Німе кіно Презентація студентки 21 групи факультету історії

"Німе кіно" Презентація студентки 21 групи факультету історії та права Романенко Юлії

Німе кіно – загальноприйняте позначення кінематографу у перші десятиліття його історії, коли фільми виходили на екрани без синхронно записаного звуку. Саме відсутність доступної технічної можливості запису і синхронного відтворення звуку (а не, скажімо, відсутність кольору) виявилося найбільш важливою обставиною, що визначила художню специфіку кінофільмів у цей період.

До початку 1920 -тих років «німе кіно» отримало широкий набір художніх засобів, які зумовили паралельний розвиток декількох напрямків кінематографу як мистецтва – найбільш принциповими й впливовими виявилися німецький кіноекспрессіонізм (Фрідрііх Вільгельм Мурнау, Фріц Ланґ, Пауль Лені та ін. ), американська оповідна школа (Девід Ворк Ґріффітт, Томас Інс та ін. ) і радянська школа документально-художнього фільму (Дзига Вертов).

Становлення кінематографа у Франції пов'язане з ім'ям братів Огюста і Луї Люм'єрів, які працювали в Ліоні у фотографічної студії їхнього батька Антуана. Їхній кінематограф, який призначався як для зйомок фільмів, так і для їхнього показу, був запатентований 13 лютого 1895. Його перша публічна демонстрація відбулася 28 грудня того ж року в індійському салоні «Гран-кафе» на бульварі Капуцинів у Парижі. На цьому показі глядачі могли спостерігати 10 фільмів, загальною протяжністю 20 хвилин, які були зняті нерухомою камерою. Одним із перших фільмів став «Вихід робітників з фабрики братів Люм'єрів у Ліоні» , який зобразив вихід із воріт кількох сотень людей, собаку, коня, а також виїзд людини на велосипеді. Ще на цьому показі демонструвався фільм «Руйнування стіни» , де кадри фільму прокручувалися в зворотному порядку і зруйнована стіна відновлювалася. «Руйнування стіни» став першим фільмом зі спецефектами. На цьому сеансі також демонструвалася і перша комедія – «Политий поливальник» , у якому поливальник виявляється облитим струменем води через пустощі хлопчика, що наступив на шланг.

Специфічною особливістю німих фільмів є використання титрів (інтертитрів) – текстових вставок, які давали пояснення по сюжету, відтворювали репліки персонажів або навіть коментували те, що відбувається для аудиторії. Титри з'явилися в кіно не відразу, і їхня функція з часом істотно змінювалася. Вони використовувалися як заголовки монтажних частин, як заміна звукової мови, як засіб викладу сюжету і зв'язування окремих сюжетних фрагментів і так далі. Спочатку фільми продавалися для прокату без вмонтованих титрів – прокатник отримував тільки текст, який міг надрукувати і вставити у фільм на свій розсуд (наприклад, перекласти титри на іншу мову), на плівці у цьому випадку початок титру позначався косим хрестом із номером титру. На початку XX століття існували титрувальні майстерні, які виконували для прокатників виготовлення монтажних фрагментів з інтертитрами. З часом титри були осмислені як естетично важлива частина фільму, вони спеціально оформлялися й організовувалися з іншим матеріалом. Крім того, титри часто тонувалися кольором.

У процесі розширення художніх засобів німого кіно з'явилася також можливість створювати повнометражні фільми без інтертитрів; це було характерно насамперед для німецької «камерної драми» , найбільш важливим прикладом якої є фільм

Чарлі Чаплін - самий, напевно, впізнаваний артист епохи німого кіно

Мері Пікфорд - знаменита актриса німого кіно , володарка премії "Оскар" Це була ера німого кіно, яке знаменитий кінорежисер Альфред Хічкок називав " найчистішою формою кінематографа ". Німе кіно подарувало світові таких зірок, як Чарльз Спенсер "Чарлі" Чаплін , Мері Пікфорд , Дуглас Фербенкс , Бастер Кітон , Рудольфо Валентино та багатьох інших.

Образотворчі і художні можливості німого кіно були надзвичайно високі. Виробився абсолютно особливий неповторний стиль спілкування з глядачем за допомогою міміки і жестів. Виразність рухів деяких акторів німого кіно навряд чи може бути перевершена навіть у сучасному звуковому кіно. Крім того, кіносеанси на початку XX століття не були повністю беззвучні – зазвичай показ кіно мав музичний супровід на фортепіано. Професія піаніста в кінотеатрі називалася «тапер» . Багато мелодій з репертуару таперів того часу дійшли і до нас.

«Німе кіно – найчистіша форма кінематографу. Йому, звичайно, не вистачає звуку людського голосу і шумів. Та додавання їх не спокутувало б тих незворотних наслідків, які воно спричинило за собою. Якщо раніше не вистачало одного тільки звуку, то з його введенням ми позбулися всіх досягнень, завойованих чистим кінематографом» (Альфред Хічкок)

А таки шкода німого кіно. Яке задоволення було бачити, як жінка відкриває рот, а голосу не чути. Чарлі Чаплін.

Список використаної літератури: -Інтернет резурси.

«Наприкінці епохи німого кіно великі кінематографісти – практично всі – досягли рівня, близького до досконалості. Введення звуку поставило їхні досягнення під загрозу. Справа в тому, що у той період блискучу майстерність чудових художників відтінював жалюгідний примітивізм інших, і люди недостойні потроху витіснялися з професії. Згодом же, з появою звуку сірість благополучно повернулася на свої позиції» (Франсуа Трюффо)