Патогенні анаероби. Роль в патології людини. Лабораторна діагностика і профілактика захворювань, які викликаються патогенними анаеробами. МК ВНМУ ім. М. І. Пирогова Кафедра мікробіології
Патогенні для людини анаероби 1. Ø Ø Ø Неспороутворюючі анаероби: Рід Bacteroides: Види: B. fragilis, B. melaninogenicus; Рід Fusobacterium: Види: F. nucleatum, F. necroforum; Рід Propionbacterium Види: P. acnes, P. avidus Рід Peptococcus: Вид: P. niger Рід Peptostreptococcus: Вид: P. anaerobius Рід Veilonella: Види: V. atipica, V. dispar
Патогенні для людини анаероби Спороутворюючі анаероби: l Рід Clostridium l Види: C. tetani – збудник правця C. botulinum – збудник ботулізму C. perfringens збудники C. novi газової C. septicum анаеробної C. hystolyticum інфекції, C. difficile ентеральних C. sporogenes клостридіозів
Роль неспороутворюючих Ø Неспорогенні анаероби, як правило, викликають ендогенні гнійно-запальні ускладнення: інфекції м’яких тканин (флегмони, абсцеси, нагноєння трофічних виразок, ранові інфекції), інфекції дихальної системи (абсцеси легенів, емпієма плеври та ін. ), ураження опорно-рухової системи ( остеомієліти), ураження сечо-статевої системи, стоматологічні захворювання (глибокий карієс, періодонтити, періостити, пародонтити, хелітозіс та ін. ). Зазвичай, ці мікроорганізми викликають інфекційні ускладнення в асоціаціях з факультативноанаеробними або аеробними мікроорганізмами, які утилізують кисень у тканинах, сприяючи тим самим розмноженню облігатних анаеробів.
Патогенні властивості неспороутворюючих анаеробів проявляються тільки за певних умов, а саме при порушенні тканьових бар’єрів шкіри і слизової оболонки, а також зменшення рівню кисню і окисно-відновного потенціалу у тканинах внаслідок травм, спазмів або порушення проникливості судин (кодограма 2). До загальних факторів, які сприяють розвитку ендогенних анаеробних інфекцій належать Ø -хірургічні втручання (операції на кішківнику, у щелепно-ліцьовій ділянці) Ø l l l цукровий діабет, онкозахворювання, лейкози, артеріосклероз, ендартеріїт, алкоголізм; тривале застосування препаратів з імуносупресивною дією (кортикостероїди, імунодепресанти, антибіотики); рентгенівське та гама-опромінення.
Ø лабораторної діагностики при захворюваннях, викликаних неспороутворюючими анаеробами, є обов’язкове дотримання анаеробних умов на всіх етапах дослідження від моменту забору матеріалу ( в спеціальні контейнери, наповнені інертним газом) до ідентифікації виділеної культури. Основним методом лабораторної діагностики є бактеріологічний, який дозволяє виділити чисту культуру збудника і ідентифікувати її за ферментативними властивостями. Іноді, при надмірному забрудненні досліджуваного матеріалу сторонніми мікроорганізмами застосовують біологічний метод (зараження білих мишей та кролів). Як метод попередньої діагностики застосовують бактеріоскопічний метод.
