Олег Ольжич Виконала Студентка групи УМЛ 32 Хміль

Олег Ольжич Виконала: Студентка групи УМЛ 32 Хміль Валентина

У радянські часи його ім’я було під жорстоким "табу". Водночас без цієї людини неможливо уявити культурне та політичне життя української нації у 1920 1940 х рр. , не кажучи вже про національно визвольний рух періоду Другої світової війни.

Олег Кандиба Ольжич народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь. Мати – Віра Антонівна Свадковська, гімназійна вчителька. У 1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва. Згодом — до Пущі Водиці, ближче до місця роботи батька.

Марко Антонович згадує : «…прохід через вулицю і через невеликий садок перед віллою, що в ній жили Кандиби, був для мене чимсь святочним. В їх помешканні було дуже затишно й справді приємно. І пізніше, заходячи раз у раз до них у гості, я завжди дивувався, як при всій біді, в якій вони жили, Кандиби вміли створювати чарівну атмосферу для гостей. Тяжко сказати, хто тоді в 1926 р. мене більше причаровував : «старий» Олесь зі своїм невгасаючим гумором, чи тиха й така люба пані Віра Антонівна, яка мені завжди давала чи цукорок, чи якісь інші солодощі, чи молодий Олег, на якого я дивився з острахом і який вже тоді так імпонував»

Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року. У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали "ворогами народу". У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги у Горніх Черношицях, згодом — Ржевницях. До 1924 року О. Кандиба навчається в Українському громадському комітеті в Празі, а в зимовому і літньому семестрах 1924 1925 років стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він відвідує лекції з передісторичної археології та історії мистецтва, пише наукові та дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства.

Ґрунтовні праці молодого археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег, який на той час був уже відомим науковцем, зустрічається з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем. Ця зустріч мала вирішальне значення для його подальшої долі як діяча націоналістичного руху. Полковник Коновалець побачив у молодому вченому та видатному поетові обізнану з тодішньою дійсністю в Україні людину, яка дуже добре розуміла значення духовного фактора у визвольно революційному процесі державного відродження українського народу.

У 1928 році в Празі з’являється друком перше оповідання молодого літератора під назвою "Рудько", підписане псевдонімом О. Лелека. Наступного року в журналах "Літературно науковий вісник", "Студентський вісник" публікуються перші вірші поета. Як стверджував Улас Самчук, відомий український письменник, публікації О. Ольжича у "Віснику" забезпечили йому "одне з перших місць емігрантського Олімпу". Олег Ольжич ніколи не крився, що залицяється до музи Поезії : по руках ходили його присвяти, епіграми, дотепні пародії. Згадує Марина Антонович : «Одного разу Олег прийшов до мене з лукавою таємничою міною і сказав : «Лялю, ви, добра приятелька, мусите помогти мені вийти з халепи. Дівчата якось дізналися, що я пишу вірші, то й вимагають від мене якоїсь присвяти. Не можу ж я кожній писати окремо вірша!Я написав одного для всіх. Ваше завдання – розмножити його, відповідно змінивши у кожному примірнику дівоче ім’я і роздати дівчатам, запевняючи кожну з них, що тільки їй одній я написав присвяту» .

Будучи студентом, Олег пише так звану «альбомну» поезію: це жартівливі віршики, епіграми, пародії. Вони виникали принагідно. Першим літературним успіхом Олега можна вважати оповідання для дітей «Рудько (життєпис одного півня)» , яке вийшло у 1928 році у Празі

Першу поетичну збірку поета й політичного діяча Олега Ольжича "Рінь" видала обласна організація Національної спілки письменників. Перше видання книги було надруковане у 1935 році. У цій збірці автор провіщав прихід нового віку героїв.

Під час Другої світової війни Ольжича було призначено заступником голови ОУН під проводом А. Мельника з надзвичайно широкими повноваженнями та відповідальністю. Саме йому було доручено очолити похід ОУН на Схід як організатору похідних груп та керівнику підпільного Проводу ОУН на східних та центральних українських землях. Після змушеного виїзду, з огляду на загрозу арешту, з Києва до Львова на початку 1942 р. , Ольжич, продовжуючи перебувати на нелегальному становищі, продовжував здійснювати фактичне керівництво діяльністю ОУН в умовах, коли очільник організації полковник А. Мельник перебував під постійним наглядом та домашнім арештом. Коли на початку 1944 р. гестапо масово заарештувало практично весь склад Проводу ОУН та чільних її членів, які опинилися в концтаборах, він залишився чи не єдиним незаарештованим керівником ОУН і взяв на себе керівництво нею.

