НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ ІВАН СЕМЕНОВИЧ (1918 – 1838)
Зміст презентації. 1 Біографія 2 Погляди на розвиток української мови і літератури 3 Творчість
Біографія. Іван Левицький народився 25 листопада 1838 року в Пізніше письменник створює такі шедеври Не задовольняючись рівнем освіти в академії, Згодом з'явилися оповідання «Панас Круть» та Стеблеві, в сім'ї сільського священика. Батько його української літератури, як «Микола Джеря» (1878), вдосконалює свої знання самотужки: вивчає велика стаття «Світогляд українського народу в був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав «Кайдашева сім'я» (1879), «Бурлачка» (1880), велику домашню книгозбірню і на власні кошти французьку й німецьку мови, читає твори прикладі до сьогочасності» , що побачили світ у «Старосвітські батюшки та матушки» (1884). 1885 влаштував школу для селян, в якій його син і української та російської класики, європейських львівському журналі «Правда» , оскільки через навчився читати й писати. Змалку І. Левицький року І. Нечуй-Левицький йде у відставку й письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін. , Валуєвський циркуляр 1863 року українська познайомився з історією України з книжок у перебирається до Києва, де присвячує себе цікавиться творами прогресивних філософів того література на Наддніпрянщині була під забороною. батьківській бібліотеці. На сьомому році життя винятково літературній праці. У Києві він написав хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у часу. 1865 року І. Левицький закінчує академію із З 1873 року І. Левицький працює у Кишинівській оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський духовному училищі при Богуславському монастирі. званням магістра, але відмовляється від духовної чоловічій гімназії викладачем російської Там опанував латинську, грецьку та пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), кар'єри й викладає російську мову, літературу, словесності, де очолює гурток прогресивно церковнослов'янську мови. Незважаючи на сувору повість «Поміж порогами» (1893). На початку історію та географію в Полтавській духовній настроєних учителів, які на таємних зібраннях дисципліну, покарання й схоластичні методи століття письменник звертається до малих форм викладання, Левицький навчався успішно й після семінарії (1865— 1866), в гімназіях Каліша (1866— обговорювали гострі національні та соціальні прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до 1867) та Седлеця (1867— 1872). проблеми. У той час І. Левицький, який пропагував Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по статті «Сорок п'яті роковини смерті Тараса Одночасно з педагогічною діяльністю І. Левицький у Кишиневі українську літературу, потрапив під 1859 рік. У семінарії захоплювався творами Шевченка» (1906) та «Українська поезія» . До кінця починає писати. У 60 -х роках він написав комедію таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у Т. Шевченка, О. Пушкіна та М. Гоголя. життя І. Левицький жив майже у злиднях, у «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит світ роман «Хмари» , а наступного року — Іван Левицький під час навчання в Київській духовній маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише академії (1861— 1865). Яріш Джеря» . Працюючи в Полтавській семінарії, драматичні твори «Маруся Богуславка» , «На влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. Закінчивши семінарію, І. Левицький рік хворів, а потім він у 1865 році створює повість «Дві московки» . Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі До останніх сил працював, щоб завершити деякий час працював у Богуславському духовному Палажці скоропостижно вмерти» . училищі викладачем церковнослов'янської мови, літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, арифметики та географії. 1861 року Левицький у так званому «шпиталі для одиноких людей» , де й вступає до Київської духовної академії. помер без догляду 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі.
Погляди на розвиток української мови і літератури. Маючи м'яку вдачу, Іван Нечуй-Левицький показував дивовижну твердість та категоричність, коли йшлося про святі для нього речі. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишиневі написав працю «Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини» . Ішлося не про те, що ця література «гірша» за нашу — цінував Лєскова, Толстого, Островського, особливо Щедріна. Але вважав: російська література потрібна для Росії, а нам потрібна своя. Гріх нашої інтелігенції, на думку Левицького, саме в тім, що вона виховалася на російській літературі, яка підмінила власну. Так само категоричним був щодо правопису: «Писати треба так, як люди говорять!» . Тому не терпів літеру «ї» , писав не «їх» , а «йих» і т. ін. У заповітах вимагав, щоб так його друкували «на віки вічні» . Правописні нововведення вважав «галицькою змовою» . Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде єресь: «Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!» . Живу мову він знав. Помічав русизми, полонізми й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі, вираз «старанно уникав» вважав польським: «Я сказав би: падковито одмикував — це чисто народний київський вираз» . Казав не «негативне» , а «відкидне» , не «позитивне» , а «покладне» .
Творчість. Друкуватися почав 1868 року ( «Дві московки» ). Автор антикріпосницької повісті «Микола Джеря» (1876 року), повістей: «Бурлачка» (1878 року) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 року), «Над Чорним морем» (1893 року) — про діяльність української буржуазної інтелігенції. Йому належать гумористично-сатиричні твори «Кайдашева сім'я» (1879 року), «Старосвітські батюшки та матушки» (1881 року), «Афонський пройдисвіт» (1890 року). Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія «На кожум'яках» , історичної драми «Маруся Богуславка» , «В диму та в полум'ї» (1875 року) тощо, етнограф-фольклорист ( «Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868— 1871 рр. ), «Українські гумористи й штукарі» (1890 року) та лінгвіст «Сучасна часописна мова в Україні» (1907 року); «Граматика української мови» в 2 -х ч. (1914 року) тощо. Івана Нечуя-Левицького покликали до письменницької праці муза Шевченка, романи Тургенєва, повісті Гоголя і статті Писарєва. В роки навчання в духовній семінарії І. Нечуй-Левицький у полеміках із студентами виробляв свої стійкі національні погляди на розвиток української нації та культури. Нечуй-Левицький, не маючи змоги друкувати свої твори українською мовою на Наддніпрянщині, скориставшись допомогою П. Куліша, публікує у львівському журналі «Правда» статтю «Сьогочасне літературне спрямування» (1878). Пізніше, 1891 року, у статті «Українство на літературних позвах з Московщиною» .
Колись Нечуй Левицький сказав: «Українська жизнь, то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі»