Начало Література Корпоративна соціальна відповідальність модель і

Начало Література: • Корпоративна соціальна відповідальність: модель і управлінські практики: підручник для ВУЗів /М. А. Саприкіна, М. А. Саєнсус, Г. А. Місько, А. Г. Зінченко, О. Ляшенко. –К. : Вид-во «Фарбований лист» , 2011. – 690 с. • Центр «Розвиток соціальної відповідальності» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. csr. ukraine. org

Література: 1. Аверин А. Н. Социальная политика и социальная ответственность предприятия /А. Н. Аверин. – М. : Изд. «Альфа-Пресс» , 2008. – 96 с. 2. Аверин А. Н. Социальная политика федеральных органов государственной власти/ А. Н. Аверин – М. : РАГС, 2010. – 128 с. 3. Валитов Ш. М. , Мальгин В. А. Взаимодействие власти и бизнеса. Сущность, новые формы и тенденции, социальная ответственность. – М. : Экономика, 2009. – 207 с. 4. Кричевский Н. А. , Гончаров С. Ф. Корпоративная социальная ответственность/ Н. А. Кричевский, С. Ф. Гончаров – М. : «Дашков и Ко» , 2007. – 216 с. 5. Корпоративна соціальна відповідальність: підручник / О. Гирик, О. Денис, О. Дубовик, і др. ; За заг. ред. д-ра економ. наук, проф. Т. С. Смовженко, д-ра екон. наук, проф. А. Я. Кузнєцової. - К. : УБС НБУ, 2009. -258 с. 6. Лазаренко О. Базова інформація з корпоративної соціальної відповідальності, посібник їз КСВ / О. Лазаренко, Р. Колиско, та ін. – К. : Видавництво «Енергія» , 2008. – 96 с. 7. Основы социального государства : учебник для вузов / под общ. ред. д. э. н. , проф. Н. Н. Гриценко, д. э. н. , проф. А. А. Шулуса. – М. : Издательский дом «АТИСО» , 2009. – 440 с. 8. Тульчинский Г. Л. Корпоративная социальная ответственность (Социальные инвестиции, партнерство и коммуникации)/ Г. Л. Тульчинский. – СПб. : Справочники Петербурга, 2006. – 415 с.

Література: 9. Глобализация и социальная политика развитых стран / Сборник обзоров. - М. : РАН, 2008. -280 с. 10. Коммуникативная культура. От коммуникативной компетентности к социальной ответственности / Под ред. Титовой С. В. – СПб. : Питер, 2009. -176 с. 11. Корпоративная социальная ответственность: управленческий аспект: монография / под общ. ред. д. э. н. , проф. И. Ю. Беляевой, д. э. н. , проф. М. А. Эскиндарова. -М. : КНОРУС, 2008. -504 с. 12. Социальная политика. Учебник для вузов / Под общей редакцией Волгина Н. А. – М. : Экзамен, 2008. -943 с. 13. Туркин С. Как выгодно быть добрым. Сделайте свой бизнес социально ответственным – М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. – 384 с. 14. Baker, Mallen. Arguments against Corporate Social Responsibility. Business Respect. Retrieved on 2008 -03 -07. 15. Farnham Castle. Corporate Social Responsibility: New Fad or Necessity. Retrieved on 2008 -03 -07. 16. Jastram, Sarah (2007). The Link Between Corporate Social Responsibility and Strategic Management. CIS Papers No. 17. Centre of International Studies, Hamburg. 17. Richardson, B. J. (2008). Socially Responsible Investment Law: Regulating the Unseen Polluters (Oxford University Press).

Література: 18. Всемирна організація по стандартізації ISO [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //isotc. iso. org/ 19. Глобальная инициатива по отчетности экологически ответственных экономик [Електронний ресурс]. – Режим доступу: /www. globalreporting. org 20. Експертно-аналітичний портал, присвячений тематиці корпоративної соціальної відповідальності і стійкому розвитку. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. csr-review. net. 21. Нормативні акти України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. nau. kiev. ua/ 22. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //minrd. gov. ua/nk. 23. Регіони України : статистичний щорічник [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. ukrstat. gov. ua. 24. Сайт Всемирного совета бизнеса по устойчивому развитию [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: //www. globalcompact. org 25. Статистична звітність емітентів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. smida. gov. ua/db/emitent.

