План 1 Поняття та класифікація принципів права

План • 1. Поняття та класифікація принципів права соціального захисту. • А) загальна • Б) міжгалузеві • В) галузеві та внутрішньогалузеві • 2. Особливості джерел права соціального захисту.

• Право як явище об'єктивної дійсності будується за відповідними принципами, що виражають його сутність та призначення у суспільстві. • Принципи права — це такі засадничі ідеї, вихідні положення, крізь які проявляється зміст права як системи норм 1. Вважається, що ці вихідні положення повинні відповідати характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві. Така залежність зумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи й методи реалізації норм права 2. • Принципи права визначають також шляхи вдосконалення правових норм і є тим самим керівними ідеями для законодавця. • Вони — своєрідна сполучна ланка між основними закономірностями розвитку й функціонування суспільства та правовою системою. • Завдяки принципам права система адаптується до найважливіших інтересів і потреб людини та суспільства, стає сумісною з ним.

• Відомий теоретик трудового права 3. Лівшиць зазначив, що «принципи права охоплюють усю правову матерію — і ідеї, і норми, і відносини — та надають їй логічності, послідовності, збалансованості. • У принципах права ніби синтезується світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Принципи — це свого роду «сухий залишок» найбагатшої правової матерії, її суть, звільнена від конкретики. Принципи відіграють роль орієнтирів у формуванні права» . • Отже, юридичне право не може суттєво відступати від усталених і апробованих постулатів загально соціального права. Зрештою, більшість з них держава закріплює у нормативних актах і вони продовжують свою регулятивну функцію вже як юридичне право.

• Принципи права – керівні засади, ідеї, які зумовлені об’єктивними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст і спрямованість правового регулювання. • Отже принципи (засади) права соціального забезпечення (Синчук, Буряк)— це такі засадничі ідеї, які визначають сутність цієї системи правових норм і спрямовані на створення достатнього рівня правового захисту громадян, що зазнали впливу соціальних ризиків. • Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси комплексу правових норм у конкретній сфері суспільних відносин

Щодо принципів права соціального забезпечення • В науці немає єдності в розумінні категорії «принципи» . Існу ють різні точки зору: одні автори розуміють під принципами пра ва тільки «керівні ідеї» і виводять їх значення із змісту правових норм, інші вважають, що вони обов'язково повинні бути ще й закріплені в цих нормах. Наприклад, на думку І. М, Сироти прин цип може визнаватися правовим, тобто принципом правового регу лювання, лише в тому випадку, якщо він прямо закріплений у нормах права чи безпосередньо випливає з їхнього змісту. Крім того І. М. Сирота вважає, що у змістові поняття «принципи право вого регулювання» повинна відображатися реальна дійсність, а не перспектива розвитку правового регулювання тих чи інших суспільних відносин. • (Див. Сирота І. М. «Право пенсійного забезпе чення в Україні» курс лекцій. К. Юрінком Інтер. 1998, с 44 45). • Правові ідеї і тенденції можуть вважатися основними принци пами права соціального забезпечення лише тоді, коли вони відповідають певним вимогам. Це повинні бути саме такі правові ідеї, що спрямовані на регулювання суспільних відносин в сфері соціального забезпечення. Вони мають відображати принципи політики держави в галузі регулювання поведінки учасників у цих суспільних відносинах. При цьому кожна правова ідея повинна проявлятися у законодавстві про соціальне забезпечення таким чином, щоб бути закріпленою в конкретній правовій нормі безпо середньо або побічно.

Усі принципи можна поділити • 1) загально правові • 2) міжгалузеві • 3) галузеві • Ні в КУ на в законодавстві немає їх переліку • Але в окремих законах виписані принципи окремих правових інтитутів, зокрема загальнообовязкого державного страхування

Загально-правові принципи - Львів • 1) права людини — найвища цінність; • верховенство права; • юридична рівність усіх громадян перед законом і судом; • соціальна справедливість, • пріоритет норм міжнародного права, • гуманізм, законність, відповідальність за вину тощо — визначають регулятивні властивості норм права соціального забезпечення та впливають на характер соціально забезпечувальних правовідносин.

