Часто виїжджаючи в службові відрядження на Південий берег Криму, до Лівадії, батько іноді брав Дмитра з собою. У нього був маєток по дорозі на водоспад Учан-Су.
“Старші символісти”. Мережковський Д. • • Дмитро Сергійович Мережковський (1865 -1941) Перший вірш Дмитро Сергійович надрукував в 1882 році. Закінчивши гімназію, в 1884 році вступив на історикофілологічний факультет Петербурзького університету. Після закінчення університету влітку зустрівся з З. М. Гіппіус і взимку одружився з нею. В 1903 р. Д. С. Мережковський з дружиною стали збирати у себе вдома релігійнофілософські збори, але невдовзі ці збори були заборонені урядом. В 1905 р. він разом з дружиною написав звернення до російського народу — «Народе російський! Пам'ятай, що по милості своїй, а не по заслугам твоїм Господь нагородив тебе такою великою вітчизною, і не забувай, як багато племен зібрано під твоїм державним кровом. Як можеш ти, якщо носиш в серці своєму любов Христову, гнітити їх насиллям, озлоблювати образами. Нема тобі ніякого виправдання. Нема на те волі Господньої, щоб ти творив над ними насилля» .
“Старші символісти”. Мережковський Д. • • Дмитро Сергійович Мережковський (1865 -1941) • Історичні романи Д. Мережковського - трилогія «Царство Звіра» , трилогія «Христос і Антихрист» . Він вважав, що у XVIII ст. в Росії з'явився Антихрист в образі Петра І. Антихрист перемагає і Росія перетворюється на Царство Звіра. Більшовицький переворот 1917 р. Д. Мережковський з дружиною не прийняли і в 1920 р. покинули Росію. Дмитро Сергійович писав: «Більшовики нічого не можуть створити, але все можуть зруйнувати. Люди забули Бога — ось причина всього, але і Бог забув людей» . Ненависть до більшовиків, які зруйнували світ, у якому жив письменник, штовхала його до незрозумілих для російської еміграції кроків. Наприклад, він привітав А. Гітлера (якого порівняв з Жанною д'Арк) з початком війни нацистської Німеччини проти СРСР. Більшість емігрантів відвернулися від колабораціоніста. У 1930 -і роки письменник висувався на Нобелівську премію з літератури. Він помер 7 грудня 1941 року в Парижі.
“Старші символісти”. Мережковський Д. “Без веры в божественное начало мира нет на земле красоты, нет справедливости, нет поэзии, нет свободы!” (Д. Мережковский) Бог О Боже мой, благодарю За то, что дал моим очам Ты видеть мир, Твой вечный храм, И ночь, и волны, и зарю… Пускай мученья мне грозят, — Благодарю за этот миг, За все, что сердцем я постиг, О чем мне звезды говорят… Везде я чувствую, везде, Тебя Господь, — в ночной тиши, И в отдаленнейшей звезде, И в глубине моей души. Я Бога жаждал — и не знал; Еще не верил, но любя, Пока рассудком отрицал, — Я сердцем чувствовал Тебя. И Ты открылся мне: Ты — мир. Ты — все. Ты — небо и вода, Ты — голос бури, Ты — эфир, Ты — мысль поэта, Ты — звезда… Пока живу — Тебе молюсь, Тебя люблю, дышу Тобой, Когда умру — с Тобой сольюсь, Как звезды с утренней зарей. Хочу, чтоб жизнь моя была Тебе немолчная хвала. Тебя за полночь и зарю, За жизнь и смерть — благодарю!
“Старші символісти”. Мережковський Д. *** Если розы тихо осыпаются, Если звезды меркнут в небесах, Об утесы волны разбиваются, Гаснет луч зари на облаках, Это смерть, - но без борьбы мучительной, Это смерть, пленяя красотой, Обещает отдых упоительный, Лучший дар природы всеблагой. У нее, наставницы божественной, Научитесь, люди, умирать, Чтоб с улыбкой кроткой и торжественной Свой конец безропотно встречать. Д. С. Мережковський Портрет роботи І. Рєпіна
“Старші символісти”. Гіппіус З. • • • Зінаїда Миколаївна Гіппіус (1869 -1945) Зінаїда Миколаївна Гиппіус (1869 -1945) була з німецької сім'ї, що обрусіла, предки батька переселилися до Росії в XIX ст. ; мати — родом з Сибіру. Через часті переїзди сім'ї (батько — юрист, обіймав високі посади) З. Гиппіус систематичної освіти не здобула, відвідувала уривками учбові заклади. З дитячих років захоплювалася «писанням віршів і таємних щоденників» . У 1889 році у Тифлісі вийшла заміж за Д. С. Мережковського, з яким «прожила 52 роки, не розлучаючись ні на один день» . Разом з чоловіком у тому ж році переїхала до Петербургу; тут подружжя Мережковських завело широкі літературні знайомства і незабаром зайняло видне місце в художньому житті столиці. Вірші З. Гиппіус, опубліковані в журналі «старших» символістів «Північний вісник» , — «Пісня» ( «Мені потрібне те, чого немає в світі. . . » ) і «Присвячення» (з рядками: «Люблю я себе, як Бога» ) відразу здобули скандальну популярність. .
