Об'єкт дослідження економічної та соціальної географії Економічна і соціальна географія — це наука про загальні та специфічні закони й закономірності територіальної організації суспільства, механізми дії та форми прояву їх у територіальних суспільних системах, що функціонують у просторово-часовому географічному просторі. Спираючись, з одного боку, на закономірності суспільного розвитку, а з іншого — на закономірності природи, економічна і соціальна географія досліджує територіальну взаємодію в системі “природа — населення — господарство”. Головне її завдання полягає в тому, щоб обґрунтувати шляхи вдосконалення просторової (територіальної) організації суспільства. Розрізняють насамперед широкий (граничний) об'єкт науки, її конкретні та специфічні об'єкти. Об'єкт дослідження економічної і соціальної географії становить антропосфера. Специфічний об'єкт дослідження економічної та соціальної географії — просторова організація антропосфери. Спеціальними об'єктами дослідження економічної та соціальної географії є територіально-виробничі комплекси, економічні райони, системи розселення, урбанізовані ареали, територіальні міжгалузеві комплекси, інші просторові структури. Предмет дослідження економічної та соціальної географії становить просторова організація суспільства, територіальні суспільні системи.
Передумови формування науки Наука виникає і розвивається внаслідок потреб суспільства у достовірній інформації. Людська діяльність ставить перед наукою певне завдання, створює для його виконання відповідну матеріально-технічну базу. Кожна наука, виникнувши відповідно до вимог суспільства потім сама сприяє розвиткові самого суспільства і його продуктивних сил. Отже, суспільні потреби є головним рушієм розвитку науки. Стародавні часи Соціально-економічна (суспільна) географія має давню історію. Як окремий напрямок у географічній науці вона виникла ще у Давній Греції (VIІ-ІІІ ст. до Р. Хр. ). Зародження і розвиток соціально-економічної географії відбувався всередині неподільної тоді географії взагалі і наукового знання зокрема. Вона виникла з потреб різних народів і країн у обміні своїх товарів на товари інших народів і країн. Проблеми товарообміну породили торгівлю й подорожі. Під час цих подорожей, а також військових походів відбувалися спостереження, велися записи, у яких давалися відомості про природу, народи, їх культуру, традиції, рід занять. Особливо вирізняються робот античних вчених — давньогрецького історика Геродота, який у своїй 4 -й книзі “Історія” залишив розділ країнознавства, давньогрецького вченого Ератосфена Кіренського, що дав назву “географія” самій науці та склав “Географічні записки”, давньогрецького історика Страбона, який написав 17 томів “Географії”. Геродота вважають фундатором історії і географії, а Страбона основоположником соціально-економічної географії. Від Страбона йде думка, що вся географія є суспільною наукою. Він також розвивав ідею територіальних відмінностей (районів). Вважав Землю “домом людства”. Нарешті, Птолемей вперше розділив географічне знання на власне географію (загальну географію - науку про кількісні характеристики Землі) і хорографію (науку описову, про якісні характеристики окремих територій). Загальні риси стародавнього періоду: - висунуто ряд ідей, що отримали підтвердження і розвиток у пізніші періоди (ділення географії на загальну й описову, ідея географічного району тощо); - покладено початок застосування історико-генетичного і порівняльногеографічного методів дослідження; Військовий грецький корабель
Середньовіччя та Великі географічні відкриття Здобутки греко-римської географії тривалий час не були відомі середньовічній християнській Європі; безпосередньою спадкоємницею старогрецької стала арабська географія. Від арабів географічні ідеї давніх Греції і Риму перейшли в Європу. У середньовіччі існувало декілька великих центрів культури, зв’язки між якими були незначними. Такими центрами (“світами” чи цивілізаціями) були: європейський християнський, північноєвропейський (скандинавський), арабський, китайський і, як потім виявилося, американський. Найбільш розвиненою була географія в арабському світі. Арабська географія. Починаючи з VII ст. , араби швидко завойовували великі простори - від Індії до Іспанії, охоплюючи всю північ Африки і поширюючи на цьому просторі мусульманство. Між європейською християнською й арабською мусульманською цивілізаціями утворився своєрідний бар’єр, який тривалий час стримував комунікацію між Європою і Південною та Східною Азією та стимулював пошуки нових шляхів у ці частини світу (подорожі навколо Африки Васко да Гами у 1497 -1498 рр. , прокладання шляхів в Індію Колумбом через західну півкулю у 1492 р. ) та хрестові походи на Близький Схід (з 1095 р. ). Арабська географія творилася головним чином у 800 -1400 -х рр. Її представниками були: визначні географи, як Ібн Гаукаль (Х ст. ), Ібн Гордадбеґ (ІХ-Х ст. , написав “Книгу шляхів і країн”), Аль Біруні (ХІ ст. , перший середньовічних учених висловив думку про рух Землі навколо Сонця, обчислив обвід Землі), Авіценна (ХІ ст. ), Ідрісі (ХІІ ст. ), Ібн Баттута (ХІУ ст. ), Ібн Гальдун (ХІУ - початок ХУ ст. ). Інформацію про світ араби черпали з двох джерел: переклали арабською мовою більшість грекоримських географічних праць і самі багато подорожували (описали Східну і частину Південної Африки, Індії, Китай, Середню Азію, Русь та ін. ). Араби виправили багато географічних помилок древніх греків. Для методології суспільної географії дуже суттєвою є думка Ібн Гальдуна про те, що спосіб життя і заняття людей більше залежить від їхньої культури, ніж від природного довкілля. Карта Ідрісі
Середньовіччя та Великі географічні відкриття (продовження) Епоха Великих географічних відкриттів розпочалася наприкінці ХV ст. і закінчилась у середині - кінці ХVІІ ст. Центр географічної думки переноситься в Європу, де в надрах феодального суспільства прискорено почали розвиватися капіталістичні відносини. Найвизначніті географічні відкриття епохи: - відкриття Колумбом Америки (1492 р. ); - відкриття шляху в Індію довкола Африки Васко да Гамою (подорож 1497 -1498 рр. ); - перша кругосвітня подорож Маґеллана (1521 р. ) та ін. Унаслідок цих та інших подорожей було остаточно доказано істину кулястості Землі, яку у вигляді гіпотези висували ще стародавні греки. Також було підтверджено існування “на другій стороні Землі” людейантиподів (теж старогрецька ідея). Похитнулася віра в геоцентричну будову Всесвіту Птолемея. Земні географічні й інші наукові відкриття підважили основи сакрального (релігійного) світогляду того часу. Почалася секуляризація всього суспільного, у тому числі духовного життя. На арену світової історії виходять великі європейські нації іспанська, англійська, французька, німецька та ін. В економічному і духовному житті світ стає єдиним, однак європоцентричним. Також було досліджено, що вивчення людини на земній поверхні охоплює “характеристику жителів, їхніх зовнішніх рис, ремесел, торгівлі, культури, мови, способу правління чи державного устрою, релігії, міст, якимось чином цікавих місць і визначних людей”. В епоху Великих географічних відкриттів і поглиблення територіального поділу праці посилилася потреба в новій науці — економічній і соціальній географії. Першою економіко-географічною працею вважають “Опис Нідерландів” (1567) італійського вченого Л. Гвіччардіні (1483 — 1540).
Новий час Великі географічні відкриття торували дорогу першій промисловій революції, широкому розвитку поділу праці. Це, відповідно, сприяло товаризації сільського господарство. Усередині держав поділ праці призвів до формування національного господарства (національного комплексу), а між державами - до формування світового ринку і у кінцевому підсумку - до розвитку світового господарства. Такі процеси надзвичайно прискорили розвиток наук, особливо географічної та економічної. Як першу теоретичну працю з географії називають “Всесвітню географію”голландського географа Б. Варенія (Вареніуса) (1622 -1650). У політичному плані внаслідок розпаду середньовічних імперій (Іспанська, Священна Римська та ін. ) утворилися національні держави. Ці держави, що формувалися модерними націями, потребували повних даних про природу, населення і господарство на своїх територіях інших країн. Це впродовж XVІІІ ст. надзвичайно стимулювало розвиток економіко- географічного країнознавства, яке часто розвивалося не тільки в системі географії, але й у системі економічної науки (так зване “описове державознавство окремих країн” або “камеральна статистика”). З розвитком міжнародного поділу праці й міжнародної торгівлі зросли вимоги до знань про країни, сировинні, паливні ресурси, фінанси, внутрішній ринок. Відповідно зростали й вимоги до певних галузей наукових знань. Підприємець і комерсант хотіли мати відомості не тільки про природно-ресурсовий потенціал країни або окремого її регіону, а й про номенклатуру та вартість вироблених там товарів, ринки їх збуту, можливості організації виробництва готової продукції, ймовірні ціни на неї. Це зумовило формування комерційної географії. Її батьківщиною вважається Франція, де 1723 р. вийшла «Комерційна енциклопедія» (комерційний словник) Ж. -Ж. Саварї, а 1740 р. в Ліллі — перший курс комерційної географії. У другій половині XVІIІ й на початку XIX ст. в розвитку світової економічної географії посилився вплив політичної економії. У новому періоді латинська мова втратила свою головну функцію, яку вона виконувала у науковому житті середньовіччя 1. На арену вийшли національні мови. Почали формуватися національні географічні школи. Серед національних шкіл слід відзначити велику роль німецької, а також французької (так званої “географії людини”). Уже в новітньому періоді помітно виділялась англійська школа. Почали формуватися слов’янські географічні школи. У новий період виникають громадські об’єднання географів і тих, хто цікавився географією Географічні товариства (ГТ). У 1821 р. ГТ було створено у Парижі, в 1828 р. - у Берліні, у 1830 р. - у Лондоні, у 1838 р. - у Ріо-де-Жанейро, у 1839 р. - у Мехіко, у 1845 р. - у Санкт. Петербурзі та ін.