Загальна характеристика спороутворючих анаеробів. Спороутворуючі анаероби, що мають значення в патології людини, відносять до роду Clostridium, родини Bacillacea. Ø За морфологією це грам-позитивні палички з заокругленими кінцями, розмірами 0, 8 -2 х 4 -10 мкм, перитрихи (за винятком C. perfringens), не утворюють капсулу (за винятком C. perfringens), в несприятливих умовах утворюють овальні або сферичні (С. tetani) спори, які розташовуються центрально, субтермінально або термінально. Ø Культуральні і біохімічні властивості клостридій. Усі клостридії є облігатними анаеробами, які необхідно культивувати в безкисневих умовах на середовищах з низьким окисно-відновним потенціалом і додаванням редукуючих речовин (напр. , глюкози). Оптимальна температура культивування +30 -370 С, при р. Н 7, 2 -7, 6. Ø За біохімічною активністю клостридії поділяються на ті, що мають погано виражені протеолітичні і цукролітичні властивості (збудники правця і ботулізму) і ті, що мають великий набір протеолітичних і цукролітичних ферментів (збудники газової анаеробної інфекції і ентеральних клостиридіозів). Визначення ферментативних властивостей є ідентифікаційним тестом при встановленні виду збудника. Ø Ø
Ø Ø Спеціальні і диференційно-діагностичні середовища для виділення і культивування анаеробів: середовище Кітта-Тароці – універсальне рідке середовище для виділення клостридій із патологічного матеріалу на основі печінкового відвару, в яке додається глюкоза і шматочки вареного фаршу або печінки; при рості клостридій середовище мутніє, для клостридій збудників газової анаеробної інфекції характерно добре помітне газоутворення; цукровий агар – використовується для посіву матеріалу у товщу середовища; клостридії можуть утворювати 2 типи колоній у товщі середовища: R- колонії нагадують павучків або жмуточки вати, Sколонії мають вигляд дисків або зерен чечевиці; кров’яно-цукровий агар – використовують для виділення клостридій із матеріалу за умов культивування в анаеростаті; в залежності від виду утворюють або R- колонії (нагадують “павучків”, “відбитки пальців”) або S-колонії (сірувато-білі, гладенькі); колонії всіх патогенних для людини клостридій оточені на кров’яному агарі зоною гемолізу;
Ø Ø Ø середовище Вільсон-Блера – диференційнодіагностичне середовище; при розмноженні клостридій у цьому середовищі воно набуває чорного або коричневого кольору за рахунок виділення сірководню і утворення сульфіду заліза; середовище Вілліса-Хобса – використовують для посіву матеріалу від хворих на газову анаеробну інфекцію, тому що дозволяє диференціювати збудників за лецитиназною активністю і ферментацією лактози. тіогліколевий агар і тіогліколевий бульон – рекомендується Державною Фармакопеєю використовувати для виділення анаеробів при дослідженні лікарських препаратів.
Ø Ø Ø Антигенна структура і фактори патогенності: усі клостридії мають: видові і групоспецифічні О-антигени (термостабільні, полісахаридні); рухомі види мають типоспецифічні Н-антигени (термолабільні, білкові); екзотоксини клостридій мають властивості повноцінних антигенів (білкові, термолабільні), володіють типоспецифічністю. Поділ на серовари видів C. perfringens і C. botulini зумовлений антигенними властивостями екзотоксинів, які виділяють ці збудники.
Ø Основними факторами патогенності хвороботворних клостридій є екзотоксини, які мають специфічну дію на організм людини. Саме специфічною дією екзотоксинів клостридій зумовлені патогенез і основні клінічні прояви того чи іншого клостридіозу. В якості додаткових факторів патогенності можна назвати капсулу у C. perfringens, ферменти патогенності (фібринолізин, протеази, желатиназа, . гемолізини, нейрамінідаза, гіалуронідаза та ін. ).
