n ТЕМА 8 ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ 1 Конфлікт як

n ТЕМА 8. ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ 1. Конфлікт як соціальне явище. 2. Типологія, структура і функції політичних конфліктів. 3. Шляхи і способи регулювання політичних конфліктів та управління ними.

Взаємодія учасників політичного процесу нерідко пов'язана з виникненням між ним суперечностей різного ступеня напруженості, які нерідко переростають в стадію політичних конфліктів. n Конфлікт - невід'ємний атрибут політичного життя, політичного процесу. Найважливіші конфлікти між людьми і соціальними групами концентруються у сфері політики. Політика є не що інше, як сфера діяльності щодо вирішення конфліктів. n

Будь-які конфлікти зумовлені як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами, а саме: n прагненням завоювати та утримати владу; n нерівністю людей, соціальних і національних спільнот; n несумісністю суспільних та індивідуальних цінностей; n невідповідністю між сподіваннями та дійсністю; n відсутністю достовірної інформації.

Конфлікт як соціальне явище. Слово «конфлікт» прийшло до української мови з латині: conflictus означає "зіткнення". n Про конфлікт – навіть не вживаючи це слово – писали ще стародавні мудреці. Так, Геракліт був одним з перших філософів, хто вказав на боротьбу протилежних сил як на загальний закон, діючий в природі і суспільстві. «Треба знати, – писав він, – що війна загальноприйнята, що ворожнеча – звичайний порядок речей і що все виникає через ворожнечу. . . » . 1.

Найбільший внесок у розроблення теорії конфлікту зробили Аристотель, Т. Гоббс, Н. Макіавеллі, А. Токвіль, К. Маркс, М. Вебер. n Ця тема є також визначальною у наукових працях Т. Парсонса, Л. Козера та Р. Дарендорфа.

В сучасній науковій літературі виділяють два основні підходи щодо визначення сутності політологічного поняття соціального конфлікту, які сформульовані американським соціологом Т. Парсонсом та німецьким політологом Р. Дарендорфом. Т. Парсонсон вважає, що кожне суспільство є відносно стійкою й стабільною культурою. Кожний елемент такого суспільства робить свій посильний вклад для підтримки діючої політичної системи; кожне суспільство є добре інтегрованою структурою, функціонування якої опирається на ціннісний консенсус його членів. Основним методом забезпечення належної стабільності та інтеграції такого суспільства є співпраця конфліктуючих сторін.

Р. Дарендорф, навпаки, стверджує, що конфлікт у політиці є звичайним явищем. На його думку, відсутність конфлікту в суспільстві є чимось дивовижним і ненормальним. Адже кожне суспільство не є незмінним, тут не існує сталості, немає нічого постійного, воно пронизане розбіжностями та конфліктами. Головне для кожного суспільства – відшукати належні форми і методи розв’язання конфліктів. Р. Дарендорф вважає: n кожне суспільство змінюється в кожній своїй точці, соціальні зміни всеосяжні; n кожне суспільство суперечливо кожної миті, наповнено соціальними конфліктами n кожний елемент суспільства вносить свій внесок в його дезінтеграцію і зміну;

Л. Козер розробив концепцію «позитивнофункціонального конфлікту» . Під соціальним конфліктом він розуміє n «боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси, n боротьбу, в якій метою супротивників є нейтралізація, нанесення збитку або знищення суперника» . Це найпоширеніше визначення конфлікту в західній соціології і політології. Козер в своїй роботі «Функції соціальних конфліктів» підкреслював, що конфлікт несе не тільки деструктивні функції, в ньому закладений великий позитивний потенціал. ¶

n При виявленні коренів, причин будь-якого соціального конфлікту необхідно враховувати цілий комплекс обставин: n економічні інтереси, n політичні інтереси, n соціальний престиж, n ідеологічні, національні, релігійні чинники і т. д.

Підводячи підсумок приведеним інтерпретаціям природи і причин соціального конфлікту, можна зробити загальний висновок: n конфлікт – це зіткнення двох або більш різноспрямованих сил з метою реалізації своїх інтересів в умовах протидії. ; n конфлікт – це повсюдне явище. Кожне суспільство, кожна соціальна група, соціальна спільнота в тому або іншому ступені схильні до конфліктыв. n Існує спеціальна галузь знання – конфліктологія.

n Загострення політичного конфлікту може привести до ПОЛІТИЧНОЇ КАТАСТРОФИ (грецькою katastrophe – переворот, загибель, кінець) – екстремальна форма стану політичного життя суспільства, що є результатом різкого загострення політичної та економічної кризи, розпаду і краху існуючих владних структур. n Соціально-політична катастрофа тягне за собою вкрай важкі наслідки не тільки для політичного життя, але й для самого існування тієї чи іншої політичної системи.

ПРИЧИНАМИ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ КАТАСТРОФ є n провали в політиці правлячих кіл, n грубі помилки політиків, допущенні в процесі керівництва державою і суспільством, n конфліктні і кризові ситуації у всьому суспільстві, викликані розвалом економіки, невтримним ростом вартості життя, міжнаціональними конфліктами, масовим ростом злочинності, правовим нігілізмом, соціальною беззахисністю громадян. За такої ситуації, як правило, правомірним є введення надзвичайного стану, головною метою якого забезпечення громадського порядку і безпеки громадян шляхом запобігання масовим безпорядкам і актам насильства, посилення діяльності органів влади та громадськості по збереженню законності.

