Підготували учні 10 А класу Хустської ЗОШ

Підготували учні 10 – А класу Хустської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 Штефуца Михайло , Ярема Олександр , Летка Діана , Богоста Марина , Копішера Наталія.

Проголошення радянської влади в Україні Провал спроби більшовиків наприкінці жовтня збройним шляхом захопити владу в Україні змусив їх змінити тактику. Вони взяли курс на усунення УЦР шляхом її переборення на Всеукраїнському з'їзді рад. 6 грудня 1917 р. об'єднаний виконком київських рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукраїнського з'їзду рад. На з'їзд запрошувались представники губернських, міських і повітових рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Норми представництва були розроблені так, щоб найбільше делегатів було від рад, що знаходились під впливом більшовиків. У цей час, на противагу більшовикам, УЦР готувала вибори до Установчих зборів на основі загального, рівного виборчого права з таємним голосуванням і додержанням принципу пропорційного представництва. Використовуючи політичні методи боротьби за владу, більшовики не забували про збройні сили. У Києві було створено Військово-Революційний Комітет (ВРК), який готував нове повстання. Але завдяки рішучим діям дивізії під командуванням О. Павленка більшовицькі частини були роззброєні і відправлені до Росії.

Коли робота оргкомітету Всеукраїнського з'їзду рад наблизилась до кінця, то виявилось, що у Києві зберуться не всі делегати. Не рахуючись з оргкомітетом, есероменшовицький виконком рад Донецько-Криворізької області призначив приблизно в цей же час свій з'їзд у Харкові. Спочатку УЦР ігнорувала Всеукраїнський з'їзд у Києві, але за тиждень до нього змінила свою позицію, розіславши на місця лист з вимогою направити на з'їзд якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин. На з'їзд у Київ зібралось понад 2 тис. делегатів, серед яких більшовиків було близько 100. З'їзд у Києві однозначно висловився за підтримку УЦР. Більшовики, усвідомивши свою поразку, разом з лівими есерами, кількома українськими соціал-демократами, деякими безпартійними делегатами (всього 127 чол. ) вирішили продовжувати роботу в Харкові. Вони об'єдналися з делегатами обласного з'їзду Рад Донбасу та Криворіжжя і проголосили початок роботи першого Всеукраїнського з'їзду рад. На ньому були представлені всього 82 ради. Делегатів від селянства, яке становило 3/4 населення України, майже не було.

Перший Всеукраїнський з'їзд рад працював 11— 12 (24— 25) грудня; більшістю голосів він висловився за встановлення радянської влади і проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів ("Радянська УНР"). З'їзд закінчив свою роботу обранням Центрального виконавчого комітету (ЦВК) у складі 41 чоловіка (з них 35 більшовиків). Головою ЦВК було обрано українського соціал -демократа Є. Медведєва. ЦВК затвердив перший радянський уряд України — Народний Секретаріат. До його складу увійшли С Бакинський, Є. Бош, В. Затонський, Ю. Коцюбинський, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник та ін. Кілька місяців уряд не мав голови. На його засіданнях головувала Є. Бош. Народний Секретаріат відразу ввів заборону на вивіз хліба до Росії і опублікував постанову про недійсність усіх постанов Генерального Секретаріату.

Поряд з війною декретів розгорталась збройна боротьба. Ще 4 (17) грудня 1917 року Раднарком за підписом Леніна і Троцького надіслав ультиматум УЦР, в якому містились такі вимоги: Ш відмовитись від спроби дезорганізації спільного фронту; Ш без згоди верховного головнокомандуючого Раднаркому не пропускати ніякі війська, що йдуть у бік Дону та Уралу; Ш пропустити більшовицькі війська на південний фронт для боротьби з Каледіним; Ш припинити всякі спроби роззброєння радянських військ. У разі невиконання вимог Раднарком вважатиме УЦР в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні. 20 грудня 1917 року УЦР відхилила ультиматум. Скориставшись цим як приводом, на Україну рушила 30 -тис. армія на чолі з Антоновим-Овсієнком, О. Єгоровим, Т. Берзіним, М. Муравйовим, М. Кудинським. Наприкінці грудня більшовики захопили Харків, Полтаву, Чернігів.

Загальна чисельність радянських військ на Україні складала понад 100 тис. чол. їм протистояли війська УЦР (близько 15 тис. чол. ). Розуміючи свою безпорадність, УЦР намагалась якнайшвидше укласти мир з центральними державами, а 22 січня 1918 р. прийняла VI Універсал. Незважаючи на героїчний опір захисників України, 8— 9 лютого 1918 р червоноармійці вступили до Києва. Перший прихід більшовиків до влади в Україні супроводжувався масовими виявами "червоного терору". Влада рад утверджувалася розстрілами. Лише в Києві радянські війська під командуванням колишнього полковника царської армії М. Муравйова знищила до 5 тис. чол. Це, зрозуміло, не привертало народ України до нової влади.