Резистентність. Вегетативні форми клостридій є достатньо чутливими до висушування, сонячного світла, швидко гинуть або утворюють спори при контакті із киснем повітря, чутливі до дезинфектантів (окислювачів, фенолу, альдегідів). Ø Вегетативні форми чутливі до β-лактамних антибіотиків (пеніцилінів, цефалоспоринів), а також до тетрацикліну, левоміцетину, ванкоміцину. Ø Спори клостридій є надзвичайно стійкими в умовах зовнішнього середовища (зберігають життєздатність у грунті і воді роками або десятиліттями), не гинуть при кип’ятінні протягом 1 -5 год, гинуть при автоклавуванні (1210 С) за 30 -40 хвилин, нечутливі до висушування, низьких температур, в розчинах дезінфектантів (напр. , , 5% розчин карболової кислоти, 1% розчин формаліну) зберігають життєздатність протягом декількох годин або доби. Ø
Ø Ø Ø Ø Ø Класифікація клостридіозів наведена на кодограмі. Всі клостридіози поділяються на 2 групи: Ранові або травматичні клостридіози. До цієї групи належать такі захворювання як правець і газова анаеробна інфекція. Збудник у вигляді спор проникає в організм людини через ранову поверхню, забруднену грунтом, пилом і таке інше. При виникненні у рані анаеробних умов ( як правило, це колоті, вогнепальні, рвані, розтрощені, укушені рани) спори перетворюються на вегетативні форми, які продукують екзотоксин, який і зумовлює типову клінічну картину захворювання. Ентеральні клостридіози. До цієї групи клостридіозів відносять ботулізм і харчові токсикоінфекції, викликані ентеротоксигенними штамами C. рerfringens. Збудник проникає в організм людини у вегетативній формі разом із екзотоксином, який накопичується при розмноженні клостридій в харчових продуктах. Зазвичай це консервовані продукти (домашні консерви, рибні і м’ясні консерви, при виготовленні яких порушуються правила виготовлення), слабо просолена копчена або в’ялена риба, ковбаси, шинка. Окремо слід виділити антибіотикозалежний псевдомембранозний ентероколіт, викликаний C. difficile. Виникає при тривалому використанні аміноглікозидних антибіотиків і кліндаміцину, до яких нечутливі клостридії.
Ø Ø Ø Ø Ø Класифікація клостридіозів наведена на кодограмі. Всі клостридіози поділяються на 2 групи: Ранові або травматичні клостридіози. До цієї групи належать такі захворювання як правець і газова анаеробна інфекція. Збудник у вигляді спор проникає в організм людини через ранову поверхню, забруднену грунтом, пилом і таке інше. При виникненні у рані анаеробних умов ( як правило, це колоті, вогнепальні, рвані, розтрощені, укушені рани) спори перетворюються на вегетативні форми, які продукують екзотоксин, який і зумовлює типову клінічну картину захворювання. Ентеральні клостридіози. До цієї групи клостридіозів відносять ботулізм і харчові токсикоінфекції, викликані ентеротоксигенними штамами C. рerfringens. Збудник проникає в організм людини у вегетативній формі разом із екзотоксином, який накопичується при розмноженні клостридій в харчових продуктах. Зазвичай це консервовані продукти (домашні консерви, рибні і м’ясні консерви, при виготовленні яких порушуються правила виготовлення), слабо просолена копчена або в’ялена риба, ковбаси, шинка. Окремо слід виділити антибіотикозалежний псевдомембранозний ентероколіт, викликаний C. difficile. Виникає при тривалому використанні аміноглікозидних антибіотиків і кліндаміцину, до яких нечутливі клостридії.
Основним методом діагностики цих захворювань залишається бактеріологічний метод, який дозволяє ідентифікувати виділену чисту культуру збудника за ферментативними і токсигенними властивостями (реакція нейтралізації на тваринах). Ø В зв’язку з тим, що деякі клостридії мають типову морфологію, то в якості методу попередньої діагностики застосовують бактеріоскопічний метод (виготовлення і мікроскопування мазків-препаратів ранового вмісту, промивних вод шлунку, залишків харчових продуктів, тощо). Ø
Виходячи із патогенезу захворювання, основними лікувальними і профілактичними заходами при ранових клостридіозах будуть повна хірургічна обробка рани з метою Ії очищення і створення у рані кисневого середовища, місцеве застосування антисептиків і системне застосування антибіотиків, до яких чутливі клостридії. Ø В якості препаратів для специфічного лікування використовують гетерологічні антитоксичні сироватки або гомологічні (людські) антитоксичні імуноглобуліни. Ø Для специфічної профілактики деяких клостридіозів використовують анатоксини. Ø Для неспецифічної етіотропної терапії ранових клостридіозів використовують пеніциліни, цефалоспорини, тетрацикліни. Ефективність застосування цих препаратів з лікувальною метою обмежується їх поганим надходженням в зону розмноження клостридій (порушене кровопостачання). Єдиним винятком є достатньо ефективне застосування антибіотика ванкоміцину для лікування псевдомембранозного ентероколіту. Ø
Ø Правець – гостра токсична ранова інфекція, яка викликається нейротоксином C. tetani, і проявляється судомами скелетних м’язів і періодичними генералізованими судомами.
