Навчальна дисципліна Теоретичні та практичні проблеми методики і

Навчальна дисципліна Теоретичні та практичні проблеми методики і тактики розслідування злочинів

Спеціальний курс

Термін навчання та види роботи 1 семестри: залік. Лекції: 18 годин Практичних занять: 12 годин Індивідуальна робота: 24 годин Самостійна роботи: 48 годин

Кафедра криміналістики Завідувач кафедри д. ю. н. , професор, член кореспондент НАПр. НУ України, Заслужений діяч науки та техніки України Тіщенко Валерій Володимирович. Адреса кафедри: Фонтанська дорога, 23, каб. 102 103.

Виникнення криміналістики (від лат. crimen злочин, criminalis - злочинний) специфічної галузі узагальненої інформації про злочинну діяльність, а також про діяльність щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів і встановлення істини у процесі судочинства обумовлюється розвитком держави і суспільства, оскільки цей процес безумовно потребував (вимагав) протидіяти злочинності, що як і право, виникло одночасно з державою.

Перші згадки про використання криміналістичних знань: священних книжках іудеїв, християн, мусульман Торі (П'ятикнижжі), Біблії, Корані можна знайти опис способів пошуку такої істини: допиту, обшуку, впізнання. Див. : Біблія Буття, глави 4, 44 тощо; Коран сура 12; Тора кн. Ваікра тощо.

Історично криміналістика виникла як прикладна наука про практичні засоби і методи розслідування злочинів, які ґрунтуються на розробках природничих і технічних наук.

Перші криміналістичні рекомендації містились у працях з кримінального процесу: «Керівництво з судового розслідування» Людвіга фон Ягсмана (Франкфурт, т. 1 1838; Т. 2 – 1841); «Досвід стислого вказівника для провадження слідства» Миколи Орлова (М. , 1833); «Правила і форми провадження слідства, складені за Зводом законів Омеляна Колоколона» (М. , 1850).

Піонери криміналістики Альфонс Бертільйон (1853 1914) директор бюро ідентифікації Паризької поліцінної префектури, автор антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців, системи опису ознак зовнішності людини словесного портрета, методів метричного фотознімання на місці події та впізнавального фотознімання. Першим запропонував термін «ідентифікація» . Вільям Гершель (1833 1917) англійський криміналіст, першовідкривач феномена папілярних узорів як засобу ідентифікації особи. Едмон Локар (1877 1966) французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко поліційних методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень із використанням хімічних методів.

Генрі Фолдс (1843 1930) англійський лікар криміналіст, запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події, для розшуку і встановлення злочинців. Ганс Гросс (1847— 1915) австрійський учений, професор університетів у Граці та Празі, довгий час викладав у Чернівецькому університеті; засновник першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці «Кримінальна психологія» . Грац, 1898; «Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской полиции» . Грац, 1892 (протягом 1895 1896 рр. витримало три російськомовні перекладені видання); «Руководство для судебных следователей как система криминалистики» . Грац, 1898 (рос. ггерекл. СПб. , 1908) і досі не втратили енциклопедичного характеру. Саме Г. Гросс у 1897 році запропонував термін «криміналістика» .

Рудольф Арчибальд Рейсе (1876 1928) швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні. Можна назвати ще прізвища таких криміналістів, як Роберт Гейндль, Стіфф Оттоленгі, Генрі Едуард, Френсіс Гальтон та ін. Першими вітчизняними криміналістами були: Євген Федорович Буринський (1849 1912) батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної трансформації.

Микола Сергійович Бокаріус (1869 1931) доктор медицини, судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ судової експертизи, засновник і редактор журналу «Архів кримінології і судової медицини» . Сергій Михайлович Потапов (1873 1957) ініціатор створення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки. З 1914 р. по 1919 р. завідував Київським кабінетом науково судової експертизи, а з 1920 р. по 1922 р. був старшим науковим працівником Одеської лабораторії науково судової експертизи. Сергій Іванович Тихенко (1896 1971) професор криміналістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох наукових досліджень у галузі судової експертизи, а також розроблення методики розслідування розкрадань.

Микола Прокопович Макаренко (1874 1945) професор, завідувач кабінету науково судової експертизи в Одесі від першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ судової експертизи (1925 1938). Працював над розробленням техніки розслідування злочинів. Іван Миколайович Якимов (1884 1954). Започаткував єдиний методичний підхід до розслідування злочинів, детально дослідив різновиди слідчого огляду, розробив основи обшуку. Автор перших методичних посібників із криміналістики. Сергій Миколайович Матвіїв (1881 1937) доктор медицини і криміналістики. Сфера діяльності експертиза речових доказів. Широкого розголосу набули його праці з дослідження розбитого скла: він установив ознаки, за якими можна визначити напрям пострілу або нанесення удару.

