Персько-таджицька лірика
РУДАКІ (приблизно 858— 941 рр. ) Поет був прихильником фольклорних жанрів, епічних мотивів, міфічно- казкових образів стародавньої іранської культури доісламського періоду. Хоча чотиривірші – рубаї існували в іранській писемній літературі і до Рудакі, однак його внесок в обробку цієї малої жанрової форми дуже суттєвий. Рудакі, разом із талановитою плеядою молодих учнів, розвивав свою естетику вірша, створивши так званий «хорасанський» стиль.
Він приніс у поезію і свіжість ранішньої роси» , і «шерехатість полови, розсипаної на току» , і «важку селянську думу про врожай» . Поет не пристосовувався до існуючих канонів панегіричної поезії, а творив свою, для якої зразком була народна пісня, недаремно у молоді роки він сам був народним співцем і музикантом. Естетика простого і звичайного, де зміст і форма зливаються в єдине ціле, стали сутністю його поезії. Із стародавньої іранської традиції він шле у структуру вірша зриму симетричність, універсальну поляризацію, вагомість і особливу музичну ясність. Завдяки цьому, наприклад, рубаї поета досягли поетичної завершеності і виразності, незважаючи на мінімальний обсяг чотиривірша. Рудакі шліфував кожний бейт, перетворюючи його у самостійний викінчений твір:
Рудакі дуже рано пізнав смак слави та щастя поета, що співає для свого народу. Його вірші любив простий люд. їх вивчали напам'ять, передавали із уст в уста. Дуже популярною серед народу була, наприклад, газель, створена ще зовсім молодим поетом: Жартуй із милою, часу не гай, Бо світ наш — тільки сон, не забувай. Прийдешньому радій, а що було — -^ Те викресли із пам'яті — та й край. Зі мною люба дівчина моя, Місяцевида гурія, мій рай. Щасливий той, хто їв і роздавав, Нещасний, хто згноїв свій урожай. Як жаль, що світ наш — тільки сон і дим! Тож пий вино й про завтра не гадай!
Я між поетів найбагатший І найбистріший на слова. Як схочу, то в руках у мене І мертвий камінь заспіва. Без діла не дармуй, життя свого не гай, Живи роботою, за неї вболівай! Малим задовольняйся, душею не криви, Будь вільний, нахилять не квапся голови
Розбив ти келих мій, о невблаганний Боже! Замкнув ти вхід мені у рай жаданий, Боже! На землю вилив ти вологу пурпурову! Чим хочеш присягну, що ти… ти п'яний, Боже! то ремісником, який, дико шаленіючи, знищував діло рук своїх, О Майстре, нашого життя первопричина! Чом стільки має вад твій первотвір — людина? Як добре виліпив, навіщо розбиваєш? А вийшла помилка — чия ж у тім провина? то навіть деспотом; порядок, встановлений ним на землі — досить несправедливий: Чому, о небеса, у недотепи-скнари Є лазня, млин і сад, є табуни й отари, А праведному й корж нелегко дістається? Не шани варті ви, а злого глуму й кари!
Довгий час датою смерті Омара Хайяма вважався 1123 рік. На цій могилі у 1934 р. на кошти, зібрані пошановувачами творчості Хайама у різних країнах, був встановлений обеліск. Напис на обеліску виголошує: МУДРЕЦЬ ОМАР ХАЙЯМ Смерть мудреця 516 р. хіджри за місячним календарем.
Гафі з (Хафіз, Гафез, Гафіз Ш(и/і)разький; літературний псевдонім Мохаммеда Шамседдіна або Шамс ад-діна Мухаммада; персидською. ﺣﺎﻓﻆ ﻣﺤﻤﺪ ﺍﻟﺪیﻦﺷﻤﺲ ﺧﻮﺍﺟﻪ ; ﺷیﺮﺍﺯی народився близько 1325 в Шіразі, помер у 1389 чи 1390, там же) — перський і таджицький поет, народний співець
Газе ль (від араб. — ліричний вірш) — ліричнийй вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов'язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га і т. п. Викінчені за думкою строфи не пов'язані між собою фабулою, їх об'єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім'я (літературний псевдонім). Основний зміст газелі — любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими в алегоріях.
Ця форма як відгалуження касиди виникла у 7 ст. в арабській та перській поезії, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах (Сааді, Гафіз, Джамі, Навої, Рудакі та ін. ), вплинувши на індійську та уйгурську. Європейський читач вперше познайомився з газеллю в латиномовній інтерпретації Т. Гайда (1767). Першим до газелі в Європі звернувся Й. -В. Ґете, котрий написав свій «Західносхідний диван» . Газелі зустрічаються і в доробку українських поетів (І. Франко, В. Поліщук, Д. Павличко та ін. ). У творчості А. Казки ця віршована форма зазнала певної зміни (зокрема, не вживається сфрагіда), а після монорими застосовоно рефрен.
Після повалення й ув'язнення Мубариза його ж власним сином шахомм Шуджа, Гафіз знову отримав посаду придворного поета. Однак невдовзі він відійшов від двору, відчувши небезпеку, й перебрався до Ісфахану. Коли Гафезу було 52 роки, шіразький шах запропонував йому повернутися до двору. Помер Гафез у віці бл. 70 років і був похований у саду Мусалла в Ширазі. Його усипальниця-мавзолей майже відразу стала місцем постійного паломництва охочих схилитися перед могилою славетного поета.
ВИСНОВОК • Світ – це море. Плисти бажаєш – Збудуй судно з добрих справ Рудакі • Схід… Незвичайний, таємничий. Зі своїми суворими законами, мечетями, з казковим багатством султанів, з загадковими красунями , великою мудрістю, своєрідною культурою. Підготувавши комп’ютерну презентацію, я відкрив для себе про життя і творчість Рудакі, Омара Хайяма, Гафіза, читав і аналізував рубаї, газелі, бейти. Перегорнуто ще одну сторінку чарівного світу східних поетів. Ця поезія нагадує дивні казки Шехерезади, які завжди цікаво слухати, бо душа сповнюється світлом, радістю, оптимізмом.
Скачать презентацию Персько-таджицька лірика РУДАКІ приблизно 858 941 рр
cf6748276bb6ea3195603bac135a4220.pptx