Особливості морфології – збудник правця досить довга тонка паличка (0, 3 -0, 8 x 4 -8 мкм), яка утворює термінально розташовану сферичну спору, тому в мазку чистої культури збудник нагадує “барабанні палички” або розсипані булавки (кодограма 4). Ø При культивуванні збудник утворює на спеціальних поживних середовищах, як правило, R-форми колоній, які нагадують павучків, або в товщі середовища – жмутики вати із щільним коричневим центром. В середовищі Кітта-Тароцці дає дифузне помутніння без газоутворення. Ø Ферментативна активність цього виду клостридій досить низька: клостридії правцю повільно згортають молоко (на 4 -5 добу), розріджують желатину, деякі штами розщеплюють глюкозу. Ø За будовою Н-антигену вид поділяється на 10 сероварів, але всі вони виділяють однаковий екзотоксин. Ø
Основним фактором патогенності є екзотоксин. Правцевий токсин поступається по силі дії лише ботулотоксину, летальна доза для людини становить 30 нг/кг. Екзотоксин складається з двох фракцій: Ø Тетанолізин – має мембранотропну дію, проявляє гемолітичну, кардіотоксичну і летальні дії, але його роль в патогенезі захворювання вважається незначною. Ø Тетаноспазмін – нейротоксин, який має специфічну дію на гальмівні (вставні) нейрони ЦНС, блокуючи виділення гальмівних медіаторів, які пригнічують надмірне збудження мотонейронів, що призводить до посилення передачі нервових імпульсів до м’язів і клінічно проявляється судомами. Ø
Ø Ø Ø Епідеміологія і патогенез: збудник в споровій формі потрапляє у рану (травми, вогнепальні поранення, обмороження, опіки, ранова поверхня міометрію після пологів абортів, рана пупочного канатику). При створенні в рані анаеробних умов спори проростають і починають виділяти екзотоксин, який рецептується в області нервово-м’язових синапсів і по аксонам мотонейронів з швидкістю 1 см/год транспортується в спинний і головний мозок, де вражає вставні нейрони. Інкубаційний період – від 2 до 14 діб. В залежності від місця проникнення збудника розрізняють наступні клінічні форми правця: 1) рановий правець; 2) правець новонароджених; 3) післяпологовий правець; 4) криптогенний правець.
Ø Імунітет – постінфекційний, антибактеріальний і антитоксичний, слабконапружений, нетривалий. Слабконапруженність імунітету пов’язують із швидким проникненням екзотоксину у нервову систему, де він стає недоступним для імунних клітин і його невеликою кількістю, яка може спричинити захворювання, але не може викликати повноцінну імунну відповідь.
