Пам’ятка природи – Долина привидів
«Доли на при видів» — місце на південно-західному схилі гірського масиву Демерджі в. Криму. Химерні фігури, що нагадують людські, створені вивітрюванням верхньоюрських конгломератів Демерджі. Долина Привидів є пам'яткою природи місцевого значення з 1960, республіканського значення з 1981. Гора Демерджі є однією з найкрасивіших на кримському півострові. З татарського її назва перекладається як «коваль» . У давнину ця гора носила іншу назву - Фуна. На її схилах розташовувалася однойменна фортеця, останки якої збереглися і до наших днів. Повз цю фортецю і проходить дорога в Долину привидів.
Гора залишається загадкою для вчених, протягом дня вона кілька разів змінює свої відтінки, а її скелі химерної форми нагадують силуети людей і тварин, що біжать. З цим місцем пов’язано багато легенд, одна з них розповідає, що степові кочівники, створили на горі кузню, поневолили місцевих селян і примушували їх важко працювати до знемоги і навіть до смерті. Одного разу до вожака підійшла дівчина з села і попросила його не знущатися над людьми. Ватажок зажадав в замін кохання дівчини, але вона йому відмовила і лиходій розрубав дівчину мечем. Гора не стерпіла такої наруги, вулкан, що дрімав всередині її прокинувся, і клуби лави перетворили всіх, хто був на горі в камінь.
Всі химерні форми Долини Привидів - результат впливу на конгломерати природних стихій: опадів, сонця, вітру, а іноді - і землетрусів. Загальний же обсяг глибового хаосу перевищує 4000000 м³. Великий науковий інтерес являють галька і валуни конгломератів. Це найдавніші породи, вік яких визначається в 800 мільйонів - 1, 1 мільярда років. Цікава і рослинність: 420 флора Демерджі налічує 420 видів, серед яких такі рідкісні, як тис ягідний, лядвенець кримський, еспарцет яйлинський, піраканта та ін. Особливу таємничість цьому місцю надає густа туманність. Долина привидів - популярний туристичний об'єкт. Химерні кам'яні ідоли – справжнє диво природи. Протягом мільйонів років стихії, немов майстерні „скульптори”, працювали над скельним матеріалом, створивши статуї вражаючих форм і краси. Підходиш до гігантського, нагрітого сонцем каменя, торкаєшся до його шорсткої поверхні – нічого особливого, а подивишся на цю ж брилу на заході сонця і бачиш монаха в капюшоні, дивовижного птаха або скам'янілого велетня. Це казкове місто застигло навіки разом із містичними жителями, що його населяють.
