Підготувала Студентка групи Г-32 Тимків Ірина Музей-заповідник Козацькі

Підготувала Студентка групи Г-32 Тимків Ірина

Музей-заповідник“Козацькі могили"

Далеко від шуму і суєти великих міст, в одному з найзатишніших куточків Українського Полісся, на перетині Рівненської і Волинської областей знаходиться три населених пункти Острів, Пляшева і Берестечко. А між ними національний пантеон“Козацькі могили“.

Національний історикомеморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» , відомий також як «Козацькі Могили» комплекс пам'яток в селі Пляшева Рівненської області, місце вшанування пам'яті тисяч козаків і селян, що брали участь у Берестецькій битві 1651 року під час національновизвольної війни під проводом Богдана Хмельницького

Битва під Берестечком - одна з найбільших битв часів Б. Хмельницького, яка тривала з 28 червня по 10 липня 1651 р. з союзниками кримськими татарами проти Речі Посполитої під командуванням Яна Казимира ІІ.

Битва під Берестечком відбулась поблизу міста Берестечко, сіл Пляшева, Острів, Солонів, Рідків, Митниця. Козаки, селяни зійшлися у смертельному бою з поневолювачами рідної землі —польською шляхтою.

Комплекс заповідника в основному був створений до 1914 року. У 1912 році на острів Журавлиха перенесли з села Острова дерев'яну церкву св. Михайла, пам'ятку XVII ст.

Основою меморіального комплексу став збудований у 1910 -14 роках Свято-Георгіївський собор.

Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких Могилах розміщений на місці славного бою під Берестечком, в якому захищалися честь та слава українського народу, де було виявлено виняткову мужність та відвагу.

За задумом архітекторів, площа перед собором мала слугувати місцем масових молебнів, тому його фасад являє собою іконостас під відкритим небом.

Простір над іконостасом заповнює картина Івана Їжакевича "Голгофа". Під іконами видно георгіївські хрести - у 1914 році цар надав трьомстам полеглим козакам звання георгіївських кавалерів.

Ліворуч від входу – розташована Михайлівська церква, перенесена у 1912 році з сусіднього села Острів. Вона побудована у першій половині 1600 -их, і є легенда, що саме в ній молився напередодні битви Богдан Хмельницький. Це навряд чи відповідає дійсності, бо у Хмельницького була похідна церква в наметі, до того ж плисти до сільського храму довелося б човном, через заплаву Пляшівки.

У Михайлівській церкві зберігся дерев’яний іконостас XVII-XVIII ст. – пам’ятка сакрального живопису, один з небагатьох, який зберігся з того часу. Іконостас вражає своїм мистецьким виконанням: прикрашений мереживом дерев’яної позолоченої та посрібленої різьби, він виготовлений руками народних умільців.

Михайлівська церква з’єднана з козацькою усипальницею, що знаходиться під зовнішньою солією Георгіївського храму, підземною 50 метровою галереєю. За польського володарювання (1921 -1939 рр. . ) підземні ходи та усипальниця були замуровані.

Центральна споруда духовномеморіального комплексу та власне монастиря на Козацьких Могилах є Георгіївський собор, який розташовано в самому центрі о. Журавлиха, на штучно насипаному підвищенні.

Собор має три поверхи, на кожному з яких розміщено окремі приділи: підземний – на честь великомучениці Параскеви, середній – на честь великомученика Георгія Побідоносця, і верхній (на хорах) – на честь св. Бориса і Гліба. Приділи розміщено один над одним, що є унікальним у церковній архітектурі.

Сучасний Георгіївський приділ (центральний) спочатку було задумано як великий вівтар, у якому могли служити до двохсот священиків, а на західному фасаді собору було облаштовано зовнішній іконостас. Самим же храмом ставала велика площа перед собором, на якій вміщалися десятки тисяч людей, які щорічно збиралися на заупокійний відпуст у 9 -у п’ятницю після Пасхи. Перед собором – велика солія, над якою здіймається скляна частина козацької гробниці, де можна побачити козацькі кістки.

Примітним є те, що склепіння вівтарної частини храму та деякі стіни мають в собі закладені гільзи бойових снарядів поч. ХХ ст. , що було військовим символізмом для єднання сучасного військового духу з пам’яттю про героївкозаків. У храмі також є благодатні ікони Божої Матері. Борисоглібський (приділ) храм, який знаходиться на хорах Георгіївського собору, має оригінальний та неповторний інтер’єр. До нього ведуть масивні кам’яні сходи з двох боків, які начебто знаходяться у двох баштах – з північного та південного боків Георгіївського собору, які зовні вписані у загальний об’єм і з’єднують усі три поверхи собору.