Лабораторна діагностика проводиться досить рідко із-за типової клінічної картини. В сумнівних випадках проводять лабораторну діагностику бактеріоскопічним, бактеріологічним і біологічним (РН на мишах) методами. Ø В якості матеріалу для дослідження беруть рановий ексудат, тампони, перев’язувальний, шовний матеріал. З метою диференціації збудника при бактеріологічному дослідженні здійснюють посів за Філдсом: в конденсаційну воду скошеного кров’яного або сироваткового агару (через 18 -24 год збудник утворює наліт на поверхні агару за рахунок рухливості). В середовищі Кітта-Тароцці культура клостридій правця має характерний запах вигрібної ями. Ідентифікацію проводять за морфологічними, культуральними і цукролітичними властивостями і за результатами біологічної проби на білих мишах. Ø Правцевий екзотоксин в рановому ексудаті можна виявляти за допомогою біологічного методу або імунохімічного методу (ІФА). Ø
Профілактика і лікування. Правець, за визначенням ВООЗ, є інфекцією, яку можна контролювати шляхом проведення планової вакцинації. Препарати для щеплення проти правця містять правцевий анатоксин, який був вперше отриманий в 1926 р. Рамоном. Це такі вакцинні препарати як АКДП, АДП -М, Тетракок, Інфанрікс та ін. Планова вакцинація здійснюється в обов’язковому порядку усім дітям, починаючи з 3 -місячного віку, перша ревакцинація – в 1, 5 року, наступні ревакцинації з інтервалом в 5 -6 років. Ø В дорослому віці планова вакцинація проводиться тільки певним професійним верствам населення (військовослужбовці, залізничники, працівники сільського господарства, будівельники та ін. ) за допомогою препаратів АП і вакцини TABte. Ø
Ø Ø Ø При травмуванні і забрудненні рани грунтом, пилом, укушених ранах проводять екстрену профілактику. В першу чергу проводять неспецифічну профілактику – проводять первинну хірургічну обробку рани (видалення інородних тіл, некротизованих тканин, промивання рани і обробка антисептиками з окислювальними властивостями – перекисом водню, палісаном, діоксидином). В залежності від строків останньої вакцинації проти правця екстрену специфічну профілактику проводять шляхом: Активно-пасивної імунізації - правцевим анатоксином (1 мл) і протиправцевою антитоксичною сироваткою (3 -6 тисяч МО) або протиправцевим гамаглобуліном (300 МО) (імунізація неімунних осіб, які були щеплені більш ніж 5 років тому); Активної імунізації - правцевим анатоксином (імунізація неімунних осіб, які дають алергічну реакцію на сироваткові препарати) по 0, 5 мл з рази з інтервалом в 3 доби; Пасивної імунізації - протиправцевою сироваткою або гамаглобуліном (імунізація імунних осіб). В деяких випадках імунним особам взагалі не проводять імунізації (2 -3 роки після останнього щеплення проти правця). При введенні гетерологічної антитоксичної сироватки слід пам’ятати про можливий розвиток ускладнення ( анафілактичного шоку), тому сироватку вводять тільки після проведення внутрішньо шкірної проби і дозу вводять за Безредко.
Ø Лікування правця полягає у введенні антитоксичної сироватки або гамаглобуліну, але слід пам’ятати, що токсин, який фіксувався у нервовій тканині вже недоступний для езогенних і ендогенних антитоксинів (гематоенцефалічний бар’єр). Для неспецифічної етіотропної терапії застосовують також антибіотики.
Ø Газова гангрена – важка ранова інфекція, яка характеризується загальною інтоксикацією і прогресуючим омертвінням тканин, що супроводжується набряком та газоутворенням.