“Старші символісти”. Гіппіус З. Посвящение Окно мое высоко над землею, Высоко над землею. Я вижу только небо с вечернею зарею, С вечернею зарею. И небо кажется пустым и бледным, Таким пустым и бледным. . . Оно не сжалится над сердцем бедным, Над моим сердцем бедным. Увы, в печали безумной я умираю, Я умираю, Стремлюсь к тому, чего я не знаю, Не знаю. . . И это желание не знаю откуда, Пришло откуда, Но сердце хочет и просит чуда, Чуда! О, пусть будет то, чего не бывает, Никогда не бывает: Мне бледное небо чудес обещает, Оно обещает, Но плачу без слез о неверном обете, О неверном обете. . . Мне нужно то, чего нет на свете, Посвящение Небеса унылы и низки, Но я знаю - дух мой высок. Мы с тобой так странно близки, И каждый из нас одинок. Беспощадна моя дорога, Она меня к смерти ведет. Но люблю я себя, как Бога, - Любовь мою душу спасет. Если я на пути устану, Начну малодушно роптать, Если я на себя восстану И счастья осмелюсь желать, - Не покинь меня без возврата В туманные, трудные дни. Умоляю, слабого брата Утешь, пожалей, обмани. Мы с тобою единственно близки, Мы оба идем на восток. Небеса злорадны и низки, Но я верю - дух наш высок.
“Старші символісти”. Гіппіус З. • • • Зінаїда Миколаївна Гіппіус Портрет роботи Леона Бакста У 1904 -1909 рр. виходять вірші, поєднані постійністю тем і образів: душевний розлад людини, яка у всьому шукає вищий сенс, божественне виправдання низького земного існування, але так і не знаходить достатніх резонів змиритися і прийняти — ні «тягар щастя» , ні зречення від нього. У 1899 -1901 Гиппіус тісно співпрацює з журналом «Світ мистецтва» ; у 19011904 є одним з організаторів і активним учасником релігійно-філософських зборів і фактичним співредактором журналу «Нова дорога» , де друкуються її розумні і гострі критичні статті під псевдонімом Антон Крайній, пізніше стає провідним критиком журналу «Терези» . На початку століття квартира Мережковських стає одним з центрів культурного життя Петербургу, де молоді поети проходили нелегку перевірку особистим знайомством з «метрессою» . З. Гиппіус пред'являла до поезії високі, граничні вимоги релігійного служіння красі і істині ( «вірші — це молитви”).
“Старші символісти”. Гіппіус З. • • Зінаїда Миколаївна Гіппіус (1869 -1945) Збірки оповідань З. Гиппіус користувалися набагато меншим успіхом у читачів і викликали гострі нападки критики. Події революції 1905 -1907 стали переломними в життєвій і творчій біографії З. Гиппіус. Якщо донині соціально-політичні питання знаходилися поза сферою її інтересів, то після 9 січня, яке, за словами письменниці, «перевернуло» її, актуальна суспільна проблематика, «цивільні мотиви» стають домінуючими в її творчості. З. Гиппіус і Д. Мережковський стають непримиренними противниками самодержавства, борцями з консервативним державним устроєм Росії ( «Так, самодержавство — від Антихриста» , — пише Гиппіус в цей час). У лютому 1906 вони виїжджають до Парижа, де проводять більше 2 років. Тут подружжя Мережковських випускає збірку антимонархічних статей французькою мовою, зближується з революційними колами.
“Старші символісти”. Гіппіус З. • • Зінаїда Миколаївна Гіппіус (1869 -1945) Захоплення політикою не відмінило містичних шукань З. Гиппіус: нове гасло передбачало з'єднання всіх радикальних сил інтелігенції для вирішення завдання оновлення Росії. Політичні пристрасті відбиваються на літературній творчості тих років; романи «Чортова лялька» (1911) і «Роман-царевич» (1912) відверто тенденційні, «проблемні» . Життєва позиція З. Гиппіус, що різко змінилася, виявилася незвичайним чином під час Першої світової війни, коли вона стала писати стилізовані під лубок «простонародні» жіночі листи солдатам на фронт, інколи вкладаючи їх в кисети, від імені трьох жінок ( «псевдоніми» — імена і прізвища трьох служанок З. Гиппіус). Ці віршовані послання ( «Лети, лети, дарунок”, «На далеку сторонушку» і тому подібне), що не представляють художньої цінності, мали великий суспільний резонанс. Жовтневу революцію З. Гиппіус сприйняла вороже і на початку 1920 р. разом з чоловіком емігрувала, оселилася у Франції.
“Старші символісти”. Гіппіус З. Всё кругом Страшное, грубое, липкое, грязное, Жестко тупое, всегда безобразное, Медленно рвущее, мелко-нечестное, Скользкое, стыдное, низкое, тесное, Явно-довольное, тайно-блудливое, Плоско-смешное и тошно-трусливое, Вязко, болотно и тинно застойное, Жизни и смерти равно недостойное, Рабское, хамское, гнойное, черное, Изредка серое, в сером упорное, Вечно лежачее, дьявольски косное, Глупое, сохлое, сонное, злостное, Трупно-холодное, жалко-ничтожное, Непереносное, ложное! Но жалоб не надо. Что радости в плаче? Зінаїда Миколаївна Гіппіус Мы знаем, мы знаем: все будет иначе. (1869 -1945)
“Старші символісти”. Гіппіус З. Иди за мной Полуувядших лилий аромат Мои мечтанья легкие туманит. Мне лилии о смерти говорят, О времени, когда меня не станет. Мир — успокоенной душе моей. Ничто ее не радует, не ранит. Не забывай моих последних дней, Пойми меня, когда меня не станет. Я знаю, друг, дорога не длинна, И скоро тело бедное устанет. Но ведаю: любовь, как смерть, сильна. Люби меня, когда меня не станет. Зінаїда Миколаївна Гіппіус (1869 -1945) Мне чудится таинственный обет. . . И, ведаю, он сердца не обманет, — Забвения тебе в разлуке нет! Иди за мной, когда меня не станет.
“Старші символісти”. Гіппіус З. Внезапно Тяжки иные тропы. . . Жизнь ударяет хлестко. . . Чьи-то глаза из толпы Взглянули так жестко. Кто ты, усталый, злой, Путник печальный? Друг ли грядущий мой? Враг ли мой дальный? В общий мы замкнуты круг Боли, тоски и заботы. . . Верю я, все ж ты мне друг, Хоть и не знаю, — кто ты. . . Зінаїда Миколаївна Гіппіус (1869 -1945)
“Старші символісти”. Гіппіус З. Тише! Поэты, не пишите слишком рано, Победа еще в руке Господней. Сегодня еще дымятся раны, Никакие слова не нужны сегодня. В часы неоправданного страданья И нерешенной битвы Нужно целомудрие молчанья И, может быть, тихие молитвы. Зінаїда Миколаївна Гіппіус (1869 -1945)
“Старші символісти”. Гіппіус З. *** Не знаю я, где святость, где порок, И никого я не сужу, не меряю. Я лишь дрожу пред вечною потерею: Кем не владеет Бог - владеет Рок. Ты был на перекрестке трех дорог, - И ты не стал лицом к Его преддверию. . . Он удивился твоему неверию И чуда над тобой свершить не мог. Он отошел в соседние селения. . . Не поздно, близок Он, бежим! И, если хочешь, - первый перед Ним С бездумной верою склоню колени я. . . Не Он Один - все вместе совершим, По вере, - чудо нашего спасения. . . Зінаїда Миколаївна Гіппіус (1869 -1945)
“Старші символісти”. Сологуб Ф. • • Федір Кузьмович Сологуб (1863 -1927) Федір Кузьмович Сологуб (псевдонім, справжнє прізвище — Тетерніков; 1863— 1927) — поет і прозаїк. Вірші почав друкувати з 1884 р. У 1892 р. він увійшов до складу літературного гуртка «старших» символістів і став одним з учасників журналу «Північний вісник» . У основі поезії Сологуба — відчуття життя, отруєного щогодинним чеканням смерті, занурення в безрадісні сутінки людського духу, стан відчайдушної втоми і «безглуздих томлінь» . У образах, витончено переплітаючи дійсність і сновидіння, бувальщину і фантастичну легенду, Сологуб «викриває» земне життя в обманах, невідбутному злі, що ховається під безліччю личин, усюди бачить ворожнечу між хаосом відчуттів і «сумною» свідомістю людини.
“Старші символісти”. Сологуб Ф. • • • Федір Кузьмович Сологуб Портрет роботи К. Сомова На революцію 1905 р. Сологуб відгукнувся рядом віршів, забарвлених симпатіями до неї. Проте поразка революції підсилила занепадницьку настроєність, індивідуалістичну замкнутість і антигромадські мотиви його творчості. Жовтневу революцію Ф. Сологуб зустрів холодно і вороже. В останні роки життя активно займався перекладами.
“Старші символісти”. Сологуб Ф. Лихо Кто это возле меня засмеялся так тихо? Лихо мое, одноглазое, дикое Лихо! Лихо ко мне привязалось давно, с колыбели, Лихо стояло и возле крестильной купели, Лихо за мною идет неотступною тенью, Лихо уложит меня и в могилу. Лихо ужасное, враг и любви и забвенью, Кто тебе дал эту силу? Федір Кузьмович Сологуб (1863 -1927) Лихо ко мне прижимается, шепчет мне тихо: «Я — бесталанное, всеми гонимое Лихо! В чьем бы дому для себя уголок ни нашло я, Всяк меня гонит, не зная минуты покоя. Только тебе побороться со мной недосужно, — Странно мечтая, стремишься ты к мукам. Вот почему я с твоею душою так дружно, Как отголосок со звуком» .
“Старші символісти”. Сологуб Ф. *** Не говори, что мы устали, И не тужи, что долог путь. Нести священные скрижали В пустыне должен кто-нибудь. Покрыты мы дорожной пылью, Избиты ноги наши в кровь, — Отдаться ль робкому бессилью И славить нежную любовь? Иль сделать выбора доныне Мы не хотели, не могли, И с тяжкой ношею в пустыне Бредем бессмысленно, в пыли? Федір Кузьмович Сологуб (1863 -1927) О нет, священные скрижали Мы донесем хоть как-нибудь. Не повторяй, что мы устали, Не порицай тяжелый путь.
“Старші символісти”. Сологуб Ф. *** Я — бог таинственного мира, Весь мир в одних моих мечтах. Не сотворю себе кумира Ни на земле, ни в небесах. Моей божественной природы Я не открою никому. Тружусь, как раб, а для свободы Зову я ночь, покой и тьму. Федір Кузьмович Сологуб (1863 -1927)
“Старші символісти”. Сологуб Ф. *** Есть соответствия во всем, — Не тщетно простираем руки: В ответ на счастье и на муки И смех и слезы мы найдем. И если жаждем утешенья, Бежим далёко от людей. Среди лесов, среди полей — Покой, безмыслие, забвенье. Ветвями ветер шелестит, Трава травою так и пахнет. Никто и изгнании не чахнет, Не презирает и не мстит. Федір Кузьмович Сологуб (1863 -1927) Так, доверяяся природе, Наперекор судьбе, во всем Мы соответствия найдем Своей душе, своей свободе.
