Наука і техніка як фактор розвитку сучасної цивілізації

Наука і техніка як фактор розвитку сучасної цивілізації Виконав Студент 2 групи 1 курсу магістратури фвм Дендебера Богдан

20 століття стало століттям що перемогла наукової революції 20 століття стало століттям що перемогла наукової революції. НТП прискорився у всіх розвинених країнах. Поступово відбувалося все більше підвищення наукоємності продукції. Технології змінювали способи виробництва. До середини 20 століття фабричний спосіб виробництва став домінуючим.

У другій половині 20 століття велике поширення отримала автоматизація. До кінця 20 століття розвинулися високі технології, продовжився перехід до інформаційної економіки. Все це відбулося завдяки розвитку науки і техніки. Це мало кілька наслідків.

По-перше, збільшилися вимоги до працівників. Від них стали вимагатися великі знання, а також розуміння нових технологічних процесів.

По-друге, збільшилася частка працівників розумової праці, наукових працівників, тобто людей, робота яких вимагає глибоких наукових знань

По-третє, викликаний НТП зростання добробуту і вирішення багатьох нагальних проблем суспільства породили віру широких мас в здатність науки розв'язувати проблеми людства і підвищувати якість життя. Ця нова віра знайшла своє відображення в багатьох галузях культури та громадської думки

Такі досягнення як освоєння космосу, створення атомної енергетики, перші успіхи в галузі робототехніки породили віру в неминучість науковотехнічного та суспільного прогресу, викликали надію швидкого вирішення і таких проблем як голод, хвороби і т. д. І на сьогоднішній день ми можемо сказати, що наука в сучасному суспільстві відіграє важливу роль у багатьох галузях і сферах життя людей. Безсумнівно, рівень розвиненості науки може служити одним з основних показників розвитку суспільства, а також це, безсумнівно, показник економічного, культурного, цивілізованого, освіченого, сучасного розвитку держави.

Дуже важливі функції науки як соціальної сили у вирішенні глобальних проблем сучасності. Як приклад тут можна назвати екологічну проблематику. Як відомо, бурхливий науковотехнічний прогрес становить одну з головних причин таких небезпечних для суспільства і людини явищ, як виснаження природних ресурсів планети, забруднення повітря, води, грунту.

Отже, наука - один з чинників тих радикальних і далеко не нешкідливих змін, які відбуваються сьогодні в середовищі проживання людини. Цього не приховують і самі вчені. Науковим даним відводиться провідна роль і у визначенні масштабів і параметрів екологічних небезпек. Зростаюча роль науки в суспільному житті породила її особливий статус у сучасній культурі і нові риси її взаємодії з різними верствами суспільної свідомості. У зв'язку з цим гостро ставиться проблема особливостей наукового пізнання та його співвідношення з іншими формами пізнавальної діяльності (мистецтвом, повсякденним свідомістю і т. д. ).

Ця проблема, будучи філософської, за своїм характером, в той же час має велику практичну значимість. Осмислення специфіки науки є необхідною передумовою впровадження наукових методів в управління культурними процесами. Воно необхідне і для побудови теорії управління самою наукою в умовах НТР, оскільки з'ясування закономірностей наукового пізнання вимагає аналізу його соціальної обумовленості і його взаємодії з різними феноменами духовної та матеріальної культури.

В якості головних же критеріїв виділення функцій науки треба взяти основні види діяльності вчених, їх коло обов'язків і завдань, а також сфери застосування і споживання наукового знання. 1) пізнавальна функція задана самою суттю науки, головне призначення якої - саме пізнання природи, суспільства і людини, раціональнотеоретичне осягнення світу, відкриття його законів і закономірностей, пояснення самих різних явищ і процесів, здійснення прогностичної діяльності, тобто виробництво нового наукового знання;

2) світоглядна функція, безумовно, тісно пов'язана з першою, головна мета її - розробка наукового світогляду і наукової картини світу, дослідження раціоналістичних аспектів ставлення людини до світу, обгрунтування наукового світорозуміння: вчені покликані розробляти світоглядні універсалії та ціннісні орієнтації, хоча, звичайно, провідну роль у цьому відіграє філософія;

3) виробнича, техніко-технологічна функція покликана для впровадження у виробництво нововведень інновацій, нових технологій, форм організації та ін Дослідники говорять і пишуть про перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства, про науку як особливому "цеху" виробництва, віднесення вчених до продуктивних працівникам, а все це якраз і характеризує цю функцію науки;

4) культурна, освітня функція полягає головним чином у тому, що наука є феном культури, помітним фактором культурного розвитку людей та освіти. Їй досягнення ідеї та рекомендації помітно впливають на весь навчально-виховний процес, на зміст програм планів, підручників, на технологію, форми і методи навчання. Безумовно, провідна роль тут належить педагогічній науці. Ця функція науки здійснюється через культурну діяльність і політику, систему освіти та засобів масової інформації, просвітницьку діяльність вчених та ін Не забудемо й того, що наука є культурним феном, самим має відповідну спрямованість, займає надзвичайно важливе місце в сфері духовного виробництва.

Зростання ролі знання (а в ще більшій мірі - методів її отримання) у житті суспільства неминуче повинно супроводжуватися посиленням знання наук, спеціально аналізують знання, пізнання і методи дослідження. Наука є осягнення світу, в якому ми живемо. Відповідно науку прийнято визначати як високоорганізовану та високоспеціалізовану діяльність з виробництва об'єктивних знань про світ, що включає і самої людини.