Міжгалузеві - Львів • Принципи соціального права, що більше відомі як міжгалузеві принципи, є свого роду проміжною (сполучною) ланкою між загальноправовими та галузевими принципами. • Вони базуються на перших і виступають основою для формування інших, відображаючи при цьому специфіку всіх галузей, які формують соціальне право загалом. • До них належать такі принципи: право на захист від безробіття; право на охорону здоров'я; піклування держави та підтримка сім'ї, материнства, дитинства; право літніх громадян, інвалідів на соціальних захист; право на захист від злиденності та ін. • На цих принципах ґрунтується усе соціальне право. Вони визначають сутність цієї правової спільності і в той же час виступають основою для виділення з них більш конкретних засад, на яких зрештою формуються окремі галузі, що входять до складу соціального права.

Болотіна Н. Б. Киів • Загальні (галузеві) принципи права соціального захисту як галузі права можна поділити на змістовні та формальні. • Змістовні принципи формулюють загальні засади змісту права на соціальнийзахист. Формальні принципи відображають якість юридичного механізму забезпечення такого права. • До змістовних принципів належать такі: • — всезагальність соціального захисту; • — всебічність (універсальність) соціального захисту; • — рівність прав і можливостей та заборона дискримінації; • — диференціація умов та рівня соціального захисту; • – наукова та економічна обґрунтованість соціальних стандартів; • — незменшуваність змісту та обсягу соціальних виплат і послуг прийнятті нових законів; • — державна гарантованість встановлених прав у сфері соціального захисту.

• До формальних принципів можна віднести такі: • — збереження прав у галузі соціального захисту; • — захист законних сподівань; • — юридичної ясності; • — реальності проголошених прав; • —– судового захисту права людини на соціальний захист

Галузеві принципи – Львівська школа права • До принципів, які визначають сутність та закономірності розвитку права соціального забезпечення України, належать: • — всезагальність права на соціальне забезпечення; • — залежність права на соціальне забезпечення від соціального ризику; • — соціальне страхування; • — гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня життя особи; • — відповідність соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту.

1) Всезагальність права на соціальне забезпечення – основний • Зміст • 1) всі громадяни мають однакові можливості соціального забезпечення їх у разі настання визначених у законодавстві юридичних фактів незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і службового становища, місця проживання, належності до релігії, політичних переконань та інших обставин.

• 2) Іноземці та особами без громадянства мають права на соціальне забезпечення гарантується за умови ї постійного проживання на території України. • Щодо іноземців часто у законах є формулювання якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) • Якщо тимчасосо перебувають – тоді на підставі міжнародних угод, коли Україна і їх учасником або вони можуть отримати таке забезпечення від своїх держав, у громадянстві яких перебувають.

2) Залежність права на соціальне забезпечення від соціального ризику. • 1) нормативного визначення немає, переліку вичерпного теж немає • Болотіна Н. Б. визначає їх такі життєві обставини, які породжують суб'єктивне право особи на соціальне забезпечення. • Ознаки • реальна життєва обставина • яка як така передбачена юиридчними нормами • з появою якої в особи виникає право, яке в сукупності з іншими обставинами вона зможе реалізувати. • Самі по собі соціальні ризики (непрацездатність, хвороба, безробіття) не дають підстав для правового регулювання і створення правових норм. Вони об'єктивно існували з давніх часів, але їм не надавалося жодного юридичного значення, аж поки суспільство не досягло відповідного рівня розвитку, коли настала потреба у їх, так би мовити, узаконенні. Суспільство об'єктивно потребувало захисту від безробіття, нещасних випадків, хвороб тощо. • В результаті цього соціальні ризики дістали належне їм визнання і з'явилася окрема група суспільних відносин, які підпадали під сферу правового регулювання. • Правові норми, що ними впорядковувались такі відносини, потрапили у залежність від соціальних ризиків. Сутність і призначення цих норм, а також тенденції їхнього розвитку стали визначатися характером соціальних ризиків, на яких базувалися суспільні відносини, що потребували правового регулювання. • Тобто принципом права соціального забезпечення вважаються не самі соціальні ризики як об'єктивні явища, а об'єктивно існуюча залежність цієї галузі права від соціальних ризиків. Соціальними ризиками вчені називають такі життєві