2. Типологія, структура і функції політичних конфліктів. n n n ТИПИ КОНФЛІКТІВ. Найпоширенішим є поділ конфліктів на конфлікти цінностей, інтересів та ідентифікацій. Конфлікт цінностей, зокрема, постає як зіткнення різних ідеологічних концепцій, розбіжності між якими виступають основними передумовами конфлікту (ліві – праві, ліберали – консерватори, комуністи – соціалдемократи). Конфлікт інтересів пов’язаний, у першу чергу, з зіткненням політичних та соціально-економічних інтересів, які призводять до конфлікту між владною правлячою верхівкою та широкими верствами населення.

Конфлікт ідентифікації простежується тоді, коли вирішується питання щодо визначення громадянином тієї чи іншої країни своєї етнічної та громадянської належності. Сутність конфлікту полягає в тому, що частина населення не бажає визнавати себе громадянами тієї держави, на теренах якої вони в даний час проживають. За своєю природою конфлікти бувають глобальними, регіональними, міждержавними, внутрідержавними, місцевими, міжпартійними та внутріпартійними, міжособистісними. Деякі вчені дотримуються поділу конфліктів на n n n антагоністичні (непримиренні) та неантагоністичні (примиренні).

Ще політичні конфлікти в суспільстві можна розділити на такі два види: n горизонтальні; n вертикальні.

1)Горизонтальні політичні конфлікти. В них боротьба за владу і владні повноваження ведеться в рамках існуючого ладу. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупуваннями в правлячій еліті, державою і окремими суб'єктами політики (особою, групою, інститутом) і т. д. n Мета і причини виникнення горизонтальних конфліктів – вдосконалення існуючої системи влади. Наприклад, часткове коригування політичного курсу, зміна неугодних лідерів, збільшення або зменшення владних повноважень тих або інших суб'єктів політики і т. п.

В демократичній політичній системі горизонтальні політичні конфлікти інституалізовані і певною мірою запрограмовані. Вертикальні політичні конфлікти. В них конфронтація проходить по лінії «влада – суспільство» . Різні соціальні верстви, класи і етнічні групи в неоднорідній соціальнополітичній структурі суспільства мають різні статуси і грають різні ролі.

Кожний конфлікт має свою внутрішню структуру, в якій виділяються наступні складові: n Конфліктна ситуація – це ситуація, в якій дві або більш сили переслідують несумісну мету. При її аналізі важливо визначити, чи націлені сторони на боротьбу до остаточної перемоги, що припускає знищення або повне підкорення супротивника, або їх мету обмежено отриманням певних матеріальних ресурсів, певного статусу. n Конфліктна установка, під якою розуміється орієнтація учасників конфлікту, їх очікування і взаємне сприйняття, характеризує психологічний аспект конфлікту. n Конфліктна поведінка, під якою розуміються дії, що робляться сторонами конфлікту один проти одного. Вони можуть бути насильницькі і ненасильницькі. Розрізняють пряму і непряму конфліктну поведінку.

3. Шляхи і способи регулювання політичних конфліктів та управління ними. n В політичній науці найбільшу увагу надають проблемі врегулювання політичних конфліктів. До речі, Р. Дарендорф вважає, що застосування терміну «регулювання» стосовно конфлікту набагато точніше, ніж терміну «вирішення» . Поняття «вирішення» конфлікту вводить в оману, оскільки воно «відображає соціологічно помилкову ідеологію, згідно якої повне усунення конфлікту можливо і бажано» . Звичайно, в певному контексті можна використовувати також термін «вирішення» конфлікту.

n n n Мирне врегулювання найбільш ймовірно в умовах розвинутого законодавства, парламентаризму, системи політичних партій і т. д. , забезпечуючи консультації, переговори, дослідження можливих альтернатив і пошуки взаємоприйнятних рішень. ¶ Врегулювання конфлікту – справа досить складна. Конфлікт з приводу цінностей, найважливіших життєвих установок відноситься до числа найбільш складно вирішуваних. Тут включається в справу ту, що називається принципами, якими дуже важко, а часом і неможливо поступитися. Конфлікти з приводу матеріальних ресурсів піддаються врегулюванню з великим ефектом. Управління конфліктом – врегулювання, розв’язання, придушення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб’єктів.

n n n Вирішення конфлікту може йти різними шляхами. В більшості випадків має місце узгодження інтересів в процесі укладання компромісу, тобто угоді на основі взаємних поступок. Політика складається з таких компромісів, політика – це «мистецтво можливого» . ¶ Запобігти переростанню конфлікту в озброєну боротьбу, понизити його інтенсивність і гостроту, знайти варіанти його пом'якшення можна методом компромісу або консенсусу.

Термін «консенсус» означає згоду, ухвалення учасниками політичного процесу солідарної позиції з тих або інших питань. На відміну від консенсусу компроміс передбачає поступки (взаємні або односторонні) сторін, залучених в конфлікт з питань, що знаходяться в центрі протиборства. n Досягнення консенсусу і компромісу в довгостроковому плані виступає формою вирішення політичного конфлікту.

Розвиток будь-якої політичної системи, процес політичного життя в цілому поєднують чергування конфліктів, компромісів і досягнення консенсусу його учасників. n Безконфліктність може виступати показником відсутності розвитку, загнивання суспільства. n Підвищена гострота конфліктів звичайно є симптомом кризи політичної системи, появи на політичній арені сил, що тяжіють до її руйнування, політичного перевороту або революції.

Заслуговує на увагу проблема вибору оптимальної процедури для вирішення конфлікту. Існують і спеціальні конфліктологічні процедури: n парламентські дебати, n узгоджувальні комісії, n громадський та арбітражний суди, n адміністративний процес, n кримінальне судочинство, n конституційний суд.