Онтологія права ВИКЛАДАЧ ФАЛЬКОВСЬКИЙ АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ к ю

Онтологія права ВИКЛАДАЧ: ФАЛЬКОВСЬКИЙ АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ к. ю. н, доцент кафедри адміністративного та фінансового права

Поняття онтології права та її складові Саме поняття «онтологія» походить з грецької мови і перекладається як «вчення про суще, або буття» .

Бути або перебувати в бутті: по-перше, просто існувати, перебувати окремо від всього іншого; n по-друге, існувати поряд з усім іншим; n по-третє, існувати у взаємодії з іншими реаліями; n по-четверте, існувати в єдності з універсумом, світовим цілим. n

Три головних буттєвих форми 1. Хаос – який характеризується відсутністю структурності, розсіяністю, безмірністю. Одним із проявів хаосу (соціального) є аномія (а – заперечення, νόμος – закон), тобто буквально беззаконня. Хаос в суспільстві – це кризи, катастрофи, панування злочинності. Французький соціолог ХІХ ст. Є. Дюркгейм писав, що соціальний хаос виникає тоді, коли держава і суспільство послаблюють свій контроль над поведінкою індивідів, що відбувається в епоху економічних і соціально-політичних криз

2. Порядок – способом і формою існування організованих структур, внутрішньо врівноважених цілісностей. Порядок виникає там, де між різними речами або суб’єктами утворюються стійкі, надійні і продуктивні зв’язки, що скріплюють їх у єдину цілісність, яка успішно функціонує 3. Гармонія — це стан цілого, коли усі його елементи доходять такого співвідношення один з одним, за якого система досягає високого ступеня досконалості, функціональної ефективності та продуктивності

ОНТОЛОГІЯ ПРАВА – філософське вчення про суще, про буття в цілому і про місце правової реальності в соціальному і світовому порядку.

Розрізняють «широкий» і «вузький» зміст цього поняття. n n У першому випадку під правовою реальністю розуміють усю сукупність правових феноменів: правових норм, інститутів, наявних правовідносин, правових концепцій, явищ правового менталітету тощо. У другому випадку (тобто у вузькому сенсі) маються на увазі тільки базові правові реалії, стосовно яких усі інші правові феномени виявляються похідними,

Правову реальність розглядають у двох аспектах: статичному – як суперечливу єдність смислового і предметноінституціонального моментів (природного і позитивного права) n динамічному – як послідовний рух від ідеальних форм (ідея права) до знакових (правові норми й закони) і до конкретних взаємодій між суб’єктами (правове життя) n

Що у сукупності виражають динаміку правової реальності як: а) світ ідей: ідея права; б) світ знакових форм: правові норми і закони; в) світ взаємодій між соціальними суб'єктами (правове життя).

Особливістю правової реальності є внутрішня суперечність між належним і сущим, що виявляється у двох аспектах: Зовнішньому – співвідношенні фактичної поведінки та права як вираження ідеї належного. n Внутрішньому – співвідношенні позитивного права (того, що є) і ідеї права (того, що повинно бути). n

ознаки правової реальності n n n n є особливою формою суспільного буття; є ідеальною категорією та поєднує в собі об’єктивний і суб’єктивний аспекти буття права та нерозривно пов’язана зі свідомістю, чуттєвістю, практикою ; здійснює вплив на учасників суспільних відносин; тісно пов’язана з культурними, економічними та політичними чинниками, що існують у суспільстві; охоплює все коло правових феноменів (явищ) — як фундаментальних, так і похідних від них, як негативних так і позитивних; забезпечує процес утворення права, його тлумачення та застосування; відображає загальну динаміку правового життя соціуму; є показником ціннісно-духовного та культурного рівня розвитку суспільства.

Прийнято виділяти наступні рівні правової реальності (форми буття права): світ ідей (ідея права) n світ знакових форм (правові норми і закони) n світ соціальних взаємодій (правове життя) n

Ідея права – вихідний, логічно перший компонент правової реальності n Ідея права є найбільш загальним, абстрактним вираженням сутності права n Ідея права – це ідеальний аспект буття права. n Ідея права є системою апріорних принципів справедливості, які становлять основу й критичну інстанцію для діючого позитивного права. n

У структурному плані ідея права припускає наявність: суб'єктивної (антропологічної) компоненти, тобто містить інформацію про те, хто здатний бути суб'єктом права, на кого вона орієнтується. n аксіологічні компоненти, тобто являє собою систему цінностей, що реалізуються в праві, що виражається інтегрально в понятті справедливості; n деонтологічні компоненти, тобто виступає у виді ідеї повинності, що виражає єдність прав і обов'язків. n

Правові норми і закони складалися протягом усієї історії світової цивілізації. В її основі лежали: n n n найдавніші міфологічні першонорми. система релігійних норм, пов’язаних з найвищим абсолютним авторитетом – Богом; норми моралі, де кожна людина розглядається як представник конкретної соціальної спільноти. ідеологічні норми нормативної регуляції, пов’язані з імперативами, що йдуть від держави; увінчують цю піраміду норми права, що містять елементи всіх попередніх норм. Правові норми є одним із найважливіших засобів для забезпечення соціального порядку.

Світ соціальних взаємодій (правове життя): Буття права яка має місце у світі поміж особами (суб’єктами правореалізації) В залежностi від рівня психічно-вольового ставлення суб’єкта до норми виділяють такі рівні: n нижчий – бажання порушити норму; n середній – бажання підкоритися нормі (з міркувань корисності або через страх покарання, тобто в цілому – нейтральна мотивація) n вищий – повне визнання вираженої в нормі цінності. Найбільш конкретною формою буття права є правильні дії й рішення в конкретній ситуації самого суб’єкта права.

Правосвідомість – це не тільки відображення в індивідуальній свідомості духу й характеру законів, що вже діють у суспільстві, вона активно творчо коректує й критикує чинні закони (інститути) з позицій індивідуальної справедливості, яка набула глибокого життєвого змісту і значення для досить великої маси людей. Елементи правосвідомостi : n n n Правова психологія Правова ідеологія Правова поведінка

Класифікація правосвідомості Традиційнi: n n n теоретична (наукова) фахова (професійно-юридична) буденна (повсякденно-практична) За ступенем узагальнення: n n Індивідуальнa правосвідомість Групова правосвідомість

Характернi ознаки правосвідомістi: n n n Правосвідомість є одним із різновидів суспільної свідомості Носіями правосвідомості є різні суб’єкти права: особи, громадські об’єднання, політичні партії, державні органи та їх посадові особи, юристи-практики, суспільство в цілому Об’єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його проявів Правосвідомість є одним із найважливіших чинників розвитку праворозуміння Правосвідомість можна розглядати як своєрідний механізм саморегуляції поведінки (діяльності) людей

Базові функції правосвідомості: n n Пізнавальна Прогностична n n n Оціночна Творча Регулятивна З огляду на викладені вище функції правосвідомість охоплює різні сфери діяльності: n n Пізнавальну Оціночну мотиваційно-вольову сферу несвідомого правового досвіду

Онтологія прокурорської діяльності Онтологію сучасної прокурорської діяльності можна розглядати в двох аспектах: інституційному, аналізуючи саму прокурорську систему, особливості правового регулювання прокуратури, її компетенцію, а також крізь теоретичну доктрину, враховуючи практику реалізації прокурорської діяльності. Прокурорську діяльність можна визначити як сукупність взаємопов’язаних і послідовних правових дій (актів) прокурора, кінцевою метою яких є зміцнення правопорядку у випадках, коли цієї мети не можна досягти без прокурорського втручання ( «прокурорського реагування» ).

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