Підготували учениці 6 -А класу Лунга Дарія Мінаєва

Підготували учениці 6 -А класу Лунга Дарія Мінаєва Любов

Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73 -річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури і навіть серед трьох претендентів на цьогорічну Володимир Рутківський за своїм Шевченківську премію значиться його ім’я. робочим столом

Але навіть не цей факт є знаковим у долі Володимира Рутківського: чимало письменників таки встигли отримати лавровий вінок на лисіючу голову перед закінченням життєвого шляху. Вражає інше: що в такому поважному віці письменник і далі творить вартісні книжки. Причому найкращі з творчого доробку – „Потерчата”, „Джурихарактерники”, „Джури і підводний човен”.

Але ж за своїм мисленням Рутківський – чистий гуманітарій, тож пройшовши через коловорот заводів і цехів, усе одно дивним чином опинився на Одеському обласному радіо. Пояснення просте: кмітливий і непосидючий хлопчина спочатку носив свої дописи журналістам, поки ті не переконали його змінити заводський халат на мікрофон. У 1968 році Володимир Рутківський стає новинарем, веде щотижневі програми. Однак це вже була робота зі словом, щоденне знайомство з різними людьми, яка -не-яка творчість.

Рутківський потрапив у „чорний список”. Другу збірку «Плоти» вилучили з бібліотек, а третю, «Експромт» , — із видавничого плану на 1970 рік. Довкола поета запанувала задушлива атмосфера. Виручив Борис Олійник, який із симпатією ставився до одесита. „Старий, тікай із Одеси, поки не сталося найгіршого”, — порадив він і допоміг у 1973 році вступити на дворічні Вищі літературні курси у Москві.

Словниковий диктант Вовкула ка -- міфічна істота, людина, що перекидається на вовка, або перетворена у вовка, тобто перевертень. Вірування у вовкулак були свого часу поширені по всій Європі, включаючи й Україну. У «Слові о Полку Ігоревім» згадується що князь Всеслав Полоцький вмів перекидатися на вовкулаку. У «Лісовій Пісні» Лесі Українки на вовкулаку перекинувся (був звернений чарами) Лукаш. Родичем вовкулаки вважається стрига.

Пікантропи, Волколаков, Вервольф, танукі, кіцуне, аніото, Лугар … яких тільки різновидів перевертнів немає в міфології різних народів. Згідно з народним повір’ям, перевертень – це або людина, що вміє перетворюватися на тварину, або тварина, яка може приймати людську подобу.