Вважають, що головною службовою функцією криміналістики є розроблення (для потреб практики, боротьби зі злочинністю) відповідних засобів, методів і рекомендацій, надання цій боротьбі допомоги науковими положеннями

Криміналістика наука, що динамічно розвивається, її суспільно державне значення зростає водночас із зростаючою актуальністю проблеми підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. У розвитку вітчизняної криміналістики загальноприйнятим є її поділ на три етапи: Перший її становлення і накопичення емпіричного матеріалу (кінець XIX ст. 1930 ті роки); Другий формування окремих криміналістичних теорій (кінець 1930 х кінець 1960 х років); Третій формування загальної теорії криміналістики і подальшого розвитку окремих її теорій (від кінця 60 х років дотепер).

Головне завдання криміналістики можна сформулювати як забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними для потреб практики засобами, способами та методами отримання й використання доказової інформації.

Спеціальні завдання: вивчення закономірностей слідоутворення, збору та використання доказової інформації; вивчення практики розкриття й розслідування злочинів, зокрема: досвід і новації інших держав; розробка теоретичних основ діяльності щодо виявлення, збирання, дослідження й використання доказової інформації; напрацювання практичних рекомендацій технічного і методичного характеру; розроблення заходів і засобів попередження злочинів.

Предмет будь-якої науки це властивості й відносини навколишнього світу, що вирізнено у процесі практики й перетворень у об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей.

В 1968 р. Р. С. Бєлкін дав визначення, яке стало етапним у розвитку науки криміналістики. Криміналістика це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів і розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів судового дослідження й запобігання злочинів.

Об'єктами криміналістики є: злочинна діяльність; діяльність щодо розкриття, розслідування, судового розгляду злочину та його попередження (по іншому, умовно – це криміналістична діяльність). Основною із позицій криміналістики та її завдань є перший її об'єкт злочинна діяльність, як основа, що визначає зміст діяльності щодо судочинства. Аналіз злочинної діяльності (не плутайте зі злочинністю, яка є об'єктом вивчення кримінології, статистики, соціології тощо) передбачає розгляд таких її елементів, що утворюють її зміст: ціль, об'єкт, суб'єкт, засоби діяльності, процес діяльності (зовнішній вираз).

Ціль злочинної діяльності забезпечення умов для існування осіб злочинців: збагачення, помста, слава, соціальний протест тощо. Об'єкт злочинної діяльності предмети матеріального світу, люди, правові відносини. Суб'єкт злочинної діяльності фізична особа, зазвичай з антисуспільною установкою на вчинення злочину, дії якої характеризуються здебільшого (для умисної злочинної діяльності) прихованим характером дій; притаманність злочинного досвіду, спеціальні «підготування» тощо.

Засоби злочинної діяльності специфічний набір засобів і способів, знарядь реалізації. Всі засоби визначаються метою, умовами вчинення, конкретними видами злочину тощо. Вони можуть поділятися на: матеріальні предмети (знаряддя, інструменти, зброя, транспорт тощо); нематеріальні засоби психологічного або іншого характеру, що застосовуються для злочинної мети (обман, навіювання, погрози тощо). Процес злочинної діяльності сам акт злочинної діяльності сукупно з іншою діяльністю для забезпечення життя злочинця або його кола: створення умов для вчинення злочину (формування злочинних груп, підготування «кадрів» , розв'язання проблеми «спеціалізації» , розподіл «сфер впливу» , організація розвідки, контррозвідки тощо); підготовка і вчинення злочину (акти конкретного злочину); маскування злочину та його наслідків, реалізація злочинно набутого; організація протидії; виконання дій на забезпечення життєздатності злочинних організацій (фонди допомоги тощо).

Властивості: Індивідуальність; Інформативність; Стійкість.

Класи слідів злочину: Сліди людини Засоби вчинення злочину Сліди матеріального середовища

Слідоутворення процес взаємодії двох фізичних тіл чи систем, які обмінюючись енергією, змінюють свої ознаки і властивості, тобто відображають один одного.

Види руху механічий; фізичний; хімічний.

Види механізму слідоутворення: Формування Перерозподіл Руйнування Поділ Відділення Структурні зміни.

