ПЛАН 1. З історії вірусології. Дослідження

ПЛАН 1. З історії вірусології. Дослідження Д. Й. Івановського 2. Визначення і походження вірусів 3. Місце вірусів в біосфері 4. Культивування вірусів в лабораторних умовах

n Вірусологія, як наука про віруси виникла й набула самостійність у 2 -ій половині ХХ ст. n Зараз існує загальна вірусологія, яка вивчає природу вірусів, їх будову, розмноження, біохімію, генетику; також медична, ветеринарна, сільськогосподарська вірусологія, що відповідно галузі досліджує патогенів, розробляє заходи діагностики, попередження і лікування вірусних захворювань.

n Початком розвитку вірусології вчені вважають 1892 р. - доповідь Д. Й. Івановського про результати своєї наукової роботи на засіданні Академії наук. n У 1888 р. Д. Й. Івановський підготував дипломну роботу "Про дві хвороби тютюнових рослин", його залишають в університеті і він продовжує дослідження початі у студентські роки у ботанічній лабораторії Академії наук в Одесі, Нікітському ботанічному саду під керівництвом А. С. Фомінцина. n У 1903 р. Д. Й. Івановський захистив у Київському університеті докторську дисертацію на тему "Мозаїчна хвороба тютюну”

На початку ХХ ст. зроблені важливі відкриття в галузі вірусології: n німецькі мікробіологи Ф. Леффлер і П. Фрош відкрили вірус ящуру - 1 -ий вірус тварин; n американський лікар У. Рід (1901 р. ) відкрив перший вірус людини - вірус жовтої лихоманки, а через 2 роки відкрито вірус сказу; n відкриття бактеріофагів Ф. У. Туортом і Ф. Г. д'Ерелем (1916 р. ) стало основним стимулом до об'єднання вірусології і перетворення її в самостійну науку. n Зараз відомо близько 500 вірусів, що викликають захворювання людини, всього описано блиько 6000 вірусів,

n Шлях дослідження Д. Й. Івановським тютюнової мозаїки : n - встановлює, що сік хворих рослин заразний, вводячи його здоровим екземплярам і спостерігаючи розвиток хвороби. n - доводить, що це не спадкова хвороба. Дозріле насіння хворої рослини (ізольованої від здорових і перехресного запилення) давало здорове потомство, жодна із 100 рослин не захворіла. n - пропускає сік хворих рослин через свічку Шамберлана (фарфоровий фільтр з порами, меншими за всі відомі бактерії, повторюючи процедуру з декількома поколіннями рослин. Цим він встановлює, що це не токсин, а здатне розмножуватися і має корпускулярну природу. n Д. Й. Івановський першим і побачив вірус, при дослідженні найтонших зрізів листя хворих рослин, він помітив невідомі кристалоподібні включення, названі нині "кристалами Івановського". .

n Грип і ГРЗ, гепатити, червоничка, правець гастроентерити, віспа, кір, вітрянка, свинка, поліомієліт і ентеровірусні захворювання, кліщові і комариний енцефаліти, гарячки (лихоманки) це далеко не повний перелік вірусних хвороб. Названі хвороби спричиняються різними вірусами : грип - 4 - 5 -ма, ГРЗ - 4 -ма парагрипозними вірусами, 37 аденовірусами і більше 100 риновірусами.

Примеры и сравнительные размеры вирусов.

n Багато вірусів вражає тварин, наприклад кліщові і комарині енцефаліти, до багатьох з них людина несприйнятлива (ящур, анемія коней, пташиний грип, чумка). Віруси спричиняють також багато захворювань рослин. Існують відповідно групи вірусів одноклітинних організмів (бактеріофагів), грибів, плісняви, віруси найпростіших (амеб, інфузорій).

До числа важливих вітчизняних досягнень у галузі вірусології відносяться: n відкриття вірусу кліщового енцефаліту і способу його передачі (Л. А. Зільбер), а також створення вакцини протии цієї хвороби (Е. Н. Левкович, М. П. Чумаков); n відкриття вірусів омської и кримскої геморагічних лихоманок (Чумаков); n виробництво живої поліомієлітної вакцини (Чумаков, А. А. Смородинцев); вакцин проти кору і паротиту (Смородинцев, О. Г. Анджапаридзе), сказу (М. А. Селімов), а також вакцины проти грипу (Смородинцев), ряду вакцин проти вірусних хвороб тварин. n Були відкриті нові онкогенні віруси, одержані докази відсутності абсолютної видової специфічності у вірусу саркоми птахів (Зільбер, Г. Я. Свєт-Молдавський); n установлена можливість імунізації проти первинних вірусних пухлин.