“Старші символісти”. Сологуб Ф. Пилигрим В одежде пыльной пилигрима, Обет свершая, он идет, Босой, больной, неутомимо, То шаг назад, то два вперед. И, чередуясь мерно, дали Встают всё новые пред ним, Неистощимы, как печали, — И всё далек Ерусалим. . . В путях томительной печали Стремится вечно род людской В недосягаемые дали К какой-то цели роковой. И создает неутомимо Судьба преграды перед ним, И все далек от пилигрима Его святой Ерусалим. Федір Кузьмович Сологуб Портрет роботи Б. Кустодиєва
“Молодші символісти”
“Молодші символісти”. О. Блок • Олекса ндрович Блок (1880 -1921)— російський поет, драматург, перекладач. • Батько майбутнього поета — юрист Олександр Львович Блок, талановитий, наділений гострим, скептичним розумом, був вродливим чоловіком, і своїм гордим, похмурим, витонченим обличчям нагадував Байрона. Але в житті він був неврівноваженою, деспотичною, хворобливо скупою людиною, у нього траплялися напади божевільних ревнощів і скаженого роздратування. Олександра Андріївна, його дружина, дочка ректора Санкт-Петербурзького університету Андрія Миколайовича Бекетова, незабаром залишає чоловіка та їде в Петербург до батьків. Там вона і народила 16 листопада 1880 року сина. Хлопчика назвали Олександром. • Маленького Сашка обожнювали всі члени великої дружної родини: дід, бабуся, прабаба, численні тітки. Його балувала прислуга. Дитинство хлопчика минало, наче у спадкового принца. Влітку Бекетови виїжджали до свого маленького Олександрович Блок підмосковного маєтку Шахматово, і Олександр Блок назавжди палко й ніжно полюбив цей Портрет роботи К. Сомова клаптик землі.
“Молодші символісти”. О. Блок • • Років у шість в Сашка з'явився інтерес до поезії, зокрема до віршів В. Жуковського і Я. Полонського. Саме тоді й виникло в майбутнього митця бажання написати щось самому: він придумував маленькі оповідання, казки, жартівливі вірші, шаради, ребуси і з усього цього складав альбоми й журнали. У гімназію Сашко вступив, коли йому ще не виповнилося 10 років. Величезна галаслива юрба дітей вразила звиклого до родинного затишку хлопчика. І, власне, аж до 17— 18 років Блока сприймали як велику дитину, яку позбавила досвіду «грубого життя» , дорослості теплична домашня атмосфера. І водночас незвичайність, інтелігентність, духовність родини відіграли величезну роль у його формуванні як особистості і як поета. Особливо ж близькою людиною для Олександра була його мати.
“Молодші символісти”. О. Блок • • • Любов Дмитрівна Мендєлєєва 30 травня 1898 року Блок закінчив гімназію. А 31 серпня він вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, проте незабаром зрозумів, що займатися юриспруденцією йому нецікаво, і перейшов на філологічний факультет, який закінчив 1906 року. Слід зауважити, що університет, хоча й не залишив великого сліду у його житті, проте дав йому ґрунтовну систематичну філологічну освіту, навички дослідницької роботи. Одним із найбільших захоплень юнака був театр. Влітку 1898 року він бере участь в аматорських спектаклях у маєтку Боблово. Ця садиба, що належала Д. І. Менделєєву, другу й університетському колезі А. М. Бекетова, знаходилась в декількох верстах від Шахматова. Там Олександр побачив 16 -річну дочку Менделєєва Любу і закохався в неї на все життя. Влітку 1898 року молодий поет написав багато віршів, що згодом увійшли до циклу «Віршів про Прекрасну Даму» . Цей океан любовних гімнів, звернених до Л. Д. Менделєєвої став справжнім ліричним злетом молодого Блока.
“Молодші символісти”. О. Блок • Роман Олександра Олександровича з Любов'ю Дмитрівною Менделєєвою був досить напруженим, нервовим. Блоку доводилося і мук ревнощів зазнавати, і тяжкої пригніченості через сувору холодність вихованої Люби. Але все одно він часто перебував у стані екзальтованого поклоніння ідеалу, що втілився в цій золотоволосій, спокійній і радісній дівчині. • 17 серпня 1903 року в селі Тараканово, що між Шахматовим і Бобловим, у стародавній білій церкві над рікою було влаштоване весілля. • Молодий, спрямований вперед, до всього нового, Блок стає палким прихильником нового напрямку — символізму. Згодом він переріс рамки символістської естетики — бо геніальний художник не може розвиватися лише в тісних межах єдиної заданої системи. Однак перший період творчості О. Блока, його світовідчуття якнайтісніше пов'язані з ідеями символістів. У цей час Блок перебуває під величезним впливом ідеалістичного вчення Володимира Соловйова Олександр Блок в ролі Гамлета — попередника російського символізму — відомого філософа, талановитого поета, Боблово, 1898 р. релігійного публіциста і критика.
“Молодші символісти”. О. Блок • Поступово Блок входить у літературне середовище. Він знайомиться з В. Брюсовим, Д. Мережковським і 3. Гіппіус. Навесні 1903 року відбувається літературний дебют Блока: деякі його вірші були надруковані. А в жовтні 1904 року в московському видавництві «Гриф» побачила світ перша книга Блока — «Вірші про Прекрасну Даму» (датована 1905 роком). • А життя в Росії ставало все похмурішим і похмурішим. Блок важко переживав «темну смугу убивчого спустошення» після придушення революції 1905 року. • Усе складнішими і заплутанішими стають відносини з дружиною. Іноді їм починає здаватися, що вони далекі один одному, що їх ніщо не пов'язує, що треба розлучитися. І хоч якими складними бували стосунки з Любов'ю Дмитрівною, Блок завжди повертався до неї, своєї Милої, Незрівнянної, кохав її великим, безсмертним коханням, не міг жити без неї. Своїй дружині поет присвятив безліч віршів, у тому Олександрович Блок числі вражаючу поезію 1908 року «Про доблесті, про подвиги, про славу» . (1880 -1921)
“Молодші символісти”. О. Блок • • Олександрович Блок Портрет роботи К. Сомова На формування Блока-поета, як і на все покоління «молодших» символістів, до якого він належав, великий вплив справило вчення Володимира Соловйова. Запозичений у нього образ Дружини, Одягненої в Сонце як персоніфікація Краси і Добра отримав розгорнуте втілення в першій поетичній збірці Олександра Блоку «Вірші про прекрасну Даму”. Неприйняття «страшного світу» і жадання оновлення життя характеризують поезію Олександра Блока переджовтневого періоду. Центральне місце в його ліриці цих років займає тема Батьківщини, Росії. Роздуми про долю країни, її народу, прагнення відшукати дороги зближення з ним, відчуття неминучості «відплати» старому світу, грандіозності подій, що насуваються, і усвідомлення необхідності власної в них участі — цими настроями проникнуті цикли віршів «Страшний світ» , «Арфи і скрипки» , «Батьківщина» , поеми «Солов'їний сад» , «Відплата» .