Функцій криміналістики (а функції це основні напрямки діяльності): - методологічну забезпечення правильного розуміння предмета і змісту криміналістичної науки, її ролі у процесі пізнання та практичної діяльності; дає можливість правильно визначити співвідношення науки і практики; - синтезуючу - криміналістика відображає у собі загальні процеси інтеграції наукового знання. Завдяки криміналістиці відбувається впорядкування накопиченого емпіричного матеріалу способом його синтезу, яке виявляє внутрішню єдність отриманих відомостей (тобто, відбуваються систематизація та узагальнення емпіричного матеріалу як передумова його синтезу), інколи цю функцію називають статичною (закріпляючою); прогнозуючу криміналістика прогнозує форми практичного використання своїх положень у майбутньому. Іншими словами, криміналістика слугує основою для теорії прогнозування. Інколи прогнозуючу ще називають динамічною.

Закони розвитку науки – це відображення тих чинників, умов, принципів, які визначають напрям і зміст науки, її змін у конкретних умовах існування суспільних явиш, і форм їх пізнання.

закон зв'язку та успадкованості між існуючими і такими, що виникають, криміналістичними концепціями (це легко прослідковується дослідженням концепції про предмет криміналістики тощо); закон активного творчого пристосування сучасних досягнень для потреб практики тих наук, розроблення яких не можуть бути прямо, безпосередньо використані у судочинстві без їх спеціального пристосування, оброблення, диференціації, інтеграції; закон обґрунтування, обумовлення криміналістичних рекомендацій потребами практики судочинства і вдосконалення цієї практики на ґрунті досягнень криміналістичної науки; закон прискорення темпів розвитку криміналістики на базі науково технічного прогресу у сфері як криміналістики, так і суміжних наук.

Причинами таких прискорених темпів розвитку науки криміналістики є: зростаючий обсяг фундаментальних досліджень у криміналістиці; інтенсивний розвиток суміжних із криміналістикою галузей знань; підвищення суспільної значущості криміналістики зі зростаючою актуальністю проблеми боротьби зі злочинністю; об'єктивно зростаючий завдяки науково технічному прогресу потенціал криміналістики як науки.

Під принципами криміналістики зазвичай розуміють певні вихідні положення, керівні ідеї.

До принципів криміналістики як науки: принцип можливості пізнання матеріального світу означає, що світ є пізнаванним, тобто що всі факти, явища і процеси, які стають об'єктами вивчення криміналістики, є пізнаванними; принцип об'єктивності виражає незалежність криміналістичних наукових прикладних досліджень від будь яких політичних позицій, мотивів, наявність заінтересованості у досягненні максимально точного відображення закономірностей і процесів реального світу; принцип історизму відображає діалектичну вимогу розглядати предмет криміналістики, її зміст, функції, зв'язки з іншими науками під кутом зору їх виникнення та зміни у динаміці історії; принцип системності науки передбачає такий підхід до предмета криміналістики, за якого вона в цілому, а також окремі її розділи і напрями, об'єкти, що нею вивчаються, явища тощо розглядаються як взаємопов'язані та взаємозалежні частини одного цілого, які між собою утворюють взаємообумовлену систему.

Принципи криміналістики як виду практичної діяльності: принцип законності; принцип пріоритету закону над рекомендаціями; принцип зв'язку науки і практики; принцип раціональної організації розслідування, побудови і перевірки версій, криміналістичної реконструкції; принцип творчого підходу до вирішення практичних завдань тощо.

Підхід до пізнання Діяльнісний Системний Функціональний

Дільянісний – основа дослідження предметно об'єктивної сфери криміналістики, що дозволяє аналізувати звязки між окремими фактами та явищами, слідкувати та аналізувати закономірності злочинної діяльності та діяльності з розслідування злочинів.

Системний є принципом існування та розвитку криміналістики як науки та передбачає підхід до предмету пізнання, при якому криміналістика в цілому, окремі її наукові розділи розглядаються як частина цілого.

Функціональний дослідження певної системи в зовнішньому аспекті, в її відношеннях з іншими системами, об'єктами, середовищем.

Методологія криміналістики (її ще називають теорією криміналістики) система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які сукупно відображають увесь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

До загальної теорії входять певні окремі теорії вчення, наприклад, криміналістична ідентифікація та діагностика, про механізм слідоутворення, спосіб учинення злочину, криміналістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування.

До методології криміналістики входять складовими: мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналістичних категорій); системність науки, тобто криміналістичні класифікації; вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

Метод криміналістики це спосіб вивчення й дослідження, який використовується у криміналістиці для пізнання її предмета та об'єктів.

Поділ (класифікація) методів криміналістики як науки за принципом узагальненості на три великі групи: всезагальний (діалектичний) метод пізнання; загальнонаукові (загальні) методи; спеціальні (окремі) методи.

Діалектичний метод, що засвідчує принципову можливість відображення й пізнання всіх явищ і фактів навколишнього світу, їх взаємозв'язок, взаємообумовленість, є основою (базисом) для всіх інших методів пізнання дійсності, виступає методологією криміналістичного дослідження.