Соціальна відповідальність власті, бізнесу, громадського суспільства, людини за вплив рішень та дій на суспільство та довкілля

Тема 1. Соціальна відповідальність як чинник стійкого розвитку 1. 1. Концепція сталого розвитку. 1. 2. Реалізація концепції сталого розвитку на засадах соціальної відповідальності. 1. 3. Цілі реалізації концепції корпоративної соціальної відповідальності.

1. 1. Концепція сталого розвитку Економічна, соціальна та екологічна складові сталого розвитку. Концепція соціальної відповідальності як система науково обґрунтованих понять, принципів і положень концепції сталого розвитку. Роль соціальної відповідальності у реалізації концепції сталого розвитку.

Концепция устойчивого развития • удовлетворение потребностей нынешнего поколения, без ущерба для возможности будущих поколений удовлетворять свои собственные потребности. • Комиссия Брундтланд, официально — Всемирная комиссия по окружающей среде и развитию (WCED), известная по имени председателя Гру Харлем Брундтланд, была созвана ООН в 1983 году. • Комиссия была создана «по поводу быстрого ухудшения состояния окружающей среды, человека и природных ресурсов, и последствий ухудшения экономического и социального развития» . • При создании комиссии Генеральная Ассамблея ООН признала, что экологические проблемы носят глобальный характер и определяют, что это отвечает общим интересам всех стран по разработке политики для устойчивого развития.

Сталий розвиток (англ. sustainable development - підтримуваний розвиток) - такий розвиток суспільства, при якому поліпшуються умови життя людини, а вплив на навколишнє середовище залишається в межах господарської ємності біосфери, так що не руйнується природна основа функціонування людства.

Сталий розвиток Задоволення потреб здійснюється без шкоди для майбутніх поколінь. Концепція сталого розвитку розглядається як передумова довгострокового прогресу людства, супроводжуваного збільшенням капіталу й поліпшенням екологічних умов. Концепція сталого розвитку має на увазі розвиток регіону через самоорганізацію при рамковій зовнішній підтримці, що попереджає можливість його переходу в стан необоротної деградації середовища.

Сталий розвиток Для людства в цілому ця концепція має на увазі часткове, цілеспрямоване, підтримуюче переміщення фінансових ресурсів з багатих регіонів у бідні при широкому обміні екологічними знаннями й інформацією. Термін містить у собі протиріччя, що укладається в тім, що, з одного боку, підкреслює необхідність постійного розвитку (у т. ч. матеріального), а з іншої, припускає обмеження цього розвитку. З позиції еволюційного навчання спірно також саме сполучення термінів стабільність і розвиток.

Ознакомительно Вопрос о взаимосвязи между экономическим развитием и ухудшением состояния окружающей среды был впервые включен в международную повестку дня в 1972 г. на проходившей в Стокгольме Конференции ООН по проблемам окружающей человека среды. После Конференции правительства учредили Программу ООН по окружающей среде (ЮНЕП), которая остается ведущим учреждением в мире по проблемам окружающей среды.

UNEP (ЮНЕП) Программа ООН по окружающей среде (англ. UNEP, United Nations Environment Programme) — созданная в рамках системы ООН Программа, способствующая координации охраны природы на мировом уровне. Учреждена на основе резолюции Генеральной Ассамблеи ООН № 2997 от 15 декабря 1972 года (A/RES/2997(XXVII)). Основная цель ЮНЕП - организация и проведение мер, направленных на защиту и улучшение окружающей среды на благо нынешнего и будущих поколений. Девиз Программы — «Окружающая среда в интересах развития» .

Економічна складова сталого розвитку передбачає: економічний розвиток, здобуття прибутку здійснюється не за будь-яку ціну, а шляхом задоволення розумних матеріальних і духовних потреб споживачів, працівників і суспільства у цілому. Це означає скорочення марнотратного надспоживання і оптимальне використання обмежених ресурсів шляхом застосування природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій.