3) Соціальне страхування • Йдеться про фінансування соціального захисту • У юридичній літературі соціальне страхування розглядається як одна з організаційно правових форм соціального забезпечення та як окремий інститут права соціального забезпечення. • Зараховувати його до принципів права соціального забезпечення донедавна ніхто з учених не наважувався. І для цього, очевидно, були вагомі причини, оскільки сама система соціального страхування у нашій країні не відповідала міжнародним стандартам, а тому суттєво впливати на характер норм, які забезпечували соціальний захист населення, воно не могло. • Право соціального забезпечення більше залежало від бюджетних асигнувань, які виділялися державою для підтримки соціально незахищених осіб, аніж від соціального страхування. • • Тому й не дивно, що принципом права соціального забезпечення у навчальній літературі ще й досі називають здійснення соціального забезпечення за рахунок державних та суспільних коштів

• Після 1998 року, коли в Україні широкомаштабно розпочався процес реформування державної системи соціального забезпечення і в основу такого забезпечення було покладено загальнообов'язко ве державне та добровільне соціальне і пенсійне страхування, І. М. Сиротою була сформульована система принципів права соціаль ного забезпечення, яка в повній мірі відображує не тільки сього дення, а й майбутнє в розвитку і вдосконаленні цієї галузі права. Це, зокрема: • 1) соціальне забезпечення на умовах обов'язкового страхування всіх працюючих громадян; • 2) багатоманітність форм і видів соціального забезпечення застра хованих працівників ( у всіх страхових випадках); • 3) диференціація підстав і норм соціального забезпечення в за лежності від характеру та тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників; • 4) забезпечення пенсіями і допомогами на рівні прожиткового мінімума; • 5) фінансування соціального забезпечення за рахунок обов'язко вих страхових внесків і недержавних фондів; • 6) здійснення соціального забезпечення органами державного уп равління;

Відмінність від цивільного страхування • 1) Соціальне страхування — це колективна форма захисту людей, які зазнали впливу соціального ризику. • 2) Друга відмінність полягає у правовому забезпеченні захисту людини від ризику. За цивільним правом, при страхуванні передача відповідальності за настання страхового ризику вимагає обов'язкового погодження інтересів обох сторін такої передачі. Зазвичай вона досягається завдяки укладенню цивільно правового договору страхування, який має відповідати вимогам статей 979 999 Цивільного кодексу України. • Натомість соціальне страхування передбачає особисту участь працівників у формуванні страхових коштів, а тому й умови забезпечення з фонду соціального страхування не можуть бути індивідуальними для кожного з них. Вони є однаковими для всіх. Тому умови надання соціальних страхових допомог чітко визначаються законодавством України.

• Разом з тим Н. Б. Болотіна виділяє це принцип як внутрішньо галузевий. • Внутрігалузеві принципи права стосуються певного структурного підрозділу галузі права. Зокрема право соціального захисту в основному функціонує у двох організаційно правових формах – загальнообов’язкового державного соціального страхування і державної соціальної допомоги. Норми, які врегульовують ці відносини, об’єднуються у відносно відокремлені частини, кожна з яких має свої принципи права.

4) Гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня життя особи. • Львів – суперечливий принцип • Вважається, що витоки цього принципу містяться у міжнародно правових документах про права людини. Зокрема, Загальна декларація прав людини (1948) у ст. 25 проголошує, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

• У сфері соціального забезпечення прожитковий мінімум застосовується для • встановлення мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, • допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також інших соціальних виплат, • виходячи з вимог Конституції України та законів нашої держави. Він також має юридичне • значення при визначенні права на призначення соціальної допомоги та державних • соціальних гарантій і стандартів обслуговування й забезпечення у сфері охорони здоров'я, • освіти, соціального обслуговування тощо.

5) Відповідність соціального забезпечення міжнародним стандартам соціального захисту.

Джерела • Отже під джерелами права соціального забезпечення слід розуміти зовнішні форми виразу правових норм у вигляді нормативно правових актів і нормативно правових договорів, які регулюють суспільні відносин, що становлять предмет права соціального забезпечення.

Джерела - особливості • 1) відсутній кодифікаційний акт • Система законодавства у справі соціального забезпечення перебуває у стадії реформування. На сьогодні діюче законодавство характеризується великою нестабільністю. Це своєю чергою призводить до безсистемності і дублювання. У багатьох випадках у різних законах одне і те ж поняття тлумачиться по різному, що утруднює їх застосування. Як приклад, наведемо, те що система державних допомог регулюється понад сотнею нормативно правовими актами, які прийняті на різних рівнях.

По-друге, важлива роль серед джерел права соціального забезпечення належить міжнародним актам. • Держави учасниці Пакту взяли на себе юридичні обов’язки гарантувати кожному право на соціальне забезпечення, в тому числі право на соціальне страхування, а також забезпечити право кожного на відповідний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, тобто достатнє харчування, одяг і житло. • До цієї групи джерел слід віднести, прийняту Радою Європи Європейську соціальну хартію, яка була переглянута у 1996 р. у Страсбурзі. • . Передбачено також право інвалідів на реабілітацію, а також на працевлаштування, право сім’ї на отримання соціальних допомог

• Іншим за значенням джерелом права соціального забезпечення є Конвенція про права дитини. • Ця конвенція охоплює весь комплекс прав дитини: цивільних і соціально економічних. Нею передбачений також механізм контролю над дотриманням взятих державами на себе зобов’язань. Держави учасниці цієї Конвенції визнають за кожною дитиною право користуватись соціальним забезпеченням і право на рівень життя, який необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. За неповноцінними дітьми визнається право на особливе піклування з боку держави з метою забезпечення їм ефективного доступу до послуг в галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я і в результаті – найповнішого включення такої дитини в соціальне життя.

• Велику групу джерел права соціального забезпечення становлять конвенції і рекомендації МОП. Серед них виділяється Конвенція № 102 "Про мінімальні норми соціального забезпечення", яка передбачає виплату таких видів допомог: • – у разі хвороби; • – по безробіттю; • – для громадян пенсійного віку; • – у разі вагітності і пологів; • – по інвалідності; • – у разі втрати годувальника.

• Серед Конвенцій необхідно також відзначити Конвенцію "Про рівні можливості осіб, які обтяжені сімейними обов’язками", "Про професійну реабілітацію інвалідів" та ін. • Важливе місце серед джерел також займають міждержавні дво – і багатосторонні договори, в яких бере участь Україна. Особливе значення належить Угоді "Про гарантії прав громадян держав членів СНД в галузі пенсійного забезпечення".

• По третє, зростає роль актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також актів, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях. Органи місцевого самоврядування приймають нормативно правові акти, якими регулюють окремі питання надання субсидій на житлово комунальні послуги, надання соціальних пільг окремим категоріям населення тощо. Головна мета цих актів – встановити більш високий рівень соціального захисту на територіальному чи виробничому рівнях, а також врегулювати порядок надання окремих видів соціального забезпечення, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів. Зокрема, розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 15 лютого 1999 р. затверджено норми споживання населенням області скрапленого газу, твердого палива, на які нараховується субсидія. • Зростання ролі актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також актів, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях серед джерел соціального забезпечення, зумовлено такими причинами:

• – розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин у справі соціального забезпечення; • – збільшення кількості виплат по соціальному забезпеченню, що здійснюються за рахунок місцевих бюджетів; • – розширенням компетенції роботодавців стосовно здійснення соціальних виплат за рахунок власних коштів.