Новітній період почався з другої половини XIX ст. Час до Першої світової війни характеризувався остаточним поділом географії на фізичну та суспільну (антропогеографію) із подальшою їх диференціацією. Географія в університетах зрівнюється з іншими дисциплінами викладання (уперше у 70 -х роках XIX ст. у Німеччині). Масово виникають кафедри географії, очолювані фаховими географами. Зростає кількість національних шкіл, а в них - наукових шкіл, очолюваних визначними вченими-географами. У міжвоєнний період остаточно сформувалися національні географічні школи слов’янських країн: польська (Еуґеніуш Ромер), російська (Ніколай Баранський), чеська (Іржі Краль), югославська (Йован Цвіїч), українська (Володимир Кубійович) та ін. У Німеччині панівною стала геополітика на чолі з Карлом Гаусгофером, у Франції - фізико-географічна реґіоналістика з Еммануелем де Мартоном. Особливо активно розвивалася географія, у тому числі суспільна, в Англії. Тут уперше було виділено так звані функціональні райони (К. Б. Фоссет), розгорнуто дослідження земель на підставі великомасштабних карт (Л. Д. Стамп) з практичною метою. У міжвоєнний період центр світової географічної думки поступово переміщується у англомовний світ, особливо у США. Якісні зміни у розвитку географії, зокрема суспільної, відбувались у повоєнний період. По-перше, вона надзвичайно диференціювалася, з’явилися наукові дисципліни і напрямки, що пов’язані з новими загальноі конкретно- науковими підходами та парадигмами (наприклад, так звана географія поведінки). По-друге, простежувались інтегративні процеси внаслідок виникнення “теоретичної географії”, “географії природокористування”, “геоекології” тощо. По-третє, у географії застосовуються нові парадигми - модельна (моделювання територіальності явищ і процесів) і системна (системний аналіз і синтез). По-четверте, надзвичайно збагачується методичний апарат та інструментарій науки По-п’яте, суттєво змінюється ставлення до карти як джерела і результату географічних досліджень. Карту починають трактувати не лише як модель земної поверхні, а передусім як зберігача, носія і передавача геопросторової інформації. По-шосте, простежується зростання інтересу до регіональних досліджень, тобто комплексного вивчення окремих регіонів як усередині країн, так і на міждержавному рівні. По-сьоме, відбувається невпинний процес соціологізації і гуманізації суспільної географії. На цій базі назвичайно диференціюється соціальна географія і геоекологія. Домінуюче місце в світі посідає англо-американська географія.
Сьогодення Розширюється сфера прикладних досліджень з метою забезпечення планування й проектування. Наприклад, у Німеччині й Великобританії основну увагу приділено містобудівним і містоутворювальним проблемам, в Україні і Росії — формуванню територіально-виробничих комплексів і районуванню. Це сформувало прикладну географію. З’являється біхевіористська проблематика. Серед нових проблемних напрямів слід назвати: географію міської злочинності, міграції, соціального життя в малих просторах, освіти, спорту, контрурбанізації, рурального (від ісп. rural — сільський, польовий) способу життя, конфліктів у ринковому суспільстві, децентралізації регіонального управління та ринку, феміністичну географію тощо. В самій економічній географії зростає роль географії високих технологій, дослідження депресивних районів та їх оздоровлення. Внаслідок екологізації формується концепція геоекології (Німеччина, Росія). У високорозвинених країнах світу екологізація зумовлює зміну соціокультурної складової міського середовища В монографіях закладається “геоконфліктологія”, в якій сторонами конфлікту виступають господарство й природа. Економічна і соціальна географія досліджує не тільки державні, а й суспільно-соціокультурні інтереси. Посилюється увага до простору й часу, визнання земної кулі як багатовимірного простору.