Ця ранова інфекція належить до категорії полі мікробних інфекцій. Найбільш поширеними збудниками газової гангрени є види, наведені на кодограмі: Ø C. perfringens – 40 -60% Ø C. novyi – 20 -40% Ø C. septicum – 20 -40% Ø C. hystoliticum – 20 -40% Ø C. sordellii – 5% Ø C. sporogenes – 1 -5% Ø C. difficile – 1 -5% Ø
Особливості морфології: всі вище згадані види клостридій, крім C. perfringens, мають типову морфологію, утворюють субтермінально або центрально розташовані спори. C. perfringens, на відміну від інших клостридій , утворює в організмі людини капсулу і є нерухомою. Ці морфологічні особливості C. perfringens враховуються при ідентифікації виділенних збудників газової анаеробної інфекції. Ø При культивуванні на спеціальних середовищах мають типові для роду культуральні властивості, на кров’яному агарі частіше утворюють гладенькі сірувато-білі колонії з вираженою зоною гемолізу. Ø C. perfringens на Кітта-Тароцці ростуть з виділенням великої кількості газу, швидко за 3 -5 годин зсідають молоко, даючи, так звану „штормову реакцію” (бурхливе виділення газу і утворення губчастого згустку), викликають почорніння і утворюють розриви середовища Вільсон. Блера. Збудник має настільки характерні культуральні ознаки, що це використовується для прискоренної діагностики газової гангрени (матеріал висівають у 3 пробірки з вище перерахованими середовищами). Ø Ø
На відміну від інших клостридій, збудники газової анаеробної інфекції мають добре виражені ферментативні властивості і поділяються на 2 групи: Ø 1) ті, в яких переважають цукролітичні властивості (C. perfringens, C. septicum); Ø 2) ті, в яких переважають протеолітичні властивості (C. novyi, C. hystoliticum). Ø
Ø Патогенність збудників обумовлена в першу чергу дією багато фракційних екзотоксинів (представлені до 12 фракцій) та ферментів патогенності. Кожен з видів або навіть серотипів клостридій має різне представництво фракцій у екзотоксині, що покладено в основу їх диференціації. Серед фракцій розрізняють основні (альфа, бета, епсілон, йота) і мінорні (дельта, тета, каппа, ню, мю, ета та ін. ). Екзотоксин клостридій анаеробної інфекції має гемолітичну, дермонекротичну і летальні дії. Основна пускова ланка патогенезу газової анаеробної інфекції – руйнація під впливом лецитинази ( токсину) клітин м’язової, сполучної тканин, підшкірної клітковини. Зруйновані альфа-токсином тканини стають гарним підґрунтям для реалізації патогенних властивостей інших фракцій екзотоксину і розмноження клостридій. Крім місцевої дії екзотоксини клостридій мають нейротоксичну дію. Продукти розкладання білку і токсини мають токсичну дію на серцевий м’яз і нирки, що призводить до розвитку гострої серцевої або ниркової недостатності і смерті хворого.
Ø Клінічно газова анаеробна інфекція проявляється трьома формами: емфіматозною, набряковою або змішаною, але при всіх формах характерним є відсутність яскравих ознак запалення у рані, швидко прогресуючий некроз тканин і наявність вираженої інтоксикації.
З метою попередньої лабораторної діагностики газової анаеробної інфекції застосовують мікроскопічний метод. Досліджують мазки із шматочків некротизованих тканин, ранового ексудату, перев’язувального матеріалу та ін. Характерним для мікроскопії є відсутність лейкоцитів у мазках і наявність різноманітних за розмірами грубих грам-позитивних паличок. Ø Основним методом лабораторної діагностики газової анаеробної інфекції є бактеріологічний, який дозволяє ідентифікувати збудників. Бактеріологічна діагностика захворювання є обов’язковою, так як лікування проводять з використанням видових і типоспецифічних (при виявленні C. perfringens, C. novyi ) антитоксичних сироваток. З метою серотипування і ідентифікації збудників ставлять біологічну пробу на білих мишах. Ø За допомогою імунохімічного методу можна визначати клостридіальну лецитиназу в рановому вмісті (прискорена діагностика). Ø
