Не сьогодні це сказано Час народжуватися і час

Не сьогодні це сказано: Час народжуватися і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Час – говорити!

Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю Всі українські села, присілки та хутори, Повстаньте всі, кому сказали «Вмри!» Засяйте над планетою, невинні душі! Зійдіть на води й суші, Збудуйте пам’яті невигасний собор! Це двадцять другий рік. Це тридцять третій рік. Це сорок шостий рік. Голодомор…Голодомор…

« На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже немає. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна «пісня» напівголосом: їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ – їсти, їсти…» ( зі спогадів Кучерук Анастасії із села Судачівка Чуднівського району на Житомирщині).

В селі весна повзе на ліктях, Повзе по мертвих і живих, В долоні сонце ловлять діти, Що дзвінко капає зі стріх, І п’ють опухлими вустами Оту живицю молоду. Їм жить і жить, та над полями Знов ворон каркає біду. Забрали тих, хто із комори Пашню останню вимітав, Хто ще активним був учора – Сьогодні ворогом ставав! Голодний рік. Жорстокий світе, Дай хоч надію для живих. Весна і сонце ловлять діти, Що дзвінко скапує зі стріх.

Списки сіл Овруцького району, жителі яких постраждали від голодомору: • с. Лучанки – 10 чол. • с. Тхорин – 75 чол. • с. Велика Фосня – 137 чол. • с. Слобода – 6 чол. • с. Шоломки – 1 чол. • с. Невгоди – 19 чол. • с. Збраньки – 3 чол. • с. Велика Хайча – 29 чол. • с. Кирдани – 17 чол. • с. Корчівка – 17 чол. • с. Коптівщина – 11 чол. • с. Скребеличі – 9 чол. • • • • с. Барвінкове – 1 чол. с. Гаєвичі – 7 чол. с. Довгиничі – 1 чол. с. Полохачів – 2 чол. с. Красилівка – 253 чол. с. Антоновичі – 500 чол. с. Норинськ – 10 чол. с. Гладковичі – 7 чол. с. Ігнатпіль – 2 чол. с. Рудня – 1 чол. с. Павлюківка – 4 чол. с. Заболоть – 5 чол. с. Нижня Рудня – 11 чол.

З архівних документів: «Ховати мертвих було нікому, на це у живих не вистачало сил. Тому часто ховали своїх близьких на городах і в погребах. По селу їздила візниця, яка збирала мертвих і вивозила на кладовище, де була викопана велика яма, в яку кидали мерців, а іноді іще й живих людей… Яма не закривалась, поки не заповнювалась трупами…»

Що діялось? Буряк, кору, солому Місив слізьми Многостраждальний люд. На чатах, смерть стояла В кожнім домі, Гнили мерці по лавах там і тут.

За Петра, за Дмитра, за Антона, За Галин, за Оксан, за Докій Не співала півча похоронна, Не лунали дзвони за впокій… Ні труни, ні хрестів і ні тризни, Прямо в яму. Навіки віків, Чорна сповідь моєї Вітчизни, І її затамовує гнів.

Згадує Смілик Ніна Архипівна, жителька села Зелене Хмельницької області: “Цей голод зробила влада. У нас сім’я була з 18 душ. Забрали у нас корівку – останню надію. Мама голосила, цілувала руки, падала на коліна, благала, що в мене ж дітки опухлі, хочуть їсти. Відпихнули маму і повели корову. Померли з голоду два мої менші братики. ”

Сидить Сталін не престолі Та на скрипку грає, На Вкраїну хліборобну Скоса поглядає. Ой, грав Сталін, ой, грав Сталін. Став перебирати, Так обдерли Україну, Що аж ребра знати. Ой, грав Сталін, ой, грав Сталін – Аж струни порвались. На Вкраїні люди вмерлі, Деякі остались.

Щодня в моєму домі він – Такий звичайний, як повітря, І мовчазний, немов подвір’я. А я торкнусь – і чую дзвін, І чую як ридають дзвони, Жниварські дзвони-колоски

Пам’яті Мільйонів українських селян, Які загинули Мученицькою смертю від голоду, Заподіяного Сталінським тоталітаризмом У 1932 - 1933 роках; Пам’яті Тисяч українських сіл і хуторів, Які щезли з лиця землі Після найбільшої трагедії ХХ століття