Наукові школи Київська школа Фахівці із суспільної географії працюють на кафедрах і відділеннях (секціях) таких закладів: Київського національного університету імені Тараса Шевченка (кафедра економічної і соціальної географії, яку близько двох десятиріч очолював проф. Микола Пістун, тепер керує проф. Ярослав Олійник); Київського педуніверситету імені Михайла Драгоманова; Київського економічного університету (проф. Юхим Питюренко); Ради з вивчення продуктивних сил НАН України , Інститут географії НАН України, у якому помітний слід залишив акад. Максим Паламарчук. Тут успішно працюють його учні: Леонід Руденко, Валентина Нагірна, Інґа Горленко, Геннадій Балабанов та ін. До засновників сучасної київської школи СЕГ слід віднести Костянтина Григоровича Воблого (1876 -1947), який з 1934 р. очолював кафедру економічної географії у Київському університеті та з 1936 р. відділ економічної географії в Інституті економіки АН України. Лідером київської наукової суспільно-географічної школи тривалий час був академік Максим Мартинович Паламарчук (1916 -2000). У Київському центрі розвинені усі галузі СГ: теорія науки (акад. М. Паламарчук, проф. М. Пістун, проф. С. Іщук, проф. П. Масляк); дослідження географії природних ресурсів (проф. І. Горленко — відділ сусільно-географічних досліджень Інституту географії НАНУ); географії населення і розселення (проф. Ю. Питюренко, А. Степаненко, О. Хомра, М. Тимчук); географії сільського, лісового господарства, промисловості, транспорту (проф. В. Нагірна, С. Генсірук, Я. Олійник, Д. Стеченко, А. Доценко, М. Григорович); соціальної географії (проф. Я. Олійник, А. Степаненко); методики, особливо математичних методів. Воблий К. Г. Паламарчук М. М.
Харківська школа Харківський центр соціально-економічної географії існує близько двох століть. Суспільно-географічні дослідження перебували ще у сфері наукових інтересів засновника Харківського університету Василя Назаровича Каразіна. На основі досвіду західноєвропейських вчених він розробив власну методику проведення статистичних досліджень і застосував її для вивчення населення Слобожанщини. Перебування столиці у Харкові сприяло швидкому науково-освітньому розвитку міста. У 1927 році при Всеукраїнській Академії наук (ВУАН) і Наркоматі освіти був заснований Український НДІ географії та картографії, діяльність якого була пов’язана з ім’ям С. Л. Рудницького. У 1934 році на геолого-географічному факультеті Харківського університету була створена кафедра економічної географії, кістяк якої склали співробітники розігнаного НДІ географії і картографії. У 1983 році Артур Петрович Голіков захистив докторську дисертацію "Територіальна організація водного господарства СРСР", ставши першим доктором і професором в галузі соціально-економічної географії в усій Лівобережній Україні. Після отримання Україною незалежності зросла увага до міжнародних економічних зв’язків. Тому кафедрою були визначені нові наукові напрями в галузі комерційної географії і, зокрема, територіальної організації міжнародних торговельно-економічних відносин. Новими напрямками досліджень стали соціальна інфраструктура (С. Юрченко), географія туризму (В. Редін), географія світового господарства і оцінка геополітичного положення окремих країн і регіонів світу. У 2002 р. кафедра отримала назву "соціально-економічної географії і регіонознавства". В сучасних наукових дослідженнях робиться акцент на соціальну складову в системі "Природа – Людина – Господарство". Розвиток досліджень відбувається в контексті стратегії сталого розвитку 2004 вважається роком заснування вже сучасної суспільно-географічної школи у Харкові
Львівська школа Дуже давні традиції має Львівський центр соціально-економічної географії адже саме тут виникла найперша в Україні кафедра географії (Львівський університет, 1883). Сучасна львівська школа соціально-економічної географії представлена вченими Львівського національного університету ім. Івана Франка (кафедру економічної і соціальної географії очолює проф. Олег Іванович Шаблій, кафедру географії України – проф. Федір Дмитрович Заставний, кафедру міжнародних відносин і країнознавства – проф. Маркіян Зинов’євич Мальський), Інституту регіональних досліджень, Львівської комерційної академії, Львівського аграрного університету. До новітніх досягнень цієї школи слід віднести україноцентричну типологію країн світу (С. П. Кузик та інші, 1998), підручник О. І. Шаблія "Основи загальної суспільної географії" (2003). Мирослав Степанович Дністрянський започаткував відродження політико-географічних досліджень ("Кордони України. Територіально-адміністративний устрій". Головним науковим напрямком кафедри економічної і соціальної географії є дослідження теоретичних і методичних проблем комплексної геопросторової організації суспільства і його структурних частин (населення, господарство, соціальна, політична, екологічна сфера тощо) у їхньому реґіональному, країнознавчому та світовому вимірах.