Віруси - це об'єкти, геном яких представлений ДНК або РНК; він репродукується в живих клітинах, і використовуючи їх синтезуючий апарат, заставляє клітини синтезувати вірусні білки, специфічні частинки - віріони, які містять геном вірусу і здатні передавати його в інші клітини. n За сучасними уявленнями вони могли відіграти позитивну роль в еволюції життя на нашій планеті. n Їх відносять до окремого царства Vira. n Одні вважають, що віруси - потомки бактерій, які втратили синтезуючий апарат білків; n інші - що це потомки доклітинних форм життя; n Найбільш популярна гіпотеза «оскаженілих генів» про те, що віруси з`явилися після виникнення клітини із фрагментів клітинних НК, які вийшли з- під клітинного контролю, набувши білкову оболонку і здатність заражати клітини. .

Віруси можна вважати живими за «функціональним визначенням життя» , інші вчені заперечують це твердження виходячи із «структурного» розуміння (клітинна будова, ріст, розмноження, обмін речовин, рух) n Це форма життя яка відрізняється від прокаріотів і еукаріотів: n - відсутністю клітинної структури ; n - наявністю лише одної нуклеїнової к-ти (ДНК або РНК); n - відсутністю білоксинтезуючих систем; n - віруси не ростуть і розмноження їх відбувається шляхом диз`юктивної репродукції. ; n - рівень паразитизму вірусів (на відміну від бактерій і найпростіших) визначається як генетичний паразитизм.

У той же час віруси володіють основними функціональними властивостями всіх інших форм життя : n - здатністю розмножуватись; n - спадковістю; n - мінливістю; n - пристосуванням до умов зовнішнього середовища; n - вони займають певну екологічну нішу; n - на них розповсюджуються закони еволюції органічного світу, природний і штучний добір.

Місце вірусів у біосфері визначалося в міру вивчення їх природи. n Віруси здатні до розмноження. Віруси володіють спадковістю, відтворюючи собі подібних. n У вірусів можна спостерігати генотипічну мінливість, пов'язану із зміною спадкової речовини і фенотипічну мінливість - з проявленими ознаками в різних умовах. n Віруси як, і інші організми, характеризуються здатністю пристосовуватись до умов зовнішнього середовища, які впливають на віруси опосередковано - через організм господаря. n Кожен вірус має коло природних господарів, іноді дуже широке, як, наприклад, при сказі (уражає всіх ссавців) і дуже вузька, як, наприклад, у дрібних РНК-геномних фагів (окремі клони Е. соlі). n Як і всі інші організми віруси еволюціонують і рушійною силою еволюції є природний добір.

n Отже, віруси є автономними генетичними структурами, уламками життя, фрагментами живих систем, нездатними до самостійного існування поза повноцінними організмами.

Культивування здійснюється для лабораторної діагностики вірусних захворювань людини і тварин, виготовлення живих й інактивованих противірусних вакцин і сироваток, вивчення питань патогенезу та імунітету. n ВІРУСИ КУЛЬТИВУЮТЬ: n в організмі природно сприйнятливих тварин проводять у тому випадку, якщо необхідно зберегти у вірусі вихідну патогенність і антигенні властивості. Таке культивування обмежене із-за несприйнятливості тваринами багатьох вірусів людини; n В ембріонах курей здатні розмножуватися віруси з різноманітним тропізмом, оскільки вони містять чотири субстрати для вірусу – амніон, алантоїс, хоріоналлантоїсну мембрану і жовтковий мішечок; n Для культивування різноманітних вірусів використовують первинні, диплоїдні і перевиті клітинні лінії.

n Для кількісного обліку і дослідження динаміки розвитку вірусів застосовують різні методи титрування. Вони базуються на тому, що, розмножуючись у клітинах, віруси залишають видимі ушкодження (бляшки) на моношарі рослинних і тваринних культур, бактеріофаги – у культурах мікроорганізмів. n Віруси можна зберігати при плюсових температурах, в замороженому і ліофілізованому стані.

Дякую за увагу