Соціальна складова сталого розвитку: орієнтована на затвердження суспільної злагоди, розвиток людського та соціального капіталу шляхом впровадження соціальної відповідальності держави, бізнесу і громадянського суспільства, розвитку політичної та економічної демократії, соціального партнерства.

Екологічна складова сталого розвитку: передбачає охорону природи і ресурсозбереження шляхом економного використання природних ресурсів, запобігання забрудненню навколишнього середовища, організації екологічно безпечного виробництва.

Реалізація концепції сталого розвитку на засадах соціальної відповідальності Створення системи соціального партнерства при ефективній взаємодії держави, бізнесу та інститутів громадянського суспільства. Їхні дії у цьому напрямку знаходяться у діалектичному взаємозв'язку, взаємно доповнюючи, розвиваючи і підтримуючи один одного: не може бути соціальної відповідальності бізнесу в соціально безвідповідальної державі. Рівень соціальної відповідальності бізнесу в силу його провідної ролі в суспільстві є визначальним для держави і громадян.

1. 2. Реалізація концепції сталого розвитку на засадах соціальної відповідальності Система соціального партнерства як механізм ефективній взаємодії держави, бізнесу та інститутів громадянського суспільства.

Спрощена схема взаємодії власті, бізнесу, суспільства на засадах соціальної відповідальності

1. 3. Цілі реалізації концепції корпоративної соціальної відповідальності. Суспільна злагода. Стале соціальноекономічне зростання. Розвиток соціальних чинників виробництва людського і соціального капіталу і посилення їх дії на економічну діяльність.

Корпоративна соціальна відповідальність – направлена на сталий розвиток активна соціальна позиція суб'єкту підприємництва по сумлінному виконанню нормативно – правових актів, стандартів і угод у рамках соціального партнерства, а також добровільно прийнятих додаткових зобов'язань із задоволення економічних і соціальних потреб внутрішніх і зовнішніх зацікавлених осіб і суспільства у цілому.

Цілі реалізації концепції корпоративної соціальної відповідальності: · суспільна злагода; · стале соціально-економічне зростання; · розвиток соціальних чинників виробництва - людського і соціального капіталу - і посилення їх дії на економічну діяльність.

Соціальна політика підприємства це система цілеспрямованих і послідовних дій власника і менеджменту, спрямованих на задоволення і розвиток матеріальних і духовних потреб працівників організації з метою розвитку соціальних чинників виробництва, сприяння розширенню і посиленню їх дії на забезпечення ефективності економічної діяльності.

Основні напрями реалізації соціальної політики підприємства: · забезпечення якості та безпеки продукції; · створення здорових і безпечних умов праці; · гідна оплата праці на основі зростання її продуктивності, участь працівників у прибутках підприємств; · дотримання прав працівників у сфері соціально-трудових відносин, гарантія свободи діяльності профспілок; · забезпечення зайнятості; · створення сприятливих умов для розвитку людського капіталу та його раціонального використання; · розвиток соціального партнерства, залучення до участі в управлінні підприємствами рядових акціонерів і найнятих працівників, продаж акцій працівникам підприємств; · надання працівникам підприємств додаткового «соціального пакету» і різноманітних соціальних послуг; · впровадження у ділову практику відносин, заснованих на громадянської відповідальності, чесності, взаємній довірі, високій моралі й етиці; · створення сприятливого морально-психологічного клімату.

Особливості соціальної діяльності українських підприємств: Працюють в умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи, що триває впродовж 20 років. В результаті реалізації неоліберальної стратегії трансформації економіки України, яка включала «шокову терапію» , прискорену приватизацію, лібералізацію фінансів і торгівлі, в першу чергу зовнішньої, ВВП України за період 19921998 років скоротився в 2, 5 рази і до теперішнього часу не досягнув і 75% від рівня 1990 року. Реальні доходи населення скоротилися в 3 рази від рівня 1990 року.

Для реалізації в Україні концепції сталого розвитку на основі соціальної відповідальності потрібні відповідні об'єктивні умови (насамперед матеріально-технічні) і досить зрілий суб'єктивний фактор, зокрема високий рівень економічної, моральної, політичної свідомості і соціальної відповідальності суб’єктів управління усіх рівнів.