Одеська школа Одеський центр соціально-економічної географії формується головним чином після створення в Одеському університеті у 1934 р. географічного факультету. Сучасна одеська школа соціально-економічної географії представлена у першу чергу колективом кафедри економічної та соціальної географії Одеського національного університету ім. Іллі Мечникова (два останні десятиліття кафедру очолює проф. Олександр Григорович Топчієв). Наукове спрямування центру - дослідження проблем Південного регіону України і приморських територіальних соціально-економічних комплексів (доц. Є. Повітчана, О. Полоса, проф. В. Дергачов та ін. ), зовнішніх економічних зв’язків України, які здійснюються через порти Причорномор’я. Кафедра активно відгукнулась на європейську програму формування міжнародних транспортних коридорів. Одеська школа соціальо-економічної географії однією з перших в Україні стала освоювати соціально-екологічний напрямок досліджень. Проф. Володимир Олександрович Дергачов стояв біля витоків створення вільних економічних зон (ВЕЗ) в Україні та був керівником першої в новітній історії держави ВЕЗ "порто-франко" в Одесі.
Чернівецька школа Чернівецький центр соціально-економічної географії пов’язаний із відкриттям у жовтні 1875 р. університету. Наукові дослідження в галузі СЕГ торкалися переважно географії населення, топоніміки окремих місцевостей Буковини (Константін Гумурзакі, Константін Бретеску). Суспільногеографічні дослідження головно зосереджені на двох кафедрах Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: економічної географії та екологічного менеджменту (до квітня 2000 р. – кафедра економічної географії) та кафедрі географії соціальної географії та рекреаційного природокористування (єдина кафедра в Україні; створена у 2006 р. ). Напрямки досліджень на кафедрі економічної і соціальної географії: 1) географічно-ресурсознавчий (еколого-економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу); 2) економіко-географічний (дослідження промислово-територіальних, будівельно-індустріальних комплексів, проблем АПК); 3) історико-географічний (дослідження сторії становлення суспільно-географічних напрямів в українській географії); 4) еколого-та конструктивно-географічний. Науково-дослідна тематика кафедри соціальної географії та рекреаційного природокористування визначається її методологічною сутністю - вивченням сучасних особливостей рекреаційнотуристичного природокористування Карпато-Подільського регіону України.
Сімферопольська школа Сімферопольський центр соціально-економічної географії формується у Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернадського. Його початки пов’язані з іменем професора Івана Трохимовича Твердохлєбова (1921 -1998), який створив тут кафедру економічної та соціальної географії і започаткував на ній дослідження теоретичних і прикладних проблем рекреаційної географії. Кафедра пройшла кілька етапів становлення наукової діяльності. Довгий час на кафедрі пріорітетною була ідея розробки теорії та практики рекреаційної географії. Її доповнила ідея математизації економіко-географічних досліджень. Колектив кафедри провів значну роботу по визначенню поняття "рекреаційний потенціал" (І. Твердохлєбов) та економіко-географічній оцінці рекреаційного потенціалу Криму (М. Багров, В. Шумський). У наш час ведуться дослідження з визначення ступеню стійкості природних ландшафтів щодо рекреаційних навантажень, а також встановлення соціально-економічних збитків внаслідок порушення ландшафту нераціональним рекреаційним природокористуванням (В. Кудрявцев, В. Шумський, Ю. Чепель). Розроблено методику оцінки екскурсійного потенціалу Криму (І. Карташевська) та принципи організації агрорекреаційного комплексу (М. Амельченко) за умов ринкових відносин.
Скачать презентацию Об єкт дослідження економічної та соціальної географії Економічна і
alenа.ppt