Лікування і профілактика: Найважливішим заходом попередження газової анаеробної інфекції є первинна хірургічна обробка рани (розкриття рани, кишень у рані, видалення омертвілих тканин, згустків, чужерідних тіл, промивання рани антисептиками – перекисом водню, палісаном, діоксидином, препаратами йоду та ін. ) Ø З профілактичною і лікувальною метою призначають антибіотики цефалоспорини або пеніциліни, по показанням можна застосовувати полівалентну протигангренозну гетеро логічну сироватку, яка містить по 10 тисяч МО сироваток антиперфрінгенс, анти-нові, анти-сертикум. Ø З метою специфічного лікування вводять видоспецифічні антитоксичні сироватки, а до встановлення виду збудників застосовують полівалентну антитоксичну сироватку, яка містить по 50 тис. МО анти-перфрінгенс, анти-нові, анти-септикум. Ø
Ентеральні клостридіози Харчова токсикоінфекція та некротичний ентерит. Збудником захворювання є ентеротоксигенні сировари (найчастіше А і С) C. perfringens. Захворювання виникає за рахунок продукції ентеротоксину, який накопичується в харчових продуктах (молоко, сири, ковбаса, риба). Захворювання має гострий початок і протікає як типова токсикоінфекція. Супроводжується блювотою, діареєю (з домішками крові). Симптоми зникають протягом 12 -24 год (або 2 -3 діб). Ø Діагностику проводять бактеріологічним методом (виявлення у фекаліях C. perfringens в високому титрі). Ø Ø
Ø Ø Ø Антибіотико залежний псевдомембранозний ентероколіт. Збудником захворювання є C. difficile. Він є представником нормальної мікрофлори кишечника (носійство у немовлят – до 50%, у дорослих – до 3%). C. difficile викликає захворювання на фоні нераціональної антибіотикотерапії та використання цитостатиків (тому його відносять до госпітальних кишкових інфекцій). Бактерії резистентні до аміноглікозидних антибіотиків, лінкоміцину і кліндаміцину, тому при тривалому застосуванні цих антибіотиків в кишківнику гинуть антагоністичні мікроорганізми і створюються умови для розвитку C. difficile. Збудник продукує 2 типи токсинів (екзо-): 1) токсин А - ентеротоксин – має діареєгенну та летальну дію; 2) токсин В – цитотоксин – інгібує синтез білка і має летальну дію. Для лабораторної діагностики застосовують бактеріологічний метод, збудник виявляють у випорожненнях. Лікування. Не дивлячись на високу резистентність, збудник чутливий до ванкоміцину. Крім антибіотикотерапії лікування проводять еубіотиками.
Ботулізм – гостре інфекційне захворювання, обумовлене специфічною дією нейротоксину С. botulinum , яке характеризується розвитком прогресуючих в’ялих паралічів і гастроінтестинального синдрому. Ø Збудник ботулізму С. botulinum було відкрито бельгійським бактеріологом Ван. Ерменгеном в 1869 р. і виділено його в чистій культурі із залишків ковбаси та із кишківника померлих від токсикоінфекції людей, яки вживали цей продукт (лат. botulus - ковбаса). Ø Ø
Морфологія. За морфологією збудник ботулізму коротка грампозитивна паличка, перитрих, капсул не утворює, в зовнішньому середовищі утворює овальну спору, субтермінально розташовану (тому збудник нагадує собою тенісну ракетку) (кодограма 4). Ø Культуральні властивості. Культивується на типових для анаеробів поживних середовищах, при t-+25 -300 C. На щильних середовищах утворює R-форму колоній, які нагадують собою крапельки роси, середовищах з кров’ю – з зонами гемолізу. На середовищі Кітта-Тароцці збудник утворює помутніння з подальшим випаданням в осад. Ø Антигенна будова. С. botulinum неоднорідний за антигенною специфічністю утворюваних токсинів. Виділають 8 сероварів (А, В, С 1, С 2, D, E, F ). Найчастіше захворювання у людини викликають серовари А, В, С, Е. Ø
