НАВЧАННЯ ГОВОРІННЮ формування компетенції в говорінні Загальна характеристика

НАВЧАННЯ ГОВОРІННЮ (формування компетенції в говорінні) Загальна характеристика говоріння як виду мовленнєвої діяльності та уміння

Види мовленнєвої діяльності (МД) n n n Рецептивні види МД – аудіювання і читання (людина сприймає і розуміє думки інших людей, одержуючи певну інформацію) Продуктивні види МД – говоріння і письмо (людина висловлює свої думки або передає чужі думки в усній чи письмовій формі) Говоріння забезпечує усне спілкування іноземною мовою в діалогічній формі (паралельно з аудіюванням) і в монологічній формі). Процеси породження і сприймання мовлення вивчалися психолінгвістами, психофізіологами, психологами (Л. С. Виготський, А. Р. Лурія, М. І. Жинкін, О. О. Леонтьєв, Т. В. Рябова, І. О. Зимня та ін. )

Говоріння n n n Має певну мету, мотив (в основі якого лежить потреба), предмет (думки того, хто говорить), продукт (висловлювання – діалог або монолог) і результат (який може виражатися у вербальній або невербальній реакції на висловлювання). Основні моменти породження мовлення: Комунікативний намір (КН) (в певній ситуації виникає мотив висловлювання); Оформлення задуму шляхом відбору мовних засобів; Внутрішнє мовлення (не озвучене, побудоване за принципом конспекту); Зовнішнє мовлення (озвучене).

Особливості говоріння як виду МД Особливості процесу породження висловлювання на рівні тексту дають можливість зробити наступні висновки: n на всіх ланках навчального процесу говоріння учнів має бути ситуативним та комунікативно спрямованим; n слід сформувати систему лексико-граматичних навичок іноземної мови; n оскільки у породженні зв’язних висловлювань відіграє оперативна пам’ять, її слід тренувати на всіх стадіях формування мовленнєвих операцій, навичок та умінь

Співвідношення підготовленого та непідготовленого мовлення у навчанні говорінні n n n Підготовлене мовлення з’являється та оформлюється відповідними мовними засобами до акту мовлення. Це доповідь, лекція, виступ. Його слід розглядати як засіб навчання, як перехідний етап до непідготовленого мовлення. При непідготовленому мовленні мисленнєва діяльність та її оформлення мовними засобами здійснюється одночасно з актом мовлення. Охоплює більш широке коло ситуацій спілкування, тому абсолютно природньо, що програма вимагає розвитку саме непідготовленого мовлення учнів. Обидва види мовлення мають місце в реальній мовленнєвій комунікації.

Труднощі непідготовленого мовлення Логічно будувати висловлювання, тобто забезпечити його змістовий аспект, що пов’язано зі складними мовленнєво-розумовими операціями. n Правильно оформлювати висловлювання іншомовними засобами. Оскільки у учнів ще немає автоматизму у використанні цих засобів, учні витрачають багато зусиль для оформлення фраз. Часто непідготовлене мовлення не відповідає тому , що їм хотілося б сказати або оформлене неадекватними мовними засобами. Щоб допомогти учням подолати ці труднощі, слід тренувати їх у підготовленому мовленні. n

Підготовлене мовлення n n При породженні підготовленого мовлення відсутність мовленнєвих автоматизмів компенсується роботою пам’яті. Мовленнєві вправи дають додатковий лінгвістичний досвід. Тренуючи підготовлене мовлення, учні удосконалюють свої мовленнєві автоматизми та логічну побудову мовлення. Після таких вправ слід переходити до вправ у непідготовленому мовленні. Такий перехід здійснюється на всіх етапах вивчення мови та сприяє тому, що учні постійно готові вступити у розмову.

Мовленнєва ситуація n n Ситуацією (в шир. зн. ) – сукупність обставин дійсності. Мовленнєва ситуація – така ситуація, яка спонукає до мовлення. (Але це не лише сукупність зовнішніх обставин, це і минулі події; переживання; виробничі, побутові, філософські проблеми, які треба обговорити). Від розмов про предмети, які безпосередньо оточують учнів, слід переводити їх до спілкування, яке базується на їх життєвому досвіді, в якому відображалися б їх світосприйняття, смаки, ідеали. На уроці мовленнєві задачі можуть виникати самі по собі, як у реальному спілкуванні; але їх може підказувати і вчитель.

