Osioviy_chas_1.pptx
- Количество слайдов: 14
Осьовий час Виконав: Григоренко Богдан
Осьовий час термін, запропонований німецьким філософом Карлом Ясперсом для характеристики історичних процесів. Тривав з 800 по 200 рік до н. е. , коли, на думку філософа, стався кардинальний поворот в історії і з'явилася людина такого типу, який зберігся і донині. Доба якісних трансформацій соціокультурної системи
Осьовий час — найважливіша віха в історії доіндустріальних цивілізацій. Свідомість і воля окремих особистостей дедалі більшою мірою визначають історичні трансформації. Такий стан речей стихійно позначився на підходах учених до різних історичних епох. Якщо провідні етнологи та археологи виходять у своїх дослідженнях із провідної ролі об'єктивних соціокультурних законів та технологічного поступу, то при розгляді подій осьового часу й доби традиційних цивілізацій, тим більше — з епохи Відродження та Реформації,
Осьовий час розглядається в суто духовній площині. Ідейні зміни, що передували йому, фіксуються вже в давньоєгипетських текстах, в яких відображене почуття відчаю усамітненої людини, що втратила зв'язок із космосоціальним цілим під час суспільно-історичної катастрофи. У пізніх гімнах «Рігведи» та давньоєгипетському портреті, особливо ж у спробі фараона Ехнатона (Аменхотепа IV) здійснити всупереч традиціям Давнього Єгипту масштабну релігійно -соціальну реформу, передчувалося
Карл Ясперс пов'язував осьовий час з ідейно-світоглядними зрушеннями, що мали місце в центрах випереджаючого розвитку людства (Греція, Палестина, Іран, Індія та Китай).
Осьовий час дав людству таких учителів як Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель, Єремія, Заратуштра, Гаутама Будда, Лао-цзи, Конфуцій. Вони висунули персоналістичні цінності та постулювали кінцеву причетність кожної конкретної людини до трансцендентносакральної першооснови.
Осьовий час відповідав переходу людства від першої, ранньокласової стадії розвитку суспільств, до другої, традиційної (станово-класової), яка характеризується якісно вищим рівнем самосвідомості та можливостей самореалізації особи в різних сферах життєдіяльності за умов порушення однозначної кореляції між соціальним, політичним та економічним статусами індивіда.
Внаслідок бурхливих трансформацій на середину I тисячоліття до н. е. виникають антична (початково як давньогрецька), давньогебрейська (іудейська), давньоіранська (зороастрійська), давньоіндійська (індуїсько-буддійська) та давньокитайська (конфуціанськодаоська) соціокультурні системи, з яких вийшли вищі релігії (буддизм, християнство, іслам, зороастризм, іудаїзм, джайнізм, індуїзм, даосизм
Осьовий час варто зіставити з глобальними техніко-технологічногосподарськими змінами, що охопили смугу давніх цивілізацій від Еллади до Китаю між серединами II та I тисячоліть до н. е.
Техологічний розвиток не зводився лише до поширення чорної металургії, а мав системний характер. Модернізація знарядь сільськогосподарської праці і ремісничого обладнання, верстатів не була прямим наслідком поширення заліза. На Близькому й Середньому Сході вона в більшості випадків навіть передувала йому, а в Середземномор'ї, Індії та Китаї проходила одночасно з масовим оволодінням залізоробною справою.
Принципова відповідність між зрушеннями в техніко-технологічній та релігійно-філософській сферах не була випадковою. У соціальноекономічному плані феномен осьового часу пов'язаний із виникненням автономних щодо державних форм власності і становленням у провідних містах товарно-ринкових відносин, у суспільно-моральному — із визнанням за людиною права стати в опозицію до освяченого авторитетом предків і релігією світогляду або навіть виступити з відкритим
З осьовим часом пов'язані процеси створення світових імперій- держава Саргона Аккадського та III династії Ура у Дворіччі, давньоєгипетське Нове царство, утворенням перської імперії Ахеменідів. З цього часу імперська структура стає в більшості цивілізованих регіонів нормою стабільного життя.
Духовно-культурні зрушення осьового часу, як і утворення великих і відносно стабільних держав імперського типу зі строкатим у культурно-мовному плані населенням, істотно позначилися на етнічному процесі, бо в межах великих держав відбувалися змішання, культурна синкретизація та мовна нівеляція людей, різних за етнічним походженням.
Останні віч-на-віч стикаються з такими проблемами буття у світі, на які в їхніх етно-релігійних традиціях продуктивних відповідей не було, тому створюються світові, космополітичні релігії. Саме вони знайшли ті форми розв'язання світоглядних питань, які виявилися однаково придатними для сприйняття представниками всіх суспільних прошарків. У їх межах постав оптимальний синтез чуттєвообразного, раціонально-логічного та містико-символічного, який ми
Osioviy_chas_1.pptx