Плетеноташлицька ЗШ І-ІІІ ступенів Відображення дитячих років Т. Г. Шевченка в його творах Виконав: Мосузенко Вадим Учень 9 класу Учитель: Багатнова Т. Г.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, І голос твій нам душі окриля. Встає в новій красі, забувши лихоліття, Твоя, Тарасе, звільнена земля! Життя та творчість великого генія українського народу Т. Г. Шевченка досліджувало багато літературознавців. Вчені виділяють 5 періодів у житті письменника. Об’єктом нашого дослідження є перший період життя Т. Г. Шевченка з 1814 по 1828, а саме дитинство поета на батьківщині, в його сімейному колі.
Народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. в мальовничому с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Звенигородський р-н Черкаської обл. ) у сім’ї кріпаків: батько — Григорій Іванович Шевченко, по-вуличному Грушівський (1781 — 1825) — родом з с. Кирилівка , мати — Катерина Якимівна Бойко (1783 — 1823) — з с. Моринці.
Дід Шевченка (з боку батька) за ремеслом був швець; звідси походить і його прізвище. Батьки його були кріпаками поміщика Енгельгардта. Одружившись, батько Тараса Григоровича, за розпорядженням поміщика, переселився на короткий час (років на півтора) із Кирилівки до Моринців. Під час цього переселення і народився наш поет. Отже, батьківщиною Шевченка було с. Моринці, а не Кирилівка, як думали досі. Але підріс і пам’ятав себе він уже в Кирилівці, тому й усі дитячі спогади його пов’язані саме з цим селом.
І досі сниться: під І спать несе. А дід сидить горою Меж вербами та над І усміхається, і стиха водою Біленька хаточка. Промовить нишком: — Де ж те лихо? Сидить Неначе й досі сивий Печалі тії, вороги? дід І нищечком старий читає, Коло хатиночки і бавить Перехрестившись, О тче наш. Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча. Крізь верби сонечко сіяє І досі сниться, вийшла з хати І тихо гасне. День погас Веселая, сміючись, мати, І все почило. Сивий в хату Цілує діда і дитя Й собі пішов Аж тричі весело опочивати. цілує, Прийма на руки, і годує,
Допитливий хлопчик Очі маленького хлопчика звикали до розмаїтих краєвидів. Уже тоді в його душі зароджувалася любов до природи рідного краю. Пізніше у своїх творах митець дасть неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і ранніх юнацьких літ. Ще в дитинстві виявилася незвичайна допитливість Тараса, намагання розширити свій кругозір. У тій же повісті «Княгиня» письменник створив автобіографічний образ селянського «кубічного білявого хлопчика» , який починає мислити і запитувати: “А що ж там за горою? Там повинні бути залізні стовпи, які підтримують небо. А, що, якщо піти і подивитися? ” Перша спроба вийти за межі села була невдалою. Тарас заблукав і тільки надвечір зустрів валку чумаків, які, розпитавши хлопця, привезли його до Кирилівки.
Діти у сім’ї Шевченка: Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип. Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядали їх старші брати та сестри. На все життя збереглися у Шевченка теплі спогади про ніжну, терплячу няню — Катерину. У згаданому епізоді першої мандрівки Тараса за межі села видно особливу її турботу про свого вихованця. Коли чумаки підвезли його до садиби, вся сім’я вечеряла на подвір’ї. Не вечеряла тільки Катерина. Зажурена, вона стояла біля дверей і ніби поглядала на перелаз.
Тяжкая доленька моя… До смерті матері Шевченко, живучи під її опікою, не знав горя. Але після її смерті (1823 р. ) у нього почалися ті життєві знегоди, які переслідували поета до самої могили. Після смерті дружини у Шевченка-батька зосталося п’ятеро дітей. У селянському побуті вдівцю з такою сім’єю жити важко; потрібна жінка, яка б і по хазяйству поралась, і дітей доглянула. Тому природно, що невдовзі по смерті матері в сім’ю Шевченків увійшла мачуха. За народними поняттями, образ мачухи завжди пов’язується з чимось недобрим, егоїстичним: не добро внесла мачуха і в хату Шевченків. . .
І золотої й Мов одірвалось од …Мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої… дорогої гіллі, Мені, щоб знали Одно-однісіньке ви, не жаль під тином Моєї долі Сидить собі в молодої; старій ряднині. А іноді така Мені здається, печаль що се я, Оступить душу, Що це ж та аж заплачу. молодость моя. А ще до того, як побачу Малого хлопчика в селі.
Тарасове навчання Буквар Шевченко вивчив дуже швидко. Після смерті батька Шевченка віддали в школу до сільського дяка Бугорського, де він вивчив часослов і псалтир. Перед смертю батько (1825 p. ), висловив, між іншим, знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його мов наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе» .
Хоч навчатися малий Тарас дуже любив, але часто, бувало, тікав він від дяка, і ховався у бур’яні, де діставав записничок і малював або списував вірші. Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п’ятака (Бо я було трохи не голе — Таке убоге) та й куплю Паперу аркуш; і зроблю Маленьку книжечку, — хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду Або «Три царіє со дари» . Та сам собі у бур’яні, Щоб не почув хто, не побачив, Виспівую собі та плачу.
Залишившись без батьків, малий Тарас пас свині, працював разом з наймитами. Багато зла перетерпів, Зазнав лихої долі, Малий остався без батьків І вівців пас у полі.
Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога. . . Уже прокликали до паю, А я собі у бур’яні Молюся Богу. . . І не знаю, Чого маленькому мені Тойді так приязно молилось, Чого так весело було. Господнє небо, і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло!
Першим коханням , ще дитячим, була дівчина Оксанка, з якою пас разом вівці. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились І говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали! Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись. Та вже й не сходились ніколи
МАБУТЬ, І ТА ДІВЧИНА, ЯКА ВИТИРАЛА СЛЬОЗИ МАЛОМУ ТАРАСУ, І Є ЙОГО ОКСАНА! А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала, Та й почула, що я плачу. Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала. . . Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє. . . лани, гаї, сади!. . І ми, жартуючи, погнали Чужі ягнята до води.
Дідусь розказував не раз Про козаків завзято І слухав залюбки Тарас, Блищали оченята.
Та пан Тараса в слуги в малюв зяв: анні р Карта аз В саду в, кара його в щодни Сошен ни. ко. Тарас Поміг, же ни що віл шком малюв став Т ьним ав арас, Із панс Що вч ьких ст итись ін став карти Шевче ни нко. Заста в при
Скачать презентацию Плетеноташлицька ЗШ І-ІІІ ступенів Відображення дитячих років Т
Vidobrazhennya_dityachikh_rokiv_T.pptx