Загальнонаукові (загальні) методи це ті, що використовуються в усіх (чи багатьох) науках чи сферах діяльності людей: чуттєво раціональні; логічні, або методи формальної логіки; математичні методи; кібернетичні методи.

Чуттєво раціональні методи: Спостереження сприйняття певного об'єкта, явища, процесу, яке відбувається для їх системного, цілеспрямованого, запланованого вивчення. Описування має місце тоді, коли результати встановлені спостереженням чи іншими методами, вказуються, тобто зазначаються, спеціальним засобом фіксації вербально графічним.

Порівняння зіставлення властивостей чи ознак двох або декількох об'єктів. Експеримент (дослід) відтворення явища або події для вивчення зв'язків його (її) з іншими явищами, діяннями чи процесами. Моделювання полягає в заміні об'єкта оригінала моделі, тобто спеціально створеним аналогом.

Логічні методи, або методи формальної логіки: аналіз і синтез; індукція та дедукція; гіпотеза і аналогія; абстрагування (конкретизація), узагальнення та ін.

Математичні методи: вимірювання; вираховування; геометричні побудови.

Вимірювання полягає в порівнянні досліджуваної величини із одною величиною (зазвичай такою, що береться за одиницю виміру і її називають мірою (еталоном) і встановленні кількісного співвідношення між відомою та невідомою величинами.

Вираховування використовується для встановлення названих вище параметрів, а також під час проведення математичного моделювання. Геометричні побудови без них неможливо побудувати плани, креслення, схеми; цей метод безпосередньо пов'язаний з вимірюванням. Коли на місці події є неможливим вимірювання певних просторових величин (наприклад, через крутий схил чи обрій), тоді за допомогою відповідних геометричних побудов визначають відповідні відстані. Кібернетичні методи (їх не слід плутати з математичними, оскільки виконання вираховувань і математичного моделювання це тільки частина завдань, що вирішуються з використанням кібернетичних методів).

Спеціальні методи такі, сфера застосування яких обмеже на однією чи декількома науками: власне криміналістичні методи; спеціальні методи інших наук. Власне криміналістичні методи це методи, які початково були розроблені криміналістичною наукою та лише нею використовувалися: техніко криміналістичні методи; структурно криміналістичні методи. Техніко-криміналістичні методи, що використовуються в галузі техніко криміналістичних наукових досліджень: фотографічні; трасологічні; балістичні; одорологічпі тощо.

Структурно-криміналістичні методи побудови у криміналістиці певних структурних систем (систем основних елементів планування розслідування злочинів; тактичних заходів, що утворюють тактику слідчих дій, рекомендацій, що утворюють основні методики розслідування окремих видів злочинів тощо).

Пристосовані методи з інших наук: фізичні, хімічні й фізико хімічні методи, призначенням яких є аналіз морфології (зовнішньої будови), складу (елементного, молекулярного, фазово якісного і кількісного); біологічні методи використовуються для дослідження об'єктів біологічного походження (крові, частинок епідермісу, виділень людського організму, волосся людини і шерсті тварин, частий рослин тощо); антропологічні й антропометричні методи використовуються для встановлення особи загиблого за залишком кісток, а також під час формалізованого опису зовнішності людини для її розшуку, а також для вироблення загальноприйнятих критеріїв подальшого впізнання людини, оголошеної в розшук тощо; соціологічні методи анкетування під час вивчення кримінальних справ або інтерв'ювання працівників правоохоронних органів. Цілями таких досліджень зазвичай є вивчення причин та умов, що сприяють злочинності, аналіз способів злочинів, збирання інформації про результативність тих чи інших так тичних заходів і рекомендацій; психологічні методи використовуються під час вироблення тактичних заходів і комбінацій тощо (рефлексивність, насильство, хитрощі).

Недопустимими с методи: що не ґрунтуються на науці або спираються на псевдонаукові теорії, наприклад, астрологію, ворожіння тощо; безпечність методу, коли його використання не загрожує здоров'ю чи життю людей, а якщо загрожує, то потребує дотримання правил технічної безпеки; законність і стичність, себто допустимими є тільки методи, які відповідають конституційним вимогам, принципам, моральним критеріям суспільства. Вони не повинні обмежувати права громадян, не принижують їхніх честі й гідності, відкидають погрози, насилля і не призводять до порушень норм кримінально процесуального закону; ефективність методів в оптимальні строки і з найбільшою продуктивністю приводить до позитивних і бажаних результатів; рентабельність затрати сил і засобів повинні бути співрозмірними з досягненим.

Криміналістика в системі наукових знань. ЇЇ зв'язок з іншими юридичними і неюридичними науками: Кримінальний процес; Кримінальне право; Кримінологія; Оперативно розшукова діяльність; Судова медицина; Психологія; Інші.