“Молодші символісти”. О. Блок • • • Олександрович Блок (1880 -1921) О. Блок безмiрно любив Росiю. Його життя навiки переплелося з вiтчизною, вiн приносив їй в жертву частинку себе, а вона зцiлювала його душу. Блок бачив Росiю такою, якою її бачив Гоголь - надхмарною й прекрасною. Вона - дитя Гоголя. "Вона вiдкрилася йому в красi й музицi, в свистi вiтру та в польотi навiженої трiйки", - писав О. Блок у статтi "Дитя Гоголя". В цю ж саму трiйку й сiдає поет, у нiй вiн летить безмежними полями і шляхами Росiї. Та дорогою Блок бачить те, що стискає його серце - вбогiсть i приниженiсть Вiтчизни. Душа поета гола, тому що гола країна. "Це стрункий танок тисячоокої Росiї, якiй уже нема чого втрачати; все тiло своє вона подарувала свiтовi i тепер, вiльно кинувши руки на вiтер, пiшла в танок по всьому своєму безцiльному, непридуманому роздоллю", - писав Блок у статтi "Безчасся".
“Молодші символісти”. О. Блок • О. О. Блок створив свою власну заповiдь любовi: "Якщо тiльки полюбить росiянин Росiю - полюбить i все, що є в Росiї. Без хвороб i страждань, якi в такiй кiлькостi накопичились в нiй i в яких виннi ми самi, не вiдчув би нiхто з нас спiвстраждання до неї. А спiвстраждання вже є початком любовi. . . " Блок жив любов'ю до Росiї, i це додавало йому сил. • У поезiях Блока лунає пророче передбачення й вiдчуття долi вiтчизни в минулому. Величезне значення мають вiршi "Скiфи" та "На полi Куликовому". Поезiя "Русь" просякнута магiчними й казковими мотивами. Перед нами постає така Русь, якою її створив Гоголь, повна обрядiв i таємниць. Росiя для Блока - це особлива країна, приречена перенести жахи й приниження, але стати переможецею. Ключ до перемоги О. О. Блок бачив у революцiї. Вiн розглядав революцiю як стихiю, здатну перетворити свiт. Але цього не вiдбулося, i поетова мрiя розвiялась, як мана, лишивши в Олександрович Блок душi лише гiркий осад надiй, якi не справдилися. (1880 -1921)
“Молодші символісти”. О. Блок • Світову війну Блок сприйняв байдуже, а Жовтневу революцію зустрів беззастережно, захоплено, повірив у її могутність. Він відмовився від еміграції, вважаючи, що повинен бути з Росією в такий тяжкий час. • 8 січня 1918 року Блок почав писати поему «Дванадцять» . Написав він її за два дні, потім, до 28 січня, лише обробляв, допрацьовував. • У перші роки Радянської влади Блок багато сил віддавав просвітницькій діяльності, і з гордістю говорив про «купу зробленого» заради Щасливого майбутнього молодої держави. • Як не дивно, він, звиклий до комфорту, не страждав від матеріальних нестатків, від побутового безладдя. Звичайно, їжі не вистачало, грошей не було. Він не вмів вивертатися, «уривати» пайки. Він умів тільки працювати. • З щемливою гіркотою поет довідався, що його улюблене Шахматово розгромлене, що немає вже цього місця, з яким були пов'язані щасливі дні його життя. • Олександрович Блок. (1880 -1921)
“Молодші символісти”. О. Блок • • Парадоксальне поєднання містичного і побутового, відчуженого і повсякденного взагалі характерне для всієї творчості Блока в цілому. Це є особливістю і його психічної організації, і, як наслідок, його власного, блоковського символізму. Блок взагалі був украй чутливий до повсякденних вражень і звуків. У цьому сенсі він був, так би мовити, поетом без шкіри. До революції музичність віршів Блока заколисувала аудиторію, занурювала її в якийсь сомнабулічний сон. Потім в його творах з'явилися інтонації відчайдушних, хапаючих за душу циганських пісень (наслідок частих відвідин кафе-шантанів і концертів цього жанру). Жовтневу революцію Блок намагався осмислити у публіцистиці і, особливо, в поемі «Дванадцять» (1918). Цей яскравий твір стоїть особняком в російській літературі Срібного століття і викликає суперечки протягом всього XX століття. Як це не дивно, але ключ до реального розуміння поеми можна знайти в творчості популярного в дореволюційному Петрограді, а нині майже забутого шансоньє і поета М. Н. Савоярова, в приятельських стосунках з яким Блок перебував в 1915 – 1920 роках і концерти якого відвідував десятки разів. Якщо судити за поетичною мовою поеми «Дванадцять» , Блок сильно змінився, його післяреволюційний стиль став майже невпізнанним. І, видно, він зазнав на собі вплив поета і ексцентрика, М. Н. Савоярова
“Молодші символісти”. О. Блок • • • За словами академіка Шкловського, «поему „Дванадцять“ всі дружно засудили і мало хто зрозумів саме тому, що Блока дуже звикли сприймати серйозно і лише серйозно: . «Двенадцать» — іронічна річ. Вона написана навіть не частівковим стилем, вона зроб-лена «блатним» стилем. Стилем вуличного куплета накшталт савоярівських» . Пряме підтвердження цій тезі ми знаходимо в записниках Блока. У березні 1918 року, коли його дружина готувалася читати вголос поему «Дванадцять» на вечорах і концертах, Блок спеціально водив її на савоярівські концерти, щоб показати, яким чином і з якою інтонацією слід читати ці вірші. У побутовій, ексцентричній, навіть епатуючій, але зовсім не «символістській» і не в звичній «блоковській» манері. Саме таким чином поет болісно намагався відсторонитися від кошмару, що оточував його в останні три роки петроградського (і російського) життя , чи то кримінального, чи то воєнного, чи то якогось дивного міжчасся. Переосмислення революційних подій і долі Росії супроводжувалося глибокою творчою кризою і депресією
“Молодші символісти”. О. Блок • • Олександрович Блок (1880 -1921) Навесні 1921 року з'явилися перші симптоми страшної хвороби. У травні він поїхав з виступами до Москви, повернувся вже смертельно хворим. Нили руки й ноги, виснажувала слабкість, було важко дихати, боліло серце. Жити залишалося зовсім недовго. Він лежав у своєму крихітному кабінеті в квартирі на Офіцерській вулиці і задихався. З ним була тільки Любов Дмитрівна. Помер Блок 7 серпня 1921 року, вранці. Поховали його на Смоленському цвинтарі, під старим кленом.