Основні види мовленнєвих ситуацій при навчанні іноземній мові n n Мовленнєві ситуації розділяють на: Природні – виникають досить часто та пов’язані з організацією навчального процесу; коло їх обмежене. Навчальні (за термінологією В. Л. Скалкіна) – відрізняються способом створення мовленнєвого стимулу, без якого мовленнєвий акт взагалі неможливий. В природній ситуації мовленнєвий стимул створюється самими обставинами дійсності, в навчальній мовленнєвій ситуації – словесно. Учням подається опис ситуації і одразу стимул. E. g. Your friend invites you to go skating. Say how you like it.

Навчальна мовленнєва ситуація (НМС) Ефективний засіб розвитку усномовленнєвих навичок і умінь: n Ставить учнів в умови, наближені до умов реального спілкування (що підвищує інтерес до вивчення іноземної мови, оскільки вони впевнюються у тому, що можуть реалізувати свої мовні можливості в акті мовленнєвого спілкування). n В НМС можна активізувати весь вивчений лексикограматичний матеріал таким чином, щоб він виступав як засіб вирішення немовних, комунікативних завдань, а це сприяє кращому засвоєнню самого матеріалу. n За допомогою НМС розвивається уява учнів. НМС – ефективний засіб як діалогічного, так і монологічного мовлення учнів.

Суть і характеристика діалогічного мовлення n n 1. 2. 3. 4. ДМ – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. В межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Комунікативні функції ДМ: Запит інформації – повідомлення інформації Пропозиція (прохання, наказ, порада) – прийняття/неприйняття запропонованого Обмін судженнями/думками/враженнями Взаємопереконання/обгрунтування своєї точки зору

Психологічні особливості ДМ n n n Вмотивованість (необхідно створити умови для створення бажання та потреби щось сказати, передати почуття) Зверненість (діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника і певну незавершеність висловлювань, яка доповнюється позамовними засобами спілкування) Ситуативність (у процесі спілкування важливою є не будь-яка ситуація, а лише та, що спонукає до мовлення (мовленнєва або комунікативна) Емоційна забарвленість (мовець передає свої думки, почуття, своє ставлення) Спонтанність Двосторонній характер

Мовні особливості ДМ n n Наявність неповних реплік (e. g. Do you live at home or in the hostel? – At home. ) “Готових” мовленнєвих одиниць (e. g. Would you show me the way to the railway station? – Take bus 38. – Thanks a lot. ) Слів-заповнювачів пауз (e. g. well, well now, you know, let me see, look here, I say, etc. ) Стягнених форм (e. g. I’ve, you’re, it’s, where’s)

Структура діалогу Діалог складається з окремих взаємопов’язаних висловлювань. Висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника – репліка. (Репліки бувають різної протяжності та тісно пов’язаних одна з одною комунікативно, структурно та інтонаційно). n Сукупність реплік, що характеризуються структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю – діалогічна єдність (ДЄ), яка є одиницею навчання ДМ. n Перша репліка завжди ініціативна. Друга може бути повністю реактивною або реактивно-ініціативною. e. g. 1) Can I help you? – Yes, please, two tickets to London. 2) Are you free now? – Yes, let’s go to the cinema. n

Навчання діалогічному мовленню n n n Діалог – це розмова двох чи більшої кількості осіб. Методисти справедливо стверджують, що навчання усному мовленню слід починати з діалогу. (З самого початку ми презентуємо іноземну мову як процес, як нову форму спілкування, та починаємо з того, що намагаємося встановити контакт, комунікативний контакт з класом та окремими учнями. Навчаючи побудові простих фраз, ми здійснюємо короткі акти спілкування, нехай навіть умовні. А це елементи діалогічного мовлення. ) Засвоюючи лексичні та граматичні структури, ми спонукаємо учнів до побудови все більш розширених реплік у рамках діалогу. Тому, навчаючи діалогу, ми починаємо навчати і побудові зв’язних монологічних висловлювань.

