ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ЕТИКИ 1 Моральна вимога та моральний

ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ЕТИКИ 1. Моральна вимога та моральний вибір. 2. Моральні чесноти та моральні вади. 3. Добро і зло як базові бінарні категорії етики. 4. Етична категорія любові. 5. Сенс життя людини як категорія етики. 6. Ставлення людини до смерті.

Література: 1. 2. 3. 4. Тофтул М. Г. Етика // М. Г. Тофтул. Етика. Навчальний посібник. – К. : Видавничий центр «Академія» , 2006. – С. 28 -43. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій: Навч. Посібник // В. А. Маклахов. Етика: Курс лекцій: Навч. Посібник. – К. : Либідь, 2004. – С. 124 -142, 166 -176. Волошко І. Є. , Вкчірко І. М. Етика. Естетика. Навчальний посібник // І. Є. Волошко, І. М. Вечірко. Етика. Естетика. Навчальний посібник. – К. , 2008. – С. 33 -61. Прибутько П. С. , Дубчак Л. М. Етика // П. С. Прибутько, Л. М. Дубчак. Етика. Посібник для підготовки до іспитів. – К. , 2008. – С. 146 -153, 176.

1. Моральна вимога та моральний вибір. це найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності. Моральна вимога обумовлена суспільним прошарком, у її основі лежить поняття терпимості стосовно різних спільнот.

Спільні ознаки для всіх виявів моральних вимог: - імперативність; усезагальність; усепроникність; безособовість; Неадекватність виражальним засобам (адресується моральна вимога не так розуму людини, як її почуттям і уявленням, проте виражається в раціональній формі – у формі судження).

Шляхи формування моральних вимог: • • Моральна норма; Моральне правило; Моральний припис; Заповідь. Шлях переходу моральної вимоги як об’єктивної одиниці у моральний обов’язок як суб’єктивний чинник тривалий і не завжди успішний.

Моральний вибір це акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Складові морального вибору: • Моральний намір (рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату). • Моральна спонука (чуттєва форма, в якій виявляється мотив і намір до здійснення відповідного вчинку).

Чинники реалізації морального вибору: 1. Моральна свобода (можливість і здатність людини бути самостійною, самодіяльною, творчою особистістю і разом з тим виражати в моральній діяльності свою суспільну сутність).

2. Моральна відповідальність (здатність людини взагалі виконувати пред’явлені їй моральні вимоги): моральна самооцінка, моральний самоконтроль, самовладання.

“Я – АПОЛОГЕТ” “Я – ВИМОГА” Самовиправдання (через упевненість у відсутності справедливості) Моральний сором; Каяття.

2. МОРАЛЬНІ ЧЕСНОТИ І МОРАЛЬНІ ВАДИ Народжуються в процесі моральних стосунків особистості. Можуть стати у протистоянні особистості й індивідуальності ( як в опозиції внутрішнього і зовнішнього).

Арістотель виділяє наступні чесноти: • • • Мужність; Помірність; Щедрість; Пишність (розкішність); Великодушність; Лагідність; Правдивість; Товариськість; Люб’язність; Справедливість.

МОРАЛЬНІ ВАДИ: • Моральні вади, що проявляються в схильності до проступків розумом (наведіть власні приклади); • Моральні вади, що проявляються у схильності до проступків словом(наведіть власні приклади); • Моральні вади, що проявляються у схильності до проступків ділом (наведіть власні приклади).

3. Добро і зло як базові бінарні категорії етики. Добро – це найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей. Дайте власне визначення зла.

Концепції етимології добра і зла: • Абсолютистські (зороастризм, Платон, Сократ); • Релятивістські (Протагор, Гіппій, Т. Гоббс, Б. Рассел, Р. Карнап);

Дві форми існування зла: • Зло як антиблаго; • Моральне зло. У чому, на Вашу думку, різниця?

4. Етична категорія любові. - Давня культура розрізняла кілька різновидів любові. Для Давньої Греції існувала така понятійна база: Ерос; Філія; Сторге; агапе; .

Для Давнього Риму понятійна база була наступною: - Амор; Консупіскентія; Деліктіо; Керітас;

Для арабської культури понятійна база така: - Ішк; - Садака; - Рахма.

ЕРОС – чуттєва любов (розвинув концепцію Платон); основною функцією еросу є поєднання душі з Абсолютною Душею (світом ідей)

ФІЛІЯ (деліктіо, садака) – дружня любов, зумовлена соціальними стосунками і вибором людини (основна концепція Арістотеля)

СТОРГЕ – любов-прихільність, проявляється у прив’язаності й турботі у ставленні до рідних і близьких людей.

Агапе (керітас, рахме) – любов -милосердя, жертовна, смиренна й вибачлива (прощенна) любов. Набула розвитку в християнській традиції, ґрунтується на самопожертві.

КОНСУПІСКЕНТІЯ – любов як прояв низької чуттєвості, трактувалася як суто сексуальність (Т. Лукрецій Карр); передбачала лише збереження людського виду.

РИСИ ЛЮБОВІ: - Суто людське почуття; Почуття моральне; Є результатом вільного вибору, до неї не можна примусити; Ірраціональне почуття; Не піддається загальним соціальним стереотипам; Завжди є концептуальною (“має власну істину”); Звеличує свій предмет; Є продуктивною силою; акумулює позитивну енергію, стимулює силу пізнання (згідно з Августином, Б. Паскалем); Не має меж; Можлива у будь-якому віці.

5. Сенс життя людини як категорія етики. “Людина – це єдина тварина, для якої власне існування є проблемою” (Е. Фромм).

Проблема сенсу життя виникає при постановці наступних питань: 1. 2. 3. 4. 5. 6. Чому є нужда і хвороби? Що таке зрада і нерозділене кохання? Що таке смерть? Чому та коли людина помирає? Для чого людина загалом існує? У чому цінність життя кожного?

Підходи до осмислення проблеми сенсу буття: 1. Релігійний підхід (організація власного життя за велінням Бога, тобто не самостійно). 2. Марксистській підхід (людина сама визначає собі сенс буття і сенс існування всього навколо). 3. Діалогічний підхід (людина має бути відкритою навколишньому буттю – вона готова на спілкування з іншими людьми, на сприйняття цінностей своєї та іншої культур).