Павло Григорович Тичина 1891 -1967 Найбільше

Зарегистрируйтесь, чтобы просмотреть полный документ!

Павло Григорович Тичина (1891 -1967)

«Найбільше і найдорожче добро, жива сходинка людського духу, його багата скарбниця, в яку він складає і своє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» . П. Мирний

Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми. Павло Григорович Тичина - поетичний геній XX століття - народився 11 січня (23 січня за новим стилем) 1891 року в селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (нині Бобровицького району Чернігівської області). 15 січня (27 січня за новим стилем) Павла охрестили (ще донедавна ця дата помилково вважалася днем його народження). Батько Павла — Григорій Тимофійович Тичина (1850— 1906) — був сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти. Поет згадував:

«У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев'яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по десять або ж по дванадцять учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати» . Мати — Марія Василівна Тичина. У Павла Тичини було п'ять сестер — Єфросинія, Поліна, Оксана , Олександра , Наталія і чотири брати — Михайло, Іван, Євген і Костянтин (помер дитиною).

Як зазначає у біографічному нарисі про поета літературознавець Леонід Новиченко, «суворість зашарпаного злиднями батька, нерідкі спалахи його гніву (що не завадило, однак, синові зберегти про нього пам'ять як про справедливу й гарну в своїй основі людину) пом'якшувалися сердечною і розумною добротою Марії Василівни — матері поета» . Спочатку Павло вчився в земській початковій школі (її в Пісках відкрили 1897 року). Його вчителькою була Серафима Миколаївна Морачевська. За добре навчання вона подарувала Павлові декілька українських книжок. Серед них «Байки» Леоніда Глібова, оповідання Марії Загірньої (Грінченко) про шахтарів — «Під землею» . Першій учительці поет присвятив поему «Серафима Морачевська»

1900 року 9 -річний Тичина, успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотній грамоті новачків. У такий спосіб Тичина навчав нот свого брата Євгена, а також майбутнього хорового диригента Григорія Верьовку. У червні 1906 року помер батько Павла Тичини. Від 1906 року Павло Тичина пише вірші — почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш Тичини — «Синє небо закрилося…» — датовано 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся про цей вірш: «Подивишся — аж смішно» .

1907 року Павло закінчив училище. Після цього в нього був єдиний, по суті, шлях продовжити освіту — в семінарії. Тож у 1907 — 1913 роках Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. У старших класах він пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука. Він також увів Павла Тичину в коло чернігівської інтелігенції. Товаришем Тичини в семінарії був Василь Елланський — майбутній поет Василь Еллан-Блакитний. Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911 року. 1912 року в № 1 журналу «Літературно-науковий вісник» уперше надруковано твір Тичини. Це був вірш «Ви знаєте, як липа шелестить» . 1913 року Тичина опублікував три оповідання — «Спокуса» (в газеті «Рада» від 17 жовтня), «Богословіє» (в газеті «Рада» від 6 листопада) та «На ріках вавілонських» (в № 3 журналу «Світло» ), які й стали його своєрідним прощанням з бурсацькою та семінарською юністю.

У 1913— 1917 роках Павло Тичина навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913— 1914), помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського (1916— 1917). Улітку підробляв у статистичному бюро чернігівського земства. Так, улітку та восени 1914— 1916 років Тичина працював роз'їздним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорних записів. Згодом Тичина працював завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада» (1917) і відділу поезії журналу «Літературнонауковий вісник» (1918— 1919), головою української секції Всеукраїнського видавництва (1919), завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру.

Почавши поетичну творчість, Тичина в Києва першого року державного відродження України закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети» , у якій він дав своєрідну українську версію символізму, створив власний поетичний стиль, який здобув власну назву — «кларнетизм» . Перебуваючи в центрі революційних подій, Тичина написав книгу. Тому, що він стояв тоді понад партійними ідеологіями, йому вдалося дати в «Сонячних кларнетах» автентичний естетичний відбиток відродження своєї країни. 1923 року він переїздить до Харкова, входить до літературної організації «Гарт» , а в 1927 — до ВАПЛІТЕ, що під проводом М. Хвильового намагалась протистояти великодержавному шовінізмові ЦК ВКП(б). За належність до цієї організації та твір «Чистила мати картоплю» Тичину гостро критикували, звинувачуючи в «буржуазному націоналізмі» . Відкинувши ці звинувачення, він на деякий час замовк, а на ворожі чутки про його «кінець» відповідав: «… для них кінець, а для мене тільки початок. Я стільки нового зараз знаю (не вичитаного, ні!), що, може вчетверо окріп» (з листа до М. Могилянського).

Там же в Харкові в цей час він працює в журналі «Червоний шлях» , багато пише, вивчає вірменську, починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем заснованої в тодішній українській столиці Асоціації сходознавства. Помітне місце серед них посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки «Магістралями життя» , «В армії великого стратега» , посмертно видані «З минулого — в майбутнє» , «Читаю, думаю, нотую» ) і досить об'ємні матеріали щоденниково -мемуарного характеру (видання 1981 року «З щоденникових записів» та інші). Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Олександр Блок.

Однак творчість П. Г. Тичини й після цього не вписується в прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу» , «Геть брудні руки від України» (1943) та деякі інші. Незважаючи на згубний для творця вплив тоталітарної системи, П. Г. Тичина в галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис. За життя він встиг звідати не тільки розчарування, а й щиру дружбу. Похований П. Г. Тичина на Байковому кладовищі в Києві.

Твори які вивчаються в початкових класах: 1 клас Первоцвіт « Де не глянь – колоски» ст. 169 «Добридень тобі, Україно моя» ст. 165 2 клас «Осінь така мила» ст. 23 «Де не глянь колоски» ст. 54 4 клас «Гаї шумлять» «Хор лісових дзвіночків»

"Гаї шумлять. . . " Гаї шумлять — Я слухаю. Хмарки біжать — Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело. Гей, дзвін гуде — Іздалеку. Думки пряде — Над нивами-приливами, Купаючи мене мов ластівку. Я йду, іду — Зворушений. Когось все жду — Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт голублячий. Я йду, іду — Зворушений. Когось все жду — Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий. Щось мріє гай — Над річкою. Ген неба край — Як золото. Мов золото — поколото, Горить-тремтить ріка, як музика. трав

Де не глянь - колоски Гей, простори які! Любо - мило землі: Де не глянь колоски Та всі в злоті - сріблі. Де не глянь - колоски Проти сонця блись-блись. . . Лише ген у краю ліски, Ніби дим, простяглись.

Тестові завдання 1. У якому році народився Павло Тичина? а) 1891 б) 1890 в) 1789 г) 1789 2. Скільки було сестер у Павла? а) 5 в) 4 б) 7 г) 1 3. Як звали матір поета? а) Олена б) Галина в) Ганна г) Марія

4. Кому поет присвятив поему «Серафима Морачевська» ? а) коханій б) подрузі в) матері в) вчительці 5. У якому році помер батько Павла Тичини? а) 1889 б)1906 в) 1900 г)1999

Скачать презентацию Павло Григорович Тичина 1891 -1967 Найбільше

Павло Тичина.pptx

Количество слайдов: 16