Логічна структура Завжди єдність реплік (не менше двох). Розрізняють: n Репліки спонукаючі (стимулюючі, репліки-стимули) n Відповідні (реактивні, репліки-реакції). Відрізняються лише за умовами формування. n Репліка-стимул викликається певною ситуацією, яка стосується обох співрозмовників. Тому репліку комунікант обирає сам і вибір цей практично необмежений. Він визначається ситуацією та мовленнєвим наміром. n Той, хто відповідає на цю репліку, навпаки, обмежений у виборі. Його репліка логічно пов’язана з реплікоюстимулом. Це може бути відповідь, згода/незгода, уточнення, шкода, радість.

Основні структурні типи діалогічних єдностей n n n Запитання-відповідь: What’s your name? – Jane. Запитання – зустрічне запитання: Will your come to my place? – Tomorrow? Повідомлення – повідомлення: Peter is training hard. – I should say he is. Повідомлення – запитання: That’s a surprise to me. – Why? Спонукання – запитання чи повідомлення: Go there immediately! – Why? (I’m going right away. ) Запитання чи повідомлення – спонукання: What shall we do today? – Let’s listen to the weather forecast first. (They say, the film is worth seeing. – Try to get tickets in advance. )

Якісні показники сформованості загального вміння вести діалог ІМ (спеціальні вміння) n n n n Уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку (повідомлення, спонукання, запитання) Уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи репліки, що мають різні комунікативні функції Уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою ініціативну репліку Уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру Уміння продукувати ДЄ різних видів Уміння продукувати діалоги різних функціональних типів Уміння ввічливо перервати розмову і звернутися за допомогою до партнера або довідника

Базовий рівень володіння ІМ Передбачає опанування учнями такими типами діалогу: n Діалог етикетного характеру n Розпитування n Домовленість n Обмін думками

Труднощі оволодіння діалогічним мовленням n n n Причина труднощів полягає у специфічних рисах цієї форми мовлення: ДМ об’єднує два види мовленнєвої діяльності – аудіювання і говоріння (стан роздвоєння уваги і неспроможність вести діалог у нормальному темпі за умови недостатнього володіння мовними засобами) Наявність ініціативних реплік (“завмирання” розпочатого діалогу після обміну однією чи двома репліками) Непередбачуваність діалогу(вимагає стеження за перебігом думки співрозмовника, за зміною предмета спілкування)

Підходи до навчання ДМ n n Два основних підходи до навчання ДМ: “зверху-вниз” – навчання починається зі слухання діалогу-зразка з його наступним варіюванням, а згодом і створення власних діалогів; “знизу-вверх” – шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу (реплік ДЄ) до самостійної побудови на основі запропонованої навчальної КС, що не виключає прослуховування діалогівзразків. Обидва підходи є можливими, хоча другий здається раціональнішим.

Етапи навчання ДМ n n Підготовчий або нульовий етап – навчання реплікуванню (рецептивно-репродуктивні та репродуктивні умовно-комунікативні вправи на імітацію, підстановку, відповіді на запитання, повідомлення інформації) Перший етап – оволодіння певними ДЄ (рецептивнопродуктивні умовно-комунікативні вправи з обміну репліками) Другий етап – оволодіння мікродіалогом (рецептивнопродуктивні комунікативні вправи нижчого рівня з використанням спеціальних вербальних опор) Третій етап – ведення діалогів різних функціональних типів (рецептивно-продуктивні комунікативні вправи вищого рівня без використання вербальних опор)

Система вправ для навчання ДМ Відповідно до етапів формування навичок та вмінь ДМ до системи вправ входять 4 групи: 1. Для навчання “реплікування”. Мета: навчити швидко і адекватно реагувати на подану репліку та продукувати ініціативну репліку. Вправи: умовнокомунікативні рецептивно-репродуктивні та репродуктивні (імітація, підстановка, трансформація, відповіді на запитання, спонукання. ) e. g. : I’ll tell you what sports I like. Say that you like the same sports: Teacher: I like tennis and basketball. Pupil: I like tennis and basketball too. (Вправа імітаційна, репліка учня реактивна, режим: учитель-учень)

2. Для засвоєння ДЄ різних видів. Мета: навчити самостійно вживати різні види ДЄ. n Вправи: умовно-комунікативні рецептивнопродуктивні на обмін репліками. n Кожному з пари потрібно давати можливість вживати як реактивну, так і ініціативну репліки. n Роботу в парах інтенсифікувати за рахунок одночасної роботи всіх учнів на місцях та в русі. e. g. You have a school team from UK. Say what sport you like and your guests will inform you about their likings: P 1: I like football. P 2: I like boxing. P 3: I like volleyball. (Режим: учень-учень) n