Українське суспільство залишилось загалом пасивним у протистоянні між УЦР і Раднаркомом. Не виявило воно активності спочатку і в боротьбі проти німецьких окупантів. Народний Секретаріат закликав 23 лютого 1918 р. захищати російську революцію; про українські національно-державні гасла забули. Ключові дати 4 (17) грудня 1917 р. - ультиматум Раднаркому ; 12 (25) грудня 1917 р. - проголошення радянської влад в Україні

Утворення Генерального секретаріату Оголошенням Універсалу Центральна Рада брала на себе держави! функції. Українська громадськість визнала це і почала звертатися до "незаконного" з точки зору Тимчасового уряду органу з різноманітними справами. Щоб упоратися з цим, Рада мусила утворити виконавчий орган ще не визнаної влади. Перший у XX ст. український уряд очолив В, Винниченко. Він же взяв на себе обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ. Генеральним писарем став П. Христюк, генеральним секретарем фінансів — X. Барановський, секретарем міжнаціональних справ — С. Єфремов, секретарем військових справ — С. Петлюра, секретарем земельних справ — Б. Мартос, секретарем судових справ —В. Садовський, секретарем продовольчих справ —М. Стасюк, секретарем народної освіти — І. Стешенко.

Український есер Павло Анікієвич Христюк народився в ¡ 880 р. на Кубані в родині заможного козака. Навчався у Київському політехнічному інституті, потім працював за кордоном у газеті "Рада". Брав активну участь у кооперативному русі. Христофор Антонович Барановський, 1874 р. народження, походив із селян Київської губернії. Він не мав спеціальної освіти, але показав себе талановитим фінансистом на посаді директора Київського кооперативного банку. В політичному житті раніше участі не брав. Сергій Олександрович Єфремов народився у 1876 р. в сім'ї священика на Київщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету, активно співробітничав в українських виданнях, успішно займався науковою роботою в галузі історії української літератури. Кар'єра вченого не перешкодила йому брати участь у політичній боротьбі. Багато разів ув'язнювався царськими властями, був одним із засновників Української радикально-демократичної партії й Товариства українських поступовців, згодом став соціалістом-федералістом. Борис Михайлович Мартос народився у 1881 р. Походив із старовинного козацько-дворянського роду на Лубенщині. Після закінчення історико-філологічного факультету Харківського університету вчителював, брав участь у кооперативному русі, служив у Полтавському губернському земстві на посаді інспектора кооперації. Належав до Революційної української партії (РУП), потім став членом УСДРП.

Валентин Васильович Садовський, 1884 р. народження, був сином священика на Волині. Закінчив юридичний факультет Київського університету і політехнікум у Санкт-Петербурзі. Працював адвокатом у Києві, брав участь у політичному житті як член УСДРП. Микола Матвійович Стасюк був сином чиновника у. Катеринославській губернії. Вчився у Гірничному інституті в Санкт-Петербурзі, але курсу не скінчив. У 1905 р. поїхав на Катеринославщину, взявся за організацію селянських спілок, за що відсидів рік у в'язниці. Потім працював у кооперативних установах Катеринослава і Києва. Іван Матвійович Стешенко народився у 1873 р. в козацькій сім'ї на Полтавщині. Закінчив історикофілологічний факультет Київського університету. Вчителював, але за участь у нелегальних українських гуртках його позбавили права викладати і виселили з Києва. У 1906 р. знову повернувся в Київ, займався викладацькою і науковою роботою. Активної участі в політичному житті не брав, хоча був членом УСДРП.

Незважаючи на те, що в українському політичному житті на передній план відразу висунулася есерівська партія, у першому складі уряду Центральної Ради переважали соціал-демократи. На відміну од есерів, партія Винниченка і Петлюри мала в своєму розпорядженні великі інтелігентські сили. Формування уряду за професійною ознакою, тобто включення до його складу найбільш кваліфікованих і досвідчених спеціалістів у такій ситуації сприяло посиленню політичних позицій соціал-демократів в українському русі. Однак значення цього фактора послаблювалося суперництвом усередині УСДРП, яке найбільше проявлялося в тертях між Винниченком і Петлюрою. Наприкінці червня відбулися зміни в керівництві Центральної Ради. Замість Винниченка і Єфремова, які пішли в уряд, заступниками голови було обрано есера М. І. Шрага, соціалдемократа С. Ф. Веселовського, трудовика Ф. І. Крижановського і соціаліста-федераліста А. В. Ніковського.