О. Блок і Україна • • • Олександрович Блок Портет роботи К. Сомова У жовтні 1907 р. О. Блок відвідав Київ. Зупинявся в готелі «Ермітаж» (сучасна адреса: вулиця Богдана Хмельницького, 26). В Україні твори Блока друкувалися в періодиці (газета «Киевские вести» , журнал «В мире искусств» ). Поема «Двенадцать» вийшла окремою книгою в Одесі (1918), Харкові, Севастополі (обидві — 1921) та Львові (1922). Українською мовою її переклали Володимир Сосюра, Дмитро Загул, Василь Бобинський, Дмитро Павличко. Окремі твори Блока українською мовою також переклали Павло Тичина, Михайло Жук (драма «Троянда і Хрест» ), Максим Рильський, Іван Драч, Борис Олійник, Григорій Кочур, Михайло Литвинець, Степан Пінчук, Петро Іванов, Віктор Коптілов, Дмитро Паламарчук та ін.
Вірш О. Блока на стіні одного з будинків в Лейдені (Нідерланди)
“Молодші символісти”. О. Блок *** Яка жага безумна — жить. Все здійснене обожествити, І втілити все нерозкрите, В нечуваному продзвеніть! Нехай життя над нами стеле Вкривало чорне і смутне, — Проте колись юнак веселий В прийдешнім спогада мене: Ні, не похмурість, не могила Була в душі його на дні. Він весь — свобода яснокрила, Дитя при світлому вогні! Олександрович Блок (1880 -1921) (Перекладач М. Рильський)
“Молодші символісти”. А. Бєлий • • • Андрі й Бє лий (літ. псевд. Бугайова Бориса Миколайовича; 1880 -1934) — російський письменник, критик, поетсимволіст. Разом з В. Брюсовим він був одним з творців теорії символізму в Росії. Твори Бєлого пройняті ідеалізмом і містикою. Бєлий розумів приреченість класу буржуазії, але в революції вбачав лише руйнівну силу. Разом з тим яскраво відтворив картини загибелі старого світу (збірки поезій «Попіл» , «Урна» , 1909, роман «Петербург» , 1913). Після 1917 написав поему «Христос воскрес» (1918), роман «Москва» (1926 — 33), мемуари, роботи з теорії віршування та історії літератури. Адрій Бєлий Портет роботи Л. Бакста
“Молодші символісти”. Бєлий А. • • Адрій Бєлий (1880 -1934) Народився в сім'ї професора, відомого математика Миколи Васильовича Бугаєва, і прожив перші роки в самому центрі Москви, на Арбаті. З 1891 по 1899 вчився в знаменитій гімназії Л. І. Поліванова, де в останніх класах захопився буддизмом, окультизмом, одночасно вивчаючи літературу. Особливий вплив на А. Бєлого справили тоді Достоєвський, Ібсен, Ніцше. З юнацьких років Бєлий намагався з'єднати художньо-містичні настрої з позитивізмом, з прагненням до точних наук. Не випадково в у Московському університеті він вибирає природниче відділення математичного факультету, працює по зоології безхребетних, вивчає Дарвіна, хімію, але не пропускає жодного номера «Світу мистецтва» . У 1902 році Андрій Бєлий і його друзі організували свій літературний гурток, що отримав назву «Аргонавти» .
“Молодші символісти”. Бєлий А. • • Адрій Бєлий (1880 -1934) У 1903 р. Бєлий почав листуватися з А. А. Блоком, а в 1904 р. відбулося їх особисте знайомство. До цього Бєлий з відзнакою закінчив університет. Вступив на історико-філологічний факультет (1904), але в 1906 р. подав прохання про відрахування і вирішив присвятити деякий період свого життя співпраці в «Весах» (1904— 1909). У той час найближчим другом для Бєлого був Блок, який дуже специфічно ставився до своєї дружини Л. Д. Менделєєвої , вважаючи її неземним створінням. А їй хотілося простих земних стосунків, тому вона звернула увагу на А. Бєлого, який став приділяти їй дуже багато часу. Вона несподівано закохалася в нього і одного дня відкрила свої відчуття. Бєлий відповів взаємністю.