Параскевський приділ – «теплий» , або, як ще його називають, «нижній» монастирський храм, що знаходиться в підземній частині Георгіївського собору і саме з нього у червні 1910 р. почалося будівництво храмуусипальниці. В день освячення в усипальницю, яка вже була підготовлена з західного боку Параскевського храму, офіцери 12 Донського козачого полку встановили домовину з останками героївкозаків, які першими були виявлені під час розкопок неподалік сусіднього с. Острів – в урочищі Монастирщина. Пізніше козацькі кістки, що знаходили в окрузі, докладали в усипальницю, де вони знаходили останній довічний спочинок.

Церква Параскеви з’єднана з приміщенням усипальниці, а також зі склепінням, під яким встановлено саркофаг з козацькими кістками. Цей саркофаг можна побачити перед зовнішнім іконостасом Георгіївського храму

Підземна козацька усипальниця являє собою велике арочне прямокутне приміщення з двома маленькими віконцями під склепінням, які освітлюють білі масивні стіни. Усипальниця примикає до західної стіни Параскевського храму і з’єднана з ним двома проходами. Місце останнього земного притулку героїв-козаків знаходиться під зовнішньою солією Георгіївського храму, на якій у 9 -у П’ятницю після Пасхи та у Неділю всіх святих землі Української відбуваються щорічні урочистості просто неба.

Загалом у гробниці поховано останки більше сотні козаків 90 з них знайшов археолог Ігор Свєшніков.

Вшанування пам’яті полеглих козаків останніми роками відзначається на найвищому церковнодержавному рівні, як це й було задумано ініціаторами створення меморіального комплексу. Одне з намасовіших православних богослужінь в Україні традиційно очолює Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України, якому співслужать архиєреї та десятки священиків. У ці дні монастир відвідують десятки тисяч прочан.

Цікавим є музей, досить широко висвітлює результати багаторічних розкопок.

Зразок вітрини в музеї

Мортира 1556 року

Стволи і замки мушкетів. Унизу сережка, знайдена на переправі біля голови загиблого донського козака. Подібної форми прикраса нібито означає, що її власник народився від полоненої туркені

Пістоль

Порохівниця

Постоли Побутувала думка, що селяни в Україні ходили в солом'яному взутті, але воно виявилося шкіряним

Ножі, за Свєшніковим: "бойові, робочі, столові"

У 1991 р. на Козацьких Могилах урочисто відзначалися 340 -і роковини битви. Тоді ж на місці козацького бойового табору відкрито пам’ятник її учасникам, а постановою уряду територію битви оголошено державним заповідником.

Заплава Пляшівки була осушена під час торфорозробок. 360 років тому звідси аж до високого правого берега річки (порослий лісом) замість зеленого лугу було болото.

Козакова яма - озерце посеред болотяної заплави, де один з останніх козаків боронився з човна. Спершу три години відстрілювався з мушкета, потім (маючи 14 ран!) захищався косою, а на пропозицію самого короля скласти зброю відповів, що за життя уже не дбає.

Серед результатів Берестецької битви для Речі Посполитої знаковими було два моменти. По-перше, шляхта переконалася, що може безкарно дезертирувати з королівського війська. По-друге, саме після Берестечка у березні 1652 року шляхтич Владислав Сицінський, використовуючи своє право вето, вперше зірвав сейм, на якому обговорювалися наслідки битви. Через 100 років право вето використовуватимуть імперії - сусіди Польщі - щоб паралізувати державну діяльність. Але це вже інша історія

Зараз села Пляшева та Берестечко процвітають і приваблють до себе своєю надзвичайною сторінкою в історії Украни, гарною природою та щирими, простими людьми. Великою пошаною для жителів сіл є Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» , з яким тісно пов’язана історія самих сіл. З кожним роком збільшується потік відвідувачів до музею народної слави. Сюди приїздять з різних куточків світу: Чехословаччини, Польщі, Канади, США, Італії та інших країн. Цей маленький куточок раю на Землі – джерело нашої пам’яті, торжество нашої віри в Бога та прояв любові до рідної України. Тому ми маємо це зберегти для своїх дітей та нащадків.