Екологія і резистентність. Природний ареал розповсюдження збудника – грунт, мул відкритих водоймищ, звідки він у вигляді спор потрапляє у воду, харчові продукти, кишечник людини, риб, тварин, птахів, де може утворювати вегетативні форми і розмножуватись. В кишківнику дорослої людини спори збудника не проростають, але за певних умов можуть проростати в кішківнику маленьких дітей і синтезувати екзотоксин (ботулізм новонароджених). Ø Спори витримують кип’ятіння протягом 5 год, автоклавування – 30 хв. Тому причиною отруєння часто стають рослинні, тваринні та рибні консерви домашнього виготовлення. Збудник вегетує також в погано просолених продуктах (переважно рибі), при зберіганні в холодильниках він не сповільнює синтезу екзотоксину, а також росту і розмноження. Але спори не проростають в присутності 2% оцту і 1012% солі. В промислових умовах для профілактики захворювання проводять термостатний контроль консервованої продукції (10 діб). Серії продуктів, в яких виявлені бомбажні банки в подальшому вибраковують. Ø
Патогенність та патогенез захворювання. Патогенність збудника обумовлена продукцією екзотоксину, який є нейротоксином за механізмом дії і спричиняє ураження рухливих нейронів в ЦНС. Ботулотоксин є найсильнішим відомим біологічним ядом: летальна доза для людини становить 1 нг/кг. Ø Екзотоксин С. botulinum синтезується клітиною у неактивному стані. Активація його відбувається протеазами кишечника (серовар Е) або протеазами самої мікробної клітини (с/в А, С, В). Екзотоксин руйнується в харчових продуктах при температурі +1000 C за 10 -20 хвилин. Ø Збудник потрапляє в організм аліментарним шляхом. Інкубаційний період і важкість перебігу залежать від кількості токсину збудника, що потрапив з їжею (від 2 годин до 10 діб). Першими (не завжди обов’язковими) є ознаки шлунковокишкових розладів (нудота, блювота, болі в животі). Часто хворі скаржаться на сухість у роті або гіперсалівацію. Одночасно з цим розвиваються головний біль і нервово паралітичні явища: порушення ковтання, осиплість голосу, офтальмоплегічний синдром (двоїння в очах, неможливість прочитати текст за рахунок розвитку спазму акомодації ). Часто спостерігається блефароптоз (опущення віків) і анізокорія (різні розміри зіниць). Крім того, за рахунок ураження нервово-м’язевої передачі виникають в’ялість рухів або повна адинамія з послідуючим розвитком парезів або паралічів очних, глоткових і гортанних м’язів. Ø
Ø Ø Ø Ø Ø Імунітет. Перенесене захворювання не залишає після себе стійкого імунітету (за тих же причин, що і при правцеві). Лабораторна діагностика Досліджуваний матеріал: залишки харчових продуктів, кров, випорожнення, сеча, противні води шлунку, блювотні маси. Методи діагностики: Бактеріологічний – оснований на виділенні чистої культури збудника та ідентифікації його за культуральними та ферментативними властивостями. Серотип збудника визначають за результатами біологічної проби. Біологічний – використовують для виявлення типу токсину. Групі з 6 мишей вводять суміш матеріалу і специфічної сироватки різних типів (А, В, С, Е), 5 -й контрольній групі вводять тільки досліджуваний матеріал, а 6 -й групі – прокип’ячений протягом 10 хв матеріал (ботулотоксин руйнується, і миша не гине). Серологічний – ставиться РНГА з метою виявлення типу токсину (реакція Бойдена). Імунохімічний метод – виявлення ботулотоксину в досліджуваному матеріалі Профілактика і лікування. Неспецифічна профілактика – контроль за виготовленням консервованих продуктів, риби, м’ясних виробів. Специфічна проводиться за показаннями: по 2000 МО протиботулінічної полівалентної сироватки серотипів А, В, С, Е. , введення ботулінічного анатоксину.
Лікування. З метою видалення залишків токсину із травного тракту проводять екстрене промивання шлунку і кишківника. Ø Неспецифічне етіотропне – антибіотики левоміцетин, напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини. Специфічне - до визначення серотипу збудника вводять по 10000 МО протиботулінічних сироваток серотипів А, С, Е і 5000 МО серотипу В. Після визначення серотипу збудника вводять моновалентну сироватку. Ø
Скачать презентацию Патогенні анаероби Роль в патології людини Лабораторна діагностика
anaerobs.ppt