“Молодші символісти”. Бєлий А. • Любов Дмитрівна Менделєєва Їх пристрасні стосунки продовжувалися 2 роки, а в 1906 р. Блок створив знамениту п'єсу про любовний трикутник, назвавши її «Балаганчик» . Тоді ж Любов Менделєєва, остаточно заплутавшись в своїх стосунках з чоловіком і коханим, прийняла рішення на якийсь час розлучитися з коханцем і подумати про подальше життя. Так прошло десять важких місяців, коли Бєлий навіть подумував про самогубство, а Менделєєва не могла визначитися остаточно, розриваючись між почуттями і здоровим глуздом. Нарешті вона повідомила А. Бєлому, що залишається з чоловіком, а його хоче назавжди викреслити з життя. Розлучившись зі своєю мрією, пригнічений і покинутий, Бєлий вирушив за кордон.
“Молодші символісти”. Бєлий А. • • Рудольф Штейнер – австрійський філософ-містик, письменник, езотерик, творець духовної науки, відомої як антропософія Білий більше 2 років жив за кордоном, де створив дві збірки віршів, які були присвячені Блоку і Менделєєвій. Повернувшись до Росії, поет одружився з Асею Тургенєвою і разом з нею в 1910 році здійснив ряд подорожей через Сіцілію — Туніс — Єгипет — Палестину У 1912 р. Бєлий стає учнем Рудольфа Штейнера, фактично відходить від колишнього кола письменників, працює над прозаїчними речами; до Росії повертається в 1916. Після Жовтневої революції він веде заняття з теорії поезії і прози в московському Пролеткульті серед молодих пролетарських письменників. У 1921 виїжджає до Берліна, де живе близько двох років, співробітничає в журналі Горького «Бесіда» . Потім знов повертається до Москви, поселяється в селі і продовжує посилено працювати.
“Молодші символісти”. Бєлий А. • • Адрій Бєлий (1880 -1934) Перу А. Бєлого належить немало віршів, прозових творів, літературно-публіцистичних статей. Найголовнішою його теоретичною роботою є книга «Символізм» . Він так і не зумів забути колишню кохану. Родинне життя у нього не ладналося, в 1918 році Ася вирішила розлучитися з ним. Бєлий залишився абсолютно один. Навіть коли в 1921 році помер Блок, поет не зробив жодних спроб повернути Менделєєву. З часом в його житті з'явилася жінка, якій призначено було провести з ним останні роки. Клавдія Миколаївна стала останньою подругою Бєлого, до якої він не відчував кохання, проте тримався за неї, немов за рятівника. Тиха, покірна, дбайлива Клодя, як називав її письменник, в 1929 стала його дружиною. Письменник помер у неї на руках 8 січня 1934 року в Москві. Любов Дмитрівна Менделєєва пережила колишнього коханого на п'ять років.
“Молодші символісти”. Бєлий А. Гимн Солнцу Пусть говорят слепцы, что замолчали наши лиры, Пусть говорят слепцы, что смерть нам всем грозит. Что ей повержены гражданские кумиры, Что прежний идеал поруган и разбит. Что средь пустынного, мучительного ада Желанный луч не заблестит для нас, Что мы в бездействии погибнем без возврата, Что путь наш тьмой покрыт, что свет давно погас. . . Опять настанет день, и он не за горами, Когда коснемся мы до радужных высот. Когда с рыданьями и сладкими слезами, В ночи перед собой, у видя свет, парод Восторженно помчится за мечтами К востока светлому вперед. И солнце дивное из дали к нам проглянет, Стенанья радости на запад полетят, И крест, поверженный, торжественно восстанет, И гимн, под гром небес, перед востоком грянет, И херувимы к нам слетят. Пред миллионами коленопреклоненных Покажется Христос из туч воспламененных
“Молодші символісти”. Бєлий А. *** Как пережить и как оплакать мне Бесценных дней бесценную потерю? Но всходит ветр в воздушной вышине. Я знаю все. Я промолчу. Я верю. Душа: в душе — в душе весной весна. . . Весной весна, — и чем весну измерю? Чем отзовусь, когда придет она? Я промолчу — не отзовусь. . . Не верю. Не оскорбляй моих последних лет. Прейдя, в веках обиду я измерю. Я промолчу. Я не скажу — нет, нет. Суров мой суд. Как мне сказать: «Не верю» ? Текут века в воздушной вышине. Весы твоих судеб вознес, — и верю. Как пережить и как оплакать мне Бесценных дней бесценную потерю?
“Молодші символісти”. ячеславІванов ’В • • • В’ячеслав Іванов Портрет роботи К. Сомова В'ячеслав Іванович Іванов (1866 -1949) — поет і теоретик російського символізму, філософ, перекладач, драматург, літературний критик, доктор філологічних наук, один з ідейних керманичів “Срібного століття”. Перші журнальні публікації його віршів відносяться до 1898 -1899 рр. Вже в першій поетичній збірці «Керманичі зірки» (1903) змальовується основний круг тем і образів його поезії, визначаються творча манера і стиль. На теоретичний світогляд і поетичну творчість В'ячеслава Іванова вплив мали, з одного боку, німецькі романтики і філософія Ніцше, з іншої — слов'янофіли і вчення Володимира Соловьева. Основна ідея, що проходить через його статті і вірші, - ідея «соборності» , колективного релігійного перетворення життя і мистецтва.
“Молодші символісти”. ячеславІванов ’В • • • В’ячеслав Іванов (1866 -1949) Важливе місце в поезії В'ячеслава Іванова займає ідея культурної спадкоємності, звідси — постійна увага поета до світу античної Греції, італійського Відродження, Древньої Русі, нарешті, виняткова роль мотиву пам'яті як торжества людини над смертю Архаїзована мова віршів В'ячеслава Іванова, його експерименти з античними розмірами утрудняли читацьке сприйняття його поезії. У 1905 поет оселився в Петербурзі; його квартира в будинку на розі вулиць була схожа на “башту”, її так і називали. В ній по середах збирався гурток “молодих символістів”, вона була одним з ідейних центрів російського символізму, «творчою лабораторією» поетів; у літературних «середах» Іванов бачив проообраз «соборних» спільнот.
