Основні антиукраїнські цензурні циркуляри та їхній вплив на друкарство
Валуєвський циркуляр 1863 року. Від імені "більшості малоросіян" П. Валуєв виклав у листі до міністра освіти свою знамениту думку про те, що "ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, наріччя ж, вживане простолюдом, є та ж російська мова, лише зіпсована впливом на неї Польщі. Заборона друкування книг українською мовою, як і заборона поширення цієї мови серед українського населення Російської імперії, стало головним чинником виживання цієї імперії.
Текст Валуєвського циркуляру Беручи до уваги, з одного боку, існуючий тривожний стан суспільства, збуреного політичними подіями, а з іншого боку, беручи до уваги, що питання про навчання грамотності на місцевих говірках не отримало ще остаточного вирішення в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, аж до майбутнього розгляду [даного питання] міністром народної освіти, оберпрокурором Св. Синоду та шефом жандармів щодо друкування книг малоросійською мовою, надати розпорядження цензурному відомству, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропуск же книг малоросійською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити. Це розпорядження було подане на найвищий розгляд царя імператора і Його Величність зволив надати йому своє монарше схвалення.
Емський указ 1876 року "Розгромний" висновок створеної Олександром II спеціальної комісії щодо "смертельно небезпечного" для Російської імперії друкування книжок українською мовою спонукав його підписати в травні 1876 року в німецькому містечку Емсічерговий антиукраїнський цензурний циркуляр. Тому й одержав він пізніше назву Емського. Пам'ятна дошка присвячена Емському указу в місті Бад Емс
Емський указ доповнював основні положення так званого Валуєвського циркуляра 1863 року. Указ забороняв: 1. 2. 3. 4. 5. 6. Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою без спеціального дозволу; Видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот; Друкувати будь-які книги українською мовою; Ставити українські театральні вистави (заборону знято у 1881 р. ); Влаштовувати концерти з українськими піснями; Викладати українською мовою в початкових школах. Російський імператор Олександр II
З наближенням революційних подій 1905 року в Росії найчастійніше звучали голоси на захист поневолених націй, все частіше ставилася вимога скасувати ті особливі репресії, що стосувалися саме українського друкованого слова.
Царський Революційні заворушення в Росії наприкінці 1905 року зірвали, нарешті, кайдани з українського слова. Царським маніфестом 1905 року було декларовано всі громадянські права, обіцяно скликати Думу з правами законодавства і контролю. Проголошувалася також свобода друку. Вслід за Маніфестом обнародуються (24 листопада) тимчасові правила про друк, де узаконюється діяльність української преси й книговидання. Наставало бурхливе відродження українського друку. Так, на початок 1906 року в Україні вже працювало 17 українських видавництв, з яких 13 знаходилися в Києві.
Та радість від декларованих свобод щодо українського друку виявилася передчасною. Стара імперська поліційнорепресивна адміністрація, яка й надалі залишалася при владі, нічого не збиралася. Поступово почала відновлюватися недавня репресивна політика держави щодо українського друку.