О возвелич усіх нас знову як світоч будь

О, возвелич усіх нас знову, як світоч, будь нам, рідна мово!

Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог Євангеліє від Івана Розділ І

О слово рідне ! Мудре і прадавнє, Ти виросло з могутньої землі… Тебе жорстоко розпинали, А ти возносилось і не корилось — ні!

Слово - найтонший дотик до серця: воно може стати ніжною запашною квіткою, і живильною водою, що повертає віру в добро… В. О. Сухомлинський

Книги – джерела мудрості, Книги – бездонна глибина, І ними в печалі втішаємось

Українка я маленька. Українці - батько й ненька. Все що рідне, я кохаю, Всім, хто рідний, помагаю. Своє ціную, свого вчуся, До українського горнуся. І чужого я навчаюсь, І свого я не цураюсь.

Найдорожче – рідна мова. Наснагу й силу нам дає. Нам стежку в світ дано топтати, Поки в нас рідна мова є!

Велична, щедра і прекрасна мова, Прозора й чиста, як гірська вода, То України мова барвінкова, Така багата й вічно молода.

Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Українська мова не вчора придумана. Вона – не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Д. Павличко

О мово рідна! Розквітай барвисто, Давай снаги поетам і митцям. Твої слова – розсипане намисто, Яке потрібно відшукати нам

Як хочеться скупатися у тім Отецькім слові, слові золотім! І хочеться, і прагнеться без тями До цього слова припадать устами, Ридати і радіти водночас, Його не сплюндрував жорстокий час, Жорстокий деспот, слідець закону, Не заточив, і не сховав в скарбону, Не осліпив, не вбив, не залякав, На гріш розмінний не перекував. Слова вмирають? Блякнуть? Ні, не блякнуть. Іще століття перед ними вклякнуть…

Моя прекрасна українська мово, Найкраща пісня в стоголоссі трав, Кохане слово, наше рідне слово, Яке колись Шевченко покохав. Ти все знесла: насмішки і зневаги, Бездушну гру ворожих лже-людей, Та сповнена любові і відваги З-за ґрат летіла птахом до людей.

Коли до серця крадеться тривога, — За долю України я боюсь, — З молитвою звертаюся до Бога І мовою вкраїнською молюсь. Прошу для України в Бога щастя І захисту для всіх її дітей. А мова українська, мов причастя, Теплом своїм торкається грудей. . .

О Боже мій, Великий, Всемогутній, Мою вкраїнську мову порятуй. І в світлий день пришестя, день майбутній Вкраїні Царство Щастя приготуй. Коли до серця крадеться тривога, — За долю України я боюсь, — З молитвою звертаюся до Бога І мовою вкраїнською молюсь

Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі, мово, неосяжна душа народу - його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.

Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш під хмари та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій.

Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій. . . Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого.

Мово ! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан- зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово наша ! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнику роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово наша ! Ти зцілювала нас духом, давала нам силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою слово. Прости ! Воскресни! Повернися! Возродися !

Збирай, як діаманти, ті слова. Твого народу в них - душа жива