“Молодші символісти”. ячеславІванов ’В • • В’ячеслав Іванов (1866 -1949) Іванов співробітничав у журналах «Золоте руно» , «Праці і дні» , «Аполлон» , «Нова Дорога» , керував видавництвом «Ори» ; брав участь в діяльності Петербурзького релігійно-філософського суспільства, публікувався в альманаху «Північні квіти» , викладав (1910— 11) історію старогрецької літератури на Вищих жіночих курсах. У 1906 зблизився з С. М. Городецьким; ця дружба дала Іванову нові теми, і в 1907 році він випустив збірку «Ерос» . Великим ударом для поета стала раптова смерть дружини в 1907 році. Після цього поет глибоко занурився в теософію і містику. У 1910 р. поет одружився зі своєю падчеркою Вірою Шварсалон. Від цього шлюбу народився син Дмитро.
“Молодші символісти”. ячеславІванов ’В • • • Могила В’ячеслава Іванова в Римі Активну діяльність Іванов продовжував і після Жовтневої революції; у 1921 -24 жив в Баку, де був спершу професором, а потім і ректором університету, працював в народному комісаріаті освіти Азербайджанської РСР. Останні роки життя провів в Італії, де займався в основному перекладами творів античних і середньовічних поетів (Сапфо, Есхіла, Алкея, Петрарки і ін. ), лише зрідка публікуючи нові твори. Викладав в Римі російську мову і літературу Іванов жив в Італії усамітнено, спілкуючись лише з деякими з російських емігрантів. У 1926 прийняв католицтво. У 1926— 1934 викладав в коледжі в Павії. Підсумком літературної творчості Іванова стала збірка віршів «Світло вечірнє» , опубліковане посмертно в Оксфорді в 1962 році. Іванов похований на протестантському кладовищі в Римі, поряд з художниками Олександром Івановим та Карлом Брюлловим.
“Молодші символісти”. ячеславІванов ’В Любовь Мы — два грозой зажженные ствола, Два пламени полуночного бора; Мы — два в ночи летящих метеора, Одной судьбы двужалая стрела! Мы — два коня, чьи держит удила Одна рука, — одна язвит их шпора; Два ока мы единственного взора, Мечты одной два трепетных крыла. Мы — двух теней скорбящая чета Над мрамором божественного гроба, Где древняя почиет Красота. Единых тайн двугласные уста, Себе самим мы — Сфинкс единый оба. Мы — две руки единого креста.
“Молодші символісти”. ячеславІванов ’В Венец Земли Пьяный плющ и терен дикий, И под чащей — скал отвес, Стремь — и океан великий До безбрежности небес. . . Так Земля в венце терновом, Скрытом силой плющевой, Мерит с каждым солнцем новым Даль пучины роковой. Там, за гранью, солнце тонет, Звезды ходят — вечно те ж. . . Вал дробится, берег стонет — И венок, как вечность, свеж. Солнце тонет, мир покорен, — Звезды те ж выводит твердь. . . Жизнь венчает дикий терен, Пьяный плющ венчает смерть
Інтернет-ресурси • • • • Слово. Серебряный век. http: //slova. org. ru/ Сайт “Серебряный век” http: //www. silverage. ru/ Вікіпедія (українською мовою) http: //uk. wikipedia. org/ Википедия (російською мовою) http: //ru. wikipedia. org/ Російська портретна галерея http: //all-photo. ru/portret/ Сайт «Стихия» . http: //www. litera. ru/stixiya/authors/balmont. html Вірші класичних і сучасних авторів http: //stroki. net/ Сайт, присвячений К. Бальмонту http: //balmont. lit-info. ru/ Сайт Виталия Вульфа. Зинаида Гиппиус – декадентская мадонна. http: //www. v-vulf. ru/ Сайт, присвячений творчості Ф. Сологуба http: //sologub. narod. ru/ Сімейна енциклопедія. Біографії письменників. http: //www. simya. com. ua/ Сайт, присвячений О. Блоку http: //alexander-block. ru/ Некоммерческая электронная библиотека «Im. Werden» http: //imwerden. de/ Сайт «Аудио-истории, рассказы, книги» . Поэму Блока « 12» читает «Доктор Алёшин» http: //audio-istorii-rasskazy-knigi. rpod. ru/98962. html Антологія російської поезії http: //www. stihi-rus. ru/
Література • • • • Сивоволов Б. М. «Работа В. Я. Брюсова над переводами Т. Г. Шевченко» ( «Вопросы русской литературы» , 1966, в. 1) Орлов В. Бальмонт. Испытание талантом. В кн. : Орлов В. Избранные работы, т. 1. Л. , 1982; Віталій Абліцов «Галактика «Україна» . Українська діаспора: видатні постаті» – К. : КИТ, 2007. - 436 с. А. Ф. Лосев «Творческий путь Владимира Соловьёва» К. В. Мочульский «Владимир Соловьёв. Жизнь и учение» Тюриков А. Д. «Нездешние берега» жизни и творчества В. С. Соловьева Куприяновский П. В. , Молчанова Н. А. Поэт Константин Бальмонт. Биография. Творчество. Судьба. Иваново, 2001 Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко). — К. : "Навчальна книга", 2002. Сивоволов Б. М. Брюсов и передовая русская литература его времени. Харьков, 1985. Гаспаров М. Л. Академический авангардизм (Природа и культура в поэзии позднего Брюсова). М. , 1995. Лавров А. В. Русские символисты, М. , 2006. Зобнин Ю. В. Дмитрий Мережковский : жизнь и деяния. Москва : Молодая гвардия, 2008. (Жизнь замечательных людей) Александр Блок. Лирика. Москва: Правда, 1988.
Скачать презентацию Поезія срібного століття Символізм Епоха змін 4
0471b5ff03a18bc7598611534064c131.ppt