Коли в Бабиному Яру розстріляли поетесу Олену Телігу, , Олег Ольжич ледь не впадає в депресію. "Він носив на собі тягар вини за смерть Олени Теліги та її чоловіка Михайла, – пише Катерина Білецька. – Він також переживав розстріли інших, які загинули під час походу на Схід". Смерть наступала йому на п'яти. Він не боявся вмерти, але хотів залишити нащадка. Тому, німці посилили арешти українських націоналістів, вирішує одружитися. Під вінець веде молодшу на 13 років Катерину Білецьку. Друзі називали її Калинкою. Він знав її з 5 річного віку. Тривалий час вони не бачилися. Зустрівши Катерину в Празі 1940 го, Ольжич закохався 2 серпня 1943 року молодята. вінчаються в церкві. Олег бере зі свідків і дружини клятву, що мовчатимуть про одруження до завершення війни – щоб Катерина не зазнала переслідувань. Живуть вони у різних квартирах. На людях удають, що не знають одне одного.

ЯБЛУНЯ НА ГОРІ Над кручею, за садом, на горі Розквітла яблуня. Іди, тебе немає. Здалека злото котять дзвонарі, І вітер тихо квіти коливає. Тебе немає. На траві прибитій Не буде видко сліду ні на мить, Як станеш ти угледіти крізь віти Густу, глибоку і м'яку блакить. Цей вірш присвячений дружині О. Ольжича – Катерині (Калині) Білецькій

"Залишився мені в пам'яті випадок, коли, прийшовши з міста, я застала Ольжича в кімнаті, де я мешкала, з повним ротом сирої гречаної крупи, – згадувала Катерина їхнє подружнє життя у Львові. – Він, бідний, не міг слова промовити, а в очах хитро винуватийусміх. Мені стало його шкода, думаючи, що він голодує. Але, ковтнувши кашу, Олег запевнив мене, що він дуже добре харчується там, де він живе, тільки йому вельми смакує сира гречка, яка нагадує горішки… Не дивлячись на те, що Ольжич так страшенно старався в моїй присутності бути життєрадісним, веселим та жартівливим, в останні місяці 1943 року його очі мали помітні відблиски страху. Неспокій істоти, яку оточено з усіх боків. Раз він сказав: шукає його ґестапо, шукають комуністи, навіть українці мають його на списку". За мельниківцями полювали і свої – бандерівці.

О. Ольжичу впродовж кількох років вдавалося успішно уникати арешту. Але все ж він був схоплений гестапо у 1944 р. на конспіративній квартирі у Львові. Ольжича відправляють зі Львова до Берліна. Далі автомобілем його одразу було доставлено у нацистський концтабір «Заксенхаузен» , котрий був розташований біля невеликого міста Орієнбаум. Його помістили до камери, у якій був прикутий до центру підлоги важкими кайданами з коротким ланцюгом, який дозволяв зробити лише кілька кроків і не допускав в’язня до стін, вікон та дверей. Допити тривали кілька днів. Ольжича били й піддавали тортурам. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).

31 липня 1944 року. прийшов у світ син Олега. Дружина, Катерина Білецька, нарекла його теж Олегом і, виконуючи волю покійного чоловіка, записала новонародженого на своє дівоче ім'я, а вже згодом, по війні, Катерина Білецька оприлюднила шлюбне посвідчення, і малий Олег, успадкував законне батькове прізвище – Кандиба Народився у Празі, як він писав «у родині поета, провідника ОУН на східних і центральних землях України Олега Кандиби (Ольжича)» . У 1949 році емігрував до Канади, де у 1967 році закінчив Квінський університет в Канаді за спеціальністю «Прикладна фізика» . Не один раз із дружиною Тамарою приїжджав в Україну. Брав участь у заходах із відзначення пам’яті батька.

— Батька я ніколи не бачив. Але він незримо був присутній в моєму житті, — говорить Олегович. Зазначає, що батьків арешт і смерть 1944 го оповиті загадкою. — Якось магічно німці схопили батька у Львові. Гадаю, його хтось зрадив. Він був діючий голова проводу ОУН. Така людина мусила мати охоронців, та ще й в окупованому Львові, нашпигованому спецслужбами. Син відхиляє офіційну версію, що Ольжича заарештувало гестапо. — Його ув’язнила німецька дипломатична контррозвідка. Думаю, вони закатували його в своєму осідку, на Александр плац, у Берліні. А потім вивезли тіло на спалення до концтабору Сакзенгавзен. Бандерівці, які мусили працювати на спаленні трупів, впізнали його й зголосили це Бандері. Додає, що місце загибелі й поховання Ольжича невідомі. Існує лишень символічна могила на Ольховському кладовищі в Празі.