3. На створення мікродіалогів n n 1. 2. 3. Мета: навчити об’єднувати засвоєні ДЄ у мікродіалоги згідно з запропонованими навчальними КС. Вправи: комунікативні рецептивно-продуктивні вправи нижчого рівня з можливим використанням вербальних опор: Мікродіалог – підстановча таблиця (відбір слів та словосполучень, що підходять) Структурно-мовленнєва схема мікродіалогу (вставити слова замість крапок) Функціональна схема мікродіалогу (наміри партнерів рідною або іноземною мовою, можна представити схему у вигляді прямих підказок).

4. На створення діалогів різних функціональних типів Мета: навчити створювати власні діалоги на основі запропонованих КС. n Вправи: комунікативні рецептивно-продуктивні вправи вищого рівня. n Допускаються лише природні опори (афіші, розклади руху, географічні карти, слайди, малюнки). e. g. We are in the school library. P. 1. You are a librarian/ Ask about a pupil’s liking. P. 2. You are a pupil. Ask a piece of advice. (Очікуване висловлювання учнів – діалогрозпитування) n

Навчання монологічному мовленню n n n n Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. Монологічне мовлення (ММ) виконує такі комунікативні функції: інформативну – повідомлення інформації про предмети чи події навколишнього середовища, опис явищ, дій, стану; впливову – спонукання до дії чи попередження небажаної дії, переконання; експресивну – використання мовленнєвого спілкування для опису стану, для зняття емоційної напруженості; розважальну – виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів; ритуально-культову – висловлювання під час ритуального обряду.

Психологічні особливості ММ n n n Однонаправленість ММ – не розраховане на відповідну реакцію у вигляді мовлення уголос. Зв’язність – відрізняє ММ від випадкового набору печень і розглядається у двох аспектах – психологічному та мовному. Тематичність – співвіднесеність висловлювання з будьякою досить загальною темою. Контекстуальність – спонтанне висловлювання, розгорнута репліка, мікромонолог у діалозі. Відносно безперервний спосіб мовлення – ММ триває протягом певного часу, не перериваючись, завдяки чому досягається завершеність думки. Послідовність і логічність - реалізується шляхом уточнення думки, доповнення, пояснення, обгрунтування.

Типи монологічних висловлювань Залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв’язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних висловлювань: n Монолог-опис – констатуючий тип, в якому стверджується наявність чи відсутність будь-яких ознак в об’єкті, описується людина, природа, погода, оточуючі предмети та ін. n Монолог-розповідь – динамічний тип, в якому розповідається про розвиток подій, пригод, дій чи станів. n Монолог-міркування – спирається на умовиводи.

Мовні особливості ММ n n n Структурна завершеність речень Відносна повнота висловлювань Розгорнутість фраз Складний синтаксис Зв’язність (передбачає володіння мовними засобами міжфразового зв’язку – лексичні та займеннткові повтори, сполучники та сполучникові прислівники, артиклі та ін. ) e. g. адвербіалії часу та послідовності: later, then, after, that; адвербіалії причин та наслідку: why, that’s why, so, at first, firstly, in the second place, so that, though; усномовленнєві формули: to begin with, well, I’d like to tell you this, let’s leave it at that, that reminds me, by the way, speaking of; формули ставлення до висловлювання: to my mind, there is no doubt, it’s quite clear, I am not sure, people say, therefore, in short.

Етапи навчання ММ В методиці навчання ІМ виділяють 3 етапи формівання вмінь ММ. В основу кожного покладено якість висловлювання учнів, що веде до збільшення обсягу зразків мовлення (ЗМ), що використовуються учнем: n завдання 1 етапу – навчити учнів об’єднувати ЗМ рівня фрази в одну понадфразову єдність: e. g. My name is Pete. I am eight. I am a pupil. I live in Cherkasy. n на 2 етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня (за допомогою різних опор): Розкажіть про себе, користуючись цією схемою. n завдання 3 етапу – навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення згідно тематики, передбаченої програмою для даного класу: Доведіть справедливість ствердження: Football is the most popular kind of sport.