Остап Вишня Підготувала студентка ІІ курсу групи

Остап Вишня Підготувала студентка ІІ курсу , групи м”Б” Скафа Анастасія

Зміст 1. ) Біографія 2. ) Офіцер медичної служби УНР 3. ) Творчість 4. ) Арешт під час Голодомору 1932– 1933 5. ) Повоєнний період 6. ) Родина 7. ) Твори 8. ) Література

Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військовофельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці.

Дім Остапа Вишні

Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і у 1917 вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.

З 1918 — мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до леніністів потрапив 1919 у ранзі начальника медичносанітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої Армії Української Народної Республіки.

«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…» Але така слава не допомогла Вишні — згодом офіцеру Армії УНР помстилися за службу Україні: буде ленінська в'язниця і сталінський концтабір.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може). » — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919. В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» , розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» .

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт» , в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли в 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників. З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934– 1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києвана допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

1933 року популярний письменник був превентивно звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в'язниці контактував із відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був ув'язнений у ГУЛАГу. Звільнений і повернувся до літературної праці 1943. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) в письменницький кабінет у щойно реокупованому Києві.

Перший твір після концтабору — «Зенітка» . Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного. Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

У своїй творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися» . Особливо нещадно висміював Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології та мисленні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні. Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: "Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нашіше від «фейлетону» ". Автор «Вишневих усмішок» освоює і далі розвиває традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості. Передусім традиції класиків.

Його дружина, Варвара Маслюченко — українська акторка.

Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор. М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса; встановлений у 1958 році)

"Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може) (1919) Чухраїнці (1926) Моя біографія (1927) Зенітка(1944) Бекас (1945) Як варити і їсти суп із дикої качки (1945) Вальдшнеп (1945) Ведмідь (1945) Лисиця (1945) Вовк (1945) Заєць (1945) Ленінград і ленінградці (1945) Дика гуска (1946) Дика коза (1946) Дикий кабан, або вепр (1946) Дрохва (1946) Екіпіровка мисливця (1947) Дилда (1948) З крякухою на озері (1948) У ніч під Новий Рік (1950) Короп (1951) Лебідь (1951) Фазани (1952) Отак і пишу (1954) Перший диктант (1955) Щука (1956) Збірка «Мисливські усмішки» (1956)

Література Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К. , 1988. — С. 314— 315. Українська Радянська Енциклопедія. — Т. 2. — С. 254. Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 286. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Т. 1. — С. 265. Письменники Радянської України. — К. , 1970. — С. 65— 66. …З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. — К. , 1991. — С. 101— 103. Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 16. Проценко Людмила. Київський некрополь: Путівник-довідник. — К. : Український письменник, 1994. — С. 112. Мистецтво України: Біографічний довідник. — К. , 1997. — С. 115— 116. Юркова О. Вишня Остап // Довідник з історії України. — 2 -е видання. — К. , 2001. — С. 111. Юркова О. В. Вишня Остап // Енциклопедія історії України / Редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. — Київ: Наукова думка, 2003. — Т. 1 — С. 521— 522. Зуб І. В. Вишня Остап // Енциклопедія сучасної України. — Т. 4. — К. , 2005. — С. 482— 483.