• По четверте, особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства соціальної політики України. • Це зумовлено тим, що серед основних його завдань є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати праці, пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення. • Міністерство соціальної політики України є головним органом у системі центральних органів державної виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення. Так 22 березня 1995 р. прийнято роз’яснення "Про порядок застосування Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах", яким встановлено особливості застосування цих Списків, у деяких випадках це міністерство приймає акти, яким регулює порядок виплати окремих видів допомог. Так 20 листопада 2000 р. затверджений Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

• Відповідно до своєї компетенції, Міністерство праці і соціальної політики у разі потреби має право видавати спільні акти разом з іншими центральними органами виконавчої влади. Як приклад, назвемо Методику обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, яка затверджена Мінпраці разом з Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Державним комітетом у справах сім’ї та молоді і Державним комітетом статистики. Нормативно правові акти цього міністерства сприяють правильному і однаковому застосуванню законодавства про соціальне забезпечення. • Поряд з цим серед джерел права соціального забезпечення зростає роль і кількість відомчих нормативно правових актів, які приймаються галузевими органами державного управління.

• До актів інших міністерств і відомств відносимо акти Міністерства освіти і науки, Міністерства фінансів, Міністерства охорони здоров’я та інших, які в межах своєї компетенції видають акти про порядок надання окремих видів соціального забезпечення. • По-п’яте, для джерел права соціального забезпечення характерними є акти органів соціального страхування. Це акти, які приймають керівні органи фондів загальнообов’язкового соціального страхування. • Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхові фонди з дотримання вимог законодавства розробляють нормативно правові акти щодо порядку складання і виконання бюджету, здійснення платежів, проведення бухгалтерського обліку і звітності та інші документи, що стосуються їхньої діяльності. Серед вказаних нормативно правових актів назвемо інструкції: "Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України" (затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 р. ); "Про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України" (затверджена правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 квітня 2001 р. ); "Про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності" (затверджена постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р. ).

• Цими нормативно правовими актами врегульовано питання реєстрації та обліку платників відповідних страхових зборів, порядок обчислення і строки сплати страхових зборів, порядок притягнення до відповідальності та обчислення сум штрафних санкцій за порушення порядку сплати зборів, а також порядок здійснення контролю за сплатою страхових зборів. Страхові фонди також у межах своєї компетенції приймають акти, якими встановлюють розміри страхових допомог. Низку нормативно правових актів страхові фонди, зокрема Пенсійний фонд України, приймають разом з Міністерством праці та соціальної політики України.

• По-шосте, для джерел права соціального забезпечення характерною є галузева спрямованість. Це зумовлено браком єдиного кодифікованого акта на зразок основ законодавства чи кодексу. • Особливостями джерел права соціального забезпечення є поділ на загальні і спеціальні. До першої групи віднесемо нормативно правові акти, які регулюють відносини стосовно надання окремих видів соціального забезпечення. Вони регулюють порядок надання різних видів соціального забезпечення для всіх громадян, які цього потребують, або їх окремих категорій. Серед них виділимо загальні закони, які регулюють соціальне забезпечення всіх громадян. До спеціальних джерел права соціального забезпечення віднесемо такі нормативно правові акти, які регулюють соціальний захист окремих категорій населення. Співіснування в праві соціального забезпечення загальних і спеціальних норм віддзеркалює особливості співвідношення єдності і диференціації правового регулювання відносин соціального забезпечення.

