o Замок – укріплена будівля феодала, що використовується для захисту від ворога та зазвичай служить командним центром. Як правило, замок займає найвигідніше (з військової точки зору) положення на місцевості. У замку феодал ховався від нападів ворогів і повсталих християн.
o Над усіма спорудами височіла головна башта - донжон. В ній феодал зі своїми воїнами і слугами могли витримати довгу облогу, навіть якщо інші укріплення були
У VII –VIII століттях поширювалися форми феодального землеволодіння. При передачі землі в феод його жалователь ставав сеньйором, а одержувач – васалом, що передбачало військову службу. В умовах боротьби за землі васальна служба ставала необхідністю. До цього періоду відноситься зародження лицарства.
Хто такий лицар? Заглянемо у тлумачний словник і прочитаємо: лицар – у перекладі з німецької – вершник. У середні віки в Західній та Центральній Європі особа, що належала лицарству. Лицарство – військовофеодальний стан, дрібні світські феодали, що протистояли знаті. Зазвичай молодшого сина іншого лицаря чи феодала віддавали на навчання до лицаря на період з 14 до 21 року. Він був зброєносцем. Зброєносця називали “есквайр”. Це слово походить від латинського scutarius – “щитоносець”.
• Після досягнення 21 року, юнак успішно пройшовши усі випробування ставав лицарем. Дату посвяти призначав сеньйор. Зазвичай воно відбувалося напередодні якихось важливих подій: укладення миру, весіль титулованих осіб або церковних свят. Після сповіді і причастя юнака одягали в білий одяг – символ непорочності. Потім він вирушав до церкви, де проводив ніч у молитвах. На світанку приходили за ним старі заслужені лицарі і вели юнака в лазню. Потім йому надягали на шию перев’язь з мечем і укладали в ліжко, покриваючи білою або чорною тканиною, що символізувало очищення від гріхів. Після лазні кандидата в лицарі вели до церкви, де він давав урочисту клятву, захищати віру, допомагати слабким і знедоленим, бути мужнім і вірним сеньйору, уникати гордості, марнославства, сріблолюбства і скупості.
Посвячуваний ставав на коліна і сеньйор ударяв його мечем навзнаки три рази, юнакові надягали шолом, лати і золоті шпори, давали меч, щит і спис. Кожен з цих лицарських атрибутів грав особливу символічну роль: шолом означав фортецю розуму, лати – недоступність серця їх носія різним порокам, шпори – невтомність у справах, меч – символ правосуддя, щит – захист і опіку всіх , що потребують цього, спис – перемогу правди над брехнею. Коли лицар надходив на службу до великого феодалу, він ставав його слугою – васалом. Проходив ритуал принесення васальної присяги. Феодал і лицар приносили взаємну клятву вірності. Феодал питав: ” Чи хочеш ти бути моєю людиною? ” Лицар відповідав: “ Я хочу, я стаю вашою людиною”. Ця клятва називалася фуа. Далі йшло рукостискання і обмін поцілунками.
Лицарський закон наказував так: 1. Будь завжди приготований, завжди при зброї, крім хіба нічного відпочинку. 2. До чого б ти не брався, прагни здобути честь і добре ім’я – своєю чесністю. 3. Обороняй убогих і немічних. 4. Допомагай тим, що самі оборонитися не можуть. 5. Не роби нічого такого, що завдає комусь шкоди чи зневаги. 6. Будь готовий обороняти свою батьківщину. 7. Охотніше працюй за честь, ніж за зиск. 8. Ніколи не ламай своєї обіцянки. 9. Честь батьківщини борони своїм життям. 10. Краще чесно помри, ніж маєш ганебно жити.
Для того, щоб під час бою дізнатися про своїх, стали використовувати відмітні знаки - герби. Герб зображувався на всьому його майні: одягу, зброї, збруї, стінах замку. Герби служили як відмітними знаками на полі бою, так і показником знатності роду і діянь предків. Для створення гербів використовувалися наступні кольори: золотий – що символізував багатство, силу, вірність і постійність; срібний - невинність; блакитний – велич і красу, зелений – надію, свободу і достаток; чорний – скромність, освіченість, печаль; червоний – хоробрість та мужність. З їх допомогою малювали різні алегорічні зображення: хрест – символ хрестових походів; башта – завойований замок; зірка – нічний бій; півмісяць – перемога над мусульманином; лев - хоробрість; орел – доблесть. Вони затверджувалися сеньйором і передавались у спадок, не змінюючись. Крім зображень на лицарських гербах поміщали девізи – короткі вислови, що служили для пояснення його сенсу.
Однією з найбільш привабливих для середньовічного лицарства забав були турніри, тобто зразкові битви, в яких брали участь цілі натовпи. Сюзерен нашого барона, маючи в своєму розпорядженні величезні кошти, задумав влаштувати турнір. Вигукували оповіщення, а найбільш видатним лицарям розвозили особливі запрошення, написані на пергаменті. У цих запрошеннях точно вказувалося місце, обране для змагання, називалися нагороди, призначені переможцям. Такими нагородами могли бути ведмідь, пара хортів, яструб, пояс або мішечок ( де зберігалися гроші і парфуми; носився на поясі) від будь – якої знатної дами.
Арена, на якій повинен буде відбуватися турнір - це широкий довгастий простір, довжина його на 1/4 більше ширини. По одній стороні цього простору влаштовані дерев’яні місця для дам, знатних глядачів і судів. З цього ж боку влаштовано естраду для музикантів, які будуть вітати переможців музикою. Решта боку арени обгороджена двома паралельними дерев’яними бар’єрами. Прохід між останніми призначається для осіб, що стежать за порядком, а за зовнішнім бар’єром збирається народ.
Існував закон, на підставі якого до участі в турнірі допускався тільки той лицар, батько, дід і прадід були людьми вільними. Ось чому місцевість, призначена для турніру, рясніла звичайно гербами, що свідчать про давність того чи іншого лицарського роду. Тут завжди були під рукою люди, які могли вільно читати герби та девізи і давати бажаючим необхідні пояснення. У кожній європейській країні лицарство мало свої відмітні риси, адже крім обладунків використовувалися і різноманітні елементи декору.
У Франції лицаря називали шевальє, в перекладі з французької “вершник”. Французькі лицарі використовували у своїй амуніції численні прикраси, такі як : різнокольорові пір’я, витонченість, плавність ліній. Шевальє любили виглядати модно, вишукано. В Іспанії лицаря називали кабальєрос. Вони любили яскравість фарб, насиченість кольору. У Німеччині лицаря звали ріттер. Для німецьких лицарів, на відміну від французьких та іспанських, характерні стриманість, простота кольору і ліній, мінімум елементів декору.
Скачать презентацию o Замок укріплена будівля феодала що використовується
10159_Litsarskiy_turnir (10).ppt