Осип Васильович Турянський 1880 1933

Осип Васильович Турянський (1880 – 1933)

Осип Васильович Турянський, псевдонім Іван Думка. Український письменник і літературний критик, учитель середніх шкіл Галичини.

Народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядів (нині Радехівський район Львівської області) у сім’ї тесляра. Був найстаршим серед дітей. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії, потім закінчив філософський факультет Віденського університету. Там же захистив докторську дисертацію.

У літературі дебютував 1908 року новелами в альманаху віденської «Січі» . З 1910 року викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербськоавстрійський фронт. Потрапив у полон. Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.

Пережите в сербському полоні відтворив у повісті-поемі «Поза межами болю» (1917) Цей твір, написаний у стилі експресіонізму, став видатним явищем української модерної літератури.

Після повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському університеті, потім працював у Галичині, займався видавничою та педагогічною діяльністю.

Підірване сербським полоном здоров'я швидко тануло, і 28 березня 1933 року у Львові письменник помер. Тільки через п'ятдесят років його ім'я та літературна праця були гідно пошановані.

Його твори • Антивоєнна психологічна повість-поема з часів Першої світової війни «Поза межами болю» (1917– 1921; одночасно німецький переклад) • повісті «Дума пралісу» (1922), «Син землі» (1933); • збірка оповідань «Боротьба за великість» , комедія «Раби» (1927); літературно-критичні нариси.

Екранізації За мотивами повісті «Поза межами болю» 1989 року знято однойменний художній фільм. режисер — Ярослав Лупій

У передмові до віденського видання повісті «Поза межами болю» О. Турянський зізнавався: «Тіні моїх товаришів являються мені у сні й наяву… Моя душа відривається від життя, як осінній пожовклий листок від дерева, й лине далеко, далеко до моїх товаришів… І згадую незабутнього товариша Василя Романишина. Друже мій! І ти вже не живеш… Ні, я не можу, я не смію мовчати» .

Відгуки «Автор дав геніальний твір, що, користуючись лише національними засобами творчості, увійшов у сім’ю видатніших всесвітніх творів і своєю вірою в перемогу людяності та добра надбав собі вічної юності безсмертя» (Михайло Селегій); *** «Ми винні перед ним. Час винен перед ним. Розгорнім сьогодні його повість, вчитаймося у неї, переймімся її болем, смутком і надією — і подивуймося, як ми жили стільки літ без цієї пекучої сповіді про «дорогу смерті» , на якій лунав протест проти війни. Він вірив у нас. Він писав, що є у житті сонце!» (Р. Федорів);

«„Поза межами болю“… своєю ідеєю і своєю могутньою силою зображення переходить межі свого народно-українського походження і стає незвичайно цінним здобутком загальнолюдського духу» . (Роберт Плєн); *** «Ваш твір — це наймогутніша з відомих мені картин на тлі світової катастрофи не тільки в нашій, а й у цілій європейській літературі… Ваш твір робить вражіння дійсно пережитого, відчутого, переболілого і списаного кров’ю серця» - з листа Петра Карманського до автора.

Дякую за увагу Підготувала гімназистка 11 -Б класу Гончар Анастасія