• Головна маса джерел права соціального забезпечення регулює лише певну групу відносин, якогось виду соціального забезпечення. • Інша група джерел конкретизує конституційні положення про гарантії забезпечення права громадян на соціальне забезпечення. Мова йде про нормативно правові акти, які регулюють відносини у галузі соціального страхування. • Кодифікованим актом, який регулює відносини у цій сфері є Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. • Вони закріпили поняття, види і принципи соціального страхування, визначили суб’єктів цих правовідносин, врегулювали їх правовий статус, а також встановили умови отримання виплат та інших видів забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. У розвиток і для конкретизації положень основ прийняті закони, які регулюють окремі види соціального забезпечення. • Інша група джерел регулює порядок визначення розміру окремих видів забезпечення з тим, щоб реалізувати конституційне положення про забезпечення рівня життя, не нижче від прожиткового мінімум. Серед них центральне місце належить закону "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 р. Він регулює види, принципи і порядок визначення соціальних норм і нормативів, на базі яких визначаються рівні мінімальних розмірів пенсійного забезпечення, соціальних допомог, розмірів інших соціальних виплат, що забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Положення даного закону конкретизуються у Законах України "Про мінімальний споживчий бюджет", "Про межу малозабезпеченості", "Про прожитковий мінімум".

• По-сьоме, особлива роль серед джерел права соціального забезпечення належить законам про державний бюджет на поточний рік. • Законом України "Про державний бюджет на 2003 рік" Кабінету Міністрів надано право протягом 2003 року збільшувати встановлений законом рівень забезпечення прожиткового мінімум, виходячи з фінансових ресурсів держави [5]. Таке право надавалось і законами про державний бюджет минулих років. • По-восьме, джерела права соціального забезпечення характеризуються значним ступенем диференціації у правовому регулюванні окремих видів соціального забезпечення залежно від попередньої діяльності осіб, яким надається соціальне забезпечення, від суб’єктів, які потребують окремих видів соціального забезпечення. Диференціація джерел права соціального забезпечення зумовлена неоднорідністю відносин, які становлять його предмет, а також суб’єктним складом. Право соціального забезпечення в умовах переходу до ринкових відносин характеризується дуже складною системою джерел права, що зумовлено характером правового регулювання цієї галузі права [6, с. 60]

• Характеризуючи джерела права соціального забезпечення не можна обминути рішення Конституційного Суду України. В теорії права немає єдиної думки щодо їхньої правової природи. У той же час необхідно відзначити, що до компетенції Конституційного суду України віднесено прийняття рішень про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У тому випадку, коли ці акти або їхні окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття рішення про їх неконституційність. До компетенції Конституційного суду віднесено також офіційне тлумачення Конституції і законів України, що сприяє їхньому правильному застосуванню. Саме у цьому аспекті необхідно розглядати рішення Конституційного суду у справі про зону відчуження, у якому він тлумачив поняття "зона відчуження", яке вживається у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

• Джерела права соціального забезпечення класифікують за різними критеріями. : • 1) за сферою дії нормативно правові акти поділяємо на централізовані і локальні. До централізованих відносимо закони, угоди, постанови Кабінету Міністрів, нормативно правові акти міністерств і відомств. До локальних відносимо нормативно правові акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно правові акти, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях; • 2) за видами відносин, які вони регулюють – такі, що регулюють відносини за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, за пенсійним забезпеченням, за наданням страхових і державних допомог, за наданням пільг і за соціальним обслуговуванням; • 3) за суб’єктами, які потребують окремих видів соціального забезпечення – жінки, інваліди, літні люди, ветерани праці, ветерани війни та ін.

• Проте найпоширений поділ джерел права соціального забезпечення за їхньою юридичною силою на закони і підзаконні нормативно правові акти. Закони своєю чергою поділяємо на загальні (про державну службу, про статус суддів) і спеціальні (про пенсійне забезпечення, про державну допомогу сім’ям з дітьми). Підзаконні акти своєю чергою поділяються на акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно правові акти локально правового характеру. • Джерела права соціального забезпечення класифікують також за видами соціального забезпечення, за організаційно правовими формами соціального забезпечення та за іншими критеріями.